Українська мова як державна. Функції державної мови
Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.
Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.
Українська мова як державна. Функції державної мови.
Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За
загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена
законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування
держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади (
законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти,
культури, науки, документації і т. д. ).
На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни
“офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”,
наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова
Італії – італійська..
1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не
знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування.
Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші –
найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації,
спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для
самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських
мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає
свою мову, поступово зникає.
2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і
міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі
подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна
людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості,
інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і
тільки мова робить його доступним. “Заговори – і я тебе побачу”, -
стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній
функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу
репрезентувати свій внутрішній світ.
3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи
не пізнає світ “з нуля” – вона користується не лише індивідуальним 4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й
існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо
якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку
ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна
мова.
5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення
особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у
народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови
іноді називають державотворчою.
Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб
створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання),
магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.