Незаконне переправлення осіб через державний кордон
Незаконне переправлення осіб через державний кордон України, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Безпосереднім об’єктом злочину є порядок перетинання державного кордону України.
Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в: 1) організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Організація незаконного переправлення – це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.
Керівництво переправленням – це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо.
Сприяння – будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення (поради і вказівки щодо найбільш зручних маршрутів руху, місця та часу перетинання кордону, надання засобів маскування, карт, схем та ін.).
Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із вище перелічених дій (формальний склад).
З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета.
Суб’єкт злочину – загальний.
У частині 2 ст. 332 КК України передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.
87. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних сил України, їх види та кримінально правовий аналіз.
Загальним безпосереднім обєктом цих злочинів виступають відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойовій підготовці і, отже, із забезпечення обороноздатності України. Диспозиції цих статей є бланкетними: статті 335 і 336 відсилають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.) , а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 25 березня 1992 р.. Загальною ознакою обєктивної сторони цих злочинів є бездіяльність — ухилення від виконання конституційного обовязку нести військову службу. Субєктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом.
Субєкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг18-річного віку, на якого законом покладений військовий обовязок. Цей обовязок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів цієї групи.
Обовязок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхідності проходити періодичний військовий облік. Обовязковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військовозобовязаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.
Частина 2 ст. 337 передбачає ухилення від обовязку проходити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори. Дотримання цього обовязку серйозно впливає на військову підготовку і боєздатність військовозобовязаних.
88. Поняття та загальна характеристика злочинів проти авторитету органів державної влади , органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян передбачені ХV розділом Особливої частини КК України (ст. ст.338-360).
Їх родовим об’єктом – є суспільні відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян і фізичними особами з приводу дотримання їх законних прав, свобод та інтересів.
Безпосереднім об’єктом – суспільні відносини які забезпечують нормальне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Досить часто характерним для цих злочинів є і додатковий безпосередній об’єкт Такими додатковими об’єктами є життя і здоров’я потерпілих осіб, їх воля, честь і гідність, власність, інколи громадська безпека і довкілля. Деякі злочини цього розділу є предметними, а, отже, їх обов’язковою ознакою є предмет посягання (наруга над державними символами, захоплення державних або громадських будівель чи споруд, умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, викрадення документів, печаток, штампів, умисне пошкодження ліній зв’язку та ін.). Це, зокрема: 1) Державний Прапор, Герб і Гімн України, прапор іноземної держави; 2) будівлі або споруди, що забезпечують діяльність органів влади; 3) штампи, печатки, бланки, приватні документи; 4) лінії зв’язку; 5) майно потерпілих осіб; 6) незаконна винагорода та ін.. Із об’єктивної сторони злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян сконструйовані по різному.
Більшість – формальний склад (незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні, незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу та ін.).
Друга група – з формально-матеріальним складом (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу, посягання на життя працівника правоохоронного органу). Такого роду діяння в одній своїй частині є закінченими в момент вчинення діяння (погроза вбивством, замах на вбивство), а в іншій з моменту настання передбачених в законі наслідків (тілесне ушкодження, смерть потерпілої особи).
Третя група – злочини з матеріальним складом (умисне пошкодження ліній зв'язку, самоправство). Для них обов’язковими є суспільно-небезпечні наслідки (значна шкода, тимчасове припинення зв’язку та ін.).
Із суб'єктивної сторони всі злочини цієї групи вчиняються лише умисно, причому умисел прямий. Інколи характерними є мотив або мета вчинення цих злочинів
Суб'єкт злочину, як правило, загальний. За деякі злочини знижений вік відповідальності до 14 років (наприклад, за заподіяння працівникові правоохоронного органу тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство. В деяких випадках суб'єктом може виступати і службова особа (наприклад, за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
В залежності від безпосереднього об'єкта ці злочини можуть бути розділені на такі групи:
1. Злочини у сфері використання державних символів.
2. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян.
3. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань.
4. Злочини у сфері використання документів, печаток, штампів, бланків.
5. Інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу,державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцеві.
Опір представникові влади, крім державного виконавця, під час виконання ним службових обов'язків. Опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовців, а додатковим – особиста недоторканість, здоров’я, воля, честь і гідність потерпілих осіб.
Потерпілими від цього злочину можуть бути 1) представники влади, 2) працівники правоохоронних органів, 3) члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, 4) військовослужбовці.
Із об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК України, полягає в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов'язків, а ч. 2 – в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Виходячи із зазначеного, обов’язковою ознакою злочину є час його вчинення. Отже, для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Для злочину не має значення, виконували ці особи свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, працівник міліції у вільний від роботи час намагається припинити злочин, а винний чинить опір).
Опір – це активна протидія виконанню представником влади службових обов'язків. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи представника влади (наприклад, винний перешкоджає слідчому пройти до однієї з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов'язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити).
Опір слід відрізняти від злісної непокори, тобто відмови від виконання неодноразово повторених законних вимог або розпоряджень працівника міліції під час виконання ним своїх службових обов’язків, яка тягне за собою адміністративну відповідальність.
Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа.
У частині 3 ст. 342 КК України встановлена відповідальність за опір, що поєднується з примушенням потерпілих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.
90. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які забезпечують нормальну діяльність працівників правоохоронних органів, а додатковим – особиста недоторканість (фізична і психічна) та здоров’я потерпілих осіб.
Потерпілими від цього злочину можуть бути працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі.
Об'єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Причому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків (обстановка вчинення злочину).
Поняття «у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків» передбачає погрозу потерпілому як під час, так і до або після виконання таких обов'язків, тобто і тоді, коли особа вже не є працівником правоохоронного органу
В цьому випадку має місце формальний склад злочину, який вважається закінченим, з моменту висловлення погрози, коли її зміст доведений до адресата будь-яким способом (усно, письмово, жестами, з використанням технічних засобів).
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Для застосування ч. 1 ст. 345 КК України не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів.
Суб'єктом в даному випадку є особа, яка досягла віку 16 років.
У ч. 2 ст. 345 КК України передбачена відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у ч. 3 ст. 345 КК України – тяжкого тілесного ушкодження (матеріальний склад злочину).
Суб'єктивна сторона цього злочину – умисна форма вини.
Суб'єктом в цих випадках є особа, яка досягла 14 років (за винятком побоїв, де суб’єкт - загальний)..
Ч. 4 ст. 345 КК України містить ще й таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення його організованою групою.