Класифікація релігій. Еволюція релігії

Форми первісних релігій.

Релігії ранньокласових суспільств.

№1.

Релігій на світі існує дуже багато, щоб розібратися в їхній різноманітності, їх належить класифікувати, визначити їхні типи, а отже, вказати на ту ознаку, за якою будується та чи інша класифікація.

Які критерії беруться до уваги при класифікації релігій? Це можуть бути статистичні показники (кількість віруючих, їх відсоток до загальної кількості населення), час виникнення і рівень організації релігійної системи, її державний і правовий статус. Типологія релігій повинна давати змістовну класифікацію, виявляти не тільки схожість релігій певної групи і несхожість їх з релігіями груп але й вказувати на зв'язки між релігіями різних типів.

Релігія виникає на ранніх етапах розвитку суспільства, розвивається з ним, тому, звичайно, відбиває риси, що притаманні конкретному етапу звитку суспільного буття. Тому традиційно релігії поділяють на історичні пи в залежності від історичного типу суспільства, для якого характерна певна система вірувань з відповідними ознаками. Тож можна з урахуванням історико-стадіальних етапів розвитку етносів виділити такі історичні типи релігій: релігії первісного суспільства (ранні релігії), релігії ранньокласових суспільств (рабовласницького та феодального), сучасні релігії. За характером їхнього розповсюдження розрізняють релігії родоплемінні, народно-національні (або національно-державні) і світові.

Родоплеміннівірування були, як правило, спільними для певної родинної групи народів, але після поділення цієї групи розвивалися, як правило, у кожної групи своєрідно. Родоплемінні релігії стихійно виростали з суспільних умов життя роду чи племені, зросталися з цими історико-стадіальними типами етносів і сакралізували їх. В наш час родоплемінні релігії поширені у народів Південної, Східної та Південно-Східної Азії, Малайзії, Австралії й Океанії, Африки, у індійців Північної й Південної Америки і виражають особливості архаїчних суспільних структур.

З розпадом родоплемінної організації, становленням класового суспільства, народностей, а потім націй родоплемінні релігії витісняються національними і світовими. Та останні все ж асимілюють багато елементів з родоплемінних культів, іноді виникають такі синкретичні системи, де переплетені вірування і культи релігій з різних епох.

Національнірелігії увібрали багато рис племінних культів, але починають складатися в період становлення і розвитку класового суспільства, они сакралізують історію певних етносів, їхньої державності, правителів. Із сучасних релігій до цього типу відносяться іудаїзм, індуїзм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм. Національним релігіям властива детальна ритуалізація повсякденної поведінки людей (збереження традиційних форм вживання їжі, дотримання гігієнічних правил, омовінь тощо). Ця обрядність може бути настільки своєрідною, що робить неможливим спілкування з іновірцями, а система релігійних приписів і заборон відокремлює представників даної релігії від послідовників іншої релігійної системи.

Світовірелігії (буддизм, християнство, іслам) — генетично пов'язані із національними, багато з них запозичують, але їхня суттєва риса — вихід за межі національних ознак. Світові релігії з'являлися в періоди світових переворотів, в умовах становлення чи панування світових імперій, коли ставала явною необхідність доповнити світову імперію світовою релігією. Світові супердержави охоплювали велику територію, включали різні економічні уклади, етноси, культури. Віровчення, культ, релігійна організація таких релігій відображали образ життя багатьох регіонів, різних класів, каст, племен. Тому світовим релігіям властивий прозелітизм, пропагандистська активність, проповідь в цих релігіях носять космополітичний характер, звернена до представників різних соціально-демографічних груп. В цих релігіях пропагується ідея рівності всіх людей, вони відкидають національну обрядовість. Та поступово в конкретних історичних умовах різні напрямки світових релігій набували етнічного забарвлення. Тому в межах цих релігій теж відбувалася ідентифікація певними народами своєї етнічної і релігійної приналежності, наприклад, для українського народу у XVI ст. православна церква і православна обрядовість стали втіленням національного духу, протидією покатоличенню і пополяченню.

Звичайно, рівнем відображення, ступенем складності уявлень про надприродне різні історичні типи релігій будуть розрізняться. В умовах пізньородового суспільства безособові у минулому духи стали наділятися іменами, за ними закріплювалися певні функції й управління певними видами діяльності. Складався полідемонізм, всередині якого поступово формується ієрархія духів, виділяється приоритетний дух, що набуває рис племінного бога. Утворення племінних союзів навколо найбільш сильного племені обумовило висунення на перший план Бога даного племені. Цей бог ставав міжплемінним, перетворювався на пантеону, до якого на правах підлеглих богів входили боги інших племен.

Для ранніх форм релігій характерною є сакралізація природних і родових сил,

• релігії є політеїстичними, тобто передбачають віру у багатьох богів. Виникнення і розвиток політеїзму пов'язаний із розвитком здатності мислення до асоціацій, узагальнення, аналізу, розрізнення різних класів явищ, охопленню множинності. Досягнувши рівня одиничного уявлення - поняття, свідомість набула можливості створювати образи духів й відповідно богів окремих природних стихій та сфер людської діяльності. Коли з'явилася здатність до утворення загальних видових та родових уявлень - понять, склалися фігури богів, "дія" яких охоплювала декілька сфер дійсності. Та такий образ бога вимагав визнання існування інших богів, що "відповідали" за інші сфери реальності. Ранні політеїстичні релігії відзначаються нерозвиненістю уявлень про надприродне, в них божество як образ, що втілює природні і соціальні сили, ще не відрізняється від самих цих сил. Більш пізні політеїстичні уявлення вже знають розрізнення суб'єкту і об'єкту, розрізняють богів і образи цих богів. Тобто політеїстичні вірування є типовими як для ранніх форм соціальної організації, так і для розвинутих культур (наприклад, релігії первісного суспільства і релігії таких розвинутих цивілізацій, як Стародавні Індія, Єгипет, Китай тощо є політеїстичними). Серед політеїстичних систем розрізняють суперполітеїзм - вшанування багатьох богів при пріоритеті якогось одного та генотеїзм - визнання існування багатьох богів, але коли вшановується лише один.

На зміну політеїстичним культам приходить монотеїзм. Монотеїстичними є найбільші з сучасних світових релігій - християнство та іслам. Та серед сучасних релігій є й політеїстичні (буддизм, релігії Індії, Китаю, Японії). Першою в історії людства релігією, де затвердився принцип монотеїзму, був іудаїзм. Саме з цієї релігії ідея єдиного Бога перейшла У світові релігії.

Те, що три існуючі зараз монотеїстичні системи (іудаїзм, християнство й іслам) пов'язані між собою, не викликає сумнівів. Всі ці релігії виникають в одній близькосхідній зоні. Саме тут ще в III тисячолітті складаються найдавніші централізовані деспотичні держави, в тому числі й Єгипет, де під час правління фараона Ехнатона була проведена релігійна реформа з метою замінити поклоніння багатьом богам культом одного бога Атона. Ідея монотеїзму, як більш відповідна умовам життя в єдиній централізованій державі, була підхоплена на початку II тисячоліття євреями, які, як й інші семітські племена Аравії та Палестини, були політеїстами, але становлення єдиної давньоєврейської держави пов'язали із вірою в єдиного Бога. Можливість запозичення давніми євреями ідеї монотеїзму з єгипетської культури не є безпідставною. Давні народи часто запозичували анімістичні ідеї один у одного.

Отже, серед сучасних релігій є як монотеїстичні, так і політеїстичні, а за характером розповсюдження всі сучасні релігії поділяються на такі типи: світові, національні (національно-державні) і племінні.

 

№2.

За даними сучасної науки, первісні релігійні вірування зароджуються близько 40 тис. років тому - у пізнього неандертальця, що жив у мустьєрську епоху кам'яного віку. Саме тоді закінчувалося в основних рисах формування сучасного фізичного типу людини й починала складатися ранньородова організація суспільства.

Відомо, що саме у пізнього неандертальця на зміну хаотично розкиданим останкам давніх людей вперше приходять навмисні поховання з примітними рисами обряду. Так, череп неандертальського хлопчика з печери Тешик-Таш (Узбекистан) був оточений кільцем попарно увіткнутих у землю рогів гірського козла, а в неандертальських похованнях у печерах Драхенлох (Швейцарія) і Петерсхеле (Німеччина) виявлено черепи ведмедів, обкладені камінчиками. Мабуть, цим елементам поховального обряду надавалося магічне значення. Пізньонеандертальські поховання, як-от у печері Киїк-Коба (Крим), та інші являли собою невеликі заглиблення, засипані землею й завалені кам'яними брилами. Знайдені в них кістяки мали незвичайне положення: у померлих були підібгані коліна, вони лежали на боку, в ряді випадків руки були покладені під голову, як це буває у сплячої людини. Це теж наводить на думку про можливість появи вже у давніх людей первісних релігійних вірувань, зокрема уявлень про потойбічне життя.

Пізні неандертальці у всіх відношеннях стояли значно вище своїх попередників — формованих людей. Йде процес зародження родової общини, намічається поступове утвердження осідлості. Дуже прикметною є й така деталь: саме у пізніх неандертальців з'являються так звані нуклеуси - заготовки з каменю, з яких пізніше виготовлялися знаряддя праці. А це, в свою чергу, свідчить про розвиток абстрагуючих та фантазійних здібностей людини, без яких були немислимі релігійні уявлення.

Слід гадати, що релігійні уявлення пізнього неандертальця, злиті з його повсякденними виробничими та побутовими уявленнями, були ще розпливчасті, нестійкі й лише у кроманьйонця вони складаються у ранні форми релігії. Хоча й тут назвати їх осібними формами можна лише умовно. Кочовий спосіб життя остаточно заміняється осілістю, поступово складаються суспільні відносини, які дістали назву матріархату. У кроманьйонців, у пізньому палеоліті, з'являються й перші твори первісного мистецтва, позначені чаклунськими мотивами.

Більш виразно проявляються релігійні вірування і в похованнях кроманьйонців. Тут поряд з кістяками померлих виявлено знаряддя праці і зброю, рештки їжі та прикраси-амулети. Це - безперечне свідчення на користь того, що у кроманьйонця існувала віра в душу, в загробне життя.

Причини та умови появи релігійних вірувань криються у способі життя первісного суспільства. У ті часи стихійні сили природи з сліпою необхідністю панували над людиною в її повсякденному житті. В цьому й полягає найглибша причина того, що в епоху родового суспільства обізнаність людини з навколишнім світом була ще надзвичайно бідною і поряд з уявленнями, перевіреними досвідним шляхом, у неї виникали й складалися релігійні вірування.

Але питання про соціумну чи буттєву зумовленість вірувань має ще одну важливу сторону. Справа в тому, що чим далі вглиб історії, яка передувала пізньому неандертальцю, а тим більше кроманьйонцю, тим ще біднішими, примітивнішими були у формованих людей і суспільні відносини, й знаряддя та засоби виробничої діяльності. Проте релігійних вірувань ці люди не знали.

Справа в тому, що для появи релігійних вірувань повинні мати місце певні не лише соціумні, а й гносеологічні (пов'язані з пізнавальної діяльністю) передумови. Вірування виникають тоді, коли у людини складаються основи високорозвинених пізнавальних здібностей, які, в свою чергу, формуються в ході розвитку виробничої практики та суспільних відносин.

Як уже зазначалося, пізні неандертальці й особливо кроманьйонці зробили великий крок вперед у розвитку виробництва й суспільної організації. Характер пізнавальних здібностей історично відсталих племен може бути посереднім показником рівня інтелектуальних здібностей і людей ранньородового суспільства. Неандертальці і кроманьйонці, були ще не знайомі з сутністю явищ навіть тієї обмеженої сфери дійсності, з якою їм повсякденно доводилося мати справу. Як бачимо, у ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин - саме таких, у яких крилася можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей. Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві, складаються й гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов'язані, кажучи загалом, із здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин та передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля -демоністичним типами.

Першим історичним типом світогляду, в межах якого починають розвиватися релігійні уявлення, був міфологічний світогляд. Цей світогляд виникає стихійно в умовах первісно-родового суспільства, узагальнення в ньому набуває форми наглядно-чуттєвих образів. Тут людина ще не відрізняє індивідуальне від родового, суб'єктивного від об'єктивного, образу від предмету цього образу.

Від найдавніших релігійних культів мало що залишилося: в давніх похованнях знаходять предмети стародавніх культів, є пам'ятки живопису первісної людини, що мають ритуальний характер. Це свідчить про те, що людина вірила у надприродний зв'язок між людиною і твариною, у можливість впливати на поведінку тварини за допомогою магічних ритуалів, посередництво духів тощо. Уявлення про давні релігійні вірування базуються на основі порівняльного вивчення релігій. Французький соціолог Р.Люскгейм вважає, що ті примітивні спільноти людей, що збереглися досього часу, являють собою модель ранніх стадій розвитку людства.

Звичайно, за змістом міфологічні уявлення давньої людини були, різноманітними. Але схожість історичних умов, у яких проходило становлення соціальності людини, приводило до спільних рис, що притаманні первісним релігійним віруванням. Тобто первісні релігійні уявлення існували у вигляді певних форм, що є спільними для первісної релігії будь-якої культури - тотемізму, анімізму, магії, фетишизму. Особливо великою розбіжністю думок позначене питання про форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників.

На основі багатовікового досвіду людина ранньородового суспільства вже виробила уявлення про те, що будь-яка її дія певним чином пов'язана з її власною вольовою діяльністю, її бажаннями, метою. Але, обмежена в знаннях про навколишній світ і про саму себе, людина ще не могла дати розумного пояснення ні природи цього зв'язку, ні причини змін, що відбуваються навколо неї.

Тотемізм(від слова "ототеман", що на мові північно-американських індійців означає "його рід"), виростає з віри тієї чи іншої групи людей, як -правило, родичів у їхнє спорідненість з тотемом - певним видом тварин чи (рідше) рослин. Тотемізм відбив особливості соціальних відносин у первісному , колективі, що засновані на принципі кровного споріднення. Члени роду вірили, що вони походять від предків, що сполучали ознаки людини і їхнього тотема. Е.Дюркгейм так пояснював сутність тотемізму: "Тотемізм — це віра не в якихось тварин, якихось людей чи якісь зображення, а деяку безіменну й байдужну силу, що живе в кожній з цих істот, не змішуючись при цьому ні з ким з них. Ніхто не володіє нею цілком, але всі мають до неї відношення. Вона настільки незалежна від окремих суб'єктів, в яких втілюється, що попередує -їхній появі і живе після них. Вмирають індивіди, одні покоління змінюються іншими. Але ця сила, як і раніше, залишається живою, сучасною й незмінною. Вона одухотворяє сьогоднішнє покоління, як одухотворяла й учорашнє, так само, як буде одухотворяти завтрашнє". Тотемна родова група носила ім'я свого тотема ("рід орла", "рід лева", "рід ведмедя") й сакралізувала його, даючи тим самим ознаку етнічної належності. Постійно відчуваючи велику залежність від тваринного світу і ще не розуміючи його природи, люди складали уявлення про зв'язки з ним на основі того зразка, який існував реально і був рятівним для них. Таким зразком були кровнородинні стосунки, характерні для ранньої організації суспільства і фантазійно переношувані на тотемізованих стадних тваринЯк правило, спочатку тотемом була тварина (чи рослина), що становила основну їжу племені. В умовах привласницького господарства людина дуже відчувала свою залежність від тварин. Споживання м'яса тотемної тварини могло наштовхнути людину на думку про спорідненість її з певним тотемом. Тому поклонялися не тотемічним духам, а двійникам тотемів. Особливим способом поклоніння були обряди, уподібнення тотему — прагнення бути зовнішньо схожим на тотем. Тотем дозволялося вбивати і з'їдати тільки за умов дотримання особливих обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Перед тотемом виконували танець, просили в нього вибачення, підносили їжу й т.д.

Залишки давніх переказів, пов'язаних із поклонінням тотему, етнографи знаходять у сучасних народів, які зберегли первісно-родовий устрій життя. Але тотемізм - елемент всіх сучасних релігій. Особливо його вплив відчутний в індуїзмі, де багатьох тварин вшановують як святих. Є сліди тотемізму й у християнстві: Святий дух зображують у вигляді голуба, в таїнстві причастя, можна побачити зв'язок з ритуальним поїданням тотема (хліб і вино як тіло і кров Бога). Саме тотемні уявлення сприяли усвідомленню відмежування групи родичів від інших людей, виникненню уявлення про своїх, тобто тих, хто належить до даного тотему і на яких розповсюджуються свої норми та звичаї, і чужих, що не належать до цього тотему й тому стоять поза нормами даного колективу. В тотемізмі виразно проступає інтегративна функція релігії. тотемізм — не просто "накладення" кровнородинної моделі на природу, а різне "прочитання" життєво важливої цінності цієї моделі у зв'язках людини з природою. З часом всередині тотемізму на перший план стало висуватися уявлення про тотемного першопредка, про тотема як близького родича, про шлюбні зв'язки між, людиною та його тотемним родичем. Пізніше виникає уявлення про реінкарнацію, тобто можливе перевтілення людини (чи померлого предка) у її тотем і навпаки. Це вело, з одного боку, до посилення культу мертвих предків, віри у їхні надприродні можливості, а з іншого - змінювалося ставлення до тотему, з'явилася заборона на вживання тотема у їжу. Виникла систематабу (запозичене з мов жителів Гаванських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накликати на себе біди) - заборон на певні дії відносно тотемного предка чи заборон на вживання м'яса тотема у їжу. Вживання м'яса тотема стало носити ритуальний характер -людина прилучалася до тотема. Це їй нагадувало про давні норми та правила. Система табу стала важливим механізмом регулювання соціально-сімейних відносин. Вона замінювала собою все те, що в сучасному суспільстві забезпечується мораллю, релігією, правом. Статево-вікове табу поділяло колектив на строго фіксовані шлюбні групи й тим самим робило неможливим статеві зв'язки між близькими родичами. Системі табу підлягала їжа, регулювалися поховання, права й обов'язки окремих членів роду. Ці заборони були дуже строгими, вони виконували регулятивно-контролюючу функцію. Із вірувань, пов'язаних з табу, виникає поділ всіх об'єктів на чисті й нечисті. Чисті - це ті, що не нашкодять, нечисті - це ті, що несуть щось згубне. Залишки давніх заборон є і в сучасних релігіях. Наприклад, в іудаїзмі й ісламі м'ясо свинини вважається нечистим й тому непридатним у їжу.

Анімізм(від лат. anima - душа) - це віра у існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин, приписування різним предметам розуму, дієздатності та надприродної могутності. Анімізм бере початок з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам. Наприклад, слов'яни менш могутніх двійників людини називали душами, могутніших - духами. У сучасних релігіях анімістичний елемент виступає як теологічне тлумачення ідеї надприродного, притаманне тій чи іншій релігії, але на рівні буденної свідомості і досі виступає як віра в духів і душу. Якщо тотемізм був орієнтований на внутрішні потреби родової групи, її відмінність від інших, анімістичні уявлення мали більш загальний характер, вони могли бути спільними у різних споріднених племен, що жили поряд, у схожих природних умовах. Через анімістичні уявлення здійснювалося подвоєння світу, що є суттєвою ознакою релігійної свідомості: світ реальних об'єктів доповнюється світом духовних сутностей. Первісний анімізм був тісно пов'язаний з культом предків, головними двійниками були душі померлих родичів. Первісний анімізм уявляв двійників як інше тіло, невидиме і невідчутне, але за певних умов його можна побачити, почути, відчути: уві сні, як тінь. Це значить, що душа мислилась як така, що має матеріальні характеристики. Уявлення про безсмертя двійників переросло в уявлення про безсмертне життя у потойбічному світі, яке у первісних віруваннях ще мислилось як продовження реального життя, але у країні мертвих.

Уявлення про Бога, сатану, диявола, ангелів, безсмертні душі - це анімістичний елемент сучасних релігій. Анімістичними за природою є віра у привидів, у можливість спілкуватися з душами померлих під час спіритичних сеансів. Анімістичні уявлення часто виступали у вигляді аніматизму(лат. animas – оживлений) - перенесенню на предмети природи психологічних властивостей людини. Поступово релігійні вірування все більше набували антропоморфних рис.

Первісна магія(гр. magеіа - чаклунство) - це комплекс ритуальних дій, що мають на меті вплив на потойбічні сили для отримання матеріального результату, віра в наявність каузальних (що заподіюють) зв'язків між певними реальними діями людей і певними подіями (реальними чи нереальними) та -ритуальними процедурами, що випливають із цієї віри. Через посередництво магії реалізовувалися уявні зв'язки із світом духів, предків, тотемів. Діяльну сторону первісної релігійності за звичаєм називають магією. Магія - не просто обрядовість, але й не самі по собі уявлення про надприродне. Її змістом є віра в можливість вплинути на реально суще через надприродне шляхом певного практично-умовного дійства; магія - єдність релігійної свідомості і дії, в ній немов би в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного способу входження людини в світ.

В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу, вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею, але й особливими символічними діями, тобто надприродним шляхом. Магічними діями відали спеціальні люди - шамани, чаклуни, що щиро вірили у свою здатність спілкуватися з духами, передавати їм прохання й побажання колективу. Але головне було в тому, що в це вірив сам колектив й звертався до них у критичні моменти. Тому шамани й чаклуни користувалися особливою повагою у первісному колективі.

Сучасні етнографи, вивчаючи релігійну практику племен, поділяють магію на контактну (зіткнення носія магічної сили - шамана чи амулета з об'єктом), ініціальну (магічна дія спрямована на недосяжний об'єкт, тому відбувається лише початок бажаної дії, а до кінця її повинні довести надприродні сили), парціальну (опосередкований вплив на волосся, їжу тощо), імітативну (вплив на подобу об'єкту). За метою впливу магія поділяється на шкідливу, воєнну, промислову, лікувальну, любовну тощо. Найпоширенішою була виробнича магія, яка мала кілька відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна, скотарська, землеробська, гончарна і т.д. Вони полягали в заклинанні мисливських і пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести причину (тобто ' зіпсувати здоров'я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Через магічні дії людина стала сприймати предмети як носіїв магічної сили, тому магія багато в чому сприяла становленню релігійної свідомості. В кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов'язаною з вірою в духів.

Досить поширеним різновидом магії є й таке чаклунство, що спирається на тотемістичні вірування. Вважаючи себе нащадками та співродичами того чи іншого виду тварин або рослин, люди вірили, що чаклунськими методами вони можуть впливати на своїх тотемів, на їхню плодючість, домагатися їхньої прихильності до себе, а також впливати на власну природу, безпосередньо, контактно переймати від тотемів найбільш цінні риси. Усе це - найдавніші різновиди первісної магії.

Що стосується "мови" первісної магії, засобів її вираження і чинності, то такими були чаклунські обряди, численні табу (полінезійське — "заборона"), що накладалися на певні дії, предмети й слова, заклинання, жертвоприношення, ритуальні ігри, пісні, танці, релігійні свята, а також ритуальні предмети - різні лопаточки, гачки, кошики для вловлювання душ, чучела і маски для навернення дичини, амулети і талісмани тощо. Спільно з уявленнями про надприродне усі вони теж відбули складний і тривалий шлях розвитку.

З часом магія та чаклунство втратили минуле значення, та залишилися проблеми, що їх вони допомагали "вирішувати". Й на них стали впливати засобами, що їх пропонувала релігія, вона вступала у дію там, де людина вичерпувала свої можливості.

Суть фетишизму(від порт. feticio - зачарована річ) зводиться до уявлення про надприродні властивості окремих предметів, їхню спроможність вплинути на хід подій і отримання бажаного результату. У мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Фетишистські уявлення пов'язувалися не з усіма, а лише з таємничими, неосвоєними й, до того ж, чимось особливими предметами та явищами.

Фетиш може бути як шкідливий (таким вважався труп, тому похорони були предметом особливої турботи, після похорон відбувався обряд очищення), так і корисний. Фетишизм проявився у створенні ідолів - предметів із глини, дерева чи інших матеріалів і різного роду талісманів, амулетів, оберегів, в яких вбачали носіїв тієї надприродної сили, що приписувалася світу предків, тотемів, духів. Фетишами ставали різноманітні природні речі - каміння, кусок дерева, клик звіра, а потім і штучно вироблені предмети, вони були покликані зцілювати, оберігати від хвороб, порчі, ворогів, допомагати на полюванні тощо. З фетишем діяли згідно з прийомами контактної та імітативної магії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими властивостями матеріальні об'єкти. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога. Фетиші - не просто предмети, а, за уявою вшановуючої їх людини, - істоти, наділені власним життям і здатні саме завдяки якимось таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям певним чином діяти на людину та її довкілля.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поклоніння святим предметам (хрести, ікони, мощі) та віри у амулети, талісмани., що приносять, на думку віруючих, щастя чи оберігають від нещастя.

Первісні релігійні уявлення складали єдиний комплекс. В ньому могли переважати ті чи інші форми. Так, наприклад, у аборигенів Австралії переважає тотемізм із системою табу, серед численних народів Сибіру і Далекого Сходу поширена магія (у вигляді шаманізму), народності Африки мають більшу схильність до фетишизму. Тобто та чи інша форма первісних уявлень у певних народів висувається на перший план, але це не означає, що ці народи не знають інших форм цих уявлень. Цей комплекс первісних уявлень завжди буде мати міфологічний компонент, складатися із тотемізму, анімізму, магії, фетишизму, сплавлених між собою. Та за змістом ці уявлення будуть сильно відрізнятися в залежності від того, про який етап розвитку первісної культури йде мова про культуру народу привласницької культури (збирання, полювання, рибальство) чи про культуру народу, що перейшов до землеробства чи скотарства. В цих випадках мова теж йтиме про родоплемінну культуру, але зміст діяльності людини, характер її зв'язків з природним світом набуває інших рис, тож змінюється й відповідно, зміст анімістичних, тотемістичних, фетишистських та магічно-міфологічних уявлень.

Землеробство привело до осілого способу життя, до створення запасів їжі, розвинуло вміння будувати приміщення, людина навчилася скотарству, набула навичок по використанню продуктів скотарства - не тільки м'яса, але й молока, вовни, навчилася робити посуд, нарешті, значно вдосконалила вміння виробляти знаряддя праці. Древні духи - об'єкти анімістичних культів -перетворювалися у могутніх богів, в їхню честь створювалися храми, а їхні служники поступово перетворювалися на жерців (від старослов. "жрети" -приносити жертву) -групу людей, що в політеїстичних релігіях виконувала функцію посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснювала релігійні обряди. Змінювалися тотемістичні уявлення. Людина-землероб вже не мала потреби вшановувати звіра, але залишки тотемізму ще довго будуть зберігатися у більш молодих віруваннях, божества ще довго носитимуть зооморфний вигляд, або ж зооантропоморфний (тобто поєднують у собі риси людини і тварини). Всередині магії велике місце починає посідати мантика - система гадань та пророкувань. Але мантика вже мала на меті не викликати певну дію, а лише передбачити її. Мантика вимагала від жерця знань. Крім мантики, перехід до землеробства і скотарства викликав появу нових культів — культу родючості і розмноження.Старі тотемістичні уявленні про матір - прародительку роду - додалися культи плодючості землі, домашньої худоби, жінки-матері. Землеробський культ - явище історичне, тут головною його ознакою була залежність землеробства від природи і головна роль в ньому жінки. Залишки землеробських культів широко представлені у сучасних релігіях. Наприклад, серед християнських святих є покровитель землеробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля-пророк).

З появою соціального розшарування всередині племені культ предків поступово починає набувати культу померлих вождів. Вождь став сприйматися як сакральна фігура, наділена магічною силою. Саме культ вождів виконував інтегративну функцію, із здоров'ям, силою, міццю вождя пов'язувалося процвітання племені. Вождь став втілювати силу й життєздатність суспільства, після смерті він представляв свій рід у потойбічному світі, у світі духів, тому від вождя залежало процвітання його нащадків і підданих.

Отже, культ вождів і культ плодючості свідчив про трансформацію первісних релігійних уявлень. Саме на їх основі будуть складатися більш розвинуті релігійні системи, які притаманні суспільствам, що вже знають державність. Комплекс форм, у яких існували первісні релігійні вірування, був ядром родоплемінних релігій, різноманітність яких відбивала специфічні для того або іншого роду чи племені умови існування, соціальні зв'язки, особливості матеріальної культури тощо, а тому в майбутньому склала суттєвий елемент релігійних систем народів, об'єднаних у державу.

№3.

Перші рабовласницькі цивілізації виникають на Сході, а також у Середземномор'ї. Їхні релігійні системи, звичайно, зберігають зв'язок з попередніми уявленнями, але характер існування релігійної системи стає принципово іншим. Релігійна свідомість стає ієрархізованою, вона ускладнюється і вже не є єдиною для всього суспільства. В ній її примітивний пласт зберігає багато уявлень (у вигляді забобонів) із старої епохи, але від народної свідомості починає відходити вищий рівень релігійної свідомості. Саме він організує релігійний комплекс у систему, в межах якої виділяється її головний елемент. Від офіційного культу усуваються низи суспільства, до культових відправлень не допускалися раби, сільська біднота, що належали до нижчих верств. Тут виникає храмова релігійна організація, храм стає не просто центром релігійного життя, а центром політичної системи. Хоч храмові божества мали свою спеціалізацію, але всі вони були покликані замінити собою місцевих тотемів чи духів, бо населення держави було етнічно змішаним. В цій системі на перший план могли виходити боги різних політичних спільнот, що панували на даний час, але в цілому політеїстична система релігійних вірувань набувала певної усталеності, тяжіла до створення віровчення як теологічної системи. Усі ранні національні релігії були політеїстичними. Із багатьох богів виділялася невелика група основних, серед них - верховного Бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело і охоронця законів. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя. Зароджується вчення про посмертну віддяку для одних людей і кару для інших. Богам обов'язково приносили жертви. Поступово жертвоприношення були спрощені, людські жертвоприношення скасовані (замінені іншими діями, що обов'язково відображалося в певних ритуалах і міфах).

Боги у релігіях рабовласницьких держав зберігали зооморфні риси (в релігіях Месопотамії, Давнього Єгипту) чи набували антропоморфних рис (в релігіях античної Греції, Риму), їхніми символами ставали тварини, що у минулому були тотемами. В цих релігіях виразно протиставлялися два начала -життя та смерть, царство живих і мертвих, усвідомлювався зв'язок між вмиранням та воскресінням. Смертній людині протиставлялася безсмертна (така, що весь час воскресає) природа. Міфологічний комплекс включав міфи, що оповідали про походження світу, людини, про всесвітній потоп, про великих героїв. Світ богів був ієрархізований, з їхнім культом була пов'язана магія і мантика, що вже спиралася на астрономічні спостереження, на винахід календаря, математичних знань та писемності. Обожнювалася особа монарха (царя чи фараона), його сім'ї. Особливого значення набуває заупокійний культ. Тут вперше з'являється ідея посмертної віддяки за земне життя, етичної норми, що визначає долю загробного існування. Поступово уявлення про потойбічне життя набувають першочергового значення. Сподівання на потойбічну винагороду були особливо привабливими для бідних верств населення.

Ці вірування ще були політеїстичними. Але в їх межах складалася тенденція до монотеїзму. Наприклад, існує думка, що тенденція до монотеїзму, що проявилася у Єгипті, мала вплив на розвиток монотеїстичної релігії давніх євреїв.

В давньоєгипетській релігії помітне місце займав заупокійний культ. Обожнювалася фігура фараона, якого вважали сином бога сонця, носієм божественної сили, символом добробуту країни. Жерці в Єгипті, будучи адміністраторами і служителями храмів, зосередили у своїх руках керівництво країною у всіх сферах, конкуруючи із владою фараона. При храмах були скрипторії - майстерні, де складалися, переписувалися історичні, релігійно-магічні, літературні, медичні та інші тексти. Вважалося, що скрипторіями, їхніми бібліотеками й архівами опікувалися боги. Багато ідей давньоєгипетської релігії ввійшли до Біблії: створення Богом світу через своє слово, ідея потойбічного життя.

Стародавній месопотамській релігії був притаманний дуалізм: тут протиставлялися два начала - життя і смерть, царство живих і мертвих, небо і земля, але в той же час культ свідчив про взаємозв'язок між життям і смертю, вмиранням і воскресінням, що типово для релігій землеробської культури. Пантеон богів відповідав уявленням жителів давньої Месопотамії про структуру космосу. Великої ролі потойбічному життю, на відміну від єгиптян, не надавали, молилися перш за все про земні блага, вважаючи існування мертвих царством тіней. Та все ж долі людей в цьому царстві не однакові, є й уявлення про рай, де перебувають ті, хто отримав безсмертя. Центром релігійного життя був храм. Жречество виконувало й світські функції.

Релігії античного світу - грецька й римська - теж були політеїстичними, з типовими рисами релігій землеробської культури епохи становлення рабовласницької державності. Для грецької релігії були характерні два культи, що часто конкурували між собою: олімпійська і діонісійська релігії.

Багато в чому своєрідною, не схожою на вірування більшості рабовласницьких культур, була давньоіранська релігія зороастризму. Цивілізація стародавніх іранців складалася далеко від центрів близькосхідних релігій, генетично походила від іншої, індоєвропейської, традиції. Іранським уявленням притаманний підкреслений дуалізм, протиставлення сил Добра і Світла (що їх втілював бог Ахурамазда) силам Зла і Темряви (що уособлювалися богом Ангро-Майю). Вчення засновника зороастризму пророка Заратустри (Зороастра) зафіксовано у святій книзі Авесті. Правою рукою і земним помічником Ахурамазди був Митра - посередник між богом і людиною. Світ у цій релігії її реформатор Зороастр переосмислив через етичні категорії добра та зла, боротьба між якими є суттю існування на землі. Зороастр закликав людину допомогти божествам у їхній боротьбі із світом зла, тобто стати краще, жити у дружбі, допомагати ближньому, бути чесними, засуджувати злодійство, знати, що істина й добро, так само, як страждання та зло, залежать від самої людини, яка повинна бути активним творцем власної долі.

Зороастризм мав чималий вплив на іудео-християнство, бо культ Митри був сильно поширений у східних провінціях Риму. Досить вказати на те, що ден народження Митри - 25 грудня - стали потім відмічати як день народження Христа.

Культ Митри був пов'язаний із вшануванням сонця й вогню, храми були присвячені цим стихіям, вогонь вважався символом чистоти й очищення від скверни. Тому пізніше зороастрійців стали звати вогнепоклонниками. Їхні вірування й досі зберігають парси, що живуть у західній Індії.

Міфологічні уявлення рабовласницьких культур, особливо античного греко-римського світу добре відомі, вони визначаються високим рівнем художньої фантазії. Але, попри всю різноманітність міфологічних сюжетів, всі релігії рабовласницьких формацій мають спільні риси: політеїстичний характер вірувань, обожнення соціальної структури у вигляді обожнення особи монарха і його родини, зв'язок із землеробським культом плодючості, висування на перший план у релігійному житті фігури жерця, а тому, незважаючи на обожнення особи монарха, всі рабовласницькі культури позначені суперництвом за владу між особою правителя і храмовою релігійною організацією, на яку спиралася могутність жерців.