Вимоги до тексту документів
Текст — головний елемент документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких — достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.
Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.
Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійного тлумачення слів та висловів.
Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.
Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи.
Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.
Текст складається з таких логічних елементів:
1) вступу (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання таін.);
2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали);
3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).
Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи, — складним.
Залежно від змісту документів застосовується прямий (після вступу іде доказ і закінчення) або зворотний (спочатку викладається закінчення, потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.
Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.
Перекладання і переклад мають спільні види та форми. Процес перекладання може здійснюватись:
• усно,
• письмово,
• за допомогою комп'ютера.
За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.
Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі
можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві
мові, якою перекладають, напр.:
Ваш проект самый интересный. – Ваш проект самий цікавий (треба –
найцікавіший).
Я считаю, что Вы правы. – Я рахую, що Ви праві (треба – Я вважаю, що Ви
маєте рацію).
Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, при
цьому відповідає всім нормам літературної мови, напр.:
Клиент проживает по адресу... - Клієнт мешкає за адресою ...
Предоставленные бумаги к делу не относятся. – Подані папери не
стосуються справи.
Реферативний переклад – 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних
частин оригіналу, що складають зв’язний текст; 2) виклад основних що складають зв’язний текст; 2) виклад основних
положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінкою.
Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.
Анотаційний переклад – це стисла характеристика оригіналу, що являє
собою перелік основних питань, іноді містить критичну оцінку. Такий
переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття,
технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які
питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про
призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо.
Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.