Закономірності та принципи навчання 5 страница

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних3.

1 Див.: Малафіїк І.В. Урок в сучасній школі: питання теорії
і практики. — С. 140—141.

2 Сугестологія — галузь науки, що вивчає психологічні явища
навіювання і самонавіювання. Йдеться про методику
проведення уроків, яка спирається на це психологічне
явище.

3 Паламарчук В.Ф., Рум'янцева Д.І., Антипова О.Й. У
пошуках нестандартного уроку // Рад. школа — 1991. —
№ 1. — С. 66.


168 Теорія освіти і навчання (дидактика)

Підготовка вчителя до уроку

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

Попередня підготовка до уроку

Передбачає вивчення навчальної програми; її поясню­вальної записки, змісту самої програми, усвідомлення ме­ти і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і зав­дань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з під­ручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, пе­дагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредмет-них зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних нав­чальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні ка­лендарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є ка­лендарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він пла­нує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і на­вичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчи­тель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивче­них раніше розділів програми слід використати, щоб уч­ні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до сис­теми своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов'язати теорію з практикою, які передбачи­ти екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальни­ми предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати ро­боту й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах ро­боти з теми і якими засобами вплинути на емоційні пере­живання школярів; як завершити роботу з теми і домог-


Види і форми організації навчання 169

тися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програ­мою знання, а також набули відповідних умінь та нави­чок1 .

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель пови­нен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, про­слухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звер­нути на матеріальне забезпечення практичних і лаборатор­них занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчаль­ного процесу в конкретному класі — вивчення стилю вик­ладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особли­востями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтува­тися в обстановці, знаходити правильні виходи з можли­вих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю про­дуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинськии зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його струк­турного елемента і може відбуватися в такій послідовно­сті:

Формулювання мети і завдань уроку.Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, фор­мування практичних умінь і навичок з конкретного нав­чального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, актив­ність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізна­вальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колек­тиву класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу.Оп­рацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпред-метні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати на-

1 Див.: Болдьірев Н.И., Гончаров Н.К., Есипов Б.П., Коро­лев Ф.Ф. Педагогика. — С. 218—219.



Теорія освіти і навчання (дидактика)


лежний виховний потенціал, сприяти формуванню нави­чок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання.Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання.Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформовано-сті вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку.Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання.Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку.Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку.Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку.Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.


Види і форми організації навчання 171

Для успішного щоденного і перспективного плануван­ня необхідно: 1) урахування того, який матеріал є най­складнішим для засвоєння; з окремих тем програми до­цільно мати резервні години за рахунок ущільнення дос­тупнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння про­грамою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпред-метних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчаль­ного матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інфор­мації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи ви­користання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних ро­біт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначен­ня системи категорій і понять, осмислення яких є підґрун­тям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння ка­тегоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні1.

Позаурочні форми навчання

Крім уроку — провідної організаційної форми навчан­ня — використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Семінарські заняття. їх поділяють на підготовчі (про­семінарські), власне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське за­няття — перехідна від уроку форма організації пі­знавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семі­нарської роботи, до вищої форми — власне семінарів. Роз­різняють такі види власне семінарських занять: розгорну­та бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення допові­дей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару — міжпред­метні семінари-конференції. їх практикують у старших

1 Див.: Кухарев Н.В. На пути к професіональному совер-шенству. — М., 1990. — С. 36.



Теорія освіти і навчання (дидактика)


класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з ураху­ванням їх індивідуальних можливостей, добирає літерату­ру, проводить групові й індивідуальні консультації, пере­віряє конспекти.

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи роз­ділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працюва­ти над повідомленнями з окремих питань, проводити спо­стереження, збирати певний фактичний матеріал, відвіду­вати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, став­лять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимо­га до учнівських доповідей і повідомлень — наявність не­відомого іншим учням матеріалу, елементів власного дос­лідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ста­вить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Семінарське заняття можна організувати й таким чи­ном: всі учні готують усі питання і виступають з повідом­леннями за бажанням або за викликом. Учитель також за­охочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослід­ницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певно­го розділу програми. У підготовці до нього використову­ють більше джерел інформації: тривалі спостереження, ма­теріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ді­лянці, літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершен­ня вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, стисло ха­рактеризує виступи, за потреби робить доповнення й ви­правляє помилки, радить учням, як працювати над проб­лемою надалі, якщо вона їх зацікавила. За доповіді, пові­домлення і змістовні доповнення він виставляє учням оцінки.

Семінарське заняття може мати таку структуру1 (див. табл. 2):

1 Див.: Трубачова СЕ. Навчальна діяльність учнів на семі­нарах // Рідна школа. — 1993. — № 2. — С. 40.


Таблиця 2 5"

 

Етапи навчальної діяльності школярів План проведення семінарського за­няття Форми організації навчальної праці
Організаційний    
Прийняття навчальних занять та плану дій, запропонованих учителем Ознайомлення учнів з темою семінару, його метою та планом. Завдання (до 5 хв.) Фронтальна
Підготовчий    
Розв'язання поставлених зав­дань; само- або взаємоконтроль учнів у процесі їх розв'язання Підготовка учнів до відповідей (вико­ристання підручників, зошитів, спіл­кування між собою). Допомога вчите­ля тим, хто її потребує (до 15 хв.) Диференційовано-групова
Контрольний    
Виклад. Висновки, їх обґрунту­вання Бесіда проблемного характеру. Про­блемну ситуацію створюють за запи­таннями та завданнями, які учні от­римали на початку заняття. Вчитель організовує колективне обговорення різних підходів до розв'язування зав­дань (до 20 хв.) Фронтальна
Підсумковий    
Аналіз результатів під керів­ництвом учителя Підтвердження вчителем правильності зроблених висновків, узагальнення сказаного; коментар та виставлення оцінок (до 5 хв.) Фронтальна


Теорія освіти і навчання (дидактика)


Цікавий процес підготовки і проведення підсумкового (синтетичного) семінару з історії запропонував учитель О. Кузьменко. За три тижні до семінару він знайомить уч­нів з провідною його проблемою, ставить перед ними по­передні дидактичні завдання, ознайомлює їх з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації учні ділять сторінки розвороту зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекцій учителя, у другій і третій — самостійно здо­бутий матеріал, у четвертій — власні думки та комента­рі до прочитаного. Цю колонку заповнюють і безпосеред­ньо під час семінару.

Формують 6—8 тимчасових навчальних груп (по 3—4 учні) залежно від дидактичних завдань уроку, сформова-ності загальнонавчальних умінь та навичок школярів. Учитель призначає координатора — здібного, ерудовано-го, комунікабельного учня, якому передає управлінську функцію. Заздалегідь створюють також арбітраж, що ви­конує дві функції: журі (нараховує бали) та експертного органу (вирішує найбільш спірні питання й ситуації), з батьків учнів, учителів, гостей, колишніх учнів, які сво­го часу брали участь у таких заняттях.

У кожній групі вчитель призначає консультанта, з яким працює поглиблено: рекомендує складнішу літерату­ру, роз'яснює малозрозумілі місця, передбачає суперечливі позиції, коментує термінологію. Протягом першого тиж­ня з консультантами проводить одну співбесіду, другого і третього — по 2—3. На прохання окремих консультан­тів — індивідуально.

За тиждень до семінару консультант організовує 2—З заняття для своєї групи, під час яких з'ясовує характер прочитаного учнями матеріалу, визначає спеціалізацію в групі. Під час семінару він виконує двояку роль: надає то­варишам допомогу й періодично виступає від імені групи як її учасник.

У групах учитель проводить індивідуальні добровіль­ні консультації у формі ненав'язливих співбесід у нефор­мальній обстановці. Кожна група отримує домашнє зав­дання: виробити більш чи менш спільну думку з головної проблеми семінару. Координаторові докладно роз'яснюють регламент, дають поради щодо змісту вступного слова, вчать вести дискусію тощо.

Напередодні заняття в кабінеті переставляють меблі, щоб компактно розмістити групи, кожна з яких має пра­порець з номером. За партою — координатор. Уздовж сті-


Види і форми організації навчання 175

ни — парти для членів арбітражу, гостей. На дошці запи­сують тему семінару.

У короткому вступному слові вчитель доповнює попе­редні дидактичні завдання, вже відомі учням, а координа­тор обґрунтовує актуальність теми.

Відтак він пропонує кожній команді визначити своє ставлення до проблеми (на виступ — 3 хв. «конкурс ко­лективної думки»). Після виступу останньої групи арбіт­раж протягом хвилини радиться й називає кращу коман­ду, вмотивовуючи своє рішення. Команда, визнана кра­щою (група К), відтепер захищається.

Координатор пропонує решті команд ставити групі К запитання, пов'язані з колективною думкою з головної проблеми (на підготовку — 1 хв.). Кількість запитань не­обмежена, їх можуть ставити також члени арбітражу, гос­ті, вчитель. Група К відповідає. Мета цього етапу — під­готовка до регламентованої дискусії.

Відтак координатор оголошує фазу оцінних реплік. Суть її в тому, що після хвилинної наради команди пові­домляють про своє ставлення до колективної думки гру­пи Я з головної проблеми уроку та до її відповідей на за­питання. На цьому етапі семінару починаються мікро-дискусії: кожної команди з групою К. Якщо група К, не­зважаючи на перемогу в конкурсі думок, не впоралася зі своєю роллю, координатор має право запропонувати її ко­манді, що посіла друге місце, і семінар починається ніби спочатку — із запитань новій групі К.

За 15 хв. до закінчення учитель коротко визначає сту­пінь реалізації дидактичних завдань, дає узагальнену оцін­ку знань учнів з теми. Відтак оцінюється дискусійна час­тина уроку (кожна команда за п'ятибальною системою). Вчитель називає кращі команди і найактивніших учасни­ків. Індивідуальні оцінки, як правило, не виставляють, бо вони потребують детального аналізу й обґрунтування. Це робиться на колоквіумі, який проводять на наступному уроці.

Досвід переконує, що такий двогодинний семінар з елементами групової навчальної діяльності корисний ли­ше за умови ґрунтовного попереднього лекційного курсу і наступного колоквіуму, поєднання з іншими формами навчальної роботи1.

Практикум. Передбачає самостійне виконання учнями

1 Див.: Кузьменко О.В. Синтетичний семінар // Рад. школа. — 1991. — № 5. — С. 52—57.



Теорія освіти і навчання (дидактика)


практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практи­кум відводиться 10—15 год. навчального часу протягом 2—3-х тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спосте­реження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдан­ня можуть бути однаковими й різними для різних груп уч­нів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Головна мета практикуму — практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й сис­тематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення те­ми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; оз­найомлення учнів з інструкцією; добір необхідного облад­нання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретич­на інтерпретація отриманих результатів.

Факультативні заняття.Ця форма організації навчан­ня — єднальна ланка між уроками та позакласними занят­тями (7—9 кл.) і сходинка від засвоєння предмета до вив­чення науки, засіб ознайомлення учнів з методами науко­вого дослідження (10—12 кл.).

Учнів залучають до факультативів на добровільних за­садах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Ко­жен може обрати не більше двох факультативів. За освіт­німи завданнями існують такі види факультативів: а) з по­глибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчен­ня додаткових дисциплін; в) з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути тео­ретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до ти­пу факультативу формують групи, добирають форми і ме­тоди роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерства освіти і науки України або ав­торськими (підготовленими досвідченими вчителями). Ла­бораторією дидактики Інституту педагогіки АПН України розроблено програми та зміст факультативних курсів для 5—6 класів. За змістом факультативи об'єднано в такі серії:


Види і форми організації навчання



I. Про тебе (1. Пізнай і зрозумій себе. 2. Як стати това­
риською людиною. 3. Тобі, дівчинко. 4. Тобі, хлопчику).

II.Людина і природа (1. Які народи живуть на землі.
2. Земляни і космос. 3. Як урятувати природу).

III.Ким стати? (1. Твоя професія. 2. Скільки всього на­ук. 3. Які бувають машини).

IV. Красиве і корисне (1. У світі прекрасного. 2. Що б почитати. 3. Види спорту).

V. Народні скарби (1. Барви українських обрядів — із
глибини віків. 2. З бабусиної скрині, з дідусевої майстерні).

Такі заняття проводять найдосвідченіші вчителі шко­ли, запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти, науково-дослідних інститутів, ви­робництва. На відміну від інших організаційних форм нав­чання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи форму­ються за інтересами).

У програмі факультативів обов'язково відображено су­часні досягнення в галузі науки, техніки, культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної й трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної ді­яльності. На факультативних заняттях використовують різ­ні методи навчання, але перевагу надають тим, що привча­ють учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обгово­рення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо).

Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять у кінці курсу. Підсумкові оцінки вносять до атестату про середню освіту.

Ефективність системи навчання значно зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, уч­ні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх ор­ганізаційних формах класно-урочної системи.

Екскурсії.Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бу­ти жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — сприй­мання учнями предметів і явищ у природній обстановці. За­лежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм — програмні та по­запрограмні; за змістом — тематичні й комбіновані; за ча­сом проведення щодо матеріалу, який вивчається, —


178 Теорія освіти і навчання (дидактика)

вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предме­та — ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Ви­ходячи зі змісту навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і про­водять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учи­тель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії.

Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використо­вуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спосте­реження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано акти­візувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організо­вують спостереження і виконання учнями практичних зав­дань.

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Передусім це бесіда на самому об'єкті, під час якої учні отримують від­повіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й прак­тичні знання навчальної програми з предмета. Проте ос­новна робота проводиться на навчальних заняттях. За ма­теріалами екскурсії учні готують звіти у вигляді невелич­ких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповід­ний матеріал.

Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобува­ють наочні знання в природних умовах; отримують бага­тий матеріал для спостережень; сприймають явища в ці­лісності; накопичують багатий матеріал для наступної ро­боти. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів.

Екскурсії проводять відповідно до загальношкільного плану навчальних (комплексних і з окремих предметів) і позанавчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Предметні гуртки. їх створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерід­ко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків бе-


Види і форми організації навчання 179

руть участь у масових виховних заходах, тематичних ве­чорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це спри­яє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професій­них знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готу­вати радіопередачі в школі.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочни-ми організаційними формами навчання. їх завдання — по­глиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фі­зичне виховання школярів; має дбати про високу органі­зованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять. Нижче наведено план роботи історико-краєзнавчого гуртка.

Таблиця З

План роботи історико-краєзнавчого гуртка

«Слідопити історії»