Геологічна будова і рельєф дна

Тема 5.

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН

___________________________________________________________

Основні питання:

1. Фізико-географічне положення, розміри і характер берегової лінії.

2. Історія вивчення.

3. Геологічна будова і рельєф дна.

4. Клімат.

Питання для самоопрацювання:

1. Донні відклади і мінеральні ресурси.

2. Води.

3. Органічний світ.

4. Природні ресурси.

5. Екологічні проблеми.

6. Фізико-географічне районування.

Рекомендована література.

1. Волошин І.І., Чирка В.Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. – К.: Перун, 1996. – 224 с.

2. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Ю.Г.Ермаков, Г.М.Игнатьев, Л.И.Куракова и др.; Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988. – 592 с.

Фізико-географічне положення, розміри і характер берегової лінії

Індійський океан розташований переважно в південній півкулі між берегами Африки, Азії і Австралії. На заході він межує з Атлантичним океаном. Межу між ними проводять по умовній лінії – меридіану 20⁰ сх. д. – від мису Голкового на крайньому півдні Африки до Антарктиди. На сході Індійський океан межує з Тихим океаном по умовній лінії, яку проводять від мису Південного на острові Тасманія до берегів Антарктида по 147⁰ сх. д. Індійський океан є третім за розмірами океаном на Землі. Його площа – 76,17 млн. км², середня глибина – 3711 м.

Береги океану порізані слабо. На півночі в суходіл врізаються Бенгальська і Перська затоки, Аравійське море. Островів порівняно мало. Найбільший з них – материковий острів Мадагаскар (уламок Африканської платформи), є четвертим за площею серед всіх островів земної кулі (616 тис. км²) після Гренландії, нової Гвінеї і Калімантана. В океані є вулканічні (Великі Зондські, Коморські, Маскаренські) і коралові (Сейшельські, Андаманські, Нікобарські) острови.

Історія вивчення

Освоєння Індійського океану почалося з півночі індійськими, єгипетськими і фінікійськими мореплавцями, які ще за 3000 років до н. е. плавали в Аравійському і Червоному морях та Перській затоці.

В 1340 р. арабський учений-мандрівник Ібн-Баттута обійшов майже все західне та північне узбережжя. Наприкінці XV сторіччя Індійський океан почали вивчати європейці, насамперед португальці. У 1497-1499 рр. Васко да Гама пройшов Атлантичним океаном до південного узбережжя Африки, обігнув його і пройшовши крізь Індійський океан досягнув Індії. Після Васко да Гами португальці почали освоювати і східні береги океану і встановлювати морські торгівельні зв’язки з народами Суматри, Яви та інших островів Малайського архіпелагу.

В 1555 р. океан отримав свою назву – “Індійський”, яку йому дав португальський вчений С.Монстер у праці “Космографія” в 1555 р.

Глибоководні спостереження започаткував в Індійському океані Дж.Кук в 1772 р. Комплексні океанографічні дослідження Індійського океану почалися з 1873 р.

Геологічна будова і рельєф дна

Дно Індійського океану має земну кору океанічного типу потужністю до 12 км. Але в її межах містяться ділянки материкової кори, тобто кори з гранітним шаром. Вони виходять на поверхню океану у вигляді островів – Сейшельських, Маскаренських, Кергелен і, можливо, Мальдівських. У межах цих мікроконтинентів потужність земної кори збільшується до 30-35 км.

Материкові окраїни майже скрізь виражені досить чітко. Перехідна зона виражена лише на північному сході. Тут знаходиться улоговина Андаманського моря, острівна дуга, що включає Андаманські й Нікобарські острови, та глибоководний Зондський жолоб, який має максимальну для Індійського океану глибину – 7729 м.

Ложе океану системою підводних хребтів поділене на великі улоговини. Найважливіші з них – Центральна, Сомалійська, Аравійська, Кокосова, Західно-Австралійська, Південно-Австралійська, Австрало-Антарктична, Африкансько-Антарктична, Мадагаскарська, Мозамбікська, Маскаренська. Є ще ряд менших за розмірами улоговин, а всього в океані 24 улоговини. Рельєф дна улоговин складають переважно абісально-горбисті рівнини. Аравійська та Центральна улоговини є плоскими абісальними рівнинами.

Найбільш характерною особливістю рельєфу дна Індійського океану є наявність трипроменевої системи серединно-океанічних хребтів. Північна гілка цієї системи – Аравійсько-Індійський хребет, південно-західна гілка – Західно-Індійський хребет, південно-східна гілка – Центрально-Індійський хребет.

Ще однією цікавою особливістю океану є наявність багатьох асейсмічних, не зв`язаних з серединно-океанічними, хребтів. Такими є Мальдівський хребет, Маскаренський хребет, Мадагаскарський хребет, Східно-Індійський хребет, хребет Кергелен.

Клімат

Клімат Індійського океану визначається, насамперед, його географічним положенням. Завдяки впливу Азіатського континентального масиву для північної частини океану характерна мусонна атмосферна циркуляція. Високий атмосферний тиск над Азією в зимовий час викликає утворення сухого північно-східного мусону з континенту. Влітку він змінюється вологим південно-західним мусоном з океану. В південних тропічних широтах над океаном панує південно-східний пасат. Для помірних широт океану на протязі всього року характерний західний перенос повітряних мас. Сильні і тривалі західні вітри є там причиною частої штормової погоди. В західній частині океану, в районах острова Мадагаскар і Маскаренських островів до 8 разів на рік виникають тропічні урагани.

Північна частина океану добре прогрівається, не має притоку холодних вод і тому є найбільш теплою. Температура води тут вище, ніж на тих же широтах в інших океанах (до +30⁰С). На півдні океан відчуває охолоджуючий вплив Антарктиди, тут розміщуються найбільш суворі райони океану.

Максимум опадів (понад 2500 мм на рік) випадає в східній частині екваторіального поясу. Найменша кількість опадів випадає в тропічних районах південної півкулі.

11 березня 2005 р. Лекція з навчального курсу “Фізична географія материків і океанів” доцента Міхелі С.В.