ТЕМА 3. ЛЕКСИЧНІ ТА ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ МОВИ
Лексикологія як наука
Українська мова, як і будь-яка інша, складається із слів. Усі слова, вживані в ній, становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, об’єктом якого є вивчення словникового складу мови, називається лексикологією. Предметом вивчення лексикології є обсяг і характер словника, що властивий українській мові в її літературному вияві на сучасному етапі існування й розвитку.
Слово – центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле. Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова – це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.
Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію – це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності. За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.
В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.
Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію – номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.
Поняття є ядром лексичного значення (ЛЗ) слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (коннотація – додаткове значення слова). На ЛЗ слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.
Таким чином, ЛЗ слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто ЛЗ слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці ЛЗ прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова (ЛСВ).
У кожній мові є певна кількість слів, що мають одне лексичне значення (ЛЗ), тобто за співвідношенням плану вираження і плану змісту вони симетричні: одній формі відповідає одне значення: калач, канат, глина, вітер. Такі слова називаються однозначними або моносемантичними.
Проте величезна кількість слів має не одне, а два і більше значень: боротьба, бій, бігти, іти. Між значеннями цих слів відчувається тісний смисловий зв’язок: їх об’єднує спільна тема.
Чому у мові виникає багатозначність? В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву. Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному – вироби з такого скла. Отже, умовою виникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на осові порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв’язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.
Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.
Полісемія – засіб організації лексичної системи: нове значення слова включається в його семантичну структуру (за спільними ознаками), разом з тим внутрі неї воно протиставляється, вступає в опозицію з існуючими значеннями і сприймається як нове в цій структурі: кубок. 1. Великий келих, чара. 2. Ваза з коштовного матеріалу, що її вручають як приз переможцям спортивних змагань. Спільним у цих двох значеннях є форма кубка, розрізняє їх його призначення.
Таким чином, полісемія, з одного боку один із продуктивних засобів збагачення лексичної системи (з’являються нові ЛСВ); з другого – один із важливих засобів її організації.
Багатозначне слово не проста сукупність лексико-семантичних варіантів. Усі ЛСВ у такому слові перебувають у певних зв’язках і являють собою мікросистему з чіткою організацією складових частин.
Організація багатозначного слова: а) значення сприймається як основне, таке, що безпосередньо спрямоване на предмет. Воно є опорою, фундаментом усіх інших значень та й вживань слова. Це значення пряме номінативне; б) інші ЛСВ також виконують номінативну функцію в мові, але вони спрямовані не безпосередньо на предмет, а усвідомлюються через пряме номінативне.
Початок: а) 1. Вихідний пункт протяжності предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту; протилежне кінець.
б) 2. Перший момент вияву якої-небудь дії, явища, процесу; протилежне кінець. 3. Те, з чого починається твір, фільм, спектакль і т.ін. 4. Зародок, першоджерело чого-небудь. 5. Основа, першоелемент чого-небудь.
Усі значення б похідні від прямих номінативних, за походженням вони майже завжди переносні.
Можливі ситуації, коли у багатозначного слова важко визначити пряме і похідні значення.
Земля: 1) планета; 2) верхній шар кори; 3) суша; 4) ґрунт; 5) країна і т.д. Тут важко визначити пряме значення. Такі багатозначні слова називаються дифузіями.