Насильницьке створення колгоспів
Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгоспи. Лише
грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого й заможного життя змушували їх вступати в колгоспи. Вимуштруваний у дусі бездумного виконання рішень Москви партійно-державний апарат України виступив з рядом власних ініціатив щодо прискорення темпів колективізації. 24 лютого 1930 p. С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціям України, в якій ставилося завдання: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну - до осені 1930 p.». Таким чином, вузьке коло партійних намісників центру, яким належала вся повнота влади в республіці, скоротило строки колективізації на 1—1,5 року.
Ясна річ. досягти цього можна було лише грубим насильством. на що й націлювали місцевий актив. У січні 1930 р. голова Колгоспцентру СРСР Г. Камінський, виступаючи перед представниками районів суцільної колективізації, сказав: «Якщо... ви перегнете палицю і вас заарештують, пам'ятайте, що вас заарештували за революційну справу». Отже, партійні й державні керівники заздалегідь «відпускали гріхи» насильникам. звільняючи їх від будь-яких правових чи моральних норм. У селі Передільському на Луганщині під керівництвом уповноваженого з округи була влаштована демонстрація з червоним і чорним прапорами. Демонстранти зупинялися біля кожного двору і пропонували господарю стати під червоний прапор - якщо він «за соціалізм», або під чорний - якщо той «за капіталізм». У Ровеньківському районі тієї ж округи уповноважений районний суддя засудив селянина до двох років ув'язнення за те, що він не вступив до колгоспу. У с. Григорівці Амвросіївського району Сталінської округи місцевий кооператив під тиском сільради перестав видавати товари тим біднякам, які не вступили до колгоспу. С. Косіор у звіті ЦК КП(б)У XI з'їзду КП(б)У (червень 1930 р.) визнав: «...Кожний партпрацівник на селі міг робити все, що йому заманеться». Зростали темпи колективізації. Якщо на 20 січня 1930 p. у республіці колективізовано 15,4 % селянських господарств, то на 1 березня - 62,8 %. До колгоспу забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю. Колективізація перетворювалася на комунізацію.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Поясни, чому кооперування і колективізація в тому вигляді, в якому здійснювалися в Україні, суперечили одне одному?
2. Що спонукало сталінське керівництво перейти до суцільної колективізації? Як вона впроваджувалася в Україні?
3. У чому суть «перегинів» у колективізації? Які наслідки вони мали?
4. З якою метою утворювалися МТС?
5. Проаналізуй політику держави щодо селян у ході колективізації. Дай їй оцінку.
ДОКУМЕНТИ
1. Із заяви селянина Й. Безпалька до ВУЦВКу проти рішення Оріхівської селищної ради на Дніпропетровщині про його виселення на Соловки як сина куркуля від 14 лютого 1930 р.
Я, відповідно до постанови Оріхівської селищної ради, підлягаю виселенню на Соловки, як син колишнього куркуля-батька. До революції мені було 16 років, я ще не мав розуміння дорослої людини про право власності та експлуатацію людини людиною. З 1922 р. по 1929 р. обкладався нормальним сільськогосподарським податком, жив самостійно й не позбавлявся виборчих прав. І лише в 1929 р. до мого сільськогосподарського податку було добавлено 50 %, а всього заплатив 97 крб. Таким чином, ця цифра й обставини справи свідчать про те, що у мене не куркульське господарство і що я старої куркульської ідеології по своїй молодості ще не міг засвоїти, а засвоїв зовсім нову течію трудового народу, якої я і дотримувався протягом 12 років.
... Якщо батько мій вважається експлуататором, то я за це не повинен нести кару, бо я особисто не був експлуататором і нічого спільного з ним не маю. А тому прошу ВУЦВК звернути особливу увагу на неправильне моє виселення на Соловки.
Український історичний журнал. - 1992. - №4. - С. 84.
2. З огляду партійно-радянських контрольних органів УСРР від 5 квітня 1930 р. про зловживання владою підчас колективізації та розкуркулення Могилів-Подільська округа
З боку керівних працівників Барського району припущені були перекручення під час проведення розкуркулення. Під час опису куркульського майна з 289 господарств 45% припадало на середняцькі. Ніякої масової підготовчої роботи в зв'язку з колективізацією не проводилося, між тим лише за 7 днів було колективізовано 3841 господарство. Такі «успіхи» району були через залякування, арешти та інші засоби тиску та адміністративного впливу. У с. Митки було оголошено: «Хто вороже ставиться до радянської влади й не вступає в СОЗу, оголошуємо бойкот...» Такі ж перекручення було припущено у зв'язку з кампанією мобілізації коштів (бойкот, незаконні обшуки, барахольство, «дельожка» речей між членами партії тощо).
Український історичний журнал. - 1992. - №4. -С. 90.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_
1. Документ № 1.
Про які «перегини» в здійсненні колективізації свідчить цей документ?
2. Документ № 2.
Що було підставою для форсування колективізації керівниками Могилів-Подільської округи?
РОЗСЕЛЯНЮВАННЯ УКРАЇНИ
Згадай:
1. Коли держава перейшла до прискореної колективізації? 2. Чому селянство відмовлялося добровільно йти в колгоспи?
Опір селянства
Колективізація викликала впертий опір селянства. У багатьох місцевостях України, у тому числі в тих, де партійні керівники ще недавно рапортували про намір протягом року досягти суцільної колективізації, мали місце антиколгоспні й антирадянські виступи. За приблизними підрахунками, загальна кількість повстанців в Україні 1930 р. становила майже 40 тис. чол. У деяких місцях для придушення заворушень радянські війська застосовували артилерію, підрозділи бронетехніки й навіть авіацію. Були випадки, коли армійські частини переходили на бік повстанців.
Командир одного з каральних загонів у приватній розмові говорив: «Я старий більшовик. Я боровся як підпільник проти царя і потім воював у громадянську війну. Хіба я це все робив тільки для того, щоб тепер оточувати села кулеметами і віддавати своїм хлопцям наказ відкривати сліпо вогонь по беззахисних селянських масах? Ні, ні!».
Але розрізнені селянські виступи були придушені. Поставлене в безвихідь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. Село поринуло у вир самознищення. У 1928-1932 pp. в Україні було винищено близько половини поголів'я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття.