Методи контролю та самоконтролю

Методи контролю знань це способи виявлення та оціню­вання знань і фіксація їх результатів. Основними методами контролю є: спостереження за навчальною діяльністю учнів­ської молоді, усне опитування, письмова перевірка знань, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Спостереження за навчальною діяльністю метод, який супроводжує інші методи контролю і виконує допоміжну функцію, оскільки допомагає педагогові зробити певні виснов­ки про якість навчальної діяльності його підопічних.

Усне опитування спринс посиленню в учнівської мололі навиків та вмінь грамотно, логічно правильно висловлювати свої думки, аргументувати відповідь, підтверджувати П фак­тами, прикладами, відстоювати власні погляди. Цей метод досить складний, оскільки вимагає ретельної підготовки не тільки учнів, а й педагога, який мас ставити питання таким чином, щоб воно впливало на бажання давати обґрунтовану відповідь.

Письмова перевірка знань метод, який УМОЖЛИВЛЮЄ глибокий і всебічний аналіз педагогом матеріалу, викладено­го в письмовій формі. Відомі такі види письмового контролю, як диктанти, перекази, твори, складання тез, анотацій тощо.

Грифі чий перевірка знань поширена на заняттях з гсоме трії, креслення, тригонометрії, географії, історії та ія, Вона включає складання таблиць, діаграм, графіків, схематичних зображень, таблиць. Цей метод сприяє прискоренню виявлен­ня знань учнівської молоді, їх умінь абстрактно мислити, узагальнювати.

Перевірка знань практикою сприяє виявленню умінь та навиків учнівської молоді у процесі трудової діяльності в ла­бораторіях, майстернях, від час екскурсій, змагань тощо. Найчастіше така перевірка застосовується при вивченні дис­циплін ориродничо-математичкого циклу.

Тестова перевірка знань це продуманий перелік запи­тань і завдань, який може бути запропонований для виконан­ня за варіантами після вивчення конкретних тем з дисципліни або дисципліни в цілому. Здебільшого тести бувають вибірко­вими (учень вибирає правильну відповідь)та конструйованими (учень самостійно конструює свою відповідь).

Засоби навчання

Підручник — це особ­лива дидактична система, яка не тільки розкриває зміст навчання, а й є специфічною моделлю процесу навчання. Це означає, що підручник має двоєдину суть. З одного боку, для переважної більшості учнів він є джерелом знань, носієм змісту навчання, з іншого, він є засібом на­вчання, який володіє матеріальною формою, пов´язаною зі змістом навчання, з процесом засвоєння цього змісту.Навчальні видання для учнів можна поділити на підручник, на­вчальний посібник, практикум.Підручник — це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією.Навчальний посібник — це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник. Для посібника харак­терне нерівномірне охоплення навчальної програми.Практикум — навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєн­ню і закріпленню курсу.Слово вчителя, поряд з підручником, є тим засобом навчання, який крім інформаційної і комунікативної функції виконує організаційну Вона полягає в тому, що за допомогою слова учитель спрямовує увагу учнів, організовує їх мислення, сприяє формуванню уявлень, переко­нань, розвиває емоції і почуття. Слово учителя можна поставити в один ряд із підручником за системотвірним значенням системи засобів на­вчання. В єдності з іншими воно є незмінним засобом не тільки на­вчання, а й виховання і розвитку.Засоби наочності. У процесі шкільного навчання образне мислен­ня є домінуючим, а наочність — один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90 відсотків усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв´язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об´єкти вивчен­ня, сприяють цілісному сприйманню цього об´єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів.

Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні. До натуральних належать природні реальні предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об´­єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища — усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі.

Другий вид засобів навчання — зображувальні. До них належать картини, муляжі, копії. їхня інформативна насиченість дещо менша, ніж натуральних об´єктів. Але ці засоби навчання мають дуже важливу і для навчання особливість: у них може бути виділено, підкреслено той аспект сприйняття, який має найбільше значення для навчання. Фак­ти є засобом концентрації уваги щодо того чи іншого боку об´єкта вивчення.

Третій вид засобів наочності — знаково-символічні. Знакова фор­ма цих засобів (формули, графіки, діаграми, схеми) більшою мірою, ніж будь-які інші, дає змогу виокремити суть предмета вивчення, тоб­то сприяє розвитку мислення й уяви.

Модель — особливий вид засобів наочності. За своїм функціональним призначенням вона є ближчою до зображувальних, але ще більше може акцентувати увагу учнів на конкретному аспекті об´єкта вивчення.

Використання різних засобів наочності так, щоб один вид допов­нював інший та поєднувався зі словом учителя і підручником, дає дуже високий ефект засвоєння навчального матеріалу.

Технічні засоби навчання. Кодо-, епі- і діапроекції мають значні зоб­ражувальні можливості, легко керовані і тому дуже зручні для викори­стання у навчанні. Особливо великі можливості аудіо-, кіно- та відео техніки. Сучасний навчальний процес важко уявити без їх застосуван­ня, оскільки вони дають можливість показати динаміку, рух, зміну, процес перебігу явища вивчення, виділити предмет вивчення і пред´я­вити його для засвоєння. Ними є підручник, слово учителя, засоби на­очності, технічні засоби навчання комп´ютер, і роздатковий навчаль­ний матеріал. Використовуючи названі засоби так, щоб один допов­нював інший, можна досягнути високого результату навчання.

Комп´ютер (як засіб навчання) має багато рис засобів навчання описаних вище видів, але відрізняється від них тим, що дає можливість вести своєрідний діалог "учень — комп´ютер", що є безцінним в орган­ізації та сприйманні навчальної інформації та здійсненні контролю й оцінюванні знань.

Підсумок. Засоби навчання дають можливість описати об´єкт вив­чення, виділити предмет вивчення і пред´явити його для засвоєння. Ними є підручник, слово учителя, засоби наочності, технічні засоби навчання комп´ютер, і роздатковий навчальний матеріал. Використо­вуючи названі засоби так, щоб один доповнював інший, можна досяг­нути високого результату навчання.

18.. Форми організації навчання

Форми організації навчання — це зовнішнє врегулювання нзасмодіяльності педагога н учнівської молоді, яке виража ЄТЬся у встановленому порядку, режимі. Форми організації навчання поділяються на загальні та спеціальні.

До загальних належать індивідуальна, парна, групова. КО лективна (рис. 8.4).

Загальні форми організації повчання

Рис. 8.4. Загальні форми організації навчання

Індивідуальна форма організації навчання передбачає від­особлену діяльність того, хто вчиться, включає ініціативність, самостійність, наполегливість у здобутті знань.

Форма парного навчання становить роботу в певних пара­лелях: учень — педагог, учень — учень, учень консультант.

Форма групового навчання має такі різновиди: робота з класом, відділенням, трунок» чи загалом |н>ботн з невеликою кількістю учнів, студентів, які с представниками різних кла­сів, відділень, груп.

Форма колективного навчання означає наявність колек­тиву зі спільною метою і об'єднання спільних зусиль для її реалізації.

Урок -- це обмежений у часі елемент педагогічного процесу, на якому забезпечується навчально-пізнавальна діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки.

Лекція - складова лекційно-практичної системи навчання. Лекції з кожної теми можуть бути вступні, що включають ос­новний зміст дисципліни, та заключні. За характером викла­ду інформації вони є проблемними і нспроблемиими.

Семінарські заняття — форми організації діяльності учнівської молоді з поглибленого вивчення вузлових питань

Крім загальних форм організації навчання, є низка спеці­альних, які визначені в часі, передбачені в розкладі, прово­диться у визначених аудиторіях, кабінетах, їх зміст забезпе­чують фахівці.

До спеціальних форм організації навчання належать: урок, лекція, семінарське заняття, факультатив, гурток, лаборатор­не заняття, практичні роботи, практикуми, навчальні екс­курсії, додаткові заняття і консультації, навчальні конферен­ції томи, орієнтовані на її самостійну підготовку до винять, (л тсвою властивістю семінарського заняття є колективне обіч* ворсини результатів самостійної роботи.

Факультативам притаманні такі особливості: спільні* . і. пізнавальних інтересів їх учасників, їх бажання засвоїти від повідний матеріал, зацікавленість, допитливість. Факультя тини проводяться з різних навчальних дисциплін за спеціаль­ними програмами у тісному зв'язку зі змістом навчальних.

Гуртки — це форми організації занять за здібностями учнівської МОЛОДІ. Вони діють 2 З рази на місяць по 1,5 .'. години.

Лабораторні роботи передбачені навчальними програ­мами заняття, які сприяють дослідженню під керівництвом педагога певних явищ для виявлення Додаткової інформації про них за допомогою потрібного обладнання, приладів, ін струментів.

Практичні роботи спрямовані на формування в учнівської молоді нових практичних умінь і навичок, застосування за епосиих раніше знань на практиці.

Практикуми це серія лабораторних і практичних за­нять, у ході яких виконується певний цикл робіт відповідно до затверджених програм. Вони можуть тривати кілька тиж­нів. Основна мета практикумів - застосування на практиці сформованих навичок і вмінь.

Повчальні екскурсії :т дидактичною метою с вступні, по­точні, підсумково-узагальнюючі. Вони розширюють світогляд учнівської молоді, конкретизують теоретичні знання, збага­чують життєвий досвід, розширюють кругозір.

Додаткові заняття та консультації використовуються для задоволення потреб окремих учнів у поглибленому ви­вченні окремих предметів або усуненні прогалин у їх знаннях. Вони можуть бути індивідуальними, груповими, колективни­ми. Крім того, додаткові заняття і консультації е поточні, тс-м ати чиї» у за гал ьн ююч і.

Навчальні конференції вдало доповнюють навчальні за­няття учнівської молоді. Вони проводяться іноді з метою ак­туалізації або систематизації чи узагальнення знань. Підго-

вка до конференції включає розробку тематики доповідей та повідомлень, консультування доповідачів, створення наочно­сті, виставок, підбір аудиторії слухачів.

 

Класно-урочна система

Основна форма навчання в сучасній школі – урок. Він лежить в основі класно-урочної системи навчання.
Історично першою склалась індивідуальна форма навчання, пізніше з’явилась індивідуально-групова, де вчитель організовував роботу невеликої групи учнів, але фактично працював з кожним учнем індивідуально. В 16-17 ст. Склалася класно-урочна система навчання, побудована на фронтальній роботі. Запроваджена німецьким педагогом Штурмом і теоретично обґрунтовану Коменським.
Недолік – не дає можливості повністю врахувати індивідуальність школярів: нахили, можливості, здібності, інтереси.
Позитивні риси: (ознаки)
- Постійний склад учнів у класах, приблизно одного віку і рівня підготовки;
- Чітко визначений час початку і кінця уроку, перерв, канікул, семестрів, навчального року.
- Розклад уроків.
- Планування кожного уроку на основі навчальних планів і програм.
На межі 18-19 ст. в Англії виникла бел-ланкастерська система навчання – більш підготовлений учень може передавати отримані від учителя знання 10 іншим учням. 20 ст. - з’явилось багато навчальних систем, які прагнули модифікувати класно-урочну систему в бік індивідуального навчання:
Майнгемська система навчання – диференціація учнів на 4 групи за здібностями: основну, найбільш здібних, малоздібних, розумово-відсталих.
Віннетка – план – індивідуалізована програма самостійного оволодіння знаннями.

Типи уроків

 

Урок відносять до спеціальних форм організації навчання. Це обмежений у часі елемент педагогічного процесу, на якому забезпечується навчально-пізнавальна діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки.

Кількість класифікацій типів уроків сьогодні вираховується десятками.
Із педагогів минулого найструктурнішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:
1) уроки змішані, метою яких є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу,
2) уроки усних вправ,
3) уроки письмових вправ,
4) уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року.
Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:
1) комбіновані (змішані);
2) уроки засвоєння нових знань;
3) уроки засвоєння навичок і умінь;
4) уроки застосування знань, навичок і умінь;
5) уроки узагальнення і систематизації знань;
6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь (В.О. Онищук, М.А Сорокін, М.І. Махмутов та ін.).

 

Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і умінь; відтворення і корекція опорних знань учнів; повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання. З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

 

Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування навичок і умінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і умінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповіднихнаукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок практичного застосування знань, навичок і умінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і умінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок контролю і корекції знань, навичок і умінь: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

 

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки—ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, формують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подобаються учням і викликають у них творчий інтерес.