Суперечності Європейського Союзу
У сучасних умовах Європейський Союз зіткнувся з цілою низкою суперечностей, зумовлених як внутрішніми чинниками (породженими самою інтеграцією), так і зовнішніми, що є результатом глобалізації світової економіки.
Одна з найважливіших проблем - реформування наднаціональних інститутів. Особливої актуальності вона набула після розширення ЄС 2004 р. Головним (і єдиним) критерієм, згідно з яким всі країни отримують визначену кількість голосів в європейських інститутах, є кількість населення, яка різко коливається - від 367 тис. осіб в Люксембурзі до 82 млн. осіб у Німеччині. В результаті інтереси жителів малих країн (з населенням до 10 млн. осіб) подані значно ширше, ніж великих. Проблема набула особливого значення у зв'язку з останнім розширенням ЄС, в основному за рахунок бідніших країн ЦЄС. На саміті в Ніцці у 2000 р. було прийнято рішення про нове розподілення голосів в інститутах ЄС після розширення 2004 р. Найгостріша суперечність виявилася в тому, що малі країни не погоджуються відмовитися від своїх «важелів», а великі, особливо Німеччина, не бажають втрачати свій вплив в ЄС-25.
У цьому світлі особливої гостроти набула проблема лобіювання інтересів у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів через бюджет ЄС. Набагато бідніші країни ЦСЄ із сукупним населенням 110 млн. осіб можуть, захищаючі свої інтереси, блокувати важливі рішення, сприяючи таким чином неефективному розподіленню матеріальних і фінансових ресурсів.
Нове розширення ЄС суттєво ускладнює вироблення спільних рішень. Наприклад, із 342 голосів в Раді міністрів, згідно із системою голосування «кваліфікованою більшістю», необхідно набрати 2/3 голосів, котрі повинні відбивати інтереси як мінімум 50 % населення ЄС. Навіть якщо гіпотетичне припустити, що всі малі й бідні країни (з душовим ВВП менше 75 % від середнього показника по ЄС) проголосують одностайно, то і тоді кваліфіковану більшість голосів набрати не вдасться. Крім того, з найбільш складних питань (наприклад, зовнішня політика, освіта) в наднаціональних інститутах ЄС прийнято систему тільки одностайного голосування. Інакше кажучи, кожна країна має право накласти вето. Тому не виключено, що ЄС-25 буде дуже важко домогтися «одностайного голосування».
На рубежі XX-XXI ст. країни ЄС зіштовхнулися з низкою соціальних проблем. Однією з найгостріших є проблема безробіття, хоча її доля знизилася з 11,1 % у 1994 р. до 7,7 % у 2002 р. Більше 40 % безробітних перебували поза ринком праці більше року.
Загострення соціальних проблем в ЄС за останні роки привело до появи маргінальних груп населення, котрі доволі слабо інтегровані в суспільне життя і є найбільш вразливими. В Євросоюзі відбуваються розмови про «маргіналізацію Європи». Концепція «внутрішнього виключення» розробляє методи захисту суспільства в цілому від індивідуальних груп населення. Концепція «зовнішнього виключення» розглядає методи захисту індивідуальних груп від суспільства в цілому. Згідно з другою концепцією, основними рисами маргіналізації європейського суспільства є ізоляція, самотність, «відірваний» спосіб життя, слабка мотивація для кар'єрного зростання та ін. Отже, «соціальне виключення» не обмежується матеріальною бідністю, а показує переважно бідність духовну.
Наростання соціальних проблем веде до зростання популярності партій соціального спрямування. Так, в Європарламенті, сформованому на 1999-2004 рр., другою за чисельністю була Європейська соціальна партія, котра мала 175 мандатів із 626.
Одна з важливих проблем - єдина аграрна політика (ЄАП) ЄС. Незважаючи на те, що частка сільського господарства в його ВВП не перевищує 2,5 %, ЄАП єнайдорожчим напрямом діяльності Союзу, поглинаючи майже половину всіх коштів витратної частини його бюджету (в 2003 р. - 45 %). Значні субсидії фермерам, суттєво завищені ціни для споживачів і надлишки сільськогосподарських продуктів традиційно породжують критику як всередині ЄС, так і з боку його основних торговельних партнерів.
Фермери відіграють значну політичну роль у країнах Євросоюзу, незважаючи на те, що частка сільського господарства в загальній зайнятості скоротилася з 25 % у 1958 р. до менш як 5 % у 2003 р. (в Греції і Португалії - 22 і 15 % відповідно). За останні роки фермери зміцнили свої позиції в політичних партіях правого крила, котрі стали відбивати їх інтереси значно більшою мірою, ніж ліві партії. В багатьох країнах ЄС існують дуже сильні фермерські організації - наприкінці 90-х років XX ст. їх налічувалося близько 130.
ЄАП ґрунтується на системі штучного підтримання цін, котра є досить високою. Багато продуктів виробляється в кількості, котра значно перевищує попит, що призвело до утворення надлишків на складах. Це стало результатом інтервенційних (гарантованих) цін, за якими уряд викуповує сільськогосподарську продукцію. За сучасних умов близько 70 % всієї сільськогосподарської продукції ЄС так чи інакше покривається інтервенційними цінами. Логіка існування ЄАП примушує Євросоюз вводити високі мита на імпорт сільськогосподарської продукції, що ускладнює становище «третіх» країн-експортерів.
Незважаючи на певні кроки у бік уніфікації європейських і середньосвітових цін на продукти харчування, немає вагомих підстав говорити про швидке і кардинальне реформування ЄАП. Значною мірою це пов'язано з новим розширенням ЄС. На підтримку сільського господарства країн-кандидатів у 2000-2006 рр. виділено тільки 3 млрд. євро, з 2006 р. цю суму передбачено значно збільшити. Прибутки фермерів із країн ЦЄС, що приєдналися до Євросоюзу, збільшаться за рахунок подорожчання продуктів харчування, що буде зумовлено інтервенційними цінами. Конкуренцію сільгоспвиробників із країн «третього світу» обмежуватимуть податками, що неминуче спричинить черговий конфлікт зі Світовою Організацією Торгівлі.
Однією з головних суперечностей, що є породженням інтеграції, - зростаюча поляризація між країнами і регіонами за рівнем життя. Значення даної проблеми особливо зросло з розширенням 2004 р. і стало ще актуальнішим, коли до ЄС увійшли Румунія і Болгарія в 2007 р. До розширення 2004 р. в ЄС існували значні диспропорції як на рівні країн (Північ - Південь), так і на регіональному (наприклад, Захід - Схід в Німеччині чи Північ - Південь в Італії) рівні. Не випадково, другою за значенням витратною статтею бюджету ЄС є регіональна політика, частка якої становить близько 34 %.
Проблема перерозподілення фінансових коштів через євросоюзний бюджет від багатих до бідних є наріжним каменем формування бюджету, виділення регіонів-бенефіціарів і лобіювання національних інтересів в євросоюзних інститутах. Традиційно основними «вкладниками» в скорочення міжрегіональних диспропорцій на основі «взаємної солідарності» і «поглиблення інтеграції» є Німеччина, Швеція, Фінляндія, Данія, Австрія, Нідерланди, Люксембург і Велика Британія. Головними ж одержувачами є Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія й Італія.
Найбільшу критику у країн-донорів викликає неефективність регіональної політики. Наприклад, Італії так і не вдалося значно скоротити суттєві диспропорції між північними і південними областями, хоча протягом останніх двадцяти років її Південь був головним реципієнтом структурних фондів ЄС. В Іспанії, не зважаючи на допомогу південним і центральним областям, поляризація простору навіть збільшилась через могутній економічний розвиток Барселони і Мадрида, які успішно використовують переваги єдиного ринку. Греція і Португалія так і залишаються переважно аграрними країнами із завищеною роллю столиць у соціально-економічному та політичному житті.
В перспективі можна очікувати посилення регіональних контрастів. Бідні країни з ЦСЄ в наднаціональних інститутах будуть лобіювати свої власні інтереси. Основна фінансова допомога буде перерозподілятися на їх користь, а невирішені проблеми італійського Півдня, Греції, Португалії і Іспанії будуть загострюватися.
Література
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки) / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. - К.: Либідь, 1999.
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки). Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губернський та ін. - К.: Либідь, 2001.
Иноземцев В.Возвращение Европы. В авангарде прогресса: социальная политика в ЕС // МЭМО. - 2002. - № 2. - С. 3-14.
Иноземцев В., Кузнецова Е.Возвращение Европы. Обьединенная Европа на пути к лидерству в мировой политике // МЭМО. - 2002. - № 4. - С. 3-14.
Нарочницкая Н.Европа «старая» и Европа «новая» // Междунар. жизнь. - 2003. - № 4. - С. 45-63.
Терентьев А.«Новый мировой порядок» США или европейское мироустройство? // МЭМО. - 2003. - № 7. - С. 31-42.
Иноземцев В., Кузнецова Е.Европейцы согласны уважать интересы Америки, но не жертвовать собственными ценностями // Междунар. жизнь. - 2003. - № 4. - С. 64-79.
Черников Г., Черникова Д.Европа жаждет независимости // Междунар. жизнь. - 2003. - № 9-10. - С. 77-92.
Борко Ю.Расширение и углубление европейской интеграции // МЭМО. - 2004. - № 7. - С. 15-29.
Гавриков Д.Европейский Союз как территория противоречий // МЭМО. - 2004. - № 12. - С. 88-95.
Храбан І.Краще бути з лідером, ніж проти нього // Політика і час. - 2004. - № 1. - С. 17-27.
Пухлий В.Розширення ЄС: наслідки для України // Політика і час. - 2004. - № 2. - С. 21-24.
Кухарская Н. Украина и Европейский Союз // МЭМО. - 2005. - № 1. - С. 100-106.
Чижов В.Россия - ЕС. Стратегия партнерства // Междунар. Жизнь. - 2004. - № 9. - С. 23-34.
Чалий В., Пашков М.Центр Разумкова. Україна - ЄС: барометр показує... // Дзеркало тижня. - 2005. - № 40 (568). - С. 1,4.
Бажанов З. Неизбежность многополюсного мира // Междунар. жизнь. - 2003. - № 8. - С. 44-51.
Бакланов А.Новые вызовы и угрозы // Междунар. жизнь. - 2002. - № 12. - С. 47-52.
Басараб М. На противагу російському впливу // Політика і час. - 2003. - № 5. - С. 70-75.
Белоногов А.Другой ООН у нас нет // Междунар. жизнь. 2003. - № 6. - С. 69-88.
Бессмертных А. Иракская война и ее возможные последствия // Междунар. жизнь. - 2003 - № 7. - С. 29-44.
Бофук О. Політизація блоків, мілітаризація союзів... Нові тенденції у сфері міжнародної безпеки // Політика і час. - 2003. - №12. - С. 21-32.
Гудби Дж.Неразделенная Европа. Новая логика мира в американо-российских отношениях. - М.: Междунар. отношения, 2000.
Гура В.Момент істини // Політика і час. - 2003. - № 4. - С. 54-58.
Дзьобань О., Панфілов О.Фундамент європейської безпеки - воєнний // Політика і час. - 2003. - № 9. - С. 30-39.
Дудко І. Д.Національні інтереси США у постбіполярному світі. - К.: КНЕУ, 2003.
Іванов П., Халоша Б.Россия - НАТО: Европейская безопасность на рубеже столетий // Мировая экономика и междунар. отношения. - 2001. - № 4. - С. 3-13.
Иноземцев В. В поисках международной стабильности // Междунар. жизнь. - 2003. - № 6. - С. 24-31.
Иноземцев В. Россия в системе международных отношений XXI века // Междунар. жизнь. - 2003. - №9-10. - С. 67-81.
Киссинджер Г.Дипломатия / Пер. с англ. В. Б. Львова. - М.: Ладомир, 1997. - 848 с.
Кокошкин А.Россия - сверхдержава, великая или региональная держава? // Международная жизнь. - 2002. - №9-10. - С. 36-66.
Кортунов С. В.Становление нового мирового порядка. // Междунар. жизнь. - 2002. - № 6. - С. 74-94.
Костенко Г. За умов глобальних викликів // Політика і час. - 2003. - № 9. - С. 25-29.
Марцун Є.Китайський фактор. XXI століття: відновлення біполярності чи виклик Пекіна і відповідь Вашингтона? // Політика і час. - 2003. - № 10. - С. 59-68.
Шергін С.До справедливого міжнародного порядку. Китайські політологи про багатополюсний світ // Політика і час. - 2003. - № 5. - С. 56-60.
Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ – початок ХХІ ст.: Навч. посіб. / В.Ф. Салабай, І.Д. Дудко, М.В. Борисенко, М.П. Чуб. – К.: КНЕУ, 2006. – 368 с.
ТЕМА 10