Становлення Коменського як педагога та вченого 1 страница

Ян-Амос Коменський (1592—1670) — фундатор наукової педагогіки, видатний чеський мислитель. Жив і творив у період переходу від середньовіччя до нового часу, для якого була характерна боротьба між феодалізмом і капіталістичними елементами, що зароджувались і бурхливо розвивалися.

Я.-А. Коменський народився у невеличкому містечку Нівніце в сім'ї мірошника — члена громади «Чеських братів». Рано втративши батьків, завдяки громаді здобув початкову, середню і вищу освіту. З 1614 р. завідував початковою школою в м.Прешові. Під час Тридцятилітньої війни (1618—1648), після поразки чехів у битві біля Білої гори (1620), Коменський переховувався, а згодом оселився у м.Лешно (Польща), де працював ректором гімназії. Там він написав твори «Велика дидактика», «Материнська школа», «Відкриті двері до мов і всіх наук» та ін. Побував у Англії, Швеції та Голландії. В 1650—1654 рр. жив у м.Паток (Угорщина), де написав твори «Про культуру природних обдарувань», «Правила поведінки дітей», «Закони добре організованої школи», «Видимий світ у малюнках» та ін. Останні роки жив у Амстердамі, помер у 1670 р. (похований в Неардені, неподалік Амстердама).

Педагогічним поглядам й педагогічній діяльності Коменського були притаманні демократизм, гуманізм, життєрадісність, релігійність — визнання Бога як першопричини появи природи і людини; сенсуалізм, згідно з яким началом пізнання є відчуття, досвід. У його світогляді сенсуалізм вступав у суперечність з релігійністю, демократизмом, просвітительством, що зумовило двоїстість підходу вченого до основних питань педагогіки.

2. Коменський – батько дидактики та педагогічної науки

Я.-А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії. Коменський виступав за енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну систему навчання; вимагав починати навчання в школах щороку в один день і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання, одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах усього світу.

Я.-А. Коменський створив нові підручники замість застарілих середньовічних. Найвідоміші з них — «Відкриті двері мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках». Вважав, що підручники мають бути окремими для кожного класу, доступними для розуміння учнями, написані гарною мовою, відповідати вікові дітей; у них не повинно бути нічого зайвого.

Видатний педагог багато уваги приділяв моральному вихованню та шкільній дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й справедливості — головних моральних якостей гуманної людини. До основних засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків, учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний порядок шкільного життя, обов'язковий для всіх, і як умову правильної організації навчання й виховання, і як систему покарань, засіб впливу на школярів («школа без дисципліни є млин без води»). Головним засобом дисциплінування вважав авторитет учителя, у крайніх випадках допускав і тілесні покарання (за богохульство, за вперту неслухняність і свідому непокору вчителеві, за пиху, недоброзичливість, відмову допомогти товаришеві в навчанні).

Я.-А. Коменський наголошував на тому, що успіхи школи в навчанні й вихованні учнів залежать передусім від учителя. Ця професія є «найпочеснішою під сонцем», а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями». Педагог повинен любити свою справу, бути працьовитим, ентузіастом, сповненим життя, діяльним і чуйним, любити учнів, ставитися до них по-батьківськи, бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою і завжди прагнути до збагачення своїх знань і досвіду, добре володіти методикою передання знань учням. У педагогові він бачив не лише вчителя, а й вихователя.

 

 

3.Система педагогічних наук. Зв'язки педагогіки з іншими науками. Організація педагогічного дослідження.

Педагогіка є внутрішньо складним феноменом, що зумовлено проблематикою, яку їй належить вирішувати, а також передбачає відповідні їй міжпредметні зв'язки.

Система педагогічних наук

Педагогіка є системою сформованих у процесі її історичного розвитку різних галузей педагогічних знань. Ця система весь час збагачується, розвивається, поповнюється новими знаннями. До педагогічних наук належать:

а) загальна педагогіка, яка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, загальні проблеми навчально-виховного процесу;

б) вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих), що досліджує закони і закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп;

в) корекційна педагогіка, яка досліджує виховання, навчання та освіту дітей з різними вадами. її утворюють: сурдопедагогіка (грец. surdus- глухий) - наука про навчання і виховання дітей з вадами слуху; тифлопедагогіка (грец. tuphlos- сліпий) - наука про навчання і виховання сліпих і слабозорих; олігофренопедагогіка (грец. olygos - малий і phren- розум) - наука про навчання і виховання розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку; логопедія (грец. logos - слово і paideia- виховання, навчання) - наука про навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення; виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців);

г) галузеві педагогіки (військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти) кожна з яких розкриває закономірності навчально-виховного процесу у певних сферах життєдіяльності людини.

До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи - наука, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.

Окремою групою педагогічних наук є часткові, або предметні, методики, які зосереджуються на дослідженні закономірностей викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Наприкінці XX ст. намітився стрімкий розвиток соціальної педагогіки - галузі, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності особистості у процесі розв'язання суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють: агогіка (грец. ago - веду, виховую) - наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків; герогогіка (грец. geron- стара людина) - наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку; андрогогіка (грец. andros - доросла людина) - наука про освіту та виховання людини впродовж усього її життя; віктимологія (лат. victima - жертва і грец. logos - слово, учення) - наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Оскільки до розв'язання проблем виховання особистості причетні різні науки, педагогіка тісно пов'язана з ними. Міжпредметні зв'язки педагогіки дають їй змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з філософією (етикою, естетикою), соціологією, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками.

Філософія, соціологія допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології, яка вивчає закономірності розвитку психіки людини. Анатомія і фізіологія людини є основою розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем. Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах у закладах освіти заходів щодо зміцнення здоров'я, фізичного розвитку, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних і дитячих закладів різних типів. Зв'язок педагогіки з медициною є передумовою формування корекційної педагогіки як спеціальної галузі педагогічного знання. У взаємозв'язку з медициною вона розробляє систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшити процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

У процесі соціологізації особистості важливого значення набуває засвоєння нею норм, правил поведінки та установок, пов'язаних з роллю, становищем і призначенням статей у суспільстві. Цими питаннями займається гендерна педагогіка, яка останнім часом стала активно розвиватися в Україні.

. Організація педагогічного дослідження

Дослідження у галузі педагогіки – це процес і результат наукової діяльності, спрямованої на отримання нових знань про закономірності освіти, виховання, їх структуру і механізм, зміст, принципи і технології. Воно покликане пояснювати і передбачати педагогічні факти і явища.

Педагогічні дослідження за їх спрямованістю можна розділити на фундаментальні, прикладні або методичні. Фундаментальні дослідження своїм результатом мають узагальнюючі концепції, які підводять підсумки теоретичних і практичних систем на прогностичній основі. Прикладні або методичні дослідження — це роботи, спрямовані на поглиблене вивчення окремих аспектів педагогічного процесу, розкриття закономірностей педагогічної практики; розкриття конкретних науково-практичних рекомендацій, що ґрунтуються на вже відомих теоретичних положеннях.

Будь-яке педагогічне дослідження передбачає визначення загальноприйнятих методологічних параметрів: проблеми, теми, об'єкта, предмета, мети, завдань, гіпотези дослідження. Основними критеріями якості педагогічного дослідження є критерії актуальності, новизни, теоретичної і практичної значимості.

Програма дослідження, як правило, має два розділи: методологічний і процедурний. Перший містить обґрунтування актуальності теми, проблеми, визначення об'єкта, предмета, мети і завдань, формулювання основних понять (категоріального апарату), попередній системний аналіз об'єкта дослідження і висунення робочої гіпотези. У другому розділі розкривається стратегічний план дослідження, а також основні процедури збору і аналізу первинних даних.

Предмет дослідження – це найсуттєвіші, найхарактерніші з практичної чи теоретичної точки зору властивості, особливості, риси об'єкта, які підлягають безпосередньому аналізу, вивченню.

 

У відповідності з метою, об'єктом і предметом дослідження визначаються дослідницькі завдання, які, як правило, спрямовані на перевірку гіпотези. Остання — є сукупністю теоретично обґрунтованих припущень, істинність яких потрібно перевірити.

Критерій наукової новизни передбачає оцінку якості завершених досліджень і характеризує нові теоретичні й практичні висновки, закономірності освіти, її структуру й механізм, зміст, принципи і технології, які на даний момент не були відомі і не зафіксовані в педагогічній літературі.

Логіка і динаміка дослідницького пошуку передбачає реалізацію ряду станів: емпіричного, гіпотетичного, експериментально-теоретичного, прогностичного.

На емпіричному етапі отримують функціональне уявлення про етапи дослідження, виявляють суперечності між реальною освітньою практикою, рівнем наукових знань і потребою осягнути сутність явищ, формулюють наукову проблему. Основним результатом емпіричного аналізу є гіпотеза дослідження, як система провідних припущень, правомірність яких потребує перевірки і підтвердження її попередньої концепції дослідження.

Гіпотетичний етап спрямований на розв'язання суперечностей між фактичними уявленнями про об'єкт дослідження і необхідністю осягнути його сутність. Він створює умови для переходу від емпіричного рівня дослідження до теоретичного (або експериментально-теоретичного).

Теоретичний етап пов'язаний з подоланням суперечностей між функціональними і гіпотетичними уявленнями про об'єкт дослідження і необхідністю системних уявлень про нього.

Створення теорії дозволяє перейти до прогностичного етапу, який потребує розв'язання суперечностей між отриманими уявленнями про об'єкт дослідження як про цілісне утворення і необхідністю передбачати його розвиток у нових умовах.

Методи науково-педагогічних досліджень.

У ході науково-педагогічних досліджень використовують систему відповідних методів.

Метод науково-педагогічного дослідження - це спосіб проникнення в сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення певних об'єктивних закономірностей виховання і навчання з метою практичного їхнього використання.

Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу).

Метод педагогічного спостереження - це спосіб безпосереднього сприйняття педагогічних явищ, процесів у їхній дійсності та в динаміці у природних умовах.

Розрізняють такі види спостереження: тривале й коротке, систематичне й епізодичне, безпосереднє й опосередковане, відкрите й закрите, цілеспрямоване й вибіркове.

Методика спостереження передбачає: вибір об'єкта спостереження, визначення мети та завдань, створення відповідної програми, визначення способу й форми фіксації результатів, опрацювання даних, формулювання висновків.

Метод інтерв'ю - спосіб отримання інформації в процесі усного опитування з використанням заздалегідь визначених питань, поданих у певній послідовності.

Розрізняють інтерв'ю: вільні (не регламентовані темою), стандартизовані (нагадують анкету із закритими запитаннями), напівстандартизовані (поєднують особливості двох попередніх), діагностичні (допомагають розкрити суть проблеми), клінічні (проводиться у вигляді терапевтичної бесіди з метою надання психолого-педагогічної допомоги), фокусовані (фокусує увагу на одиничній проблемі чи поступку), панельні (багаторазове опитування одних і тих самих питань через певні проміжки часу), групові (бесіда, під час якої дослідник викликає дискусію в групі з метою довідатися про думку кожного).

Інтерв'ю ефективне тоді, коли дослідник упевнений в щирості відповідей респондентів.

Метод педагогічного експерименту (від лат. experimentum - проба, дослід) - спосіб наукового дослідження, який передбачає спеціальну організацію педагогічного процесу в заздалегідь визначених умовах з метою перевірки достовірності педагогічної гіпотези, яку висунув дослідник.

Природний експеримент проходить у звичайних умовах із поділом учнів на експериментальні й контрольні групи. У перших, наприклад, проводиться експериментальне навчання, у других - без змін, оскільки ці групи використовують для порівняння результатів експерименту.

Лабораторний експеримент проводиться в спеціально обладнаних технічними засобами і апаратурою лабораторіях.

Констатувальний експеримент проводиться на початку дослідження і передбачає виявлення реального стану справ на певній ділянці педагогічної діяльності.

Творчо-перетворювальний або формуючий використовується для конструювання нових педагогічних явищ у процесі розробки гіпотези дослідження, теоретичної концепції тощо.

Контрольний експеримент полягає в застосуванні сформованої і апробованої у процесі творчо-перетворювального або формуючого експерименту методики в роботі розширеного кола педагогів і шкіл. Мета його - фіксація показників досліджуваного об'єкта після закінчення процедури формуючих впливів.

Метод вивчення шкільної документації передбачає вивчення особових справ учнів, медичних карт, класних журналів, учнівських щоденників, протоколів різноманітних зборів та засідань, загально шкільного плану роботи, протоколів засідань педагогічної ради, планів роботи класних керівників, предметних комісій тощо.

Метод вивчення результтів діяльності учня. Його застосовують, вивчаючи письмові, графічні роботи учнів та їхні вироби. Ці роботи допомагають виявити індивідуальність кожного учня, дізнатися про його ставлення до навчання, оцінити рівень засвоєння вмінь і навичок у певному напрямку навчальної діяльності.

Метод психолого-педагогічного тестування допомагає визначити рівень знань та вмінь учнів, його інтелектуальний розвиток за допомогою відповідно сформованих запитань, спеціальних карток, малюнків, ребусів, кросвордів, задач-шарад.

Проективні методи передбачають використання стимулів для збудження певних реакцій людини з метою вивчення її психічних властивостей. З цією метою піддослідному пропонують, наприклад, відновити ціле деталями або написати оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

 

Метод анкетування передбачає відповідь досліджуваних на складені за спеціальною програмою запитання.

Ураховуючи характер інформації та спосіб її отримання, виділяють такі типи анкетування: усне та письмове, суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове, індивідуальне та групове, очне та заочне.

Розрізняють такі форми анкет: відкриті (спосіб відповіді не обмежується), закриті (мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати один), напіввідкриті (допускають вибір декількох варіантів відповідей), полярні (передбачають оцінку ступеня виразності певної якості за 4-5-бальною шкалою).

Метод рейтингу - це метод оцінки педагогічної діяльності або її аспектів компетентними експертами, для яких властиві такі риси: позитивне ставлення до експертизи, креативність, конструктивність мислення, наукова об'єктивність, самокритичність, відсутність схильності до конформізму. Рейтинг є основою для побудови різноманітних шкал оцінок.

Метод узагальнення незалежних характеристик розроблений К.К.Платановим. Суть його зводиться до порівняння інформації щодо учня, яка надійшла з різних джерел: від батьків, учителів, ровесників, сусідів тощо.

Метод соціометрії запозичений з однойменної галузі соціології, яка вивчає між особистісні взаємини в малих групах кількісними методами, її автор - американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено - мав на меті не лише вивчення, а й розв'язання проблем у групі.

Згідно з цим методом кожному учневі пропонують, наприклад, з ким би він хотів сидіти за однією партою. На кожне запитання він може дати лише обмежену кількість "виборів". За їхнім числом і визначається місце і статус кожного члена колективу, лідерство, наявність мікро угрупувань, що в сумі дозволяє змоделювати внутрішньо колективні стосунки і визначити рівень згуртованості колективу.

Однак цей метод допомагає відобразити лише найзагальнішу картину взаємин у колективі.

Метод реєстрування - виявлення певної якості в явищах та її кількості (наприклад, кількості пропущених уроків учнем).

Метод ранжування - розміщення даних на основі спадання чи зростання відповідних показників, що дає можливість визначити місце будь-якої складової в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів класу залежно від рівня їхньої фізичної підготовки).

Статистичні методи використовуються для опрацювання експериментальних даних з метою обґрунтування висновків, що випливають з експерименту. Ці методи переважно представлені: 1) теорією статистичного висновку (передбачення результатів на основі даних обстежених вибірок); 2) описовою статистикою (табулювання, графічний вираз та кількісне оцінювання даних); 3) теорією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв'язків між змінними).

Статистичні методи пов'язані з визначенням середніх арифметичних величин, медіани (показника середнього ряду; наприклад, серед п'ятнадцяти учнів, які розташовані згідно з рангом їхніх оцінок, медіаною буде оцінка результатів восьмого учня за списком), підрахунку ступеня розсіювання біля цих величин, тобто дисперсії, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнта варіації.

Важливою формою відображення логіко-математичних залежностей є оформлення результатів дослідження у вигляді графіків, діаграм і таблиць.

Метод вимірювань передбачає присвоєння чисел речам відповідно до певних правил (наприклад, коефіцієнт інтелектуальності 1(3).

 

 

5. Мета і завдання виховання в сучасній школі

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.

В Україні загальна мета виховання - всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності - конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднані в напрями.

Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:

- засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);

- розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;

- розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю вати та відстоювати особисту позицію;

- вироблення вміння самостійно здобувати знання;

- готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;

- формування особистісного світогляду - узагальненого розуміння всього світу в цілому на грунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.

Громадянське виховання:

- формування потреби та уміння жити в громадянському суспільстві;

- готовність розвивати демократичне громадянське суспільство в Україні;

- виховання громадянського обов'язку перед країною, суспільством;

- виховання любові до рідного краю, свого народу, держави;

- формування національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань;

- виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, що проживають в Україні;

- формування культури міжетнічних і міжнаціональних відносин;

- формування політичної культури.

Правове виховання:

- прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина;

- виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);

- засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;

- формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між Ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

- виховання поваги до прав і свобод інших людей;

- формування активної протидії випадкам порушення законів.

Моральне виховання:

- формування в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей;

- виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь;

- виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни;

- готовність будувати своє життя за принципами гуманізму;

- подвижництво у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти;

- виховання культури поведінки.

Художньо-естетичне виховання:

- оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;

- формування системи знань про світову культуру і мистецтво;

- розвиток естетичних потреб і почуттів;

- розвиток художніх здібностей і творчої діяльності;

- готовність будувати власне життя за законами краси.

Трудове виховання:

- вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства;

- формування трудових навичок та умінь;

- формування уміння самостійно й ефективно працювати; -розвиток потреби в творчій праці;

- виховання діловитості, підприємливості ;

- виховання почуття господаря й господарської відповідальності;

- формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.

Екологічне виховання:

- формування розуміння необхідності гармонії людини з природою;

- засвоєння знаннями про природу рідного краю;

- виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;

- формування готовності до активної екологічної діяльності;

- формування основ глобального екологічного мислення.

Фізичне виховання:

- озброєння школярів науково обґрунтованими знаннями про здоров'я і засоби його зміцнення;

- виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров'я і здоров'я інших людей;

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді; фізичне, духовне і психічне загартування;

- формування навичок санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;

- розвиток потреби у здоровому способі життя. Статеве виховання:

- психосексуальна підготовка;

- формування готовності укласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки;

- формування культури сімейних і статевих відносин1.

 

 

6. Основні положення Закону України "Про освіту" Система освіти в Україні Принципи побудови системи освіти в Україні

В Законі України "Про освіту" містяться ті основні принципи і положення, на основі яких визначається стратегія і тактика реалізації законодавчо-закріплених ідей розвитку освіти в Україні.

Ці положення адресуються одночасно і суспільству, і самій системі освіти, і особистості, забезпечуючи як "зовнішні" соціально-педагогічні умови розвитку системи освіти, так і "внутрішні" власне педагогічні умови її повноцінної життєдіяльності.

Відзначимо ці положення:

гуманістичний характер освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей; вільний розвиток особистості; загальна доступність освіти; безплатність загальної освіти; всебічний захист того, хто навчається; особливе значення в управлінні, функціонуванні і розвитку школи має збереження єдності державно-національного, культурного і освітнього простору; свобода і плюралізм в освіті; відкритість освіти; демократичний, державно-громадський характер управління освітою; світський характер освіти в державних, муніципальних освітніх закладах; здобуття освіти рідною мовою; зв'язок освіти з національними і регіональними культурами і традиціями; наступність освітніх програм; варіативність освіти; розмежування компетенції суб'єктів системи.

Головним завданням загальноосвітніх навчальних закладів є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів самостійної діяльності.

Закон України "Про освіту" має сім розділів:

I. Загальні положення (ст. 1 - 27).

ІІ. Система освіти (ст. 28 - 49).

ІІІ. Учасники навчально-виховного процесу (ст. 50 - 60).

IV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база закладів освіти (ст. 61 - 63).

V. Міжнародне співробітництво (ст. 64).

VI. Міжнародні договори (ст. 65).

VII. Відповідальність за порушення законодавства про освіту (ст. 66).

У преамбулі до закону "Про освіту" відзначено, що "метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [5, 43].