Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності

Життя вимагає від людини високої дисципліни і вико­навської чіткості — рис, що в нашому характері репрезен­товані надто слабко1. У їх формуванні значна роль нале­жить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

1 Див.: Вишневський О. Сучасне українське виховання. Пе­дагогічні нариси. — С. 71.


Основні напрями виховання



Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.

Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у вико­нанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни пра­ці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; бо­ротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межа­ми.

Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суво­рому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності.

В основі дисциплінованості — прагнення й уміння осо­бистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспіль­них норм і вимог правил поведінки.

Обов'язок — усвідомлена особистістю система суспільних і моральних вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного ета­пу розвитку.

Відповідальність — якість особистості, що характеризується праг­ненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільно­сті або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панів­ними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися ін­тересами соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсут­ності дисципліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Во­на є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності уч­нів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.

Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відпові­дальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до вико­нання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ді­лити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотри­мання інших залишається непоміченим. Відповідну робо­ту слід проводити також з батьками учнів. Адже правила


262 Теорія виховання

охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне вико­нання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб до­помогти школі у виробленні в учнів якостей, передбаче­них цими правилами, батьки мають знати їх, володіти еле­ментарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що на­віть наймолодший учень-першокласник — це вже грома­дянин, наділений певними правами й обов'язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньо­му лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тіль­ки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. У такому разі в учнів виховується бездум­ний послух або зухвала непокора. У середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю, прямоліній­ністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів, по­роджують небажання йти до школи. Невсипущий кон­троль, постійні обмеження призводять до протилежних ре­зультатів, зауваження викликають роздратування, гру­бість, непокору.

Вимогливість і суворість учителя мають бути добро­зичливі. Він повинен розуміти, що учень може помиляти­ся не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через брак життєвого досвіду. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі по­милки і вчить неповнолітніх, як поводитися в складній життєвій ситуації.

А. Макаренко велику роль у дисциплінуванні учнів відводив шкільному режимові, вважаючи, що він виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, за­гальний і визначений. Доцільність режимуполягає в то­му, що всі елементи життєдіяльності учнів у школі й удо­ма продумані та педагогічно виправдані. Точність режиму виявляється в тому, що не допускає жодних відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається дітям. Загальність режиму— його обов'яз­ковість для всіх членів шкільного колективу. Стосовно пе­дагогічного колективу ця риса виявляється в єдності ви­мог, які педагоги висувають до вихованців. Кожен вихо­ванець повинен чітко уявляти, як він має діяти, викону­ючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові в


Основні напрями виховання



учнів здатності керувати собою, корисних навичок і зви­чок, позитивних моральних і правових якостей.

Важливе місце у привчанні учнів до належної поведін­ки в школі та за її межами належить чіткому контролю за їх поведінкою, що передбачає облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто система­тично запізнюється або не з'являється на уроки без поваж­них причин. У деяких школах ведуть спеціальні журна­ли поведінки учнів, у яких директор або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують усі випадки грубого порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в гро­мадських місцях, а також виховні впливи, які було засто­совано до них, і результати цих впливів. Це допомагає пе­дагогам своєчасно аналізувати стан дисципліни в учнівсь­кому колективі, намічати і вживати заходів щодо його по­ліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів і таким чином виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Та­кий журнал обліку поведінки дає можливість конкретизу­вати індивідуальну виховну роботу з учнями, схильними до порушень норм моралі та права, сприяє їх профілакти­ці. У деяких школах замість журналу обліку поведінки ве­дуть спеціальну картотеку на учнів-правопорушників.

Перешкоджають вихованню дисциплінованості учнів намагання окремих учителів і батьків приховати випад­ки порушення дисципліни, щоб не компрометувати клас. Не реагуючи на такі вчинки, вони виховують у неповно­літніх почуття безвідповідальності. Якщо на певному етапі виховання учневі починають докоряти за погану поведінку, він не може збагнути, чим останній його вчи­нок гірший за попередні, про які ніхто не згадував, бо в нього притупилося почуття відповідальності, виробила­ся зухвалість. З огляду на це, кожен випадок порушення правил поведінки слід детально аналізувати й давати йо­му відповідну оцінку.

У дисциплінуванні учнів важливу роль відіграє щоден­ник. Педагог повинен вимагати від них акуратного веден­ня щоденника. Оцінюючи поведінку школяра за тиждень, слід ураховувати також його зовнішній вигляд і участь у прибиранні класу, чергування в їдальні, ставлення до то­варишів і дорослих.

Систематичний контроль за поведінкою учнів у шко­лі та за її межами привчає їх до щоденного дотримання дис­ципліни. Такий контроль особливо потрібен дітям, в яких



Теорія виховання


сформувалися негативні звички. Він створює умови для ви­роблення у них позитивних звичок, блокує появу і закріп­лення негативних. Проте це не означає, що треба весь час контролювати учнів, які випадково порушили правила по­ведінки. Коли їх «виховують» у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини, це не сприяє дотриман­ню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що вони «невиправні». Контроль повинен бути тактовний, щоб учень відчував повагу до себе як особистості.

Зовнішній контроль певною мірою є примусом до по­зитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки засвоєні такою мірою, що ста­ли внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинить так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Тому у вихованні слід домагатися розум­ного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх «робити правильно, ко­ли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається»1.

У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокре­ма особливе значення має встановлення правильного то­ну й стилю в діяльності учнівського колективу. Якщо па­нує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисциплі­на, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, питання виховання учнів вирішувати легше.

Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запо­бігання негативним вчинкам. Порушення дисципліни і ви­мог шкільного режиму найчастіше трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо вихован­цеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не орга­нізовано його дозвілля, то виникає прагнення чимось за­повнити свій вільний час, організувати його по-своєму, не завжди розумно.

До порушень шкільного режиму окремими учнями призводить і невміння деяких учителів працювати з пе­дагогічно занедбаними дітьми, промахи і помилки в ро­боті з ними, спричинені тим, що педагоги не розкривають мотивів їх негативної поведінки, знання яких дає мож­ливість ефективніше будувати виховну роботу з ними.

1 Див.: Макаренко А.С. Про мій досвід.Твори: У 7-ми т. — Т.5. — С. 398.


Основні напрями виховання



Так, якщо вихованець погано поводиться через відсут­ність перспективи, через байдужість до свого майбутньо­го, то вся робота педагога спрямовується на формування в нього віри у це майбутнє, в можливість досягти його власними силами.

Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності учнів. А. Макаренко з цього приводу писав, що саме «школа повинна з першого ж дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги нашого суспільст­ва, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і за що не похва­лять»1. Це регламентування має визначатися правами і обов'язками школярів, передбаченими Законом України «Про освіту». Учням створено всі умови для навчання і пра­ці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо ви­конувати свої обов'язки. Повага учнів до закону полягає у свідомому дотриманні правил поведінки, дисципліновано­сті, боротьбі з порушеннями вимог шкільного режиму, до­помозі педагогічному колективу в організації навчально-виховного процесу. Одне слово, учень має глибоко усвідо­мити, що поведінка і ставлення до навчання — не лише йо­го особиста справа, що його обов'язок як громадянина — сумлінно вчитися, зразково поводитися й утримувати ін­ших від недостойних учинків.

Правове виховання

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є ви­сока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маю­чи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, пору­шує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводи­тися не є вродженою, вона формується під впливом спеці­альних виховних заходів, є наслідком спілкування з інши­ми людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї, правоохо­ронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

1 Макаренко А.С. Про мій досвід. Твори у 7-ми т. — Т. 5. — С. 354.



Теорія виховання


Необхідність організації правового виховання учнівсь­кої молоді зумовлена розбудовою Української держави, іс­нування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією пра­вової системи, необхідністю подолання правового нігіліз­му та правової неграмотності.

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в сус­пільстві не сприяє формуванню належного морального се­редовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе по­бутове оточення, важке матеріальне становище сімей і по­гіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недо­ліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів — все це призводить до збільшен-' ня числа дітей і підлітків, поведінка яких виходить за ме­жі моральних і правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед непов­нолітніх випереджає її загальне зростання.

Мета правового виховання учнів — формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'яз­ків'перед суспільством і державою, закріплених у Консти­туції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й викону­вати закріплені в них вимоги, що виражають волю та ін­тереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює жит­тєву позицію, підвищує громадянську активність, загос­трює почуття непримиренності до негативних явищ.

Порівняно з іншими складниками виховання воно має свою специфіку, що визначається передусім соціально-пра­вовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежні від батьків чи опікунів..їх самостій­ність і активність коригує педагогічний колектив, їм бра­кує правових знань і досвіду правових відносин, вони ма­ють засвоювати правові закони, які регулюють їхнє жит­тя і діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.

У правовиховній роботі школи існують певні недоліки: у її змісті превалюють питання кримінального права; пе­ревага надається вивченню прав особистості, менше уваги


Основні напрями виховання 267

звертають на вивчення обов'язків; недостатньо наголошу­ється на питанні особистої відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування справедливості право­вих норм в їх інтерпретації; головний акцент робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх мораль­них засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів.

Найперше завдання правового виховання— озброєн­ня учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обіз­наності, систематичне інформування їх про актуальні пи­тання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з ви­могами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регуля­тором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що ке­руються в конкретній ситуації певними моральними прин­ципами.

Друге завдання— формування в учнів правової свідо­мості як сукупності правових уявлень, поглядів, переко­нань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній пра­вовій ситуації.

«Становлення правової свідомості, — пише О.І. Виш-невський, — один з основних напрямів формування гро­мадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та сво­боди, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чу­жих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у полі­тичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворен­ня»1.

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення

1 Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педаго­гічні нариси. — С. 159.



Теорія виховання


правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними.

Одним із найважливіших компонентів правової свідо­мості є переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готов­ність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо вихову­вати в учнів вищі правові почуття, які б регулювали їх по­ведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку.

Третє завдання— формування в учнів поваги до дер­жави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необ­хідності дотримання правових норм здійснюють через ви­ховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони ви­конують не лише каральну функцію, а й захищають інте­реси всього суспільства, кожного його члена.

Четверте завдання— вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримува­тися вимог права і моралі слід розглядати як продукт сві­домого ставлення учнів до визнання свого громадянсько­го обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомір­на, так і неправомірна поведінка залежать від певних мо­тивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побою­ються можливого покарання; треті гарною поведінкою на­магаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — то­му, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли вико­нувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми за­кону.

П'яте завдання— формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рі­вень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, за­боронених законом. Якщо ж особистість виконує правові


Основні напрями виховання



норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь ак­тивності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і при­ховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти йо­го впливу.

Шосте завдання— подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негатив­них явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідо­мості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але непра­вильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Ба­гато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості положен­ня, що «незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушує», нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться дава­ти правову оцінку конкретному правопорушенню, вихо­дять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості — одна з причин вчинення правопору­шень неповнолітніми.

Зміст правового виховання визначається особли­востями права як нормативно-регулятивного явища, йо­го суспільними функціями і значенням в організації та управлінні суспільством. Законодавство України охоп­лює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливі­ші суспільні відносини, що закріплюють основи ор­ганізації суспільства і правового становища особи, дер­жавного устрою. Особливим питанням державного права України є її Конституція як Основний Закон держави і суспільства.

Адміністративне право регулює організацію і діяль­ність апарату державного управління. Школярі повинні мати уявлення про органи державного управління та нор­ми адміністративного права, які охоплюють низку правил:



Теорія виховання


санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користу­вання транспортом, поведінки в громадських місцях, вій­ськового обліку та багато інших, що регулюють діяльність різних установ, їх працівників, а також поведінку грома­дян. Якщо людина порушує встановлені правила, її вважа­ють правопорушником і накладають на неї адміністратив­не стягнення. Служба у справах неповнолітніх має пра­во застосовувати до них різні види стягнень аж до направ­лення їх до спеціальної школи чи спеціального профтехучилища.

Взаємовідносини між людьми, громадянами й органі­заціями, між самими організаціями регулюються норма­ми цивільного права, що покладає певні обов'язки і надає права громадянам і організаціям. Діти, як і всі дорослі, вважаються правоздатними, можуть мати майно, яке їм дісталося у спадок, можуть бути авторами вірша чи опо­відання тощо. Щоправда, не кожна правоздатна особа мо­же самостійно здійснювати свої права. Оскільки здатність діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов'язки людина набуває у відповід­ному віці, закон визначає поняття цивільної дієздатності та встановлює її межі (15 років — часткова дієздатність, 15—18 — відносна дієздатність, 18 років — повна дієздат­ність).

Норми права і моралі регулюють сімейні відносини людей. У процесі правового виховання учнів знайомлять із сімейними правовідносинами, правами й обов'язками батьків стосовно одне одного, щодо виховання дітей та ін.

У процесі правового виховання учні засвоюють і окремі положення трудового права. Адже сьогоднішній» школяр завтра стане працівником установи, підприємства, де він стикатиметься з багатьма питаннями, в яких має бути компетентним (умови прийому на роботу, переведення і звільнення з роботи, тривалість робочого дня й часу від­починку, охорона і оплата праці, моральна та матеріаль­на відповідальність тощо).

Ознайомлюючись з питаннями кримінального права, учні повинні чітко уявляти, що таке злочин, відповідаль­ність за підготовку і замір злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності, необхідна оборона, кримінальне покарання, відбування покарання в місцях позбавлення волі, і усвідомити, що жоден злочин не зали­шається безкарним.

Розкриваючи зміст правового виховання, важливо оз­найомити школярів з Конвенцією про права дитини. Згід-


Основні напрями виховання



но з нею, дитиною вважається кожна людська істота до до­сягнення 18-річного віку.

«...Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини, (ст. 12.)

...Дитина має право виявляти свою власну думку; це право включає свободу пошуку, тримання і видачі ін­формації та ідей будь-якого виду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором ди­тини, (ст. 13/1.)

...Держави-учасниці визначають право дитини на сво­боду асоціацій і свободу мирних зборів, (ст. 15/1.)

...Жодна дитина не може бути об'єктом довільного чи незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, сімейне життя, недоторканість житла чи таємни­цю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і репутацію, (ст. 16/1.)

...Держави-учасниці приймають усі необхідні законо­давчі, адміністративні, соціальні і просвітні заходи з ме­тою захисту дитини від усіх форм фізичного чи психоло­гічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого ставлення, грубого ставлення чи експлуатації будь-якою іншою особою, (ст. 19/1.)»х

Реалізація завдань і змісту правового виховання учнів здійснюється передусім у процесі навчання. Вивчення гу­манітарних предметів спрямоване на формування в них високих ідеалів, морально-правових якостей, непримирен­ності до аморальних явищ, правопорушень і злочинності. Дисципліни природничого циклу дають змогу торкнутися кола питань з різних галузей права, зокрема його норма­тивних актів щодо охорони природи, охорони праці, охо­рони здоров'я людини та ін. Важлива роль у правовому ви­хованні школярів належить курсу правознавства, у проце­сі вивчення якого вони знайомляться з усіма галузями права, здобувають знання, вміння і навички в системно­му вигляді.

Правові знання, засвоєні на уроках, поглиблюються і розширюються у позакласній виховній роботі. Вибір фор­ми чи методу виховного впливу залежить від його мети,

1 Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. Збірник до­кументів. Ч. І. — К., 1998. — С. 19—35.



Теорія виховання


змісту, вікових та індивідуальних особливостей учнів і можливостей педагогічного колективу школи. Обираючи методи і форми виховної роботи, важливо також урахову­вати, чи популярні вони серед школярів, чи захоплюють їх, чи дають їм задоволення.

Здійснюючи правове виховання на уроках і під час спе­ціальних виховних заходів, важливо розкривати зміст усіх галузей права, не зосереджуючи увагу учнів на якомусь одному з них (наприклад, кримінальному), оскільки в по­всякденному житті вони керуватимуться основними їх по­ложеннями. Розкриваючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок з правилами моралі, на яких вони базуються; ілюструючи випадки порушень норм права, не зловживати негативними прикладами, краще наводити ті, що демонструють, як треба діяти в подібній ситуації. Роз­повідаючи про злочини, не варто деталізувати факти, ос­кільки це може навчити окремих школярів методики ско­єння злочину, треба розкривати суть негативних фактів так, щоб вони викликали відразу, а не захоплення ними. Завжди слід пам'ятати, що вирішальним моментом у пра­вовому вихованні школярів є висока правова культура пе­дагогів і відповідний правово-психологічний клімат у шко­лі та в сім'ї учня.

У правовиховній роботі школи важливу роль відіграє залучення учнів до посильної діяльності, яка передбачає певний обсяг правових знань, умінь та навичок. Це пере­дусім участь у дитячому самоврядуванні, зокрема в робо­ті комісії з дисципліни і порядку, в загонах юних інспек­торів дорожнього руху, юнацьких добровільних пожежних дружинах, у різних формах природоохоронної роботи.

Залучення школярів до правоохоронної та природо­охоронної діяльності в школі та за її межами слід оціню­вати з погляду проведення профілактичної роботи з уч­нівською молоддю і з погляду набуття нею правового до­свіду, виховання в неї непримиренного ставлення до нега­тивних явищ життя. Виховані в таких умовах школярі активно протидіятимуть цим явищам.

Активізації правового виховання сприяє щорічне про­ведення в навчально-виховних закладах оглядів-конкур-сів на кращу організацію такої роботи, започатковане Мі­ністерством освіти України в 1996 р.


Основні напрями виховання