Державне управління охороною праці в Україні

3.1.1. Система управління охороною праці

в ринкових умовах

В сучасних ринкових умовах розвитку економіки в нашій країні з кожним роком збільшується кількість малих і середніх підприємств, багато з яких основані на приватній власності.

На основі розробок професора Г.Г. Гогіташвілі (3,1; 3,2) в сучасних умовах виникає три центри управління охороною праці: державне; управління з боку керівництва підприємства; управління з боку робітників підприємства(рис.3.1.1.).

                           
   
 
     
 
   
Кабінет Міністрів України Міністерства Органи виконавчої влади Виконавчі органи самоврядування Державні органи нагляду
 
Власник підприємства Служба охорони праці Керівники структурних підрозділів
 
Уповноважений і комісія з охорони праці підприємства Фонд страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання \захворювання
 
 

 


Рисунок 3.1.1.Система управління охорони праці в ринкових умовах

 

Держава: утворює законодавчу базу з питань охорони праці; комплекс інспекцій, що здійснюють нагляд за виконанням прийнятих нормативно-правових актів про охорону праці; інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового і фінансового забезпечення діяльності у сфері охорони праці.

Власник економічно зацікавлений у тому, щоб його робітники не травмувались і не хворіли, і тому забезпечує виконання на підприємстві нормативно-правових актів з питань охорони праці. Механізм соціального страхування припускає збільшення страхового внеску, якщо на підприємстві зростає травматизм і захворюваність робітників.

Істотне значення в системі управління охороною праці мають суспільні інституції в особі профсоюзів, комісій та уповноважених трудових колективів з питань охорони праці підприємства. В той же час кожен робітник повинен постійно турбуватися про здоровий спосіб життя і роботи, підтримувати високий рівень фізичного, психічного і кваліфікаційного стану, програмувати шляхи здорового довголіття, попередження випадків травматизму та захворювання. В протилежному випадку робітник буде мати значно менші шанси на ринку праці.

Таким чином, у сучасних ринкових умовах лише комплексне управління охороною праці з боку держави, власника і робітника забезпечить підвищення ефективності цієї діяльності.

У 2001 році МОП розробила Рекомендації з організації охорони праці (ОП) що представляють собою систему управління охороною праці, покликану допомогти як країнам, так і окремим компаніям, включила ОП у загальну систему управління. МОП переконана в ефективності тристоронньої системи управління охороною праці, як на національному рівні, так і на рівні компаній.

Ці рекомендації МОП припускають створення національної рамкової структури для систем управління охороною праці, переважно закріпленої в національних законах і нормативних актах. Дії на національному рівні включають призначення компетентної установи, що буде займатися системою управління ОП, формулювання послідовної національної політики і створення базових механізмів для фактичного застосування в країні Рекомендацій МОП по організації ОП або в існуючому виді, або адаптувавши їх до національних умов і практики роботи.

 

 

3.1.2. Основотворчі принципи формування

системи управління охороною праці.

 

Формування системи управління визначається 4-ма основотворчими принципами: Методологічний; Організаційний; Соціологічний; Самоорганізації й виживаємості.

Відомо, що в умовах ринкових відносин принципово змінюються пріоритети в діяльності, акценти в формуванні іміджу. Сьогодні неможливо розглядати і оцінювати діяльність без урахування питань забезпечення професійної і економічної безпеки. В той же час конкурентоспроможність все більше залежить від якості наданих послуг, культури дисципліни праці і надійності. Тому на сучасному етапі політика повинна орієнтуватися не тільки на покращенні окремих складових (безпека, якість, надійність), але і одночасно на їх комплексне вирішення. Тільки при умові реалізації політики, адекватної сучасним вимогам (держава, галузь) підприємство може розраховувати на успіх і має шанси закріпити свої позиції на ринковому полі Звідси слідує, що надійність функціонування любої системи залежить від надійності кожної ланки (3,5; 3,6).

Під надійністю розуміють властивість елемента, ланки, системи в цілому виконувати свої функції безвідказно на протязі визначеного (заданого) часу. В понятті охорони праці «надійно» - означає безпечно, без помилок і порушень, високоякісно.

Структурно і по алгоритму діяльності охорони праці як систему можна представити у вигляді наступних блоків: людина - техніка -- технологія - умови праці - результативний показник - вихідний ефект.

Надійність кожної із цих ланок неоднакова і залежить від різноманітних факторів:

- для техніки - це стан технічних засобів і порядок їх експлуатації;

- для технології - це відповідність вимогам безпеки;

- для людини - це його ідеологія, професійна підготовленість, особисті і психофізіологічні якості.

Практика свідчить, що із-за організаційних причин трапляється 85 % випадків травматизму, а всі смертельні травми останніх років пов'язані тільки з організаційними недоліками. Із цього витікає однозначний висновок, що слабкою ланкою в організаційно-виконавчому ланцюгу виробничого процесу

являється людина. Ця ланка найменш надійна, а отже і найбільш небезпечна, тому що трапляється це із-за недостатнього рівня загальної професійної підготовки або через невідповідності психофізіологічних якостей і особливостей робітників, характеру виконуємих робіт.

На підвищення надійності саме цієї ланки і повинні бути направлені всі форми і методи роботи в галузі охорони праці: менеджмента; навчання; виховання; пропаганди; стимулювання.

 

 

3.1.3. Концепція управління охороною праці

 

Концепція управління охороною праці (далі – Концепція) спрямована на реалізацію положень Конституції і законів України по забезпеченню охорони життя і здоров’я робітників в процесі трудової діяльності, створенню безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, належних умов для формування у робітників свідомого ставлення до особистої безпеки і безпеки оточуючих, залученню нових і вдосконаленню існуючих механізмів управління в області охорони праці.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття і реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, направлених на забезпечення життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Необхідність визначення основних напрямків управління охороною праці обумовлюється реальними політичними і соціально-економічними процесами.

Державне управління охороною праці здійснюється шляхом сукупності скоординованих дій органів державного управління охороною праці, органів місцевого самоврядування за участю об’єднань роботодавців, професіональних спілок та ін. представницьких органів щодо реалізації основних напрямків соціальної політики в області охорони праці, якізабезпечують безпечні та здорові умови праці.

До числа першочергових завдань у сфері управління охороною праці відносяться:

- подальше вдосконалення і нормативно-правове закріплення системи управління охороною праці;

- вдосконалення взаємодії між органами, які здійснюють функції управління охороною праці по розмежуванню функції страхових експертів з охорони праці, виконанню статутних функцій і обов’язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо попередження нещасних випадків, які покладені на страхових експертів з охорони праці;

- створення умов для забезпечення ефективної взаємодії усіх соціальних партнерів, сприяння розвитку соціального партнерства у сфері охорони праці;

- стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією виробництва;

- широке запровадження позитивного досвіду в сферу охорони праці.

Основні функції управління охороною праці:

- організація і координація робіт в області охорони праці;

- врахування, аналіз і оцінка показників стану умов і безпеки праці;

- планування і фінансування робіт;

- контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці;

- професійний відбір.

У даному напрямку діяльності необхідно:

- розробити і запровадити у провідних галузях суспільного виробництва

системи професійного психофізіологічного відбору спеціалістів, зайнятих на роботах підвищеної небезпеки;

- розробити списки професій з відповідними критеріями і показниками з професійної придатності відповідних працівників;

- запровадити науково обґрунтовану систему тестування працівників та їх медичного обстеження щодо відповідності певній професії.

У перехідний період, поки вказана система тестування ще не запроваджена, потрібно визначити пріоритетні напрямки діяльності.

 

Фінансування робіт з охорони праці

Необхідно створити належну правову основу і забезпечити фінансування заходів з охорони праці на державному, галузевому і регіональному рівнях за рахунок коштів:

- Фонду соціального страхування від нещасних випадків, виділених на профілактику виробничого травматизму іпрофзахворювань;

- державного бюджету і місцевих бюджетів - для часткового фінансування (поряд із коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків) національної, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища або інших цільових програм з охорони праці, а також заходів з охорони праці, передбачених програмами соціально-економічного і культурного розвитку України та їїадміністративно-територіальних одиниць; при цьому кошти на охорону праці в державному і місцевому бюджетах виділяються окремими рядками;

- ін. джерел фінансування, не заборонених законодавством.

 

3.1.4. Реформування економічного механізму

управління охороною праці в Україні

 

Концептуальні основи реформування державного управління охороною праці з використанням економічних методів склалися в Україні з1991р. в період досягнення незалежності і були пов’язані з очікуваними економічними перспективами. Стан охорони праці в цей час визначався насамперед структурою господарського комплексу нашої держави, був пов’язаний з виробничими технологіями підвищеної безпеки у вугільній, металургійній, хімічній промисловості, командно-адміністративними методами профілактики нещасних випадків.

При цьому на практиці фактично реалізовувались інститут соціального забезпечення потерпілих і інститут часткового відшкодування збитку роботодавцем при наявності стійкої втрати працездатності, так як підприємства відшкодовували збиток соціальній і пенсійній системам по кожному випадку травмування, профзахворювання. Медико - соціальна реабілітація відбувалась через державне (бюджетне) фінансування витрат на охорону здоров’я.

Такий механізм відносин призвів до спотворення витрат на відновлення робочої сили, спотворив ціни на продукцію і не формував у підприємців економічного інтересу до проведення працеохоронних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Перехід до нових форм управління економікою вимагав змін методів регулювання охороною праці, адаптації їх до нових економічних умов.

Закон України „Про Охорону праці” дозволив закласти правові основи економічного управління охороною праці шляхом:

- розширення границь відшкодування збитку потерпілим на виробництві;

- повної економічної відповідальності роботодавця за усі складові шкоди спричиненої потерпілому;

- реалізації економічної відповідальності роботодавця через систему соціального страхування від нещасних випадків та захворювань;

- державного регулювання суспільно національних потреб в охороні праці через створення цільових фондів охорони праці та розробки Національної програми покращення становища безпеки, гігієни праці, виробничого середовища;

- створення державної системи статистичного обліку усіх витрат, пов'язаних з умовами і безпекою виробництва.

Таким чином, Закон декларував цілісний економічний механізм підвищення соціального захисту потерпілим від травм і профзахворювань, формування економічної зацікавленості роботодавця в охороні праці (див. додаток 3.1.4.2.).

Отже, реалізація нового типу економічних відносин в галузі охорони праці почалась з 1993 р. Роботодавці почали додатково виплачувати потерпілим одноразову допомогу; відшкодовувати витрати на медичну та соціальну реабілітацію; були створені фонди охорони праці; почався облік економічних наслідків шкідливих та небезпечних умов виробництва.

Період реформування управління охороною праці збігся з кризою в економіці, ісоціально - економічні умови не сприяли реформуванню. Економічне реформування було не повним. Не була витримана основна стратегічна лінія, яка передбачала державне фінансування національних програм покращення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища. Були скасовані відрахування в фонд охорони праці. Ще не всі нові економічні механізми мали законодавчу базу, так як тільки в січні 1998 р. Верховною Радою України були прийняти Засади законодавства України про суспільно обов'язкове державне соціальне страхування. Кроком до вирішення створеного положення повинно було стати створення Закону соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань - в класичному розумінні соціального страхування ризиків втрати працездатності та заробітку ( вересень 1999 р.).

Введення моделі страхових відносин дозволило логічно об’єднати усі елементи соціального захисту людини від професійних ризиків (профілактику, компенсацію втраченого заробітку, реабілітацію потерпілих) у єдину в функціональному та фінансовому аспектах систему. При цьому зникає безпосередня залежність потерпілого робітника від роботодавців, відбувається акумуляція фінансових ресурсів, що полегшить цільове їх використання на основі принципу солідарної відповідальності, завершиться процес формування в державі реального економічного механізму управління охороною праці.

Таким чином в умовах ринку провідними стають наступні економічні важелі:

1. Економічна зацікавленість власника в одержані максимального прибутку, при зменшені витрат на відшкодування збитку постраждалим, пільг та компенсації за тяжкі, шкідливі інебезпечні умови праці, на штрафні санкції.

2. Необхідність постійного підвищення якості та конкуренто - спроможності продукції, що можливо тільки при сприятливих та безпечних умовах праці.

3. Необхідність укріплювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних та зарубіжних конкурентів.

4. Моральна та юридична відповідальність власника перед трудовим колективом за створення гуманних умов праці.

5. Необхідність у підвищенні продуктивності праці та віддачі витрачених людино-годин; прибутку по відношенню до вкладених інвестицій; у підвищенні ефективності використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів.