Зарубіжний досвід збереження репродуктивного здоров’я молоді
Запорукою збереження реппродуктивного здоров’я молоді в зарубіжних країнах є заняття спортом та правильна статеве виховання молоді. Хотілося б розповісти про моделі статевого виховання та напрями виховання здорового способу життя молоді на прикладі таких країн як Німетчини, Польша, Фінляндія, Данія, Велика Британія та Італія.
Питання статевого виховання та підготовки учнівської молоді до виконання батьківських обов’язків особливо гостро стоять у системі освіти Німеччини. Директиви й навчальні плани Німеччини зі статевого виховання, свідчать, що статеве виховання, як частина загального виховання є основним засобом сприяння шлюбу та сім’ї. Знання, що отримують учні в результаті статевого виховання, спрямовані на формування в дітей і молоді уявлень про відповідальне партнерство, повагу як до самого себе, тадо іншої статі, взаєморозуміння і взаємодопомогу в майбутньому шлюбі. Позитивним є те, що у Німеччині статеве виховання здійснюється за принципом мультидисциплінарності, тобто відбувається на всіх заняттях і в усіх сферах шкільного життя, а не лише тоді, коли про це вказано у навчальному плані [46].
Питання сексуальності, партнерства, стосунків статей, розподілу ролей між ними, кохання можуть виникати у зв’язку з найрізноманітнішими навчальними темами. Застосування мультидисциплінарного принципу дає змогу різними шляхами пом’якшити сталі рамки уроку. При цьому повинен існувати прямий зв’язок між дисциплінами під час обговорення тієї чи іншої теми. Мультидисциплінарне заняття по-різному виражається у школах залежно від форми навчального закладу [40, с. 47-52].
Перевагою цієї форми є підвищення навчальної успішності й інтенсивний особистий вплив учителя на школярів, що сприяє їх статевому вихованню. Проводити мультидисциплінарні заняття рекомендується, оскільки багато проблем сексуальності за своєю суттю є настільки комплексними, що для їх обговорення і вирішення не вистачає спеціальних знань лише з одного предмета, а найбільш ефективним є аналіз міжпредметних зв’язків [46].
Науковці доводять відсутність у Німеччині єдиної загальнодержавної системи сексуальної освіти, так як кожна федеральна земля самостійно проводить освітню політику, розробляє та впроваджує власну систему статевого виховання, власні обґрунтовані вимоги до змісту і концепцій, форм і методів, які б сприяли не лише засвоєннюучнями необхідних знань з проблеми міжстатевих взаємин, а й здійсненню підготовки молодих людей до майбутнього шлюбу і батьківства. Специфічними особливостями та основними тенденціями сімейної державної політики у Німеччині, що сприяють підготовці школярів до батьківства, є впровадження соціального захисту материнства та дитинства, повага до культурних ідеалів сім’ї, дотримання прав і свобод особистості, формування професійних і батьківських компетенцій, активізація діяльності волонтерських організацій, популяризація відповідального батьківства тощо [33].
В даний момент в Німеччині діє державна програма, розрахована на зміцнення здорового способу життя німців. До 2020 року жителі країни повинні навчитися більше рухатися і правильно харчуватися - такі головні цілі програми.
Уряд країни наполягає, що профілактика - це ще й вигідно, оскільки витрати на лікування в Німеччині складають більшу частину всього бюджету німецької системи охорони здоров'я.
В ході програми в побут німців будуть активно впроваджуватися фізкультура і спорт, в шкільну програму будуть включені уроки з правильного харчування, в харчових продуктах будуть ретельно маркуватися склад і калорійність, а в кожному районі Німеччині будуть прокладені велосипедні доріжки і побудовані сучасні спортмайданчики [46].
Система підготовки учнівської молоді до виконання батьківських обов’язків у навчальних закладах Німеччини передбачає партнерство сім’ї та школи, різноманітних державних організацій (народні університети, церковні громади, Центри соціальних служб для молоді, Центри створення сім’ї, благодійні фонди, громадські, молодіжні організації, консультаційні центри при пологових будинках, консультаційні центри з питань вагітності, виховання дітей), що є необхідною умовою підготовки учнівської молоді до дорослого сімейного життя та ефективного впровадження курсів з підготовки до майбутнього батьківства [40, с.47-52].
Значних результатів у розв’язанні проблеми статевої і сексуальної освіти учнів та розвитку психолого-педагогічних концепцій із підготовки молоді до майбутнього батьківства досягли й британські вчені, які, долаючи значні труднощі, а саме: локальний (місцевий) характер статевого виховання, стихійність та епізодичність у його здійсненні, низьку результативність, вузьку спеціалізацію (спрямованість лише на дівчат), фемінний характер викладання, відсутність інноваційних технологій, а також незначний інтерес школярів до даного питання, пасивність, низьку залученість юнаків у підготовці до майбутнього батьківства, незатребуваність гостроактуальних тем для юнацтва тощо, вплинули на Департамент освіти і науки Великої Британії, яким і видано документ для започаткування запровадження курсів щодо статевого виховання молоді та підготовки до майбутнього батьківства/материнства через дотримання мультидисциплінарного та інтегративного підходів, що означало як розгляд окремих тем в обов’язкових предметах, так і введення нових розроблених варіативних курсів для учнів певних вікових груп. Основними цілями програми є зменшення насильства в суспільстві через захист прав дітей, зменшення ризиків раннього статевого життя і підліткової вагітності, запобігання СНІД- захворюванням [33].
Департаментом освіти і науки Великої Британії профінансовано два глобальні наукові проекти з підготовки педагогічного персоналу середніх шкіл до викладання курсу з батьківства (проект Кембриджського університету (Cambridge University Child Careand Development Group) та Астонського університету (Aston Univіersity). У сучасній Великій Британії курси підготовки учнівської молоді до майбутнього сімейного життя й батьківства адаптовані відповідно до вимог часу. До програми введено практико-дієвий блок, який передбачав поряд із вивченням теоретичного матеріалу, також і практичні заняття. Серед труднощів впровадження варіативних курсів із батьківства слід відмітити недостатню кваліфікацію, методичну підготовку вчителів щодо викладання, а також недостатню інформаційно-технологічну базу та відсутність цілісної програми. А позитивним досягненням з цієї проблеми є партнерська взаємодія школи з сім’єю та громадськимиі волонтерськими організаціями, такими як: Асоціація спеціалістів із валеологічних знань (the Health Visitors Association), Шотландська асоціація спеціалістів із валеологічних знань (Scottish Health Visitors Association), Національний трест із народжуваності (the National Childbirth Trust), Асоціація з планування сім’ї (the Family Planning Association) тощо. Таким чином, цілісна логічна структура, насичений зміст і динамічність освітніх програм з батьківства у Великій Британії, інтерактивна взаємодія вчителя з учнями на “рівних”, використання власного життєвого досвіду учнів і врахування їх особистісного потенціалу є факторами ефективної підготовки учнівської молоді до батьківства/материнства [46].
Також у Великій Британії, соціальна політика базується на моделі «загального добробуту», відповідно до якої держава забезпечує розподіл ресурсів таким чином, щоб забезпечити соціальний захист усіх верств населення. Підтвердженням цього є національна стратегія з профілактики та вирішення проблеми юного материнства; функціонування спеціального відділу юного материнства при Міністерстві охорони здоров’я та координаторів цього напряму роботи на регіональному рівні; надання соціальними службами матеріальної допомоги юним вагітним у формі різних виплат та житла, сприяння у здобутті ними освіти, професійної кваліфікації, у працевлаштуванні.
У Великій Британії існує розгалужена система сервісних центрів для юних матерів, що фінансуються за рахунок держави. В основу соціально- педагогічної роботи з юними матерями в цих центрах покладено міждисциплінарний підхід (надання комплексу психологічних, медичних, юридичних послуг). Тобто діяльність даних центрів спрямована на повноцінну підготовку дівчат до народження дитини, аби зберегти родинні стосунки між юною матір’ю та дитиною. Найпоширенішою формою профілактичної роботи з дівчатами є тренінги, які проводять соціальні працівники за участю фахівців з різних сфер. Дані тренінги спрямовані на підготовку вагітних дівчат до пологів; формування навичок усвідомленого батьківства; виховання та догляду за дитиною, створення для неї безпечного середовища; планування сім’ї [52, с.74-79].
В Італії знайомство дітей з фізичними ознаками і проявами статі вважається небажаним, це стосується, насамперед, оголення (навіть маленькі діти не повинні оголяти геніталії при людях). Як учителі, так і батьки переконані, що відомості про репродуктивні процеси і функції потрібно підносити дітям поступово і досить обережно та пропонують спочатку пояснювати нову інформацію про такі процеси і їх прояви на прикладах рослин, а не тварин, щоб уникнути передчасних уявлень про біологічну природу відтворення людини. Вчені пропонують здійснювати ознайомлення з тілесно-фізіологічними аспектами статі та сексуальності, підпорядковуючи їх принципу – краще «надто пізно», ніж небезпечне «дуже рано» [45].
Провідні науковці країни впевнені у тому, що поки у молодих людей не сформується глибоке розуміння сутності і важливості сім’ї і шлюбу, обговорення з дорослими (навіть педагогами) процесу статевого дозрівання, його труднощів, венеричних захворювань, нетрадиційних форм сексуальної поведінки і подібних тем не потрібне.
Спроби молоді добитися незалежності від старших і отримати вичерпно повну інформацію про сексуальність зустрічають постійну протидію школи, сім’ї, соціальних служб, медичних центрів, так як вважається, що знання, які хочуть мати учні стимулюють у них інтерес до сексуальності і спричиняють в подальшому бажання експериментувати на статевому та сексуальному ґрунті [33].
Також за останні 20 років італійці зробили необхідні кроки до здорового способу життя: скоротили вживання алкоголю та сигарет, перейшли до правильного харчування й активного способу життя. Це підтверджується й результатами міжнародного дослідження, що проводилося протягом 3 років. Якщо раніше серед італійців і французів було найбільше число смертності від хвороб, викликаних надмірним вживанням алкоголю, то зараз Італія займає останнє місце в Європі за захворюваністю на цироз печінки.
Заборона паління у всіх громадських місцях в Італії, введена в 2005 році, також має свої результати: молоді люди палять менше, ніж старше покоління в їхньому віці. Найбільше число курців припадає на вікову групу 50–60 років. У результаті цього значно знизилося число захворювань на рак легенів в результаті паління. На сьогодні в Італії палять 33,6% чоловіків і 27,8% жінок. І нехай це все ж таки більше, ніж в деяких інших західних країнах, але в суспільстві спостерігається тенденція відмови від цієї звички [46].
Вивчаючи досвід скандинавських країн у сфері статевого виховання слід зазначити, що якість такого виду виховання загальновизнана у всьому світі й характеризується своїми відкритими поглядами щодо проблем сексуальності. За показниками Міжнародної федерації з питань планування батьківства (International Planned Parenthood Federation (IPPF)) модель статевої освіти учнів середніх навчальних закладів у цих країнах одна з найбільш досконалих в Європі. На думку зарубіжних вчених, однією з переваг системи статевого виховання цих країн є співпраця учителів та інституцій охорони здоров’я. Як учителі, так і батьки вважають, що надання статевої освіти в школі є важливим та необхідним. Основна мета такої освіти полягає не у забороні статевих стосунків, а зменшенні ризику захворювань, що передаються статевим шляхом . Крім того, країни Скандинавії прийняла такий підхід морально- статевої політики, який передбачає здобуття сексуальної освіти на основі створення спеціальних клінік для підлітків, тісно пов’язаних із діяльністю навчальних закладів, безоплатне, широкодоступне і конфіденційне обслуговування у сфері планування сім’ї, досить серйозну рекламу контрацептивів через засоби масової інформації та їх доступність [7, с. 88-92].
Якість статевого виховання у Данії загальновизнана у всьому світі, хоча характеризується своїми відкритими поглядами щодо проблем сексуальності. За показниками Міжнародної федерації з питань планування батьківства (International Planned Parenthood Federation (IPPF)) модель статевої освіти учнів середніх навчальних закладів у Данії одна з найбільш досконалих в Європі.
Статеве виховання тут стало обов’язковим у шкільних навчальних планах ще з середини ХХ століття. Статеве виховання в школах Данії є універсальним і проводиться в ранньому віці, ще до того, як починається процес статевого дозрівання. Країна обрала такий підхід до статевої освіти, який дає змогу підліткам бути всебічно поінформованими щодо усіх аспектів статевої поведінки та проблем, пов’язаних з цим питанням [33].
Особливо активну роботу у сфері статевої освіти проводить Датська асоціація з питань планування батьківства (The Danish Family Planning Association), яка є членом всесвітньої провідної організації Міжнародної федерації з питань планування батьківства (International Planned Parenthood Federation, IPPF) , метою якої є турбота про статеве здоров’я молоді, вбереження їх від небажаних наслідків та інших негативних явищ, що відбуваються в суспільстві. Асоціація тісно співпрацює з іншими організаціями та проводить щорічні конференції, присвячені проблемі вдосконалення статевої освіти, бере активну участь та організовує власні проекти, націлені на розв’язання означеної проблеми [7, с. 88-92].
Зупинимося також на моделі статевого виховання у Фінляндії. Статева освіта в цій країні розпочалася з Комітету у справах освіти (the National Board of Education), який започаткував роботу комісії з питань узгодження навчальних програм статевого виховання та особистісних стосунків для загальноосвітньої школи. Статева освіта у навчальних закладах зорієнтована на те, аби інформувати молодь про засоби контрацепції, перебіг вагітності, профілактику хвороб, що передаються статевим шляхом тощо. У школах статеве виховання здійснюється вчителями та шкільними медичними сестрами. Однією з переваг системистатевого виховання є співпраця учителів та інституцій охорони здоров’я. Як учителі, так і батьки вважають, що надання статевої освіти в школі є важливим та необхідним. Основна мета такої освіти полягає не у забороні статевих стосунків, а зменшенні ризику захворювань, що передаються статевим шляхом [46].
Аби статеве виховання стало результативним, учителі проходять спеціальну підготовку. Обговорення тем, що стосуються статі, статевої поведінки, статевих відносин проходить у цілковито відкритій атмосфері як у школі, так і в сім’ї. Такий підхід є позитивним, оскільки ефективність статевого виховання залежить перш за все від рівня підготовки та кваліфікованості самого вчителя, його особистого ставлення до проблеми. Формуючи статеву культуру підлітків, їх власну особистість та уявлення про соціальні ролі різних статей, дуже важливим виявляється професійний та делікатний підхід до такого роду питань, щоб в першу чергу не образити почуття та не нанести психологічну травму. Невимушеність атмосфери теж відіграє важливу роль, оскільки діти повинні бути впевнені у тому, що можуть довіряти вчителям чи батькам [45].
В Фінляндії все більше значення надається діяльності спортивно-оздоровчих клубів. Ідеологія цих клубів поділяється на дві категорії: концепція мети діяльності, що визначається завданням фізичної культури і спорту, та базова цінність діяльності окреслена соціальними завданнями – формування здорового способу життя. У Фінляндії 29% дівчат і 45% хлопців від 7 до 14 років є членами фізкультурно-спортивних клубів. 450 тисяч людей (34% населення), включаючи дітей і молодь, є членами різних спортивних клубів рекреаційного напряму [33].
Фінляндії та Данії, як і решті скандинавських країн, притаманна така модель статевого виховання, де сексуальність розуміється як важлива життєва цінність. Молодь має право на самостійне та незалежне формування та формулювання морально-сексуальних норм. Єдина обов’язкова і культивована норма – почуття відповідальності за характер і наслідки сексуальних стосунків. Моральний обов’язок кожного – нести відповідальність за народження небажаних дітей, у зв’язку з чим пропагується планування народжуваності і використання контрацептивів. Надання підростаючому поколінню інформації про стать і сексуальність в світлі етичних і соціальних цінностей бере на себе організоване виховання, формування ж етичних установок сексуальної поведінки розглядається як справа передусім сім’ї [13, с. 47].
Більше того, скандинавські країни створили таку систему статевого виховання, яка стратегічно спрямована на проведення статевої просвіти у середніх навчальних закладах на ранньому етапі; здійснення спеціальної підготовки для учителів; впровадження проектів, основними цілями яких є профілактика раннього початку статевого життя, підліткових вагітностей та абортів, хвороб, що передаються статевим шляхом, включаючи СНІД; заснування асоціацій з питань підготовки молоді до батьківства, виконання сімейних ролей тощо; залучення до сексуального виховання церкви, соціальних служб, медичних центрів; постійне інформування молоді з метою покращення епідеміологічної ситуації в суспільстві тощо [46].
Стратегія і тактика «золотої середини» визначають статеве виховання у ряді країн Євросоюзу, зокрема у Польщі. Воно покликане допомогти молодій людині уникнути розчарувань і не спричинити шкоди іншим у сексуальних відносинах загалом та у сім’ї зокрема, полегшити особистісний і психосексуальний розвиток, пом’якшити перехід молодої людини до дорослого життя. Для польського суспільства кохання, шлюб, сім’я – важлива життєва цінність, що повинна регулюватися та визначати рамки для сексуальної поведінки кожної людини [33].
Система статевого виховання в польських навчальних закладах пройшла шлях від факультативних занять до обов’язкового самостійного предмета, долаючи перешкоди, зокрема, протести батьків проти сексуального виховання в школі, недостатність коштів на реалізацію цієї програми, відсутність належної матеріально-технічної бази. Як наслідок більшість опитаних вважає статеве виховання молоді необхідним.
На сучасному етапі підготовка молоді до дорослого життя наділена статусом модуля навчальної ланки WOS (Знання про суспільство). Це свідчить, що збереження репродуктивного здоров’я людини, формування моральних стосунків між підлітками, підготовка молоді до виконання майбутніх подружніх і батьківських ролей, збереження і зміцнення цінностей сім’ї є пріоритетним завданням держави і суспільства. Аналіз польської системи свідчить про наявність широкого спектру змістових компонентів навчання і виховання молоді. Зміст матеріалу містить інформацію про фізіологічні, психологічні й педагогічні особливості підлітків, пов’язані з їх приналежністю до конкретної статі; методи контрацепції; профілактику сексуального насильства; сексуальне життя людини, принципи свідомого і відповідального батьківства, цінності сім’ї, життя в утробній фазі, а також про методи і засоби свідомої прокреації. Отже, основним завданням занять є допомога учням в досягненні психосексуальної зрілості, формування позитивного ставлення молодої людини до статі, підтримка виховної ролі сім’ї [22, с. 57-62].
На сьогодні в Польщі прийнято багато державних програм, проектів, спрямованих на пропаганду здорового способу життя, створено мережу «Шкіл сприяння здоров’ю», «Центрів здоров’я», відкрито різноманітні спортивні клуби [33].
23 березня 2009 року було внесено зміни до навчальних програму державних школах: на першому освітньому щаблі здійснюється здоров’я-збережувальне виховання за допомогою викладання предмета «Фізичне виховання і освіта» як інтегрованого курсу; на другому, третьому і четвертому фізичне виховання відіграє провідну роль у системі здоров’язбережувальної освіти. У методичному супроводі до викладання цього курсу чітко вказано взаємозв’язок між здоров’ям та фізичним вихованням. Зміст навчання включає тематичний блок «Навчання здоров’я» і більш конкретні вимоги до підтримання фізичного здоров’я учнів, у середніх школах і ВНЗ –тематичний блок «Санітарна освіта». Санітарна освіта позначена міждисциплінарними зв’язками, які є набагато ширшими порівняно з попередніми навчальними програмами [22, с. 57-62].
Отже уряди Італії, Данії, Фінляндії, Великої Британії,Польщі та Німеччини, зіштовхнувшись з негативними аспектами сексуальної революції, усвідомили сутність цієї проблеми та створили об’єктивні засоби її вирішення, розробили таку соціальну політику, яка спрямована на те, щоб не замовчувати, а інформувати та виховувати молодих людей чи, навпаки, замовчувати проблеми сексуальності і забороняти молоді вести статеве життя. Статева освіта країн не має пропагандистський характер, вона направлена на те, аби зробити сексуальне життя молоді впорядкованим та убезпечити її від невтішної епідеміологічної ситуації, що спостерігається сьогодні у світі.