Сучасні тенденції демографічних процесів на Україні та їх регіональні відмінності
Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:
· різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;
· постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;
· скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;
· погіршення здоров’я нації;
· інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.
Назвемо причини, що впливають на депопуляційні процеси. Першою або традиційною причиною залишається висока смертність на фоні низької народжуваності. В середньому по країні смертність перевищує народжуваність у співвідношенні 1,7 до 1.
В розрізі регіонів України найвища смертність спостерігається в Чернігівській області - 18.6 на 1000 осіб, найнижча - в м. Київ та Закарпатті - 9.8 та 11.8 осіб відповідно. Смертність сільського населення стабільно вища, що пов'язано з рівнем старіння сільського населення та становить від 12.1 на Закарпатті до 27.2 в Чернігівській області.
Найнижчі показники смертності серед міського населення мають Рівненська (9.5), Івано-Франківська (9.6), Тернопільська область та м. Київ (9.8), найвищі - східні регіони - Луганська (15.6) та Донецька області (15.8).
Особливістю демографічної ситуації в Україні є кризовий стан здоров'я і життєздатності населення - високий рівень захворюваності дітей та дорослих, передчасна смертність у працездатному віці, перевищення більш як втричі чоловічої смертності над жіночою.
Другою причиною є проблеми родинного плану, зокрема питання фізичного здоров'я, матеріально-фінансового становища, так і морально-психологічного стану родин.
Результатом зниження народжуваності та зростання смертності є старіння населення. За період між переписами 1959 та 2001 рр. частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 12,3 до 25,5 %.
За даними перепису 2001 р., частка осіб у віці 60 років і старше в міських поселеннях становила 19,1, а в сільській місцевості — 26,1 %2. Питома вага осіб 65 років і більше в Україні наближається до країн Західної Європи. Такі тенденції обумовлюють демографічне навантаження на працездатне населення України та спричинюють зростання частки населення, що потребує соціального захисту. На початок 2001 р. на кожну 1000 осіб працездатного віку припадало 723 непрацездатні, зокрема у міських поселеннях — 629, у сільській місцевості — 950 непрацездатних.
За сучасної вікової структури навіть у разі повної ефективності заходів щодо підвищення середньої тривалості життя додатковий природний приріст можливий лише за умови, якщо сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, які народжує одна жінка протягом життя) перевищить 2,3 найближчими роками і досягне 2,5 через 10—12 років. Очікується, що до 2015 р. питома вага осіб, старших 60 років, сягне 21,7 % загальної чисельності населення (серед жінок 26,0, чоловіків 16,8 %).
Відповідно прогнозується зростання демографічного навантаження на населення працездатного віку. За оптимістичним прогнозом, його рівень досягне 604 особи непрацездатного віку на 1000 осіб населення у працездатному віці. Середня очікувана тривалість життя за прогнозованими розрахунками свого мінімального значення досягне у 2005 р. і становитиме, за оптимістичними варіантами, для чоловіків — 59,2 року, для жінок — 68,4 року.
Протягом тривалого часу частота реєстрації шлюбів знижується. Так, якщо у 1959 р. на 1000 осіб населення припадало 11,6 зареєстрованих шлюбів, то у 2002 р. — 6,6. Збільшується водночас кількість розлучень, яка, відповідно, становила — 1,2 та 3,8 розлучення. Збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави. Дві третини сімей з дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Середня величина сім’ї в Україні від 1989 р. практично не змінюється і становить 3,2 особи (у містах — 3,1, в селах 3,4). Велике занепокоєння викликає зниження дітородних установок сім’ї, на відновлення яких необхідний час — не менше тривалості життя одного-двох поколінь. До 2015 р. очікується стабілізація шлюбності на рівні 6—8 ‰ із певним підвищенням розлученості на рівні — 3,5-4 ‰. Унаслідок втрат чисельних шлюбних контингентів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав сподіватися на відродження високих рівнів шлюбності у найближчій перспективі.
Вплив на репродуктивну поведінку родини такого показника, як її матеріально-фінансове становище, вважається як прямим, так і опосередкованим. Починаючи з 90-х років минулого століття, саме соціально-економічні реформи призвели до зменшення добробуту багатьох родин та вплинули на зміну ставлення людей до великих родин і, відповідно, до народження дітей.
Наступним чинником, що також впливає на демографічну ситуацію, є трудова міграція українців до інших країн. За деякими оцінками, щороку країна втрачає близько трьох мільйонів чоловіків та жінок.
Аналіз міграційних процесів на рівні регіонів показує, що сальдо міграції залишається від’ємним для більшості областей за виключенням Одеської (4,7 ‰), Харківської (1,4 ‰), АР Крим (1,7 ‰) та м. Києва (9,1 ‰) (рис.2). Особлива міграційна ситуація сформувалася в Одеській області, яка має найбільший в Україні обсяг міграційного приросту, переважно за рахунок міграційного приросту іноземних громадян