Правові засади звернення до третейського суду
Третейський суд — форма вирішення правових спорів, яке здійснює не державний суд, а треті відносно сторін спору приватні фізичні особи або особи (третейські судді), які обрані самими сторонами, або обраними (призначеними) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами.
Правові засади вирішення спору в третейському суді визначенні ЗУ Про третейські суди
Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин
Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
Право передачі спору на розгляд третейського суду
Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Підвідомчість справ третейським судам
Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов'язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;
8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;
10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;
11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;
13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;
14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Види третейських судів
В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).
Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.
Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.