Структура сучасного документознавства в Україні

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується її оформленням як самостійної наукової дисципліни. Підтвердженням цього є ґрунтовні праці провідних українських науковців – С. Кулешова [7, 8], Г. Швецової-Водки [23, 24] та Н. Кушнаренко [9]. Активно формуються дві концепції документознавства – розширена (Н. Кушнарекно) та спеціалізована (С. Кулешова). Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різні погляди структури документознавства.

Науковець Н. Кушнаренко виділяє загальне і особливе документознавство. До загального вона відносить три розділи – теорію документа (а саме документологію), історію про документ та історію і теорію документно-кумунікаційної діяльності. Особливе документознавство Н. Кушнаренко ділить на спеціальне і часткове. Спеціальне вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах, музеях, інформаційних центрах. До часткового документознавства вона відносить вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін.

Інший концептуальний підхід розвиває професор С. Кулешов. Він поділяє документознавство на загальне і спеціальне. До загального він відносить дослідження загальнотеоретичних питань, що стосуються понятійних, функціональних, структурних, класифікаційних та інших ознак документа і його властивостей та історії розвитку документів. Спеціальне документознавство є управлінське документознавство, що досліджує широке коло проблем управління документацією у вузькому архівно-діловодському значенні.

Професор М. С. Слободяник також досліджував структуру сучасного українського документознавства. М. С. Слободяник вважав, що об’єктом документознавства є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Порівняно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається з допомогою цих документів у просторі та часі. Також М. С. Слободяник вважав, що соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного виду людської діяльності – документування. Професор обгрунтував, що визначальна роль інформаційної складової документа, дає вагомі підстави вважати інформаціологію фундаментальною щодо документознавства.

М. С. Слободяник запропонував свою структуру документознавства, яка базується на трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості. Отже, сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства. Кожна з наукових дисциплін може формувати власний предмет і встановлювати зв’язки з науками, що не входять до структури документознавства. Проте знаходження різних дисциплін у єдиному комплексі зумовлює наявність спільних теоритико-методологічних засад, витоків та історії розвитку. Дані проблеми досліджуються науковою дисципліною – докуметнологією. Ця дисципліна є найбільш дослідженою в сучасному документознавстві. М. С. Слободинк грунтує її на розумінні базового поняття «документ». Вона складається з теоретичних та історичних частин. В теоретичній частині здійснюється комплексне дослідження документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства. В історичній частині документології має здійснюватись комплекс досліджень історії документознавства і документа як центрального об’єкта цієї науки.

Сучасний етап розвитку документознавства характеризується тим, що він стає групою спеціальних наукових дисциплін – теорії документознавчих комунікацій; теорії та історії діловодства; теорії документних потоків; управлінського документознавства; електронного документознавства та документного фондознавства. М. С. Слободяник плідно розглядах всі вищезазначені документознавчі дисципліни.

Професор М. С. Слободяник обгрунтував так теорію документних комунікацій, що вона розвивається під впливом широкого кола наук: теорії соціальних комунікацій, інформології, наукознавтсва та інших. Її предметом є функціонування та розвиток системи документальних комунікацій. Історична частина є дослідження витоків і генезису системи та окремих каналів документальних комунікацій на різних ктапах розвитку суспільства.

Теорію документних потоків, професор охарактеризував тим, що вона розвивається під впливом інформаціології, наукознавства та бібліографознавства. Її предмет є формування і наукове освоєння документних потоків. Історичною частиною є широке коло проблем періодизації та історико-документознавчої реконструкції основних етапів розвитку документних потоків.

Документне фондознавство розвивається під впливом бібліотекознавства, архівознавства та інформаціології. Її предметом є документові фонди як складова документної інфраструктури суспільства. Щодо історичної частини, то документ не фондознавство досліджує становлення та розвиток цієї дисципліни.

Михайло Семенович виділив електронне документознавство так, що воно розвивається під впливом інформатики, бібліотекознавства та архівознавства. Предмет цієї дисципліни – електронний документ як складова документної інфраструктури суспільства. Історична частина електронного документознавства покликана досліджувати генезис носії інформації; історію розвитку електронних публікацій; співвідношення електронних і традиційних архівів тощо.

Щодо управлінського документознавства, то на нього суттєво впливають теорія менеджменту та інформаціології. Предметом є управлінський документ як база інформаційної підтримки теорії та практики менеджменту. До історичної частини відноситься: генезис основних видів управлінських документів та створення і функціонування у суспільстві управлінської документації; особливості управлінських історико-культурних документів тощо.

Та остання спеціальна наукова дисципліна це теорія та історія діловодства. Професор виділяє її найдавнішою із усіх дисциплін, яка має безумовне право на організаційне оформлення та розвиток. Предметом є теоретичні засади, історія та практика створення, обігу, збереження та використання неопублікованої документації службового призначення. Щодо історії діловодства, то вона охоплює проблеми періодизації та дослідження виділених етапів; аналіз стану діловодства в цілому і документування зокрема на різних етапах розвитку суспільства тощо.

Отже, запропонована М. С. Слободяником структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Відповідні запропоновані дисципліни М. С. Слободяником трансформуються у самостійні напрями науки.