Гранослов, Літературна премія імені Лесі Українки, «Золотий лелека», «ЛітАкцент року», Літературна премія імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя»
Національна премія України імені Тараса Шевченка
Ця премія вважається найвищою відзнакою не лише за твори літератури, але й мистецтва загалом. Крім грошової винагороди, лауреат отримує диплом і почесну медаль лауреата. Ця премія вважається найпрестижнішою державною відзнакою в Україні.
31.
32.
33.
34. Жіноча проза – соціокультурний феномен,що виникає в процесі опанування жінками публічного простору і виражається в появі літературних текстів, які описують світ, соціальний досвід і практики жінок очима жінок. Більшу частину читачів публічних бібліотек в Україні сьогодні становлять жінки. Жінка, здебільшого, хоче читати про те, що її найбільш хвилює в даний час і що їй до душі. А хто може краще зрозуміти жінку як не сама жінка, та ще й українська, з притаманним тільки їй менталітетом. Тому представниці прекрасної половини людства звертаються передусім до текстів жінок-письменниць. Адже, переважно, цінності жінки відрізняються від цінностей чоловіка, те, що йому видається незначним, для неї є важливим і навпаки. В українській літературі післявоєнного періоду найбільш виразно зазвучали імена жінок на початку 80-х років (вісімдесятники). Це такі письменниці, як Софія Майданська, Соломія Павличко, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Євгенія Кононенко, Людмила Таран, Галина Тарасюк... До цього найпомітнішою постаттю в літературі була Ліна Костенко, яка належить до когорти шістдесятників.
До Євгенії Кононенко справжня літературна слава прийшла у
2001 р. разом із виходом її першого роману «Імітація», який став лауреатом всеукраїнської акції рейтингового опитування «Книжка року».
Письменниця Ірен Роздобудькоспробувала себе в різних літературних жанрах. Спочатку писала детективи, психологічні трилери, є автором двох поетичних збірок. До речі, коли їй наразі нарікають, що вона пише «жіночу» прозу.
Літературна кар’єра Лариси Денисенко розпочалася перемогою в конкурсі «Коронація слова–2002» з романом «Забавки з плоті та крові» (2003), а далі була перемога в конкурсі журналу «Кореспондент» «Краща українська книга 2007» з детективом «Танці в масках» (2006).
Лариса Денисенко починала як модель, зараз за фахом юрист, крім того, працює автором та ведучою культурологічної програми «Документ +» на телевізійних каналах «1+1» та «1+1 International». Має власну колонку в «Женском журнале» та дитячому журналі «Соняшник».
Переможцем у четвертому конкурсіБі-Бі-Сі 2008 року визнана Люко Дашвар за роман «Молоко з кров’ю». Як не дивно, цей її перший роман про історію сільської дівчинки від підліткового віку і до зрілої жінки, написано так яскраво і правдиво, що важко повірити, що сама авторка ніколи не жила в селі.
35. Любко Дереш - Це, напевно, один із найзагадковіших та найекзотичніших письменників України.
Свою першу книгу він написав ще у 15. За що його називають "феноменом української літератури". Творчість Дереша змушує людину думати, усвідомлювати себе, усвідомлювати світ, себе в ньому.Його книги важко назвати випадковими, авідокремити читача від автора майже неможливо.
36.
37.
38.«Адвокат, фахівець з міжнародного публічного права. Автор та ведуча культурологічної програми “Документ” на “1+1”. Колумніст “Женского журнала” та дитячого журналу “Соняшник”. Також пише для тижневика “Без цензури”, тижневика “Столичные новости”, журналу “Vorte Beauty”. Автор романів “Забавки з плоті та крові”, “Кавовий присмак кориці”, “Корпорація ідіотів”, “Танці в масках”, “24:33:42”, володар гран-прі конкурсу “Коронація слова” (2002), переможець конкурсу журналу “Корреспондент” “Краща українська книга” (2007)».
Так представляє читачеві видавництво «Нора-Друк» письменницю Ларису Денисенко. У такий спосіб рекомендують, зазвичай, провідних авторів. Видавниче резюме є репрезентацією стратегій письменницького успіху початку 2000-х. «Непрофесійність» письменниці у поєднанні із її досягненнями у галузі, що не стосується літератури, чіткий мас-медійний імідж, номінації на престижних літературних конкурсах (пов’язаних із функціонуванням розважальної літератури українською мовою) постають тут одним із механізмів легітимації явища масової культури як культурної інновації. (Варто було б також додати, як щедро представлена Денисенко в «мережі»).
Герої Денисенко – умовно – середній клас (чи, радше, умовно середній клас). Звернути увагу на цю тенденцію варто. Адже герой романів письменниці близький її ідеальному читачеві – тридцяти-сорокарічній «офісній» людині. Такого ідеального читача Денисенко охоче «забезпечує» пізнаваними реаліями офісного життя, «тематичними» байками та анекдотами.
Механізм функціонування популярного роману набуває у випадку з романами Лариси Денисенко очевидно прагматичного змісту, – прагматичного в сенсі врахування певної читацької потреби і подальшого її задоволення.
39\40.