Розділ VII. Історія рукописної книги в XVII - XVIII ст
«У ХVІІ–ХVІІІ ст., незважаючи на активний розвиток у цей час друкарства, рукописна книга залишалася популярною, оскільки значна частина писемної творчості, передусім художня та наукова література, канцелярські документи, потреба в яких зростала, опинилися поза межами друкування. Прозові, віршовані, драматичні твори, козацькі літописи, праці з географії, ботаніки, медицини, господарські порадники традиційно поширювалися в рукописних списках. Серед літургійних книг рукописним способом найчастіше створювали Ірмологіони – нотні збірники церковних співів, оскільки їх у той час важко було друкувати. Щодо почерків – переважав скоропис, часто з примхливими завитками у верхніх і нижніх виносних елементах літер, а також використовувався півустав. В оздобах слід відзначити народну орнаментику. З’являються в рукописних книгах портрети історичних осіб, сюжетні малюнки, а також ілюстрації, що наслідують гравюри в друкованій книзі» [3].
Папір в Україну спочатку привозили з Німеччини, а пізніше з Англії. Лише в XVI ст. в Галичині починається виготовлення паперу, на Волині – в кінці цього ж століття, а в друкарні Києво-Печерської лаври – на початку XVII ст. Наприкінці XVII або на початку XVIII століття було заложено папірню й в Чернігові.
В XVIII столітті розвивається написання документів історичного змісту. Особливо це пов’язано з Національно-визвольною війною українського народу під проводом Хмельницького Богдана (1648-1652 рр.).
Серед найвизначніших історичних документів даного періоду є козацькі літописи. «До козацьких літописів відносять зазвичай три класичні пам’ятки української історіографії - літописи Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка, однак їх число, безумовно, більше. Особливістю козацьких літописів було те, що їхніми творцями виступають представники козацького стану. Власне, термін «літописи» вже не цілком відповідає жанру, у якому вони працювали. їхні твори поєднують у собі риси літопису, історичної повісті, щоденників, мемуарів тощо і розраховані на широке коло читачів» [12].
«Дуже популярними у XVIII ст. стали рукописні збірки пісень — світських (в основному ліричних і жартівливих) і духовних (коляди, побожні пісні, в т.ч. про чудотворні ікони 44). Своєрідним, характерним тільки для України й Білорусії, типом рукописної книги впродовж XVIІ-XVIII ст. був нотолінійний Ірмолой багатожанровий збірник, куди входили вибрані, переважно святкові церковні піснеспіви. Внаслідок тривалого попереднього розвитку на кінець XVI ст. виробилася спільна для таких збірників структура, хоча кожен з них мав і свої індивідуальні особливості. Тоді ж було створено і специфічну форму 5-лінійної нотації, що стала відома як "київська"» [11].
«У XVIII ст., особливо в його першій половині, зростає започаткована раніше роль української рукописної книги в поширенні українських, а почасти й загальноєвропейських культурних моделей поза межами України — в Росії включно з Сибіром, Молдавії, в один час і серед воєводинських сербів. У "літературній, художній, філософсько-богословській панорамі України" домінувало барокко, яке виконувало також деякі функції ренесансу і означало як "вхід у культурно-історичний процес Європейського Заходу на рівні підпорядкування із своєю самобутньою фізіономією", так і гармонізацію, "узгодження цього напрямку зі старою східноєвропейською традицією, вірною течіям церковнослов’янським і греко-православним". Таке поєднання, що його С. Ґрачотті визначає як унікальну в Європі реалізацію пан-європейського синтезу, згідну з історичним покликанням України — моста між Сходом та Заходом, наочно видно і на прикладі української рукописної книжності» [11].
Серед відомих рукописних документів періоду XVII- XVIII ст. можна назвати: «Літопис Самовидця», «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки», «Літопис Самійла Величка», «Густинський літопис», «Історія русів», «Синопсис Київський» та інші.
У XVIII столітті рукописну книгу писали й оформлювали не кваліфіковані каліграфи та художники, а переважно народні митці, які не мали фахової періодики.
ВИСНОВКИ
Досліджуючи тему «Історія рукописної книги в Україні» було вирішено поставлені завдання, а саме:
1) Досліджено витоки створення книги в Україні.
2) Охарактеризовано історичні етапи української рукописної книги.
3) Досліджено стан рукописної книги в Україні від IX- XVIII ст.
4) З’ясовано вплив рукописної книги на українську культуру.
Рукописна книга — кодекс, що містить твір художнього, релігійного, юридичного чи іншого змісту, написаний вручну.
Найдавніші рукописні книги в Україні з’явились у період Київської Русі із запровадженням християнства. У першій половині XI століття князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій, забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Саме звідси вийшли найдавніші рукописні пам’ятки: Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборники Святослава (1073 і 1076). Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV ст. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства (звідси, ймовірно, походять Христинопольський Апостол, XII ст.; Бучацьке Євангеліє, 12-13 ст.; Добрилове Євангеліє, 1164; Холмщини Євангеліє (Холмське Євангеліє), кінець XIII ст.; Бесіди Григорія Двоєслова, друга пол. XIII ст.; Євсієве Євангеліє, 1283), а також Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського князівств (пам'ятки не збереглися).
До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам'ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир (1397), оздоблений 302 високохудожніми мініатюрами. Найдавніші книги переписувались на пергаменті (спеціально обробленій і пристосованій для письма шкірі молодих тварин — ягнят, телят, козенят). Тривалий час пергамент був привізний, лише з XII-XIV ст. почали користуватись матеріалом місцевого виробництва. Давні книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знака. Робота переписувачів була дуже повільною і вимагала скрупульозного виконання. У художньому оформленні книг переважали орнаменти "візантійського" і "тератологічного" ("звіриного") типу, мотиви, запозичені з книг болгарського походження, проте з включенням оригінальних елементів.
Новий етап у розвитку рукописної книги пов'язаний з поширенням у XV ст. нового матеріалу письма — паперу, який був набагато дешевшим, що сприяло значній демократизації і поширенню книжно-рукописного мистецтва в Україні. Бурхливий розвиток рукописного мистецтва не знижував художньої вартості книг. Навпаки, у найкращих своїх зразках (Пересопницьке Євангеліє, 1556-1561; Загорівський Апостол, 1554) залишилися такими ж довершеними з естетичного погляду, як і в попередні століття. У художньому оформленні книг цього часу переважала плетінчаста орнаментика, з другої половини XVI ст. особливого розвитку набув рослинний орнамент, що переріс з кострубатих гілок у розкішні ренесансні й барокові композиції. Ці напрями в оформленні української рукописної книги згодом набули широкого розвитку, збагатились елементами народного вжиткового мистецтва і народного малювання. З другої пол. XVII-XVIII ст. виробництво рукописних книг в Україні поступово занепало і замінилося книгодрукуванням.