Адвенти́сти сьо́мого дня

Один із напрямків протестантизму, що виник у XVIII столітті. Найхарактерніші відмінні риси віровчення — переконання про необхідність додержання усіх Десяти заповідей (в тому числі буквального додержання заповіді про суботу) й віра у близьке Друге пришестя Ісуса Христа.

Доктринальна позиція сучасних ортодоксальних адвентистів, успадкована від більш раннього протестантизму, полягає в тому, що виправдання людини перед Богом надається тільки даром — благодаттю, й тільки за вірою в Ісуса Христа (у Його жертву на Голгофському хресті).

Справи у віровченні сучасних адвентистів розглядаються як плоди віри. Вірою плоди духу вирощуються у характері християнина через Духа Святого. При цьому плід духа включає до себе такі якості характеру, як любов, радість, мир, терпіння, милосердя, віра, скромність, утримання.

Адвентистський рух зародився на початку XIX століття серед груп баптистів, методистів та інших протестантів.

У 30-их роках XIX століття у США проповідник однієї з баптистських церков Вільям Міллер (1782—1849) заявив, що йому вдалось, вивчаючи Біблію, вирахувати точну дату пришестя Христа — 21 березня 1843 року, й випустив книгу «Докази Письма та історії про Друге пришестя Христа у 1843 році, викладені в огляді доповідей». Разом Вільям Міллер висунув 15 доказів того, що Христос прийде саме у цей рік. Разом вони були зібрані тільки у невеликому трактаті, випущеному Міллером у січні 1843 року в якості відповіді його критикам. Потім ця дата переносилась ним з 21 березня на 22 жовтня 1844 року — за різними календарям й ліком років, однак видимого Другого пришестя Христа так і не сталось. Подальші спроби реформування як самого нового релігійного руху, так і його організаційних структур послідовниками Міллера поклали початок цілій низці розколів. У подальшому сам Міллер визнав доктринальну помилку, яка привела його до хибного тлумачення Біблії.

22. П’ятидесятники (союз християн віри євангельської)

П’ятидесятництво (назва походить від дня П’ятидесятниці – старозаповітнього свята, в яке на 50 день після Пасхи відбулося зішестя Святого Духа на Апостолів (В Біблії Дії розділ 2) — протестантська релігійна течія, яка виникла наприкінці ХІХ ст.

Богослов’я Церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників, як і віровчення інших євангельських церков, ґрунтується на головному принципі протестантизму, чітко сформованому ще Мартіном Лютером – «тільки Писання». Отже основою духовного життя церкви ХВЄ є Свята Біблія.

П’ятидесятники сповідують триєдність Бога – Отця, Сина і Духа Святого, кожна з Осіб якого має всі атрибути Бога. П’ятидесятники визнають, що Христос є єдиним посередником між Богом і людьми, вірять у відкупительну жертву Христа. У п’ятидесятницькому богослов’ї відзначається особлива роль Святого Духа, що зійшов на землю для творення Христової Церкви в день П’ятидесятниці і тепер постійно живе у віруючих, надихаючи, навчаючи, викриваючи гріхи, освячуючи, зміцнюючи віруючих, роблячи їх здатними до усілякої доброї справи, відкриваючи потаємні духовні секрети, провіщаючи майбутнє.

Найбільш яскравою особливістю Церкви християн віри євангельської – п’ятидесятників є визнання і переживання хрещення Духом Святим як особливої події в житті християнина. Це вчення базується на проповіді Івана Хрестителя (Лк. 3:16, Ів. 1:33), а потім Самого Христа: «Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Дiї 1:5). П’ятидесятники вірять, що хрещення Духом Святим звершується Богом і сьогодні і є прийняттям особливої духовної сили з метою побудови церкви, формування духовності людини, проповіді Євангелія в світі. Як правило, видимим свідоцтвом хрещення Духом Святим за вченням п’ятидесятників є глосолалія – говоріння невідомими («ангельськими») чи відомими мовами під час сповнення Духом Святим. При цьому хрещенні Дух Святий наділяє християнина духовними дарами (1 Кор. 12). Хрещенню Духом Святим має передувати народження згори – народження від води (Слова Божого) і Духа, що відбувається в момент покаяння і звертання до Бога. Народжена згори людина незалежно від того, чи відбулось вже хрещення Духом Святим, чи ні, є дитям Божим і спадкоємцем вічного життя. Народження згори не ототожнюється з водним хрещенням чи з хрещенням Духом Святим.

Богослужіння п’ятидесятники проводять у неділю і серед тижня в домах молитви, а за необхідності – в орендованих приміщеннях та інших місцях. Відзначаються свята: Різдво, Новий Рік, Водохреща, Стрітення, Благовіщення, Великдень, Вознесіння, Трійця, Преображення, Свято Жнив.

Основні священнодії: водне хрещення через повне занурення у дорослому віці, Вечеря Господня чи хліболамання з використанням прісного хліба і виноградного вина чи соку, молитви з покладанням рук (при висвяченні служителів, молитві над дітьми, над тими, що беруть шлюб, над хворими, а також під час молитви про хрещення Духом Святим).

Члени церкви християн віри євангельської ведуть тверезий спосіб життя, повністю утримуються від паління, вживання спиртних напоїв і наркотиків.

Свідки Єгови

Неохристия нська релігійна організація "Свідки Єгови" виникла в 1870 р. у Пітсбурзі (штат Пенсільванія, США) із групи з вивчення Біблії, очолюваної Чарльзом Тейзом Расселом (1852—1916).

Свої корені ця організація має в протестантській течії адвентизму, саме з неї було запозичено доктрини про швидке Пришестя Ісуса Христа (з конкретними датами), смерть душі разом з тілом, заборона на вживання тютюну тощо.

Засновник нової релігії прагнув відродити вчення перших християн. З кінця XIX ст. нечисленна група почала поширюватися з блискавичною швидкістю. 31908 р. її центром став Бруклін, штат Нью-Йорк. Цей "центр" одержав назву "Бруклінськоїскинії". Місцеві групи Сіх понад 20тис.) називають свої центри "Залами Царства".

Назва організації походить з одного рядка книги пророка Ісаї, де сказане: "Ви свідки Мої, говорить Господь, та раб Мій, якого Я вибрав..." (Іс. 43:10). Ця назва за організацією остаточно закріпилась у 1931р.

І Біблія як Священна книга, і визнання Ісуса Христа як сина Єгови дають підставу "Свідкам Єгови" вважати себе християнами. Основні християнські конфесії в зв’язку з помітними розбіжностями віровчень, як правило, розглядають їх як окрему нетрадиційну релігійну організацію.

"Свідки Єгови" заперечують Трійцю, заперечують і Божественну природу Ісуса Христа, вважаючи Його створеним, на зразок ангелів. Єговісти стверджують, що, втілившись в людський образ, Ісус склав із себе своє духовне буття і став звичайною людиною. Коли Ісус хрестився в Йордані, Бог Єгова зробив Його Христом — пророком, первосвящеником і помазаником. Виконавши доручене завдання, Ісус загинув, прицвяхований до стовпа (традиційну форму хреста вони виключають як огидний язичницький символ). За цей подвиг Бог нагородив Ісуса безсмертям. Він воскресив Ісуса, розпорошивши Його тіло на складові елементи і відтворивши Його у вигляді "славного духу", щоб той міг очолити всесвітню організацію Єгови.

Відповідно до їх вчення після Суду люди будуть розділені на три класи. Перший клас, що складається з 144 тис. обраних єговістів, буде взятий на небо і там у безтілесному стані буде царюватиме з Христом і керуватиме життям людей, залишених на землі. Другий клас "відроджених" буде складатися з інших врятованих єговістів. Вони у своєму тілі залишаться на землі і не зможуть успадковувати Небесне Царство. На землі вони будуть насолоджуватися повним спокоєм, добробутом, не будуть страждати від воєн чи хвороб, не будуть знати смерті. Вони зможуть одружуватися і розмножуватися і заселять усю Землю. Інші ж, третій клас, негідні життя на землі, будуть знищені разом Із сатаною і його демонами. Свідки заперечують і пекло, і вічні муки в загробному світі. Відповідно до їхнього вчення померлі просто перестають існувати.

"Свідки Єгови" не мають церковної організації й офіційної церковної ієрархії. Служба здійснюється на добровільних засадах, а керівниками і релігійними авторитетами виступає так зване "мале стадо вірних і розсудливих рабів Єгови", що керує іншими членами громади. Поняття священства в них також відсутнє, кожен активний учасник культу іменується "служителем". Ті ж, хто цілком віддає себе роботі на організацію, називаються "провідними видавцями".

Офіційне релігійне свято тільки одне: щорічне святкування Вечері спогаду смерті Христової, що відбувається ранньої весною. Віруючі збираються після заходу сонця за столами, на яких розставлені прісний хліб і червоне сухе вино, - вони символізують Тіло і Кров Христові й призначені тільки тим, хто вважає себе помазаним Духом Божим.

Буддизм

Буддизм є найдавнішою із світових релігій. Виник в Індії у середині 1 тис. до н.е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає "просвітлений вищими знаннями") з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння. Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я — Гаутама). Ріа цей був із племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н.е. в долині Гангу, в середній течії її. Мати Сіддхартхи, дружина правителя — Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон. Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію і аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая) Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири "святі істини":

- "жити — значить страждати",

- "причина страждань — бажання",

- "для звільнення від страждань треба позбавитися бажань",

- "шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди",

Яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Спочатку його вчення називалося «Дхарма» (закон життя), а потім буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під деревом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: "Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!". Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату народження і прозріння, тому її називають "тричі святим днем".

Іслам або мусульманство

Іслам одна з світових релігій. Назва «іслам» переводиться з арабського як покірний. Іслам ще називають мусульманством або магометанством. Іслам виник у західній Аравії на початку VІІ ст. в умовах формування там класової держави як релігія, яка сприяла об’єднанню народів західної Аравії під владою централізованої держави. Остаточно іслам склався у ХІ-ХІІ ст. як офіційна релігія і ідеологія феодального суспільства. Іслам розповсюджений в країнах Близького і Середнього Сходу (Турції, Сирії, Йорданії, Іракі, Єгипті, Ірані, Афганістані, Пакистані та інших). Він розповсюджений у Середній Азії (Казахстані, Азейбарджані), а також у африканських країнах Марокко, Алжир, Туніс, Лівія. Немало прибічників ісламу і в Росії. Він розповсюджений в Татарстані, Башкірстані. На Україні іслам розповсюджений в Криму серед татарського населення.

Віровчення ісламу викладено у Корані та Суні. Коран вважається священною книгою. Зміст його нібито став відомим людям від пророка Мухамеда як одкровення Аллаха. Коран має 114 розділів (сур), зведених в одну канонізовану книгу. Суна теж вважається священною книгою і уявляє собою доповнення до Корану. Вона складається з переказів про життя пророка Мухамеда. На основі Корану і Суни складено Шаріат - мусульманське право, що регламентує всі сторони життя мусульман.

Догматика ісламу будується на визнанні єдиного бога Аллаха і пророка Мухамеда (Магомета) - його посланником. Вважається, що Аллах - творець всесвіту, землі і неба всіх форм життя. Він управляє світом особисто. Нічого на світі не відбувається без волі Аллаха. Аллах визначає і долю кожної людини. За неслухнянство і невіру Аллах на свій розсуд чи при житті, чи після смерті суворо карає людину. За думками і поведінкою людини, вважають мусульмани, слідять спеціально поставлені ангели.

Мусульмани, як і християни, вірять в існування безсмертної людської душі. Вона покидає тіло людини у момент смерті і попадає в потойбічний світ. Душі терпеливих і покірних попадають в рай, де їх чекає вічне блаженство, а душі нечестивих в ад, де вони будуть горіти у вічному полум’ї. Таким чином у свідомості мусульман створюється система позитивних і негативних стимулів слідувати заповідям Корану.

Первинним з обов’язків мусульманина є шанування Аллаха. У культі ісламу велике місце займає щоденна п’ятиразова молитва (намаз). Ритуал намазу дуже складний і втомлюючий. Він вимагає дотримання багатьох правил. Будь-яке, хай незначне порушення цих правил веде до недійсності намазу. Зміст намазу складують слова, які прославляють Аллаха, формули, які виражають поклоніння йому, прославлення його ім’я.

Подібно до того, як усі православні проходять обряд хрещення, всі правовірні мусульмани піддаються обряду сунат - обрізанню крайньої плоті. Це робиться у немовлячому віці. Велике значення в ісламі додається читанню Корану. Якщо мусульманин сам не може його читати, це роблять для нього інші за певну платню

Для мусульманина обов’язкова благодійність, тобто подача милостині жебракам, на користь мечетей і особисто духовним особам. Це робиться на прямій вказівки Корану де сказано: «Вам не досягти благочестя, поки не будите робити жертвування з того, що любите». Мусульмани вважають, що милостиня звільняє від гріха і сприяє досягненню вічного блаженства.

Хадж тобто паломництво в Мекку і Медину в ісламі не вважається обов’язковим обрядом. Але кожний правовірний повинен прагнути відвідати ці місця, де відбувалася діяльність пророка Мухамеда. Роблячи хадж, правовірні прагнуть попасти у священний храм в Меккі і вклонитися чорному каменю, який в правлений у срібний обруч і вмурований у північні стіну храму. Хаджії, тобто люди, які здійснили хадж, користуються дуже великою шаною.

В ісламі розповсюджений також культ мазарів. До них відносять різні давні споруди, могильні пагорби, цвинтарі, дерева, каміння тощо. Мазаром вклоняються, вони оточуються священними легендами, міфами.

Складовою частиною мусульманського культу є багаточисельні свята. Щотижнево мусульмани святкують п’ятницю. Вона вважається у мусульманських країнах днем відпочинку і відвідання мечетей. В арабських країнах п’ятниця вважається вихідним днем, подібно до того як у православних неділя, або у євреїв субота. Найважливішими святами у мусульман вважаються Ураза-байрам, свято закінчення поста, Курбан-байрам - свято жертвопринесення, Мавлюд свято в честь народження пророка Мухамеда і інші. Святу Ураза-байрам передує місячний пост. Згідно йому правовірні можуть вживати їжу лише вночі.

Головними течіями в ісламі являються сунизм і шиїзм. Різниця між ними проявляється по відношенню до Суни. Більшість мусульман - суніти. Вони визнають суну повністю. Шиїти, які проживають головним чином в Ірані, Іраку і Йемені, визнають суну лише частково.

Іслам відіграє велику роль у арабському світі і міжнародних відношеннях. Він є державною релігією 28 країн. Понад 40 країн вважають себе мусульманськими і входять до складу організації ісламської конференції.