Склад конституційно-правового статусу особи: Розрізняють конституційно-правові статуси людини; індивіда; особи; особистості; громадянина; іноземця; особи без громадянства. 5 страница
68. Джерело права-документальний спосіб вираження права,надання його нормам і принципам офіційного х-ру,що спричиняє різні правові наслідки.Джерела права можна поділити на 2 види:1)джерела права в матеріальному змісті.Під матеріальним джерелом права розуміють політ.екон.соц та ін.. умови життя державно-організованого суспільства котрі впливають на прцес створення і на яких правотворчість базується.2)джерелами права у формальному змісті і певні форми права.Форми права є важливою ознакою рава,завдяки якій правові норми відрізняються від інших правових норм і набувають ознаки загальнообов*язкових.Основні види джерел права:-нормат.-правові акти.-правові прецеденти.-нормативні договори.Ознаки джерел форм права:1)Вони виступають формально обов*язковим волевиявленням компетентного органу.2)містять нормативно-правові приписи,за допомогою яких об*активуються принципи і норми права.3)Мають загальнообов*язковий х-р.4)Характеризуються тим,що є письмово виражені,мають юрид.силу і спрямовані на врегулювання і охорону сусп..відносин.
69.Закон-нормат.-прав. Акт вищої юрид. Сили,прийнятий за особливою процедурою,вищим представницьким органом держ.влади або народом і який врегульовує найважливіші ділянки сусп..відносин.Ознаки закону:1)Він завжди є нормативним,тобто поширюється на невизначену к-сть суб*єктів та підлягає застосуванню невизначену к-сть разів.2)Закон є наслідком правотворчої діяльності парламенту або приймається через референдум.3)Закон приймається лише в особливому порядку,через законодавчий процес.4)закон регулює найважливіші сусп..відносини з точки зору суспільства і д-ви.5)Закон має вищу юрид.силу,порівняно з іншими джерелами права.В Україні механізм забезпечення верховенства закону складається з 2 систем:а)констит.правосуддя,котре передбачає,що констит.суд вправі розглянути закони та інші нормат.-правові акти вищого рівня на предмет їх відповідності Констит.України.б)суди загальної юрисдикції,які вправі розглянути справу про невідповідність нормат.-прав. Актів закону.6)закон є базовим елементом правової системи,визначає напрями для правотворчої діяльності інших суб*єктів.
70. Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення пра-вотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. Ознаки нормативно-правового акта: 1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум); 2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків; 3) приймається з дотриманням певної процедури; 4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити: а) вид акта (закон, указ, постанова); б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка); г) дата ухвалення акта; г) номер акта; д) дані про посадову особу, яка підписала акт[1]; 5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часописі «Офіційний вісник України»).
Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.Види нормативно-правових актів за сферою дії:• загальні;• спеціальні;• локальні.
71. Підзак.акти-це такі правові акти,які видаються компетентними органами публ.влади на підставі закону,відповідно до закону і на його виконання.Ознаки підзак.актів:1.Вони засновані на законі:1)підзак.акти видаються виключно на підставі повнов.,які визначені для суб*єкта нормотворчої закономірності.2).Законом визначається форма підзак.акту як результат нормотворчої діяльності.2.Вони визнач.нижчою юрид. Силою порівняно з законом.3.Зміст підзак.актів за юрид.силою повинен відповідати їх місцю,правопорядку тієї чи іншої д-ви,зокрема в системі підзак.актів.5.Призначення підзак.актів виражається в досягненні 2-ох цілей:а)виконання закону;б)поточне забезпечення управлінської діяльності
72. Систематизація нормативних актів — це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом — загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання — предметна, хронологічна, суб'єктивна.
Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.
Кодекс — кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.
Статути, положення — кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в наш час[Коли?] офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу. У разі відсутності внутрішніх регулючих норм права, правовідносини вирішується на підставі міжнародних угод.
73. Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.
Головним чином розрізняють два види правових звичаїв:
- Міжнародні
- Внутрішньодержавні
Правовий прецедент — це рішення суду чи адміністрації по конкретній справі, яка розглядалась вперше, і яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ. Він поділяється на судовий чи адміністративний, в залежності від того. хто приймав це рішення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської співдружності. Іноді це право називають прецедентне право або англосаксонська система права.
74. Нормативно-правовий договір – це письмовий юридичний акт суб’єктів договірної правотворчості, що містить норму чи принцип права.
Ознаки нормативно-правового договору:
- Приймається декількома правотворчими суб’єктами
- Містить норми права та принципи права
- Діє в часі, просторі та щодо певного кола осіб (адресатів)
- Є загальнообов’язковим для адресатів
- Має письмову та юридичну форми вираження
- Має юридичну силу
- Забезпечується державами
Види нормативно-правових договорів:
- За кількісним складом:
а) двосторонні, б) багатосторонні
- За предметом регулювання:
а) у міжнародному праві
Право, яке регулює взаємовідносини між незалежними одна від одної державами. Міжнародні договори, особливо двосторонні, за винятком суто політичних та договорів, які регулюють державні кордони, мають нормативний характер, тобто встановлюють правила поведінки. Тобто, у сучасних міжнародних відносинах договори мають значення законів. Ними встановлюються точні об’єктивні норми права, які кожен з учасників договору зобов’язується виконувати, здебільшого на своїй території, стосовно другої сторони — держави та, у відповідних випадках, стосовно громадян цієї держави
б)у конституційному праві
в) у трудовому праві(регулюютьтрудові відносин) В цілому, договори базуються на диспозитивних нормах права, тобто на нормах, які надають можливість учасникам правовідносин самим домовитися про взаємні права і обов’язки. У правовому житті є два види договорів:
-договори-угоди
- нормативні договори, що є джерелом права
Відмінність між цими договорами полягає у тому, що в першому кожна зі сторін бажає свого результату, в нормативному ж договорі обидві сторони бажають одного — встановити спільну норму;
по-друге, у першому випадку мотиви в обидвох сторін різні, в другому — один і той самий мотив — свідомість потреби певної правової норми; і третя відмінність — договір-угода творить тільки правовідношення, нормативний договір створює об’єктивну правову норму у конституційному праві у ін. галузях права.
75. Система законодавства - це впорядкована безліч всіх діючих нормативно-правових актів даної держави.
У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад:
- галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що збігає з ними по предметі правового регулювання, наприклад, карне, трудове й т.д.:
- комплексне законодавство, тобто таке, котре містить норми різних галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад, екологічне законодавство;
- загальфедеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації (у федераціях);
- законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії вправі приймати закони);
- конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (по юридичній чинності).
Структура системи законодавства - це внутрішній підрозділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.
Структура системи законодавства (її внутрішня будова):
-галузева («горизонтальна») - галузеве законодавство (трудове, цивільне, карне й т.д. законодавство ),тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються по предметі правового регулювання (наприклад, предмет регулювання трудового законодавства - трудові відносини, а також відносини , тісно пов'язані із трудовими);
-ієрархічна («вертикальна») - закони й підзаконні акти, тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів (закони, підзаконні акти) розрізняються по юридичній чинності.
Різновидом ієрархічної структури є ієрархічна структура законодавства у федеративній державі, т.зв. «федеративна структура законодавства» - федеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації.
76. Норма права – це загальновизнане, формально визначене правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов’язковий характер, набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості у чітко встановленому порядку і здійснення якого забезпечується державою. У нормі права закріплюються право і обов’язки учасників суспільних відносин і санкції у випадку їх порушення. Правило поведінки, що міститься у нормі права поширюється на всіх, хто стає учасниками відносин, що регулюються даною нормою. Норма права складається з: диспозиції, гіпотези та санкції. Диспозиція – частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше правило поведінки. Диспозиції бувають: визначені (закріплюють однозначне правило поведінки – можна поводити себе лише так, як вказано у нормі); не повністю визначені (вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках якої суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно); відносно визначені (вказують на права та обов’язки але надають можливість для їх уточнення залежно від обставин). Гіпотеза – частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, встановлених в диспозиції. Гіпотези бувають: визначені (вичерпно визначають умови); не повністю визначені (наявність чи відсутність необхідності визначається відповідними суб’єктами); відносно визначені (обмежують умови застосування певним колом вимог). Санкція – частина норми, що вказує на наслідки порушення правил, встановлених нормою. Санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання недійсними певних діянь, що здіюснбвалися з порушенням. Визначена санкція – вказує на конкретний засіб впливу. Відносно визначена – вказує на декілька можливих засобів впливу.
77. Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:
гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;
диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки сторін у регульованому відношенні;
санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до порушників даного правила поведінки.
78. Норма права – це загальновизнане, формально визначене правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов’язковий характер, набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості у чітко встановленому порядку і здійснення якого забезпечується державою. Норми права пділяються: 1) за функціональною спрямованістю: регулятивні – встановлюють права та обов’язки суб’єктів; правоохоронні – регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, встановлених регулятивними нормами. 2) за предметом правового регулювання (за галузями права): норми державного, адміністративного, цівільного та інших галузей права. Галузеві норми поділяються на: матеріальні – встановлюють бажане правило поведінки, права та обов’язки суб’єктів; процесуальні – регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлених в нормах права.
За функціональним призначенням норми права поділяються на: 1) Відправні – мають найбільш загальний характер і поділяються на а) норми-начала (положення, що закріплюють підвалини суспільного та державного устрою), б) норми-принципи (закріплюють принципи права), в) визначально-установчі норми (визначають цілі, завдання окремих галузей права), г) норми-дефініції (містять визначення правових категорій та понять). 2) Норми-правила поведінки – безпосередньо регулюють суспільні відносини.
З точки зору характерів приписів: зобов’язуючі (закріплюють обов’язки), забороняючі (містять заборону), уповноважуючі (наділяють певними правами).
За формою закріплення поведінки суб’єктів: категоричні, диспозитивні (допускають доповнення), рекомендаційні (варіанти бажаної поведінки), заохочувальні.
79. Коли говорять про дію правової норми в часі, то мають на увазі три обставини момент набуття нею чинності, момент припинення чинності і застосування норми до правовідносин, які виникли до набуття нею чинності ("зворотна сила")
Правова норма набуває чинності одним із таких способів
а) внаслідок встановлення в тексті джерела права календарної дати, з якої це джерело вступає в законну силу
б) внаслідок встановлення в тексті джерела права інших обставин, з якими
пов язується вступ у законну силу джерела права ("з моменту підписання", "з моменту обнародування", "з моменту прийняття спеціального закону" тощо)
в) внаслідок застосування загальних правил Статі я 94 Конституції України встановила, що закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування
Припинення чинності правової норми проводиться одним із таких способів
а) закінчення терміну, на який була введена в дію правова норма,
б) скасування діючої норми спеціальним рішенням правомочного органу,
в) видання уповноваженим органом нової правової норми рівної або більшої
юридичної сили з того ж предмету правового регулювання,
г) визнання даної правової норми такою, що суперечить нормам конституції,
д) у зв язку із зникненням предмету п правового регулювання, із-за якого вона й набула чинності
*За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі 3 цього приводу Конституційний суд України чітко сформулював свою позицію Принцип незворотної дії закону закріплений у ч 1 ст 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце Конституція України, закріпивши ч 1 ст 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи .
*Дія норми права в просторі обмежується територією, на яку поширюється суверенітет даної держави, і територіальною компетенцією правотворчого органу Наприклад, голова обласної державної адміністрації вправі врегулювати своїми розпорядженнями суспільні відносини, обмежені адміністративними межами даної області
*Дія норми права за колом осіб означає за загальним правилом поширення но
рмативних приписів на всіх адресатів в рамках територіальної сфери дії того чи іншого нормативного акту. Це означає, наприклад, що закони України діють на всіх осіб, які перебувають на території нашої держави. Але із цього правила є два винятки:
а)міжнародно-правовими документами визначено осіб (глави держав і уря
дів, дипломатичні працівники), які наділені дипломатичним імунітетом, тобто до
них не можуть бути застосовані міри юридичної відповідальності;
б)проживаючі на території держави іноземці та особи без громадянства ко
ристуються усією повнотою прав і свобод, за винятком обмежень, передбачених
для них законом.
80. Способи викладу правової норми в правовому акті
За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):
• повну (пряму),
• відсильну,
• бланкетну.
Повна
У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку.
Відсильна
У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
Бланкетна
У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.
Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:
— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;
— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.
81. Поняття і ознаки правовідносин
Правовідносини - це врегульоване нормами права суспільні відносини, учасники якого мають взаємні права й обов'язками, гарантованими державою.
Основні ознаки правовідносин:
Правовідносини являють собою вид соціального зв'язку (юридичний зв'язок) суб'єктів соціального спілкування;
Правовідносини виникають на основі норм права, тобто правовідносини - це не всяке фактичне відношення, а тільки те яке врегульовано нормами права;
Суб'єкти правовідносин мають взаємозалежними (взаємними) юридичні права й обов'язки;
Правовідносини є двостороннім юридичним зв'язком, тобто здійснюється через взаємні юридичні права й обов'язки;
Правовідносини існують остільки, оскільки учасники є носіями відповідних прав і обов'язків;
Правовідносини є вольовим юридичним зв'язком, тобто є результатом волевиявлення обох сторін правовідносини, або однієї з його сторін;
Правовідносини - індивідуалізований юридичний зв'язок, оскільки індивідуальні його суб'єкти, об'єкт.
Правовідносини гарантуються державою: у випадках передбачених законом або договором, виконання невиконаних або неналежне виконаних обов'язків, захист, відновлення порушених прав суб'єктів правовідносини забезпечуються примусовими заходами.
82. Суб’єкти і об’єкти правовідносин. Правосуб’єктність
Суб'єкт правовідносин — це суб'єкт права, який виступає учасником правових відносин і наділений відповідними суб'єктивними правами та юридичними обов‘язками.
Суб'єкти правовідносин поділяються :
• Індивідуальні (наприклад, фізична особа, посадова особа).До індивідуальних суб'єктів відносяться громадяни даної держави, іноземні громадяни, особи без громадянства і такі, що мають подвійне громадянство.
• Колективні (юридична особа, орган державної влади та ін). До колективних суб'єктів можна виділити державно-територіальні утворення (держави, суб'єкти федерацій, міста, райони й інші територіальні одиниці, виборчі округи), їхнє населення, і також організації (державні органи, суспільні об'єднання, підприємства, комерційні структури і інші.
Об єкти правовідносин
Об^єктом або предметом правовідносин виступає така соціальна цінність, із-за якого суб'єкти права вступають до правовідносин. Іншими словами, це та реальна цінність, на використання або охорону якої спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин.
Об'єкти правовідносин класифікуються на такі види:
1) речі, тобто належні кому-небудь предмети. До них належить майно (нерухоме і рухоме), інші матеріальні цінності. Правові норми визначають, чи можуть бути ті чи інші види речей бути об'єктом у конкретних правовідносин. Наприклад, в Україні вогнепальна зброя чи вибухівка не може стати предметом договору куп-лі-продажу з участю фізичних і недержавних юридичних осіб;
2) матеріальні обпекти, котрі мають характер о/сивих тканин (призначених, до прикладу, для трансплантації), так як вони не є і не можуть бути правом визначені як "речі";
3) визначені правом і зовнішньо виражені наслідки творчої інтелектуальної діяльності: твори науки, літератури, мистецтва;
4) особисті немайнові цінності особи, до яких належать право кожного на життя, здоров'я, особисту свободу, честь і гідність. Введення до правової системи України категорії "моральної шкоди", без сумніву, сприяло правовому захисту цих цінностей;
5) поведінка (дія або бездіяльність), яка є наслідком іншої регламентованої правом поведінки. Наприклад, на вимогу парламенту підконтрольний йому міністр звітується за свою діяльність.
Слід завважити, що в юридичній літературі поширеною є думка, за якою в
усіх випадках об'єктом правовідносин є поведінка суб'єктів, котра випливає з їх
суб'єктивних прав і обов'язків.
Правосуб'єктність — це можливість чи здатність особи бути суб'єктом права з усіма відповідними наслідками.
Правосуб'єктність являє собою сукупність правоздатності та дієздатності. Це поняття відображає ті ситуації, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі, органічно об'єднані, наприклад, у організацій чи дорослих осіб, коли вони одночасно і правоздатні, і дієздатні. Не існує правоздатних, але недієздатних колективних суб'єктів. Багато із прав, що належать громадянам, не можуть передаватися, їх не може здійснити за недієздатну інша особа (наприклад, укласти шлюб, одержати освіту тощо).
83.. Суб’єктивне право
Суб'єктивне право — це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.
Ознаки суб'єктивного права:
• можливість певної поведінки;
• можливість, яка належить лише уповноваженому суб'єкту, яка надається для задоволення інтересів уповноваженої особи;
• наявне у правовідносинах;
• є мірою можливої поведінки, порушення якої вважається зловживанням правом;
• існує лише відповідно до юридичних обов'язків;
• встановлюється нормами права;
• забезпечується (гарантується) державою.
Елементами суб'єктивного права є:
1) право на здійснення певних дій (право на власні дії);
2) право вимоги від зобов'язаної особи здійснити певні дії (право на чужі дії);
3) право звертатися до держави за захистом порушеного права (право на дії держави).
84.. Юридичний обов’язок
Юриди́чний обо́в'язок — міра необхідної поведінки особи. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою індивіду.
Зміст юридичного обов'язку складають варіанти необхідної поведінки, що слугують гарантією використання наданих суб'єктам можливостей.
Структуру юридичного обов'язку складають чотири елементи:
1.необхідність здійснення певних дій або утримання від них;
2.необхідність суб'єкта відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього управненою стороною;
3.необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право;
4.необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог.
Обов'язки виникають:
1.з закону (в найширшому розумінні);
2.з договору та іншого правочину;
3.з делікту (завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі);
4.з квазідоговору (наприклад, безпідставне збагачення внаслідок банківської помилки тягне за собою обов'язок повернути кошти незважаючи на те, що особа нічого не порушувала і нічого не підписувала);
5.з квазіделікту (наприклад, поховання в чужу могилу);
6.з інших юридичних фактів.
Юридичні обов'язки виконуються у межах, встановлених їх джерелом (договором, законом тощо).
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (Стаття 19 Конституції України).
Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
85. Юридичні факти та їх класифікація
Юридичні факти — це життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.
Юридичний факт — передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права (у даному разі — смерть спадкодавця).
Класифікація юридичних фактів
Юридичні факти розподіляються на діяння та події.
Діяння — вольові акти поведінки людей:
зовнішнє вираження їх волі та свідомості (дії), або пасивна поведінка, що не має зовнішнього вираження (бездіяльність);
Діяння також можуть бути
правомірними;неправомірними.
Події — такі юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб'єктів права (наприклад, досягнення особою певного віку).
Юридичні факти, крім того, класифікуються за іншою ознакою: