Геополітичні зміни в світі після Другої світової війни. Становлення біполярної структури міжнародних відносин

Після Другої світової війни склалася принципово нова система міжнародних відносин, яка від притаманної їй до того багатополярності доволі швидко трансформувалася в біполярну. Остаточно цей процес завершився наприкінці 1940-х років, коли СРСР, як і США, став ядерною державою і сформував навколо себе пояс держав-сателітів у Центрально-Східній Європі.

Всередині капіталістичної системи відбулися істотні зрушення. Фашистські держави — Німеччина, Італія, Японія та їх союзники були розгромлені; Англія і Франція — відкинуті назад; США, збагатившись на військових поставках, стали незаперечним лідером світового капіталізму.

За роки війни територія США не постраждала, людські втрати не перевищували 400 тис. осіб. Водночас населення США за воєнні роки зросло з 131 до 140 млн. осіб. Обсяг валового національного продукту збільшився з 90,5 млрд. дол. у 1939 р. до 211,9 млрд. у 1945 р. До кінця війни під контролем США перебувало 80% золотого запасу капіталістичного світу. У 1947 р. США контролювали 59% світових запасів нафти, третину її світового експорту. В 1948 р. на США припадало 41 % світового виробництва товарів та послуг, 50 % машинного парку. У 1949 р. дохід на душу населення у США дорівнював 1453 дол. порівняно з 320 дол. у Західній Німеччині, 482 — у Франції та 773 — у Великій Британії. Маючи у своєму розпорядженні найбільший військово-морський флот, найпотужнішу авіацію, ядерну зброю, США могли здійснювати воєнні операції по всьому світу.

Зовсім іншим було становище другого лідера антигітлерівської коаліції — СРСР. За роки війни на полях боїв та на окупованих територіях загинуло понад 27 млн. людей, десятки мільйонів стали каліками. Кількість населення СРСР скоротилася зі 194 млн. у 1940 р. до 170 млн. у 1945 р. У руїнах лежало 1710 міст, понад 70 тис. сіл. У ході боїв було зруйновано понад 6 млн. будинків, 25 млн. людей залишилися без притулку. Було знищено майже 32 тис. заводів і фабрик, 65 тис. км залізниць, затоплено і підірвано понад 1100 шахт. Загальний рівень промислового виробництва в районах, що були ареною жорстоких боїв, становив у 1945 р. лише 30% довоєнного. Обсяг продукції сільськогосподарського виробництва в 1945 р. становив лише 50 % показників 1940 р. У цілому радянська держава за роки війни втратила майже третину свого національного багатства.

Колосальні людські й економічні втрати СРСР у Другій світовій війні, жахлива руйнація народного господарства об'єктивно зумовили роль і місце радянської держави в міжнародних відносинах. Хвороблива реакція сталінського керівництва на ядерну монополію США та на її статус єдиної (в перші повоєнні роки) світової держави змушувала радянських лідерів до пошуку компромісів у розв'язанні актуальних міжнародних проблем спільно з колишніми партнерами по антигітлерівській коаліції, до створення образу СРСР як миролюбивої держави.

Але внутрішні процеси, що відбувалися в Радянській державі, кардинальні зміни в міжнародній обстановці — розпад антигітлерівської коаліції, прогресуюча «холодна війна» між СРСР і США, Сходом і Заходом, нарощування зусиль радянського керівництва, спрямованих на створення в Центрально-Східній Європі єдиного соціалістичного табору, а також спроб встановлення і посилення свого впливу у Китаї та Північній Кореї — штовхали сталінське керівництво до прийняття жорсткіших політико-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії.

У сучасній науковій літературі домінуючою є концепція про становлення і утвердження в повоєнні роки ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин. Кримська конференція керівників СРСР, США і Великої Британії (4-11 лютого 1945 р.) окрім основної проблеми - завершення війни в Європі - розглянула питання про ставлення союзників до Німеччини після її поразки, про майбутнє Німеччини як такої. Сторони вирішили принципові питання відносно характеру верховної влади на німецькій території, її поділу на окупаційні зони.

Прийнята в Ялті Декларація про визволену Європу, а також інший підсумковий документ «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» фактично створили ту модель мирних міжнародних відносин, що якнайкраще відповідала потребам світового розвитку.

Остаточне формування нової конфігурації повоєнних міжнародних відносин довершувалося на Потсдамській конференції лідерів трьох великих держав, що проходила з 17 липня до 2 серпня 1945 р. Головною сферою обговорень були європейські справи, передусім вирішення «німецького питання», від чого значною мірою залежали як контури, так і сама сутність повоєнного європейського устрою. Досягнуті в Потсдамі домовленості зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів провідних країн антигітлерівської коаліції. На думку багатьох дослідників, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі.

Усі повоєнні роки світова політична, стратегічна, економічна та міжнародно-правова реальність значною мірою спиралася на засади, що їх було закладено свого часу в Ялті та Потсдамі. Без сумніву, найістотнішу з цих засад становило створення Організації Об'єднаних Націй - інституту глобального регулювання міжнародних відносин.

Головні учасники Ялтинської та Потсдамської конференцій створили новий біполярний світ, у якому кожен із них мав найкращим чином облаштуватися сам і облаштувати своїх союзників. Водночас ялтинсько-потсдамська система передбачала такий світопорядок, який міг забезпечити мирне співіснування, взаємодію та більш-менш пристойні умови існування для членів світового співтовариства, включаючи й переможені держави.

Проте вже наприкінці 1950-х років у фундаменті біполярного світопорядку з'явилися перші тріщини, початок чому поклало погіршення, а потім розрив радянсько-китайських відносин. Виявом протилежної тенденції став вихід на арену світової політики руху неприєднання, який зробив істотний внесок у зміцнення миру й добросусідських відносин між державами.

Проте новоутворювані незалежні держави з числа колоній та напівколоній фактично так і не змогли досягти повної економічної та політичної незалежності. Той «вакуум влади», що виникав у цих державах одразу після того, як їх залишали колонізатори, майже одразу заповнювався США або СРСР - країнами, які ніколи не були метрополіями в чистому вигляді, але прагнули власної гегемонії у світі: перша під гаслами встановлення демократії, друга — побудови комуністичного раю. Досить скоро країни «третього світу» (як їх почали називати), перетворилися на арену доволі жорстоких зіткнень геополітичних інтересів СРСР і США. Так сталося в 1946 р. у Сирії та Лівані, у 1945-1948 рр. - в Індонезії, у 1948 р. - в Палестині. Згодом саме на території колишніх колоній розгорнулося тривале радянсько-американське протистояння.

На кінець 40-х років в повоєнній системі міжнародних відносин реально визначилися два полюси сили. США остаточно відкинули доктрину довоєнного ізоляціонізму і встановили своєю стратегічною метою досягнення світової гегемонії. СРСР порушив американську монополію на ядерну зброю, фактично відродив свій економічний потенціал і завершив створення єдиного табору держав-сателітів у Центрально-Східній Європі, успішно здійснивши там «народно-демократичні революції».

Вагомі поправки до біполярної системи були внесені поступовим перетворенням Японії та ФРН на могутні економічні держави, Китаю - на ядерну державу, а також створенням ОПЕК - Організації країн - експортерів нафти, які прагнули звільнитися від економічного диктату індустріальне розвинутих держав.

Біполярність міжнародних відносин підривалася з відродженням націоналізму. Шарль де Голль, успішно використавши ідею величі Франції, зумів значно зміцнити самостійність своєї країни в межах начебто єдиного західного світу. В середині 1960-х років Франція вийшла з військової організації НАТО, що примусило американські війська залишити її територію.

У цьому аспекті суттєве значення мало також створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке згодом перетворилося на самостійний центр прийняття економічних і політичних рішень. Подальшій ерозії ідеології біполярного світопорядку сприяло й посилення протистояння між Північчю і Півднем.