БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 3 страница
БРАТСТВО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ -українська таємна організація, заснована навесні 1919 в Києві. Підтримувала зв'язки з урядом Української Народної Республіки за кордоном. Провідну роль у діяльності БУД відігравав С.Єфремов. В 1924 організація саморозпустилася.
БРАТСЬКІ ШКОЛИ - навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які заснували і утримували братства. Б.ш. були не тільки засобом освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Перша школа була заснована в 1586 у Львові Львівським братством. За зразком Львівської братської школи викрились Б.ш. у Луцьку, Перемишлі, Галичі, Вінниці, Вільні, Мінську, Могилеві та інших містах. В 1615 була заснована Київська братська школа. Першим її ректором став вихованець Львівської братської школи, письменник І.Борецький. Робота Б.ш. визначалась статутом. Навчання в школі проводилось українською мовою, але велика увага приділялась вивченню грецької, латинської і польської мов. Учні Б.ш. вивчали також діалектику, риторику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а у деяких - теологію. В школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки і доброї педагогічної підготовки. Б.ш., на відміну від єзуїтських колегій, мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родин жили у бурсах. Б.ш. відігравали значну роль у поширенні освіти і культури в Україні, збереженні національної свідомості у абсолютної більшості українського суспільства.
БРАЦЛАВЩИНА - історична область в Україні у 14-18 ст. Займала територію теперішньої Вінницької і частину Хмельницької обл. України. Назва походить від міста Брацлав - її адміністративного центру. В 1362 землі Б. були захоплені великим князем литовським Ольгердом. В 60-х роках 15 ст. на територіальній основі Б. було створене Брацлавське воєводство, яке після укладення Люблінської унії 1569 відійшло до Польщі. Населення Б. брало активну участь у національно-визвольних повстаннях проти польських загарбників під проводом К.Косинського. С.Наливайка. М.Жмайла, Т.Федоровича, П.Лавлюка. В 1648 на визволеній від польської шляхти Б. було створено нову адміністративну одиницю Брацлавський полк, козаки якого брали участь у всіх битвах української армії під проводом Б.Хмельницького. Після укладення Андрусівського перемир'я 1667, за умовами якого Україна була поділена між двома сусідніми державами (Річчю Посполитою і Московським царством), Б. мало відійти до Польщі. Проте наприкінці 17 - ПОЧ.18 ст. населення Б., як і всієї Правобережної України, продовжувало вести вперту боротьбу проти польських гнобителів під проводом гетьмана П. Дорошенка, полковників А.Абазика, С.Палія. В 1712 після підписання Прутського мирного договору 1711 Брацлавський полк було ліквідовано. Внаслідок другого поділу Польщі (1793) Б. була захоплена Російською імперією і на її територіальній основі (2(13).4.1793) було створено Брацлавське намісництво. В 1796 після ліквідації намісництв в Росії територія Б. ввійшла до складу Подільської і Київської губерній (див. Адміністративно-територіальний устрій України).
БРАЩАЙКО МИХАЙЛО (1883 - р.см. невід.) -український громадсько-політичний і культурний діяч у Закарпатській Україні. Брат Юрія Б. В 1918-19 Б., стоячи на позиціях українського національно-державницького руху, виступав за входження Закарпаття до складу Соборної Української держави. В січні 1919 разом з братом Юрієм Б. став організатором народних зборів (“Собору Русинів”) у Хусті, на яких було проголошено возз'єднання Закарпатської України з Українською Народною Республікою. 31919-член Центральної Руської (Української) Народної Ради. В 1922-38 один з лідерів Християнської Народної Партії. В 1932-38 Б. видавець і редактор суспільно-політичного двотижневика національно-демократичного напряму “Українське слово”. З лютого 1939 входив до складу сейму Карпатської України. Подальша його доля невідома.
БРАЩАЙКО ЮРІЙ (1879-1946) - український громадсько-політичний діяч у Закарпатті, адвокат. В 1918-19 разом з братом Михайлом Б. став організатором українського національного руху у Закарпатті. 21.1.1921 народні збори представників від усіх земель Закарпаття під керівництвом братів Бращайків проголосили возз'єднання Закарпатської України з Українською Народною Республікою. В 1919 - один з засновників Центральної Руської (Української) Народної Ради в Ужгороді. В 1922-38 Б. був одним з провідних членів Християнської Народної Партії, яка стояла на позиціях українського народовства. З лютого 1939 -депутат сейму Карпатської України, міністр республіканського уряду. В 1946 репресований НКВС.
БРИГАДА - тактичне з'єднання у збройних силах, яке складається з кількох полків. В Українській Галицькій Армії було 12 бригад: Українських Січових Стрільців, Коломийська, Бережанська, Золочівська, Сокальська, Равська, Льввська, Самбірська, Угнівська або Волзька, Янівська або Яворівська, Стрийська і Гірська. Б. УГА складалася з 3-5 куренів піхоти, гарматного полку і кінної сотні. У 1919 в армії УНР існували окремі Б. кінні, а в 1920 - Б. піхотні.
БРОДІЙ АНДРІЙ (р.н. невід-п.1945) -громадсько-політичний і державний діяч у Закарпатті. Дотримувався москвофільських поглядів. В 1929-38 - депутат чехо-словацького парламенту. 8.10.1938 Б. обраний прем'єр-міністром Карпатської України. Незабаром заарештований за участь у таємних переговорах з угорським урядом. В 1939 Б. стає членом угорського парламенту. У 1945 заарештований органами НКВС і засуджений до смертної кари.
БРЮХОВЕЦЬКИЙ (Бруховецький) ІВАН МАРТИНОВИЧ (р.н.неви. - п. 8(18).6.1668) -гетьман Лівобережної України (1663-68). Н. біля Диканьки на Полтавщині. Вперше згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Б.Хмельницького. виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 Б. під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю.Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і “кошовим гетьманом” (1659-63). Б., будучи вмілим оратором демагогом, висунувши утопічні соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став поряд з Я. Сомком та І.Золотаренком кандидатом на гетьманство. В червні 1663 на Чорній Раді у Ніжині при підтримці запоріжців, селян, міщан і підтиском московського війська на чолі з Д.Великоганіним Б. було обрано гетьманом Лівобережної України. Спочатку проводив відверто промосковську політику. Виразу після обрання гетьманом Б. уклав з Московською державою Батуринські статті 1663, став першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви. Під час перебування у вересні-жовтні 1665 у Москві Б. було надано титул боярина і передано у володіння Шептаківську волость на Чернігівщині. В грудні 1665 Б. пописав Московські статті 1665, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства. На поч. 1666 Б. повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія Р.Ракушки-Романовського впорядкував фінансові справи держави. Дуже скоро промосковська політика Б. принесла важкі наслідки для України. Майже у всіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили в своїх руках ряд військових і фінансових функцій (наприклад збирання податків в царську казну, заготівля хліба для утримання московських військ, грошові збори з українських купців тощо). В 1666 було проведено майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування. Все це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією і особливо гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка підтримувала раніше промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу. Незадоволення досягло свого апогею після укладення між Польщею і Московською державою Андрусівського перемир'я 1667. В 1667-68 на Лівобережжі відбулося ряд великих виступів проти московських залог у містах. Б., відчуваючи загальне обурення діяльністю московської адміністрації в Україні, вирішив відкрито виступити проти Москви і очолити антимосковське повстання. У січні 1668 на старшинській рада Гадячі Б. висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Б. вступив у переговори з П. Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Г.Гамалії, генерального обозного І. Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу. В травні 1668 війська Б., повиганявши московські залоги з частини українських міст, вирушили визволяти пограничне місто Котельву, яке обложила московська армія під командуванням боярина Г.Ромодановського. На поч. літа на Лівобережну Україну вступили правобережні полки під проводом гетьмана П. Дорошенка і пішли на зустріч з військами Б., які стояли військовим табором під Опішнею (тепер Полтавська обл.) Дізнавшись про підхід військ П.Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти Б. і 8(18).6.1668 вбили його. Похований у Гадячі.
БУБЕЛА ПЕТРО (1889-1920) - український військовий діяч, отаман УГА. Н. в. с. Лисиничі біля Львова. Закінчив Академічну гімназію у Львові. З жовтня 1918 входив до складу Українського Генерального Військового Комісаріату, який готував Листопадове повстання 1918 у Львові. В 1918-19 - товариш державного секретаря військових справ ЗУНР. Влітку 1919 .Б. - член делегації Української Галицької Армії на переговорах з денікінцями. Розстріляний більшовиками в Одесі.
БУДЗИНОВСЬКИЙ ВЯЧЕСЛАВ (1868-лютий 1935) - український громадсько-політичний діяч, журналіст, історик. В 1890 разом з І.Франком, М. Лавликом, Є. Левицьким став одним з засновників Української Радикальної) Партії, редактором її друкованого органу “Громадський голос”. В 1899 вийшов зі складу УРП і став одним з організаторів Української Національно-Демо-кратичної Партії. В 1907-18 Б. - депутат австрійського парламенту. В 1927-30 очолював Українську Партію Праці, яка вистоювала радянофільські тенденції. Б. - автор праць на економічні теми (“Аграрні відносини в Галичині”, “Хлопська посілість”) та ряду історичних повістей і оповідань (“Осавул Підкова”, “Під одну булаву”, “ Пригоди запорізьких скитальців” ). Написав також двотомну “Історію України” (1924).
БУЖАНИ - одне з літописних племен, яке впродовж 8-10 ст. проживало на території західноукраїнських земель у басейні р. Західний Буг, від якої і походить його назва. Згадки про Б. містяться у давньоруських літописах (“Повість временних літ”) та іноземних хроніках (“Баварський анонім Х ст.”). Письмові джерела свідчать про існування на землях, заселених Б., близько 230 укріплених городищ. Є припущення, що Б. творили племінний союз, і разом з волинянами у більш ранніх джерелах згадуються під назвою дуліби. Головними центрами Б. були Буськ (літописний Бужеськ), Белз та ін. У 9-10 ст. землі Б. ввійшли до складу Київської держави, після того у письмових пам'ятках вони не згадуються.
БУЗЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - українське козаче військо в II пол. 18-поч. 19 ст. Його виникнення пов'язане з сформованим у 1769 ген. О.Прозоровим полком українських козаків, що брав участь у російсько-турецькій війні 1768-74. В 1775 козаків полку було поселено на прикордонних землях по р. Південний Буг. В 1797 б.к.в. було ліквідовано, а козаків перетворено на державних селян. Проте в 1803 військо було знову відновлено у складі трьох полків по 500 козаків. Центром війська став Вознесенськ. Бузькі козаки брали участь у війні проти Туреччини (1806-12) і Франції (1812-14). В 1817 Б.к.в. було остаточно ліквідоване, а козаків перетворено на військових поселенців. Скасування Б.к.в. і примусове перетворення козаків на військових поселенців викликало влітку 1817 повстання, яке було жорстоко придушене урядовими військами.
БУКОВИНА - історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина - Чернівецька обл.) та Румунії (Південна Буковина - обл. Сучава та Ботошани Румунії). Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Б. одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території. Перші сліди людини на Б. датуються епохою палеоліту (стоянки Бабин, Біла, Мліїв). В період неоліту тут розселялися племена трипільської культури (4-3 тис. до н.е.) (стоянки Дорошівці, Хлівище, Шитинці, Серет та ін.) У письмових джерелах землі Б. вперше загадані грецьким істориком Геродотом (5 ст.до н.е.), який вказував, що в цей час тут розселялися племена гетів. Згодом тут поселилися племена бастарнів, карпів, даків. У 1-3 ст. частина буковинських земель перебувала у складі римської провінції Дакії. Споконвічними жителями Б. були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) та черняхівської (2-7 ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Б. У 4-7 ст. вони входили до складу першого державного утворення слов'ян на українських землях - Антського племінного союзу. У I тис. через Б. переселялися кочові народи: готи, гунни. авари, угри та ін., а з II пол. тисячоліття тут розселилися слов'янські племена тиверців білих хорватів. Впродовж 10-11 ст. Б. перебувала у складі Київської Русі. в 12 - I пол. 14 ст. -Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави. В цей час центрами цих земель були міста Василів, Городок, Сучава, Онут та ін. Після монголо-татарської навали зв'язки Б. з галицько-волинськими землями послабились, що привело до утворення тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню на Б. румунського населення з Семигороддя (Трансільванії) та Мармарощини.
У 60-х роках 14 ст. після утворення незалежного князівства Молдови, Б. увійшла до його складу, в якому перебувала до 1774. Впродовж 1387-1497 Молдова визнавала зверхність Польщі. В цей час Б. відігравала важливу роль в економічному та політичному житті князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем. У 15 ст. Молдова вела запеклу боротьбу проти турецької агресії, очолювану князем Стефаном Великим (1457-1504). Однак після його смерті, у 1514, Молдова потрапила у васальну залежність ви Османської імперії і зобов'язувалась платити щорічну данину султанові. Наприкінці 16 ст. її було перетворено на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель, яка особливо посилилась після перенесення у 1564 р. столиці князівства з Сучави до Ясс. У 1490-1492 землі Б. та Галичини були охоплені повстанням під керівництвом Мухи (див. Мухи повстання 1490-1492). На протязі 16-17 ст. загони українських козаків часто вели воєнні дії на території Молдови проти турецько-татарських нападників. У 1570-х роках походи сюди очолював Іван Підкова.
В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648-1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В. Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Б. з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Б. навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.
В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 Б. була захоплена австрійськими військами. У складі Австрійської імперії (з 1867 -Австро-Угорщини) вона знаходилася до 1918. Протягом 1786-1849 Б. була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії. Під час революційних подій 1848-1849 населення Б. брало участь у ряді селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 в Б. було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 т-ва “Руська Бесіда” у Чернівцях. Після визнання у 1862 Б. окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Україну увійшли до складу крайового сейму лише з 1890.3 80-х років 19 ст. на Б. розпочинається справжнє українське відродження, яке очолюють представники народовського напрямку в суспільному русі - С.Смаль-Стоцький, О.Попович, Є.Лігуляк, М.Василько. У 1885 почала виходити перша українська газета “Буковина”. В цей час українці активно боролися за культурно-національну автономію та поділ краю на українську та румунську частини. З 1875 у Чернівцях діяв університет з німецькою мовою викладання. Впродовж тривалого часу у ньому працював видатний український діяч проф. С.Смаль-Стоцький. На Б. жили і творили видатні українські письменники Ю.федькович і О.Кобилянська, які описували тяжке становище українського селянства. У зв'язку з несприятливими умовами масовою стала еміграція населення, головним чином до США та Канади. У 1891-1910 з Б. виїхало близько 50 тис. чол. В роки першої світової війни буковинські землі зазнали значних руйнувань ви воєнних дій і до липня-серпня 1917 були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Б. була включена до її складу. Влада перейшла до утвореного 25.10.1918 Українського Крайового Комітету, який організував 3.11.1918 велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Б. до складу єдиної Української держави. 6.11.1918 було встановлено українську владу на землях Б., населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено О.Лоповича. Однак вже 12.11.1918 румунські війська окупували Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28.11.1918 було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався виключно з румунів, про об'єднання Б. з Румунію.
Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 за Румунію було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 — і Північну Буковину. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. У період румунської окупації Б. (1918-1940) були скасовані всі автономні права Б., її перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 і 1937-1940 тут існував надзвичайний стан. Румунізація краю досягла апогею. Було заборонено вживання української мови, закрито учбові та культурно-просвітницькі заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів та прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква. Інтереси українського населення Б. захищала Українська Національна Партія (1927-1938) на чолі з В.Залозецьким, якій вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. За умов важкого національного, соціального та економічного гноблення на Б. посилювався національно-визвольний рух українського населення, як легальний так і нелегальний (діяльність УВО - ОУН).
В результаті таємних домовленостей між СРСР та Німеччиною і ультиматуму СРСР до Румунії румунські власті 28.6.1940 залишили Північну Буковину, яка була окупована радянськими військами. Згдно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2.8.1940 було утворено Чернівецьку область у складі Української РСР. Після встановлення радянської влади відразу ж розпочалися масові репресії проти національне свідомої частини українського населення. З перших днів радянсько-німецької війни у червні 1941 на Б. була встановлена місцева українська влада, яка виразу ж була ліквідована румунським окупаційним режимом. Румуни утворили концентраційні табори, провели масові судові процеси проти українських діячів, відновили насильницьку румунізацію краю. Для боротьби з румунськими окупантами вже з кінця 1943 у гірських районах Б. почали формуватися повстанські загони. У березні-квітні 1944 Чернівецька область була звільнена від румунської окупації і знову включена до складу УРСР. Мирний договір, укладений союзниками з Румунією у Парижі 10.2.1947, затвердив кордон між СРСР і Румунією станом на 28.6.1940.
Після відновлення радянської влади на Б. знову розпочалися масові репресії проти місцевого населення, було проведено колективізацію сільського господарства, яка в основному завершилась у 1949, відбулися і певні позитивні зрушення у економічному та культурному розвитку регіону.
“БУКОВИНА” – українська газета, що видавалася у Чернівцях в 1885-1915 та 1918 (з перервою, 1911-12; за іншими даними - 1885-1910) і Відні (1915-17; за іншими даними 1910-18). Орган буковинських народовців. Періодичність різна - ви 2 разів на місяць (1885-92) до щоденної (1896-98). Редагували газету Ю.Федькович (1885-88), О.Попович (1885-92, співредактор і редактор), Павло Кирчів (1888), С.Дашкевич (1888-94, співредактор і редактор), 0. Маковей (1895-97), Л.Турбацький (1897-99), Л. Когут (1898), О.Луцький (1907-13), В.Щурат. В.Федорович та ін. Газета публікувала багато цінних матеріалів з історії та культури буковинського краю, формувала і розвивала українську національно-демократичну думку на Буковині,
БУКОВИНСЬКА УКРАЇНСЬКА САМО-ОБОРОННА АРМІЯ(БУСА) - українське збройне формування, яке утворилося восени 1943 на Буковині і у Бессарабії для боротьби проти гітлерівських окупантів. Влітку 1944 БУСА складалася з трьох бойових виділів. Командиром повстанської армії був Луговий. В 1944 виділи БУСА Об'єдналися з частинами Української Повстанської Армії і стали складовою частиною УПА-Захід.
БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ - українська добровольча військова частина, утворена в 1919. Сформована М.Топущаком з біженців з Буковини. які рятувались ви терору румунських військ. Б.К. воював проти більшовицьких військ у складі Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки. Командував Б.К. Омелян Кантимір.
БУКШОВАНИЙ ОСИП (1888, за ін. даними -1.6.1890 - п. після 1933) - український військовий діяч, отаман УСС. Н. в с. Жаб'є (тепер Івано-Франківська обл.). Вчився в Коломийський гімназії, після її закінчення - студент Львівського політехнічного ін-ту. З поч. першої світової війни очолив сотню Легіону Українських Січових Стрільців у складі куреня отамана Г.Коссака. У травні 1915 був поранений в р-ні Лісович і потрапив у російський полон. Будучи засланим в Сибір, втік через Туркестан у Персію. У горах Б. очолив загінкурдів, які воювали проти урядових військ за створення Курдської держави. Згодом Б. перебрався до Туреччини. Відзначений за хоробрість німецькими і турецькими бойовими нагородами. Наприкінці 1916 повернувся в полк УСС і знову очолив стрілецьку сотню. Восени 1917 Б. був обраний старшинами командиром Легіону УСС. Під час українсько-польської війни 1918-19 з січня 1919 Б. командував Першою бригадою УСС у складі УГА. Брав участь у розробці плану Чортківського наступу 1919. З лютого 1920 перебував в Червоній Українській Галицькій Армії. Після переходу ЧУГА в квітні 1920 на бік Армії УНР залишився на службі в Червоній армії. В 1933 Б. разом з іншими галичанами, які співпрацювали з більшовиками, був заарештований і засланий на Соловецькі острови. Подальша його доля невідома.
БУЛАВА -1. Вид холодної зброї, що виникла у найдавніші часи і мала форму палиці, на одному з кінців якої була закріплена головка у формі кулі, восьмигранника, шестигранника та ін. Руків'я Б. виготовлялося найчастіше з дерева, рідше -металу, а головка - з металу або каменю.
2. Один з клейнодів у реєстровому козацькому війську, на Запорізькій Січі та Гетьманщині, що був ознакою влади гетьмана (кошового отамана). Вперше Б. разом з іншими клейнодами була надана козацтву польським королем Стефаном Баторієму 1576 і вигоді стала посійним атрибутом влади в Україні. Найчастіше Б, виготовляли в срібла, часто була позолочена і прикрашена дорогоцінним камінням. У 1648 після обрання Б.Хмельницького гетьманом йому була вручена майстерно зроблена срібна позолочена Б., прикрашена коштовним камінням, що зберігалася у скарбниці Запорізької Січі. У 17-18 ст. козацтво часто одержувало клейноди, в т.ч. Б., від різних володарів - польських королів турецьких султанів, російських царів. У 18 ст. клейноди в Україну присилали Петро І, Єлизавета Петрівна, Катерина ІІ. Після скасування гетьманства в Україні (1764) та ліквідації Запорізької Січі (1775) Б. разом з іншими клейнодами було конфісковано і вивезено до Росії. Б. та інші клейноди використовувалися українським козацтвом і на Задунайській Очі, після ліквідації якої у 1828 кошовий отаман Й. Гладкий передав їх російським властям. Після Лютневої революції 1917 Тимчасовий уряд Росії прийняв рішення про повернення в Україну клейнодів. що зберігалися переважно у Москві та Петербурзі. Однак це рішення не було виконане, і подальша доля цих пам'яток невідома.
БУНД (з ідишу Bund - союз; “Загальний єврейський робітничий союз в Литві, Польщі і Росії”) - єврейська політична партія. Виникла у вересні 1897 на установчому з'їзді єврейських соціал-демократичних груп у Вільнюсі (Литва). Вела соціалістичну пропаганду, переважно в Україні, Білорусії і в західних губерніях Росії. В 1898-1903 і 1906-12 входив як автономна організація в РСДРП. Після Лютневої революції 1917 в Росії підтримував політику Тимчасового уряду. В 1917-18 представники від БУНДу (А.Золотарьов, М.ЛІбер (Гольдман), М.Рафес входили до складу Української Центральної Ради, Малої Ради та займали відповідальні пости в Генеральному Секретаріаті УЦР-УНР. В листопаді 1917 М.Рафес був обраний до складу Крайового комітету для охорони революції в Україні. БУНД негативно поставився до ідеї створення незалежної української держави. Представники організації в УЦР і Малій Раді різко засуджували підготовку законів, спрямованих на забезпечення державної самостійності України, і голосували проти прийняття III і IV Універсалів УЦР (див. Універсали УЦР). В період Директори УНР члени БУНДу, незважаючи навіть на відновлення національно-персональної автономії для національних меншин (закон Ради Народних Міністрів УНР від 24.1.1919), постійно виступали проти української державності. В березні 1921 на 13 конференції в Мінську частина членів БУНДу проголосила про входження в РКП(б), решта -продовжила свою політичну діяльність за кордоном.
БУНЧУК - військова регалія у вигляді палиці з кулею або вістрям на верхньому кінці, під якими прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або турячого хвоста. Б. були в ужитку давніх племен і народів, що проживали і на українських землях: скіфів, сарматів, половців, монголо-татар. Широко використовувався Б. як військова регалія на Запорізькій Січі та Гетьманщині. Козаки запозичили його від турків та татар, які використовували Б. замість прапора чи військового знака. Це була пофарбована чорною фарбою палиця, довжиною 4,5 аршина (бл. 325 см.), на верхній кінець якої насаджувалась мідна або позолочена куля, під яку вкладали мальоване біле чи чорне волосся з кінського хвоста з чотирма або шістьма косами поверх волосся. У 1763 російська цариця Катерина II надала Запорізькій Очі клейноди, серед яких був і Б. з срібною ручкою, а вміщене на ньому волосся було обшите срібною ниткою та парчею. Б. був ознакою влади гетьмана (кошовогоотамана) інадавався всьому Війську Запорізькому. Б. носив і був відповідальним за його збереження бунчужний (бунчуковий товариш), а за часів Гетьманщини - генеральний бунчужний. Після скасування гетьманства в Україні (1764) і ліквідації Запорізької Очі (1775) Б. разом з іншими клейнодами було конфісковано і вивезено до Росії. У Преображенському соборі в Петербурзі зберігалося З Б. Подальша доля цих сторичних пам'яток українського народу невідома.
БУНЧУКОВИЙ ТОВАРИШ (підбунчужний) -в українському козацькому війську в 17-18 ст. -помічник генерального бунчужного. Б. т. у військових походах виконував обов'язки ад'ютанта при гетьмані, а на урочистих церемоніях носив за ним малий бунчук. Посаду Б, т. було скасовано в 1764.
“БУРЛАКА” - відомий український хор у Великобританії. Виник у 1945 в Італії, з 1947 - у Великобританії. Популяризує українське хорове мистецтво в країнах Європи і Америки. В 1990 “Б.” вперше виступав в Україні.
БУРЛІЙ (Бурляй, Бурлай) КІНДРАТ ДМИТРОВИЧ (рр.н. і см, невід.) - гадяцький полковник (1648-49), дипломат, сподвижник Б.Хмельницького. Походив з козацької родини. На чолі козацьких загонів здійснив ряд вдалих морських похода, а в 1624 здобув Сіноп. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана. Наприкінці березня-квітня 1648 разом з Б.Хмельницьким вів переговори з кримським ханом Іслам-Преєм III про утворення українсько-татарського воєнного союзу для боротьби проти Речі Посполитої. У березні-травні 1653 В. і С.Мужиловський вели дипломатичні переговори з царським урядом у Москві. В 1655 спільно з С.Мужиловським та Д.Греком очолював українське посольство до Швеції, яке вело переговори з шведським королем Карлом X Густавом. Декілька раз призначався наказним гетьманом. Подальша доля невідома.