Методи навчання як система самонавчання студента
ДОНЕЦЬК-2010
ЗМІСТ
МОДУЛЬ 1. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ У КОНТЕКСТІ ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
ПЕРЕДМОВА…………………………………………………………....4
Змістовий модуль 1.
Вища освіти України в контексті формування загально-євро-пейського простору вищої освіти.
1.1.Сучасна вища освіта України в умовах Болонського
процесу: головні напрями та перспективи розвитку…..………………6
1.2.Основні принципи сучасної вищої освіти………………………...35 1.3.Нормативно-правове забезпечення вищої освіти України………...44
Змістовий модуль 2.
Педагогічні та дидактичні основи підготовки спеціалістів правознавчого профілю у системі української вищої освіти.
2.1.Юридична освіта і наука України кінця ХХ – початок ХХ століття…………………………………………………………………..46
2.2.Особливості юридичної освіти в Україні…………………………...54
2.3.Науково-методичне забезпечення навчального процесу спеціалістів правознавчого профілю у системі вищої освіти………..56
МОДУЛЬ 2. ОСНОВИ ПЕДАГОГИКИ ТА ДИДАКТИКИ СУЧАСНОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ.
Змістовий модуль 3.
Традиційні і інноваційні методи та технології навчання як
складові майстерності викладача сучасної вищої школи.
3.1.Дидактичні основи педагогічного процесу………………………...65
3.2.Зміст та структура педагогічних методів в сучасної вищій школи……………………………………………………………………69
3.3.Загальна класифікація методів навчання………………………….70
3.4.Інтерактівні технології в умовах освітнього процесу сучасної
вищої школи ……………………………………………….73
Змістовий модуль 4.
Види та форми навчання в організації навчального процесу у сучасній вищій школі.
4.1.Головні види навчання у сучасному вузі………………………….81
4.2.Відкрите-дистанційне навчання……………………………............83
4.3.Класичні та сучасні форми в організації навчального процесу….86
Змістовий модуль 5.
Кредитно-модульна система організації та контролю
навчального процесу в умовах сучасної вищої школи України.
5.1.Загальні положення, документи та принципи КМСОНП………...96
5.2.Організація і контроль індивідуально-консультативної роботи
студентів……..........................................................................................109
5.3. Організація і контроль навчально-дослідницької
работи студентів……………………………………………………….110
Змістовий модуль 6.
Основи професійної діяльності педагога вищої школи.
6.1. Нормативно-правове забезпечення професійної діяльності
педагога сучасної вищої школи………………………………………115
6.2. Загальні принципи професійної діяльності педагога
вищої школи…………............................................................................117
6.3. Поняття професійної компетентності, майстерності та зрілості
педагога вищої школи…………………………………………………126
ЛІТЕРАТУРА:………………………………………………………...134
ПЕРЕДМОВА
Двадцять перше сторіччя актуалізувало перед людством стра-тегію нової світової системи розвитку, яка орієнтована на демок-ратію, толерантність і ринкові відносини. У цих умовах значно зрос-тає роль освіти - однієї з пріоритетних галузей сучасного духовного виробництва.
Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю формування стра-тегії прискореного розвитку освіти і науки для створення найбільш перспективних основ впливу на інтелектуальні, моральні і духовні показники суспільства. Сучасні задачі, які поставлені реформою ви-щої школи сьогодні, вимагають від професорсько-викладацького складу всебічного вдосконалювання процесу навчання студентів з ме-тою підвищення якості підготовки випускників. В умовах швидко зростаючого обсягу знань педагогічний процес стає усе більш склад-ним, що обумовлює вимогу підвищення наукової і методичної квалі-фікації професорсько-викладацького складу сучасних вузів України.
Викладання у вищій школі сьогодні вимагає діалогу з раціона-льним, творчим мисленням студентів, організацію їх самостійної, ак-тивної, розумової діяльності. На сучасному етапі науки і техніки нео-бхідно готувати майбутніх фахівців до творчої діяльності, формувати в них навички самостійного навчання. Практика навчання у вузах до-сі неповно вирішує ці задачі. Найчастіше вона пов’язана з пасивними методами, коли викладач в основному дає необхідну навчальну інфо-рмацію, а студент слухає цей виклад, намагаючись зрозуміти сутність питання. Розумова діяльність при цьому стимулюється лише контро-льними питаннями, завданнями для самопідготовки, курсовими і дипломними роботами, що не є завжди ефективним. Це диктує необ-хідність впровадження в процес навчання нових інтенсифікуючих підходів, методів і форм організації і здійснення навчально-пізна-вальної діяльності студентів, стимулювання їх мотивації навчання, контролю і самоконтролю в навчанні, сучасних дидактичних систем. Серед них можна назвати: проблемно-пошукові методи усунення дес-труктивних факторів в навчальному процесі, методи організації са-мостійної роботи, кейс технології, безперервне навчання, комуніка-тивну дидактику, тощо. Активізація навчального процесу пов’язана з ретельним аналізом численних наукових теорій, підходів, методів, дидактичних концепцій, що сьогодні, безумовно, належать до най-більш перспективних і актуальних проблем сучасної вищої освіти.
Не менш важливими є альтернативні форми організації навча-льного процесу вузів, основу яких складають позааудиторна форма занять (з врахуванням впровадження електроних підручників, мето-дичних і практичних завдань, які виконуються студентами під конт-ролем викладача). Воні дають можливість принципово перебудувати структуру навчання у вузі, підсилити долю консультативно-проб-лемної форми навчання. Однак, для рішення даної стратегічної проб-леми необхідною є принципово нова концепція організації самостій-ної роботи студентів з відповідним змістом, структурою, метою і кон-кретними завданнями.
Організації самостійної роботи студентів (СРС) в умовах пере-будови вищої школи справедливо приділяється найважливіша ланка в ланцюгу таких кардинальних вузівських проблем, як фундаменталі-зація, професіоналізація, комп’ютерізація, поліпшення матеріально-технічного забезпечення навчального процесу. Однак провідне місце СРС у відновленні навчання пояснюється насамперед підвищенням її ролі в процесі становлення особистості фахівця. Сьогодні Україні не-обхідні не лише кваліфіковані і компетентні кадри, але й культурні, інтелектуальні особи. Зміна репродуктивної, авторитарної освіти ін.-новаційною, гуманістичною є однією з найважливіших задач страте-гії сучасної освіти. І це вимагає звернення як до національного так і до світового досвіду у освітньому процесі.
Головною метою навчального посібника «Педагогіка вищої ос-віти для правників і Болонський процес» є необхідність ознайомити студентів магістратури з визначальними положеннями і вимогами су-часної вищої освіти в рамках процесу модернізації, серед яких є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами ос-віти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; су-місність кваліфікації на вузівському та після вузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності української системи вищої освіти, кардинальні зміни в методиці, технології навчання, ор-ганізації навчального процесу та контролю якості знань студентів. Процес модернізації сучасної вищої школи України вимагає від вузів широкої обізнаності, уміння застосувати ії інструменти в навчаль-ному процесі.Досить багато уваги надається ознайомленню магістрів з документами європейських країн, організаційно-правовому забез-печенню вищої школи України.
Навчальний посібникпризначен для студентів магістратури Донецького державного університету управління за спеціальністю «Правознавство». Відповідна увага приділяється основним завданням і змісту правознавчої освіти в умовах сучасного освітнього простору, формуванню культури, професійної компетентності майбутніх викла-дачів. Вінвідповідає курсу, що розроблений на 1,5 кредиту (54 год.) в умовах кредитно-модульній системи організації навчального про-цесу (КМСОНП) у ВНЗ України освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю «Правознавство».
МОДУЛЬ 1. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ У КОНТЕКСТІ ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Змістовий модуль 1.
Вища освіти України в контексті формування загально-євро-пейського простору вищої освіти.
1.1.Сучасна вища освіта України в умовах Болонського процесу: головні напрями та перспективи розвитку.
1.2.Основні принципи сучасної вищої освіти.
1.3. Нормативно-правове забезпечення вищої освіти України.
Мета теми:Загальні засади, система та зміст вищої освіти в Україні. Тенденції та перспективи розвитку вищої освіти в Україні в контексті формування загальноєвропейського простору.
Ключові терміни:Інформаційна цивілізація, економіка знань, безперервність освіти, диверсифікація, підвищення фундамента-льності, професіоналізація; екстраполяція (функції випередження, пе-редбачення), інтегрованість, гуманітаризація, демократизація, гумані-зація, інтеграція з наукою і виробництвом, випереджаюча освіта, кон-дуктивність, гуманітарна освіта, технологічна освіта, мультимедійна мережа освіти.
Література: [ 9,10,11,22,33-54 ].
1.1. Сучасна українська Вища освіта України в умовах Болонського процесу: головні напрями та перспективи розвитку.
«Вища освіта має стати могутнім фактором
розвитку духовної культури українського народу,
відтворення продуктивних сил України»
Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»).
На порозі XXI сторіччя стало очевидним: майбутнє людства пов’-язане з розвитком інформаційної цивілізації, що спирається на еко-номіку знань. Глобальна інформаційна цивілізація й економіка знань просувають людство в нове вимірювання розвитку суспільства, виро-бництва, науки і культури,прискорюються темпи історичного часу, скорочуються відстані, формується нове всесвітнє інформаційно - ко-мунікативне середовище, відбувається зміна джерел економічного зро-стання. Провідне місце займають інтелектуальні ресурси виробницт-ва, формується нова технологічна база, на порядок підвищується про-дуктивність праці, знижується значення відсталих соціальних інститу-тів і структур, зростає роль культурних цінностей, потреб та інтересів людини.
Вступивши в XXI сторіччя, людство не тільки усвідомило важ-ливість освіти, але й істотно трансформувало погляди і розуміння її сутності, зафіксував їх в деклараціях, ухвалах, моделях і стандартах, які широко обговорюються в європейському і національному освітнь-ому просторі. Так, об’єднання Європи, його поширення на Схід суп-роводжується формуванням спільного освітнього і наукового прос-тору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів освіти в масшта-бах всього континенту. Головним інструментом цього процесу вис-тупає інтеграція освіті, яка впливає і на Україну. Необхідність вход-ження України в європейський і світовий освітній простір можна розглянути на трьох рівнях:
1. зміни світової освітньої парадигми (криза класичної моделі системи освіти, створення альтернативних та експериментальних навчальних закладів, розробка нових педагогічних ідей в філософії та соціології освіти).
2. прийняття і осмислення української вищою щколою досяг-нень сучасної світової культури (гуманізація, демократизація, безе-рервність освіти і комп’ютеризація освіти, вільний вибір програм навчання тощо).
3. збереження, взаємообмін і подальший розвиток традицій вітчизняної освіти, з сильною методичною базою, фундаменталь-ною освітою та досягненням відомих вітчизняних науковців і педа-гогів-практиків. Це видатні педагоги А. Макаренко, В. Сухомлин-ський, І. Зязюн, В. Кремень, М. Згуровський, Н. Ничкало, П. Олійник і ін. Їх працями збагачена скарбниця вітчизняної педаго-гіки, зокрема, професійної вищої освіти в Україні.
Україна, яка інтенсивно переймається сьогодні пошуком значущих для свого розвитку ціннісних орієнтацій, також починає відкривати для себе освітуу новому зрозумінні. Свідчення тому - урядові та різноманітні теоретичні проекти довгострокової дії, суспільнознавчі проекти та моног-рафічні дослідження. Сьогодні з освітою пов’язується можливість соціо-культурних зрушень, успіхі в державоутворені, збереження і нарощування інтелектуального потенціалу нації, збільшення духовного багатства.
Також освіта тлумачиться як потужне соціокультурне знаряддя, зав-дяки якому Україна має долучатися до планетарних цивілізаційних зма-гань, наближатися до тих, хто переймається сьогодні проблемами плану-вання та прискорення розвитку інтелектуального капіталу нації - самого-неруючої сили людського духа, могутнього джерела досягнення надвисо-ких прибутків, наближення бажаного в розвитку культури. Висловлю-ючи своє розуміння ролі освіти в сучасному світі, Б. Гершунський заз-начає, що: «Саме освіта принципово «працює» на майбутнє, визначаючи наперед особистісні якості кожної людини, її знання, вміння, навички, світоглядні і поведінкові пріоритети, а відтак - економічний, моральний, духовний потенціал суспільства, цивілізації загалом» [89, с. 18].
Роль освіти визначає її місце в життєдіяльності суспільства. Пере-дусім, ії відповідності соціальним потребам та соціальними функці-ями, які вона виконує. Тому цілком зрозуміло, що освіті відводиться велика роль у розвитку суспільства. Стабільне функціонування держа-ви, її безпека, незалежність і добробут народу залежать від того, наскі-льки якісно освіта виконує свої функції.
Основними функціями вищої освіти є: гуманістична, аксіомло-гічна, соціокультурна, соціально-адаптивна, соціально-мобільна (стратифікаційна), інноваційна, соціально - інтегративна, прогностич-на. Розглянемо функції освіти:
Освіта сприяє розвитку самореалізації людини (гуманістична функція).
1. Вона є цінністю світової і національної культур, яка допомагає людині оволодіти культурою свого народу на основі врахування зв’язків з національними культурами інших народів і світової ку-льтури загалом (аксіологічна та соціокультурна функції);
2. сприяє адаптації людини до соціуму, що динамічно змінюється, а також до професійної діяльності (соціально-адаптивна функція);
3. змінює статусно-рольові форми взаємодії людей (соціально-мо-більна функція);
4. оновлює арсенал знань і способів діяльності людини, формує ба-зис її науково-дослідницької діяльності (інноваційна функція);
5. залучає людей до інтегративної освітньо-науково-виробничої дія-льності, надає досвід інтеграції навчальних, наукових, практич-них знань і вмінь, відкриває значні потенційні можливості цього процесу (соціально-інтегративна функція);
6. розкриває сутність майбутньої професії, стабілізує потребу лю-дини в її отриманні, сприяє прояву перспективи професійного розвитку і особистісного зростання людини (прогностична функція).
Найважливішу роль в розвитку суспільства грає і вища освіта. Користуючись нормативної базою України, під вищою освітою ро-зуміють «...рівень освіти, який здобувається особою у вищому нав-чальному закладі в результаті послідовного, системного та цілесп-рямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній серед-ній освіті й завершується здобуттям певної каліфікації за підсумками державної ате-тації» [29, с. 37].
Останнім часом наголошується думка про те, що вища освіта є громадським надбанням, звідки випливає відповідальність держави за неї. Незважаючи на те, що в деяких країнах виникають труднощі, пов’язані з бюджетним фінансуванням вищої освіти та комерціалі-зацією освітянської галузі громадська відповідальність за вищу осві-ту та розробка відповідальних норм у цьому контексті сьогодні на-бувають особливого значення.
Між вищою освітою та демократичним суспільством встанов-люються особливі стосунки. Вища освіта відіграє важливу роль у су-спільстві і несе перед ним відповідальність. Формування свідомого громадянина відбувається завдяки належним чином організованій за змістом і формою освітою.
Важливість освіти в сучасній економіці країни також є особли-вою частиною в теорії людського капіталу, згідно з якою ресурси, що витрачають на освіту, є вкладенням в людський капітал. Там, де державна політика будується на пріоритетах освіти, усвідомлюється її особлива соціально-економічна і цивілізаційна роль, достатньо швид-ко з’являються прогресивні соціальні зміни і культурні перетворення.
Відомо, що вимоги до підготовки фахівця формуються поза сис-темою освіти. Вони визначаються загальними економічними, суспіль-ними та культурно-духовними цілями держави і суспільства. Проте, саме соціальний інститут вищої освіти визначає і формує якості фахі-вця, головну його здатність – випереджати сьогодення і будувати мо-дель майбутнього. Узагальнюючи численні визначення і вимоги до сучасного фахівця, можна відзначити, що «фахівець сьогодні - це лю-дина з широкими загальними і спеціальними знаннями, яка здатна швидко реагувати на зміни в техніці й науці, що відповідають ви-могам нових технологій, йому потрібні базові знання, проблемне, ана-літичне мислення, соціально-психологічна компетентність, загальна та інтелектуальна культура» [29, с. 89]. Сказане дає можливість сформулювати головну мету вищої освіти і зміст підготовки фахівця.
Мета вищої освіти є розвиток особистості, її інтелектуаль-них здібностей, моральних якостей. Специфіка - безпосередня вза-ємодія освіти й наукової діяльності, вивчення навчальних дисциплін на рівні, максимально наближеного до актуальних досягнень науки і практики, підвищення вимоги соціально-громадянської і ділової під-готовки випускників навчальних закладів.
Зміст підготовки фахівця у сучасній вищій професійній освіті - проектування випереджаючих кваліфікаційних вимог фахівця, які від-повідають перспективам розвитку науки, техніки, економіки та куль-тури, а також забезпечують зміни його особистісних, суспільних та культурних потреб. Ця відома формула сформульована 20-ю сесією ЮНЕСКО ще в кінці 1980-х років не втрачає своєї актуальності й сто-годні, у тому числі і в Україні.
Позитивні перетворення, що відбуваються у вищій освіті нашої країни сьогодні, багато в чому, пов’язані з Болонським процесом. Цей процес має дві складові:
1. Формування співдружності провідних європейських універси-тетів відповідно до принципів, викладених у Великій хартії уні-верситетів;
2. об’єднання національних систем освіти і науки у європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.
Болонський процес мав свою передісторію. Варто зауважити, що спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочались у 1957 році з підписання Римської угоди. Зго-дом ці ідеї розвинулись в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастрійському договорі. Наступні роки характе-ризувались запровадженням різноманітних програм під егодою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирі-шення транснаціональних проблем вищої освіти.
Першой складовою формування співдружності провідних єв-ропейських університетів, була «Велика Хартія університетів» (Маgna Charta Universitetum) - результат пропозиції про створення співдружності університетів, з яким ще в 1986 році Болонській уні-верситет звернувся до провідних університетів Європи. На зустрічі в Болоньї в липні 1987 року делегати з 80 європейських університетів обрали Раду з керівників ряду університетів і представників Ради Європи для розробки проекту Хартії - своєрідної Конституції євро-пейських університетів. 18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю болонського університету, ректори 430 уніве-рситетів підписали Хартію. У ній проголошується приналежність євро-пейських університетів до академічної співдружності, що долає полі-тичні та соціальні бар’єри і формує принципи інтеграції Європи в єди-не суспільство. Передбачається, що це суспільство всім громадянам на-дає необхідні права та свободи, а також різноманітні адекватні пос-луги у сфері культури, науки й освіти. Хартія підтвердила обов’язки університету як ключового інституту суспільства і висунула вимогу автономії й академічної свободи для університету. До речі, серед 430 засновників співдружності університетів були Харківський і Дніпро-петровський університети, а в 2003 році до Хартії приєднався й Одесь-кий національний університет ім. І.І. Мечнікова.
Таким чином, сутність процесу інтеграції в галузі вищої освіти 1980-1990-х років полягає у формуванні загальноєвропейської системи вищої освіти, названої «Зоною європейської вищої освіти». Вона ба-зується на загальних фундаментальних принципах функціонування, які можна відобразити в головній меті процесу - консолідація урядів європейських країн у науковій, освітній, громадській галузях з метою підтримки конкурентоспроможності європейської системи науки і ви-щої освіти у світовому масштабі.
Основні елементи процесу,які були сформульовані та оголо-шені у «Великій Хартії університетів»:
1. Інтернаціоналізація освіти - виявляється у формі збільшення потоків студентів у зарубіжні вузи, а також взаємних обмінів викладачами і дослідниками; використання зарубіжних програм, підручників, літератури і телекомунікаційних джерел інформації; застосування міжнародних процедур акредитації, різноманітних видів міжвузівської співпраці.
2. Зростання конкуренції на світовому ринку освітніх послуг - крім традиційних форм прийому іноземних студентів на навча-ння з’явився новий сектор «великого бізнесу» в освіті, трансна-ціональний. Він реалізується як офшорні кампуси, франчайзинг навчальних програм і віртуальна «оп-1іпе» освіта. У даному секторі спостерігається інтенсивне та широке охоплення студен-тів за межами країни-провайдера освіти як в тих, що розвива-ються, так і у високорозвинених країнах. Лідерами цього нап-рямку освітнього бізнесу сьогодні є США, Великобританія й Австралія. Конкуренція загострюється також через появу більшої кількості приватних вузів.
3. Вплив на вищу освіту нових імперативів у економічному розвитку через глобалізацію - ця обставина викликала необ-хідність створення міжнародної системи ліцензування, сертифі-кації та акредитації, покликаних забезпечити якість професійної підготовки з урахуванням наростання потоків переміщень профе-сіоналів між країнами. Крім того, подальша лібералізація світової торгівлі приводить до створювання сектора освіти в міжна-родне правове регулювання з позиції надання транснаціональних послуг. Головним принципом такого регулювання є надання можливості зарубіжним провайдерам працювати в різний краї-нах, які входять до Хартії. Цей принцип закріплюється в націо-нальних законодавствах.
4. Зміна функції держави в галузі освіти - багато країн здійню-ють політику дерегулювання, надаючи інститутам більше прав і повноважень. Це приводить до вияву більш акцентованого ринкового підхіду в освіті у цілому. Зростання конкуренції та від-носне скорочення бюджетного фінансування є важливими моти-вами активності вузів за національними межами. Зростаюча роль інформаційних технологій сприяє посиленню цього процесу. Вже зараз спостерігаються випадки певного відриву установ вищої освіти від держави і перетворення їх у транснаціональні. У май-бутньому масштаби такого явища зростатимуть.
5. Реалізації концепції навчання впродовж всього життя в умовах переводу до інформаційного суспільства. Дана концепція отримала підтримку міжнародних організацій і більшості націо-нальних європейських урядів. Через це і був ухвалений перехід до більш гнучких варіантів індивідуальних програм навчання студе-нтів. Вони можуть складатися на основі заліку (накопичення) по-передніх періодів навчання, отриманих у різних вузах і навіть за різними навчальними програмами. Це сприяє стиранню як між-дисциплінарних, так і національних меж у вищій освіті. У резу-льтаті перед студентом відкривається перспектива самому ухвалювати рішення про те, що і в якому обсязі та з якою прак-тичною метою він буде вчитися в тому або іншому вузі країни і самостійно будувати власну навчальну кар’єру. Так виявляється ще один ресурс ефективності освіти.
Таким чином, сутність процесу інтеграції в галузі вищої освіти 1980-1990-х років полягає у формуванні загальноєвропейської системи вищої освіти, названої «Зоною європейської вищої освіти». Вона ба-зується на загальних фундаментальних принципах функціонування, які можна відобразити в головній меті цього процесу - це консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Євро-пи для підвищення конкурентоспроможності оєвропейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.
Важливою складовою розробки єдиних вимог, критеріїв і стан-дартів на шляху процеса евро інтеграції у сфері вищої освіти стала Лісабонська конвенція (1997) «Про визнання кваліфікацій для сис-теми вищої освіти європейського регіону». Цю конвенцію підпи-сали 43 країни, у тому числі й Україна. Лісабонська угода не прагнула уніфікації вищої освіти, а визнала цінність різноманітних освітніх сис-тем, при яких більшість людей, скориставшись досягненнями націо-нальних систем освіти і науки, зможуть бути затребуваними на євро-пейському ринку праці. Громадянам європейських країн мають бути доступні загальні цінності освіти, науки і культури всіх країн.
Лісабонська конвенція заклала важливе підґрунтя розвитку бли-зької взаємодії між раніше розділеними частинами Європи з викори-станням нових інструментів, аналогів яким немає в інших сферах між-народної діяльності, а також зародила новий дух європейської співп-раці в сфері освіти.
Участь представників різних країн у роботі над Лісабонською ко-нвенцією в нових політичних і економічних умовах радикалізувало погляди на вузько-національні функції освіти та висвітило його вели-чезні можливості для будівництва європейського дому.
Таким чином, країни Європейського Союзу та Східної Європи продемонстрували свою прихильність принципам Лісабонської кон-венції. Більшість з них органічно додали основні положення конвенції до національного закону держави, чітко оформивши іх механізми.
Шість років роботи над ідеями й текстом Лісабонської конвенції міжнародних колективів різного складу та рівнів представництва - від експертів до керівників вузів і національних систем освіти – доз-волили:
1. Переосмислити сучасні умови, завдання і перспективи розвитку освіти в країнах Європи;
2. сформувати міжнародні суспільні та міжурядові структури, спроможні здійснити роботу з підготовки й проведення загаль-ноєвропейської реформи національних систем освіти;
3. значною мірою переорієнтувати на інтеграцію діяльність усіх європейських міжнародних організацій у сфері освіти, зокрема ЮНЕСКО-СЕПЕС, Європейської Ради і Комісії Європейського Союзу;
4. вдихнути нове життя в зовсім ще молоду Європейську асоціацію зарубіжної освіти (ЕАІЕ), яка енергійно витісняє з континенту Міжнародну асоціацію зарубіжної освіти; (ІАІЕ) зі штаб-квар-тирою в США, змогла створити найвпливовіший на планеті фо-рум - щорічну конференцію ЕАІЕ, що стала своєрідним Даво-сом з питань розвитку освіти.
Синхронізована робота усіх структур і рівнів ЮНЕСКО-СЕПЕС, Європейської Ради і Комісії Європейського Союзу, привела до мультиплікативного ефекту, яким був успішно запущений в хід складний процес загально - європейських реформ, який став адеква-тною реакцією європейських країн на виклики XXI століття, що ство-рили нову ситуацію у сфері вищої освіти.
Болонський процес складається з хронології зустрічей мініс-трів:
18-19 червня 1999 року, м.Болонья, Італія.
18-19 травня 2001 року, м. Прага, Чехія.
18-19 вересня 2003 року, м. Берлін, Німеччина.
19-20 травня 2005 року, м. Берген, Норвегія.
17-18 травня 2007 року, м. Лондон, Великобританія.
28-29 квітня 2009 року , м.. Льовен, Бельгія.
Початок процесу формування зони європейської вищої осві-ти був закладений у 1998 р. нарадою міністрів освіти Великобрита-нії, Німеччини, Італії та Франції, що зібралася в Парижі знагоди 800-річного ювілею університету Сорбони. Результатом цієї події стало підписання Сорбонськой декларації «Про гармонізацію архі-тектури європейської вищої освіти». У ній наголошувалося на вступі Європи в епоху великих змін в освіті та ринку трудових ресу-рсів. Вона закликала до інтеграції в освіті країни Старого Світу через модифікацію національних систем і подальший розвиток академічної нобільності, до досягнення більш конкурентоспроможних навчаль-них програм європейських вузів. Ініціативи, сформульовані в заяві чотирьох міністрів. Зусиллями міжнародних організацій Європи, на-ціональних міністерств освіти й академічної громадськості знайшли теоретичну основу та організаційну структуру, їх вдале поєднання пе-реросло в один з чинників формування загально - європейського дому з назвою «Болонській процес».
Роком пізніше, у Болоньї міністрами освіти європейських країн була підписана «Декларація про європейський простір для вищої освіти».Основна мета програми дій, початок якої і поклала Болон-ська декларація, - створення загальноєвропейського простору вищої освіти для підвищення мобільності громадян на ринку праці та поси-лення конкурентної здатності європейської вищої освіти. Стартував загальноєвропейський процес реформ. Вже у вересні того ж року були сформовані органи з координації процесу: група управління; група здійснення процесу. Перша група складається з членів Європейської Трійки, представників Комісії Європейського Союзу й Асоціації єв-ропейських університетів. До другої групи входять представники всіх країн-учасниць процесу.
Підтверджуючи підтримку загальним принципам, вказаним у Сорбонській деклара-ції, в Болоньї було ухвалене зобов’язання коор-динувати політику для досягнення в найближчій перспективі таких цілей, які розглядаються як першорядні для створення зони європей-ської вищої освіти і просування європейської системи вищої освіти по всьому світу:
1. Ухвалення системи ступенів, що легко розуміються і зіставляю-ться, у тому числі через впровадження Додатку до диплома, для забезпечення можливості працевлаштування європейських гро-мадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності євро-пейської системи вищої освіти.
2. Ухвалення системи, заснованої на двох основних циклах – доди-пломному і післядипломному. Доступ до другого циклу вимага-тиме успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше ніж три роки. Ступінь, наданий після першого циклу, має бути затребуваним на європейському ринку праці як квалі-фікація відповідного рівня. Другий цикл має ввести до отримання ступеня магістра, або доктора, як це ухвалено в європейських країнах.
3. Впровадження системи кредитів за типом ЕСТS - європейської системи перезаліку залікових одиниць трудомісткості, як належ-ного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільно-сті. Кредити можуть бути отримані також і в межах освіти, яка не є вищою, зокрема навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються зацікавленими університетами.
4. Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод ефективному здійсненню вільного пересування, звертаючи увагу на таке: тим, хто навчається, має бути забезпечений доступ до можливості от-римання освіти і практичної підготовки, а також до супутніх пос-луг. Викладачам, дослідникам й адміністративному персоналу має бути забезпечене визнання та облік часу, витраченого на проведення досліджень, викладання й стажування в європейсь-кому регіоні, без нанесення збитку правам, встановленим зако-ном.
5. Сприяння необхідним європейським переконанням у вищій ос-віті, особливо щодо розвитку навчальних планів, між інтитуцій-ної співпраці, схем мобільності, сумісних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.
Своє продовження Болонська конвенція отримала на форумі в Соломанці (березень 2001), де зібралося більше 600 представників європейських вузів. Форум розв’язав два завдання: висловив підт-римку академічної громадськості принципам Болонської декларації і побажання їх подальшого розвитку. Така позиція отримала відзер-калення в підсумкових документах: «Хартія автономних прав» і «Тенденції змін систем освіти в Європі (спеціальна редакція допо-віді)»; дав оцінку підсумкам виконання поставлених завдань і розро-бив рекомендації майбутній нараді міністрів освіти в Празі щодо пог-либлення Болонського процесу. Крім того, було ухвалене рішення про злиття двох організацій: Асоціації Європейських університетів (Association European Universities -AEU) і Конфедерації конференцій ректорів країн Європейського Союзу (Сonfederetion EU Rectors’s) у нову організацію - Асоціація європейських університетів (European Universities Association -EUA). В результаті дискусій були прийняті ряд постанов:
1. Автономні права університетів: самостійне управління, здій-нення стратегічного планування і управлення мети розвитку;са-мостійне використання фінансових коштів у межах ухвалених бюджетів;вибір партнерів з організації досліджень і освітнього процесу;незалежні розробки й упровадження навчальних пла-нів та програм;проведення найму на роботу професорів, вик-ладачів та інших робітників;самостійний відбір тих, хто всту-пає до вузу із загального складу претендентів.Відносини вузів з міністерствами будуються на основі довіри і партнерства при неухильному дотриманні автономії перших на інтелектуальну діяльність. Одночасно вузи усвідомлюють зростаючу відповіда-льність і готовність демонструвати повну прозорість своєї діяль-ності при суворо налагодженій звітності.
2. Зв’язок з ринком праці. Підкреслювалася необхідність подаль-шого взаємозв’язку освітньої діяльності університетів з потре-бами ринку праці. Наголошувалося, що навчальні програми ма-ють, з одного боку, давати студенту достатньо фундаментальні знання, а з іншого - відповідати практичним :вимогам, які ви-суваються до фахівців при наймі на роботу. Це означає, що нав-чальні плани мають зберігати гнучкість і відповідати добре сфор-мульованій меті підготовки, а студенти - навчитися відстежувати тенденції у вимогах працедавців. Критерієм затребуваної нав-чальної програми має бути не перелік дисциплін і видів наван-таження, а якість засвоєних знань та готовність випускника до професійної діяльності. Такий зсув акцентів іі змісту підготовки на компетентності випускника отримав спеціальне позначення «from imput to output students».
3. Академічна мобільність- основна цінність Європейського ареалу вищої освіти. Розвиток механізмів міжнародного академі-чного визнання – найважливіший елемент (аспект) забезпечення мобільності. У цьому зв’язку головними інструментами її здій-снення і розширення є система європейського трансфертного кредиту - ЕСТS; положення Лісабонської Конвенції; загаль-ноєвропейський Додаток до диплома; досвід і потенціал націо-нальних інформаційних центрів з академічного визнання, нобіль-ності та Мережі ЕМС у цілому.
Форум Саламанки ухвалив рекомендації про перехід на дворів-неву систему підготовки. Базові програми бакалавра з нормативною тривалістю навчання 3-4 роки, обчислюванні в 180-240 кредитів ЕСТS, відкривають доступ до магістратури, тривалість навчання в якій може бути від 1 до 2 років і обчислюватися в 60-120 кредитів. Такі прог-рами можуть надаватися як університетами, так і навчальними зак-ладами не університетського сектора вищої освіти, до яких належать коледжі, політехнічні школи й ін. (аналоги українських технікумів). Це дозволяє забезпечити взаємозв’язок окремих програм професійної підготовки в не університетському секторі, робить їх сумісними з по-дальшими видами освіти.
В особливих випадках університети можуть зберігати безперер-вні п’ятирічні навчальні програми, які дозволяють отримати диплом кваліфікацію «Магістр». Вирішальне значення при цьому має наяв-ність програм аналогічного рівня з даного напряму в інших вузах Євро-пи. Саме це положення дало можливість сфомулювать статьї об освіт-них та освітньо - кваліфікаційних рівнях у «Законі про вищу освіту» в Україні.
4. Якість освіти, акредитація.Форум у Саламанці зробив висновок про те, що забезпечення високої якості європейської освіти є ключем до успіху Болонського процесу. Міжнародна акре-дитація навчальних закладів покликана забезпечить дісно оєвро-пейську якість освіти, гарантії дотримання автономних прав вузів з обліком збереження національної автентичністі освіти різних кра-їн. Разом з цим, інтернаціоналізація процедур акредитації і механіз-мів забезпечення якості покликана забезпечити конкуренттосп-роможність європейської вищої освіти в контексті глобалізації. Було запропоновано створити загально - європейський орган (Європейсь-ка платформа) з координації використання накопиченого досвіду, консультуванню агентств щодо проведення акредитації, а також уні-фікації процедур. Актуальність такого кроку стає ще більш очевид-ною з урахуванням рекомендації відходити від формули централі-зованої акредитації до формули децентралізованого різноманіття агентств, які створені відповідно до географічних (регіональних) або профільних потреб вузів. Це європейські мережі агентств за безпечення якості освіти ( ЕNQA, ENIS), студентські організації вузів та інших зацікавлених сторін, які почали свою роботу у вере-сні 2001 року.
5. Конкурентоспроможність. Конкуренція розглядається як провідна сила розвитку вищої освіти, яка несе вигоди як студентам, так і вузам. Серед чинників, які забезпечують переваги європейсь-кої освіті, були названі:
Ø зрозумілість систем освіти, дипломів - кваліфікацій для працеда-вців (не тільки європейських), а також для вузів і студентів;
Ø відповідність кваліфікацій сучасним академічним та професійним вимогам;
Ø наявність чіткої інформації вузів про мету і результати навчаль-них програм та «дружнього» середовища навчання в них;
Ø успішне розповсюдження знань у формі традиційних й електро-них підручників, а також матеріалів наукових досліджень за до-помогою спеціалізованих магазинів і телекомунікаційних мереж.
Для повноти конкурентного середовища вузи мають забезпечити більше операційної свободи. Результатом конкуренції є досягнення бі-льшої прозорості діяльності вузів як на національному, так і загально-європейському рівнях.
6. Забезпечення якості. Як показує практика, якість вищої ос-віти лежить в основі розвитку загальноєвропейського простору. Мі-ністри зобов’язали адміністрацію вузів, державні департаменти та грамадські організації підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на національному і загальноєвропейському рів-нях. Вони також підкреслюють необхідність розвитку критеріїв і ме-тодологій із забезпечення якості. Основна відповідальність за за без-печення якості лежить на кожному з вузів, що є основою для реаль-ної підзвітності академічної системи в межах національної системи якості.
Отже, в ході обговорення члени робочої групи прийшли до згоди, що національні системи для забезпечення якості освіти повинні:
Ø визначити обов’язки органів і установ;
Ø оцінити програми вузів (внутрішня та зовнішня оцінка з ураху-ванням участі студентів і публікації результатів);
Ø мати систему акредитації, атестації і сумірних процедур;
Ø слідувати міжнародному партнерству, співпраці та створенню ме-режі.
Форум відзначив, що не треба ігнорувати швидкий розвиток тра-нснаціональних форм освіти, які розширюють доступ до знання. Він закликав до вживання сумісних заходів, що вилучать існування в єв-ропейському ареалі програм низької якості.
Важливим етапом стала Празька нарада на рівні міністрів. Вона легітимізувала організаційний механізм здійснення Болонського проце-су та висловила довіру Групі управління і Групам здійнення процесу. Були ухвалені до реалізації практично всі основні рекомендації, які роз-роблені у Саламанці, що увійшли до плану найближчих дій.
На Празькій нараді вперше ухвалили рішення про участь Комісії Європейського Союзу в статусі офіційного кооспонсору Болонського процесу. Цікавими акценттами цієї наради прозвучали побажання мі-ністрів підвищувати роль післядіпломної освіти і розвивати її у всіх формах, а також сприяти розвитку міжвузівської співпраці, яка веде до подвійних дипломів.Також були проведені й інші акції зі ство-рення западно - європейського освітнього простору.
Чергова Берлінська конференція ухвалила комюніке під загаль-ною назвою «Створення загальноєвропейського простору вишцої освіти». Під час обговорень міністри освіти прийшли до угоди щодо загальних завдань для створення злагодженого єдиного загально-євро-пейського простору вищої освіти до 2010 року. Були розглянуті дося-гнуті результати і визначені пріоритети, нові завдання на майбутнє з метою, прискорення процесу встановлення загальноєвропейського простору вищої освіті, підкреслено, що в подальші роки будуть спря-мовані зусилля на:
Ø забезпечення більш тісних зв’язків між вищою освітою і дослі-дницькими системами в кожній з країн-учасниць;
Ø збереження європейського культурного багатства, мовної різно-манітності, які ґрунтуються на культурній спадщині різних тра-дицій;
Ø стимулюванні інноваційного потенціалу, та соціального й еконо-мічного розвитку за допомогою розширеної співпраці між євро-пейськими вузами.
На підставі звіту Європейської Асоціації Університетів (ЕАU), виступів Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (ЕURSHE) і повідомлень ЕSIB - Національних союзів студентів Євро-пи була підкреслена фундаментальна роль вузів і студентських органі-зацій в розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти.
Мета і завдання розвитку Болонського процесу до 2005 року, які були сформульовані в Берліні:
Ø активізація зусиль на рівні вузів для розвитку ефективних сис-тем забезпечення якості; визнання й удосконалення викори-стання системи, заснованої на двох циклах навчання та уточнен-ня їх тимчасової протяжності;
Ø реалізація введення двоступеневої системи у всіх країнах, що ввійшла до Болонського процесу до 2005 року.
Додаткові заходи: необхідність розробки узагальненої струк-тури кваліфікацій для загальноєвропейського простору вищої освіти (відповідальність і контроль за цю роботу були покладені на мініс-трів). Створення чітких критеріїв досягнення та визначення рівнів ви-щої освіти і наукових ступенів у системі дипломної та післядипломної освіти з урахуванням різних напрямів і профілів з метою забезпечення різноманітних індивідуальних, академічних вимог та потреб трудових ресурсів; формування і просування мобільності, інструментами якої є:
Ø введення системи кредитів;
Ø визнання двоступеневої системи освіти;
Ø ухвалення системи чітких і сумірних наукових ступенів, а також можливість включення докторського рівня як третинного ступеня освіти;
Ø підтримка європейської складової у сфері вищої освіти;
Ø підтримка привабливості загальноєвропейського простору ви-щої освіти;
Ø навчання протягом усього життя.
Таким чином, у Берлінському комюніке були підведені підсумки розвитку Болонського процесу за більше ніж п’ятирічний термін і на-мічені основні теоретичні та практичні цілі його реалізації до 2010 року.
Черговим етапом Болонського процесу стала Бергенська нарада на рівні міністрів країн Європи. В результаті її роботи було ухвалене і ратифіковане комюніке «Загальноє-вропейський освітній простір - досягнення цілей».Ії мета – підведення підсумків розвитку Бо-лонсь-кого процесу за п’ять років, огляд досягнутого та визначення май бут-ніх пріоритетів і питань. Було підкреслено:
Ø введення і вироблення загальних підходів, принципів та розу-міння у визначенні ступенів професійної освіти у вищій школі - діпломної і післядипломної освіти (36 з 45 країн);
Ø вироблення й ухвалення загальних наукових компетенції і прог-рамних стандартів як основу побудови загальних принципів ін-новаційних структур європейської вищої освіти;
Ø активізація роботи міжнародних організацій «Європейська мере-жа забезпечення якості» (ENQA), «Європейська асоціація універ-ситетів» (EUA), «Європейська асоціація вищих навчальних зак-ладів» (EURASHE), «Об’єднання національних студентських со-юзів» (ESIB) у розробці заходів щодо забезпечення якості освіти і мобільності обміну студентів та викладачів за 2003-2005 роки.
Разом з цим в обговоренні були відзначені проблеми затягування введення положень Болонської декларації та відсутність мобільності в їх вирішенні. Зокрема, велика кількість критичних зауважень була ви-словлена на адресу східноєвропейських країн. У Бергенськом комю-ніке було підкреслено, що найближча програма дій із забезпечення якості освіти передбачає впровадження до 2007 року відповідних ста-ндартів і директив, загальноєвропейського реєстру агентств по забез-печенню якості, заснованої на національних поглядах, а до 2010 року - створення наднаціональної системи кваліфікацій, погодженого пакету європейських стандартів і керівних принципів забезпечення якості і визнання дипломів і періодів навчання.
Зокрема, для контролю якості знань в Європі створюється сис-тема акредитаційних агентств незалежних від національних урядів і міжнародних організацій, які здійснюватимуть оцінку діяльності вузу не по тривалості навчання або його змісту, а по знаннях, уміннях і на-виках випускників, постійне вдосконалення навчальних планів, їх зміст, структури, логічною послідовністю у формуванні знань, умінь і навиків з врахуванням як нормативних вимог, так і замовлення клієн-та. C цією метою необхідна активна участь в національних міжнаро-дних освітніх і наукових програмах, удосконалення навчально - мето-дичних комплексів.
Усі заходи, передбачені бергенською нарадою, спрямовані на ви-роблення мобільного інструментарію в рішенні стратегічних питань активізації розвитку Болонського процесу.
Лондонська V конференція міністрів освіти європейських країн відбулася під загальною назвою - «На шляху до європейського прос-тору вищої освіти: відповіді на виклики глобалізації». Основна ува-га на конференції була зосереджена на узгодженні рішень:
Ø подальша розробка системи загальних і національних квалі-фікацій як основа мобільності підвищення навчання студентів;
Ø удосконалення стандартів та рекомендації з питань забезпечення якості;
Ø визнання три циклової ступеневої системи і періодів навчання;
Ø підтримка докторантів та дослідників-початківців;
Ø соціальний вимір вищої освіти;
Ø механізми сучасного працевлаштування студентів;
Ø покращення інформування про ЄПВО ієвропейського простіру вищої освіти в контексті глобалізації.
Також було підкреслено, що реалізація ідеї Європейського прос-тору вищої освіти базується на інституційній автономії, академічній свободі, рівних можливостях і демократичних принципах, які сприя-тимуть мобільності, можливості працевлаштування, а також прива-бливості та конкурентоспроможності освіти Європи.
У Лондоні були ухвалені головні положення подальшого роз-витку Болонського процесу, серед яких:
1. Подальша розробка системи кваліфікацій є важливим ін-трументом досягнення порівнянності та прозорості в межах ЄПВО і поліпшення переміщення студентів у системі вищої освіти. В рі-шенні конференції було зобов’язано провадити в повному обсязі такі національні системи кваліфікацій, що є відповідними загаль-ній системі кваліфікацій до 2010 року. Розуміючи, що це дуже складне завдання, також було сформульовано прохання до Ради Європи надати допомогу в обміні досвідом щодо розробки націо-нальних систем кваліфікацій.
Також були узгоджені з пропозицією Європейської Комісії щодо Європейської системи кваліфікацій навчання впродовж життя. Забезпечення навчання впродовж життя - ще початковий етап. Тому необхідно сприяти обміну позитивним досвідом і працювати в нап-рямі досягнення загального розуміння ролі вищої освіти в процесі навчання впродовж життя.
2. Стандарти та рекомендації з питання забезпечення якості, які затверджені в Бергені (ЄСР - європейські стандарти і рекомендації), стали визначальним чинником змін у забезпеченні якості. Їх почали впроваджувати усі країни і деякі з них мають значний прогрес. Зокрема, в сфері зовнішнього забезпечення якості досягнуто більше ніж будь-коли. Із 2005 року зросла участь студе-нтів на всіх рівнях навчання, хоча ця сфера досі потребує суттєвих змін. Вищі навчальні заклади повинні продовжувати розробку вну-трішніх систем забезпечення якості, прогресивні зрушення щодо взаємного зізнання акредитацій та рішень забезпечення якості. Для забезпечення якості освіти необхідно організувати міжнародні співпраці агенцій із забезпечення якості.
Перший Європейський форум із забезпечення якості, що орга-нізований разом з ЕUА, ENQA, ЕURASНЕ та ЕSІВ (Група Е4) в 2006 році після Берлінської наради, сприяв обговоренню досягнень в сфері забезпечення якості в Європі. Ці чотири організації у справі прове-дення щорічних європейських форумів із забезпечення якості надали увагу сприяннію обміну позитивним досвідом в європейської освіті і надалі.
3. Багато уваги було присвячено проблемі три цикловій сис-темі ступенів у вищій освіті, підтримки докторантів та дос-лідників-початківців. До 2007 року значно зросла кількість сту-дентів, які були зараховані на навчальні курси перших двох циклів, а також спостерігається зменшення кількості структурних переш-код при переході від циклу до циклу. Так, збільшилася кількість структурованих докторських програм. У комюніке підкреслено важливість внесення змін до навчальних програм для проведення кваліфікацій у відповідність до потреб ринку праці та можливості подальшого навчання. Докласти зусиль до впровадження доктор-ських програм як складової власної стратегії та політики, а також розробити відповідні шляхи побудови кар’єри та надати можли-вості кар’єрного зростання для докторантів і дослідників – початкі-вців.
4. Соціальний вимір. Вища освіта має відігравати важливу роль у сприянні соціальній єдності, зменшенні нерівності, підви-щенні рівня знань, уміння і компетентності у суспільстві. Полі-тика, таким чином, має бути спрямована на максимальне розкриття потенціалу людей з огляду на їх особистісне зростання та внесок у демократичне суспільство знань. Ми поділяємо прагнення суспі-льства, що студентство, яке вступає до вищих навчальних закладів, отримувало вищу освіту та закінчувало навчання на всіх її рівнях, які відображають суспільну різноманітність.
Проблеми соціального виміру сьогодні передбачають підготовку студентів до життя як активних громадян демократичного сус-пільства, підготовку студентів для побудови їх майбутньої кар’єри, а також забезпечення можливостей для особистісного розвитку, побу-дову і вдосконалення широкої та сучасної бази знань, стимулювання дослідної діяльності і використання інновацій.
Головна стратегія успіху цього процесу є створення вищої ос-віти, орієнтованої на студента.Серед найбільших перешкод на шляху до забезпечення мобільності залишаються питання іміграції, визнання недостатнього фінансового заохочення і негнучкий меха-нізм виплат допомоги.Починаючи з 1999 року був досягнут значний прогрес, проте ще залишається чи мало проблем.
В результаті обговорення головних питань була підтверджена стратегія «Європейського простору вищої освіти в глобальному ви-мірі» та подальша робота за такими основними стратегічними нап-рямами як:
Ø покращення інформування про ЄПВО як основи привабливості та конкурентоспромож-ності ЄПВО;
Ø посилення співробітництва на основі партнерства;
Ø інтенсифікації стратегічного діалогу;
Ø покращення процедури визнання.
Шоста конференція у складі 46 країн відбулася в місті Льовен (Бельгія) з метою підведення підсумків досягнень процесу і вста-новлення Болонських пріоритетів для Європейської Вищої Освіти (EHEA) протягом наступного десятиліття (2010 – 2020 рр.) Зустріч міністрів проходила в Католицькому університеті м. Льовена, який вва-жається одним із старих університетів Європи. За результатами зустрічі опубліковано комюніке «Болонський процес - 2020. Європейський прос-тір вищої освіти в новому десятилітті».
У резолюції конференції було підкреслено, що пріоритети євро-пейської вищої освіти (EHEA), в розумінні його як творчого і іннова-ційного явища в подальшому десятилітті (до 2020 року), мають бути пов’язані з розвитком Європи знання, що перш за все, це пов’язана з талановитою молоддю, залучення і розширення її участі в сис-темі вищої освіти. Європейська вища освіта також стикається з го-ловним викликом часу - прискоренням наукового і технічного прог-ресу і необхідністю впровадження нового погляду, типів і методів на-вчання. Освіта повинна допомагати студентам розвивати ком-петентність, яка їм потрібна на ринку праці (labour market). В умовах глобальної фінансової і економічної кризи вона повинна праг-нути до інновацій в освіті, активно використовувати інструмент інтег-рації.
За допомогою різноманітності своїх місій європейська вища освіта несе на собі всю міру відповідальності перед суспільством і має бути чуйною до його потреб. Мета європейської вищої освіти – за допомогою широкої бази сучасних знань, нових досліджень і ін-новацій, формування особових якостей студентів - створювати пов-ний діапазон необхідних сьогодні ресурсів для підготовки «освіти впродовж всього життя»,як майбутньої кар’єри професіоналів так і активних громадян демократичного суспільства. Було підкреслено також, що реформа вищої освіти впродовж всього періоду розвивала і розвиватиме європейські принципи - автономії, академічної сво-боди і сукупного соціального капіталу при активному участі студе-нтів.
В обговоренні головних питань першого розділу «Досягнення і взаємозв’язок» чітко сформульовано, що за минуле десятиліття європейська вища освіта сформувалася як галузь, що гарантує висо-кий рівень інтелектуального, наукового і культурного потенціалу суспільства, для якого характерний постійний взаємозв’язок між уря-дами, громадськими організаціями, установами вищої освіти, студен-тами, викладачами, працівниками і ін.
За поточні десять років Болонський процес сформував і роз-винув систему мобільності з її гнучким взаємо обміном студентами різних країн і континентів. В даний час європейська вища освіта мо-дернізується з врахуванням три ціклової структури освіти, в межах загальноєвропейських і національних стандартів.
Створення національних структур кваліфікацій пов’язане з особливостями програмного забезпечення і навантаження студентів. Введення ECTS створили можливість збільшення і прозорості мобіль-ності в рамках міжвузівських зв’язків. Можливість проміжних квалі-фікацій гарантована поступовим прийняттям європейських стандар-тів і директив кож-ною країною.
У другому розділі комюніке разгортаються пріоритети май бут-нього вищої освіти «Освіта для майбутнього: пріоритети вищої освіти протягом десятиліття (2010 – 2020)».
Подальший період розвитку вищої освіти (2010 – 2020) – етап, що пов’язаний з підвищенням якості. Крім того, підтримуючи різно-манітність навчальних систем, державна політика європейських країн повністю визнає різноманітність місій вищої освіти від навчання і на-укових досліджень до послуг, які зв’язані із соціальним і культурним розвитком нації. При цьому і студенти і викладачі мають бути вклю-чені в цей процес і відповідати вимоги стрімкої еволюції сучасного суспільства.
Серед перших пріоритетів - Соціальний вимір: справедливий доступ і здобування освіти. Студентство в умовах сучасної вищої освіти повинне відображати різноманітність європейських народів. У зв’язку з цим акцент необхідно зробити на соціальних характери-стиках вищої освіти з метою рівних можливостей і доступу кож-ного до здобування якісної освіти. Доступ до вищої освіти і забез-печення адекватних умов ії завершення має бути розширеним для студентів усіх соціальних груп. Для цього необхідно створити відпо-відні економічні умови, які можуть принести вигоду на усіх рівнях. Кожна країна до кінця наступного десятиліття повинна сформувати свої цілі і завдання для розширення доступу студентів до европей-ської вищої освіти.
Не менш важливим пріоритетом подальшого розвитку вищої ос-віти є освіта впродовж всього життя (Lifelong learning). Роз-ши-рення ролі вищої освіти сьогодні має бути досягнуте за допомогою освіти впродовж всього життя (Lifelong learning), яка є частиною со-ціальної політики держави. Вона включає здобуття кваліфікацій, при-дбання нових навиків і компетентності, які збагачують особисте зрос-тання кожної людини. Освіта впродовж всього життя має на увазі, що кваліфікації, можливо, пов’язані з гнучкою навчальною системою, у тому числі в умовах неповного робочого дня, також і без відриву від виробництва.
Виконання навчальних полісів (сертифікатів) вимагає посилення зв’язків між державою, громадськими організаціями, системами ви-щої освіти, студентами, працедавцями і, безпосередньо, самими пра-цівниками. Освіта впродовж всього життя, що розвивається Євро-пейською Університетською Асоціацією, забезпечує вільну участь та-ких товариств. Успішні поліси, що отримуються в системі освіти впродовж всього життя, повинні включати основні принципи і про-цедури для визнання попередніх дипломів на підставі аналізу резуль-татів, не дивлячись на те, чи були знання, навики і компетентність, придбані через конкретний професійний формат, не формат, або у ви-гляді альтернативних видів навчання (formal, non-for-mal, informal).
Розвиток структур національних кваліфікацій - важливий крок у напрямку до виконання освіти впродовж всього життя. Підготовка і здійснення цього проекту до 2012 року ( з умовою видачі свідоцтва) визначена Генеральною Структурою Кваліфікацій Освіта впродовж всього життя при Європейській Асоціації Вищої Освіти (Qualifica-tions Framework for the European Higher Education Area), що зажадає серйозної координації на рівні EHEA і Європейської Структури Ква-ліфікацій Освіти впродовж всього життя. У національних системах в межах першого циклу (бакалаврата), проміжні кваліфікації можуть бути засобом розширення доступу до Європейської вищої освіти.
У Льовені знов розглядалися інструменти поліпшення можли-вості працевлаштування студентів. Вища освіта повинна форму-вати у студентів знання і компетентність, які їм потрібні в їх профе-сійному житті: від здобуття початкових кваліфікацій до підтримки і відновлення їх через кооперацію між урядами, системою вищої про-фесійної освіти, соціальними партнерами, громадськими організа-ціями і студентами. Це дозволить вищім навчальних закладам різного рівня бути чуйнішими до працедавців, а працедавцям, у свою чергу, підвищити рівень розуміння необхідності освітніх перспектив своїх працівників. Одночасно з цим установи вищої освіти разом з урядами, громадськими організаціями, соціальними партнерами і працедавцями, повинні налагоджувати і удосконалювати зв’язки з керівництвом, студентами і колишніми вихованцями, стимулюючи їх кар’єрне зростання в підвищенні свого професійного рівня в системі післядипломної освіти 2 і 3-го рівня (магістрат, докторантура).
Важливість освітньої місії вищої школи є необхідність визнання, що сьогодні студент - центр навчання, і він вимагає індивідуаль-ного підходу, ефективних структур підтримки, нових навчальних планів, зосереджених на індивідуальному навчанні. У з’язку з цім, необхідно установам вищої освіти звернути специфічну увагу на поліпшення викладацького складу, якості їх програм навчання, вико-ристання досвіду європейської освіти на всіх рівнях. Це повинно бути пріоритетом в подальшому виконанні Європейських Стандартів і Ди-ректив в гарантії підвищення якості освіти.
Вища освіта повинна відображати всі рівні сучасних досягнень, тому необхідно заохочувати інновації і розвивати творчий потенціал студентів і викладачів. У зв’язку з цим число людей, що володіють науковою компетентністю повинно збільшуватися і Докторські програми повинні усе більш відображати міждисциплінарні зв'яз-ки і забезпечувати високий якісний науковий рівень. Крім того, суспільні власті і установи вищої освіти повинні залучати молодших дослідників з числа колишніх студентів.
В даний час необхідно сприяти інтернаціональним зв’язкам і залучати до глобальної співпраці для підтримка процесу розвитку реформ. Привабливість і відвертість європейської вищої освіти зас-нована на спільних діях. Змагання на глобальному масштабі допо-внить політичний діалог за допомогою співпраці з іншими регіонами світу, зокрема через організацію Форумів Болонської Співдружності.
Транснаціональна освіта для підвищення якості навчання по-винна спиратися на Європейські Стандарти і Директиви які в даний час діють в межах вищої освіти відповідно до рішень UNESCO/OECD «Якісного забезпечення Міжнародної вищої освіти.»(Quality Provision in Cross-Border Higher Education).
Мобільність студентів, молодих дослідників покращує якість програм навчання і дослідження європейської вищої освіти, що пі-дсилює його академічну і культурну інтернаціоналізацію. Рух-ливість важлива як для особового розвитку, так і для можливості пра-цевлаштування. Вона міняє відношення до інших культур, роз-ширює світогляд і погляди людини, заохочує лінгвістичний плю-ралізм, підк-ріплює багатомовну традицію європейської вищої освіти, збільшує взаємини і змагання між підрозділами вищої освіти. Тому мобільність має бути знаком якості європейської вищої освіти. У 2020 році, як мі-німум 20% от загальної кількості студентів отримають повну або часткову освіту у європейському вузі.
В межах кожного з трьох циклів в структурі навчальних програм мають бути створені можливості для мобільності. Об’єднані міри і програми також як і цикли мобільності повинні стати спільною пра-ктикою для усіх вузів. Крім того, поліси мобільності мають бути зас-новані на ряді практичних заходів: прозорості, доступності інф-раструктури, візової підтримки, спільних правил досягнення і ріше-ння. Необхідно також вивчити можливості фінансової підтримки мо-більності у вигляді банківської позики.
Привабливі робочі умови і шляхи кар’єри також як і відкритий міжнародний обмін необхідні для того, щоб залучити надзвичайно компетентних викладачів і дослідників до вищих навчальних установ. Розглядаючи ключову роль викладача у вузі потрібно створити умо-ви щоб полегшити мобільність викладачів. Для наукової діяльності буде встановлен відповідний доступ до соціального страхування, додатковий пансіон, права для мобільного обміну і полипшення існуючих правових рамок.
Багатовимірні інструменти прозорості що проектуються до розвитку технологій по забезпеченню детальнішої інформації про вищу освіту через EHEA є основа збіру даних. Такі механізм