Сутність і значення поділу і кооперації праці
Об’єктивною необхідністю організації колективного виробництва є поділ і кооперування праці.
Поділ і кооперування праці складають технічну основу організації праці, а розробка їхніх найбільш раціональних форм - один з основних напрямків роботи на підприємствах.
Поділ праці прийнято розглядати за трьома видами.
1. Загальний поділ праці - це поділ трудової діяльності в масштабах усього суспільства на такі великі сфери, як виробнича, невиробнича, промислова, сільськогосподарська, будівельна, транспортна, торговельна, наукова, сфера державного управління тощо.
2. Частковий поділ праці - це поглиблення процесу поділу праці всередині кожної сфери і галузі на окремі спеціалізовані підгалузі та підприємства або організації. Окреме, відособлене підприємство є границею часткового поділу праці.
3. Одиничний поділ праці являє собою поділ праці всередині підприємства. Одиничний поділ праці та пов'язані з ним проблеми - один з основних напрямків наукової організації праці.
Під поділом праці на підприємстві розуміється розмежування діяльності тих, хто працює у процесі спільної праці, їхня спеціалізація на виконанні окремої частини спільної роботи.
Поділ праці на підприємстві одночасно існує в таких формах:
1. Технологічний поділ праглі здійснюється на основі поділу процесу виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), перерозподіл, фази, окремі технологічні процеси й операції. У межах технологічного поділу праці, залежно від ступеня диференціації трудових процесів розрізняється поопераційний, подетальний і предметний поділ праці.
1.1. Поопераційний , поділ праці - розподіл і закріплення операцій технологічного процесу за окремими працівниками, розміщення тих, хто працює, що забезпечує їхню раціональну зайнятість і оптимальне завантаження устаткування.
1.2. Предметний поділ праці - закріплення за конкретним виконавцем комплексу робіт, що дозволяють цілком виготовити виріб.
1.3. Подетальний поділ - закріплення за виконавцем виготовлення закінченої частини виробу або деталі.
2. Функціональний поділ праці передбачає відокремлення різних видів
трудової діяльності та виконання конкретних робіт відповідними групами працівників, що спеціалізуються на виконанні різних за змістом й економічним значенням виробничих або інших функцій. Відповідно до функціонального поділу праці існує поділ усіх робітників на основних, допоміжних і тих., хто обслуговує. В окремі функціональні групи виділяють керівників, професіоналів, фахівців і службовців.
У межах функціонального поділу праці виділяються професійний і кваліфікаційний поділ.
2.1. Професійний здійснюється залежно від професійної спеціалізації тих, хто працює, і припускає виконання на робочих місцях робіт у межах тієї або іншої професії. Виходячи з обсягів кожного виду цих робіт, можна визначити потребу в працівниках професій як у цілому по підприємству, гак і по його структурних підрозділах.
2.2. Кваліфікаційний поділ праці зумовлений різною складністю робіт, що вимагає певного рівня знань і досвіду працівників. Для кожної професії встановлюється склад операцій або робіт різного ступеня складності, що групуються відповідно до присвоєних тарифних розрядів або кваліфікаційних категорій. На цій основі визначається кількість працівників з кожної професії, кваліфікаційних розрядів і категорій.
Вибір найбільш раціональних форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу продукції, що випускається, її складності тощо. Тому їхній пошук передбачає обов'язковий аналіз цих факторів і обґрунтування оптимальної межі поділу праці.
Існують такі межі поділу праці.
1. Технологічна - визначається існуючою технологією, що поділяє виробничий процес на операції. Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менш ніж із трьох трудових дій, що безперервно здійснюються одна за одною і мають конкретне цільове призначення. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці всього виробу цілком.
2. Економічна ~ зумовлюється рівнем завантаження (зайнятості) робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці приводить до скорочення виробничого циклу за рахунок паралельного виконання операції, підвищення продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці та робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів і методів праці.
Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій приводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого - збільшуються такі елементи витрат, як час на установлення і зняття деталей, міжопераційне транспортування та контроль предмета праці, підготовчо-завершальний час.
Іншим економічним критерієм є повнота зайнятості робітника. Закріплення за робітниками вузькоспеціалізованих функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому необхідно знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники не будуть простоювати в чеканні роботи . або під час автоматичного циклу функціонування устаткування.
3.Психофізіологічними навантаженнями. Тривалість операцій повинна знаходитися у припустимих межах і містити різноманітні трудові прийоми, виконання яких забезпечує чергування навантажень на різні органи і частини тіла того, хто працює.
4. Соціальна - визначається мінімально необхідною розмаїтістю виконуваних функцій, що забезпечують змістовність і привабливість праці. Працівн повинен не тільки бачити результат своєї праці, але й одержувати від нього певне моральне задоволення.
Поділ праці нерозривно пов'язаний з її кооперуванням. Чим глибший поділ праці, тим більшого значення набуває кооперування.
Конкретні форми кооперування праці різноманітні, тому що вони нерозривно пов'язані з організаційно-технічними особливостями підприємства. Однак, незважаючи на таке різноманіття, їх прийнято зводити до трьох основ? форм.
1. Міжцехове кооперування пов'язано з поділом виробничого процесу між цехами і полягає в участі колективів цехів у загальному для підприємства процесі праці по виготовленню продукції.
2. Внутрішньоцехове кооперування полягає у взаємодії окремих структурних підрозділів цехів (ділянок, потокових ліній).
3. Внутрішньодільничне кооперування полягає у взаємодії окремих працівників у процесі спільної праці або організації колективної праці робітників, об'єднаних у бригади.
Кооперування праці, як і її поділ, має певні межі.
1. Організаційна - визначається тим, що, з одного боку, не можна об'єднати для виконання будь-якої роботи менш двох чоловік, а з іншого - існує норма керованості, перевищення якої приводить до непогодженості дій і значних втрат робочого часу.
2. Економічна - визначається можливістю максимального зниження витрат живої й минулої праці на одиницю продукції, що випускається.
Перераховані види поділу і кооперування праці знаходять прояв на виробництві в різних формах. На вибір конкретних форм поділу і кооперації праці впливають різні фактори:
1. Технічний рівень виробництва.
2. Тип виробництва.
3. Принцип організації цехів і дільниць (технологічний, предметний, змішаний).
4. Побудова допоміжних служб (централізоване, децентралізоване або
змішане обслуговування основного виробництва).
5. Складність і трудомісткість виробу, що випускається.
Вибір оптимального варіанта поділу і кооперації праці в умовах протидії різних факторів, характерних для кожного виробничого процесу, повинен ґрунтуватися на досягненні оптимальної рівноваги їхнього впливу, що забезпечує найбільш ефективне досягнення поставленої мети. У кожному конкретному випадку вибір повинен здійснюватися на основі всебічного аналізу специфіки виробництва, характеру виконуваних робіт, вимог до їхньої якості, ступеневі завантаженості працівників і низки інших факторів.
Тому заслуговує на увагу вивчення теорії та передової практики застосування сучасних прогресивних форм організації праці виробничих робітників. До таких форм відносяться:
- бригадна організація праці у всіх її різновидах;
- суміщення трудові функції та професій;
- багатоверстатне обслуговування;
- розширення зон обслуговування в межах однієї професії;
- ефективні системи стимулювання вдосконалювання організації праці та використання організаційних резервів зростання продуктивності праці.