РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕКСТУ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Дана тема є актуальною на сьогодняшній день, і залишиться аткуальною поки живе мистецтво книговидання.
З розвитком книговидання та виокремленням його в самостійну галузь,
зростом конкуренції на книжковому ринку, прагненням видавництв працювати за ринковими умовами професія редактора набула нових якісних ознак, а вплив аудиторії – значення.
Від компетенції, фахових зусиль редактора залежать не лише підготовка до друку текстової та ілюстративної частин майбутнього видання, а й нерідко – креативні маркетингові підходи до пошуку теми і потрібного автора; допомога у втіленні авторського задуму; координація роботи автора під час редакційно-видавничого процесу; залучення автора до реалізації вже готового видавничого продукту та до пошуку нових цікавих ідей.
Професія редактора останніми роками настільки розширила свій діапазон, що стала чи не ключовою і найпопулярнішою не тільки в мас-медійній, видавничій індустрії. У науковій літературі автори дедалі частіше
дискутують щодо редакторського фаху.
Неправильно скоординовані редактором зусилля автора у створенні майбутнього видавничого продукту, нечітко сформульовані мотивації автора призводять до виникнення непорозумінь, а часом і до конфліктів між автором та редактором, відтак – до виходу у світ неякісного, нечитабельного видання або ж узагалі – до припинення будь-якої їхньої співпраці. Отож, належна організація роботи з автором, розуміння книжкового ринку та потреб читача є, безсумнівно, ознакою професіоналізму сучасного редактора. Як засвідчує практичний досвід, у цьому полягає значна частина успіху видавничого проекту.
Мета дослідження полягає у визначенні поняття тексту, його функцій та оцінювання ролі автора, редактора і читача як чинників впливу на створення тексту.
У відповідності до мети дослідження та з урахуванням необхідності виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми, розробки практичних рекомендацій у роботі поставлено такі завдання:
- висвітлити сутність та значення поняття “текст”, назвати його функції;
- охарактеризувати авторське опрацювання тексту;
- виявити рівень впливу реципієнту на процес написання твору;
- проаналізувати проблематику стосунків автора і редактора;
- визначити модель робочих здорових стосунків між редактором і автором;
- на конкретному фактичному матеріалі авторського досвіду Карпенко Віталія Опанасовича проаналізувати роль автора і реципієнта у створенні тексту, редактора у його функціонуванні.
Об’єктом дослідження є функціональне навантаження тексту.
Предметом дослідження є значення учасників у видавничо-редакторському процесі.
Практичне значення одержаних результатів. Результат роботи можна використовувати як додатковий матеріал під час вивчення нашої теми. Аналіз досвіду автора , як приклад, сприятиме кращому засвоєнню теоретичного матеріалу та допоможе зрозуміти особливості взаємодії автора, редактора і реципієнту та допоможе у написанні “робочого тексту”, в чому і полягає теоретична і практична значущість роботи.
Публічне оприлюднення результатів дипломної роботи було проведено в ході участі на XIII Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих учен
их “Молодь: освіта, наука, духовність” (м. Київ, 12 квітня 2016 р.) у доповіді “Культура книги на шляху до подолання кризи дитячого читання”.
Методи дослідження.Досліджуючи праці відомих науковців з нашої теми використано метод контент-аналізу. Аналітичний метод задіян під час написання третього розділу за матеріалами книги. У першому і другому розділі використано метод описовий для оформлення поняття тексту та формулюваня значення ролі реципієнту, автора і редактора.
Структура роботи.Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел інформаціїї та додатків. Загальний обсяг – 60 сторінок, текстова частина викладена на ++ сторінок, список використаних джерел складає 62 найменування обсягом 5 сторінокв, обсяг додатків складає одну сторінку.
Ключові терміни –“текст”, “реципієнт”, “автор”, “редактор”, “редагування”, “функціонування”, “структура тексту”, “інформація”, “адресат”, “адресант”, “інформація”, “дискурс”, “авторський оригінал”.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕКСТУ
Знання про текст є фаховими знаннями для представників багатьох гуманітарних професій. Без знань про предмет діяльності автор не напише досконалий текст, а редактор не відредагує його, якщо вони не знають законів організації тексту.
Наукові знання про текст є основою для опанування організованим, професіональним писемним мовленням.
Щоб знати правила побудови конкретних текстів (конкретного жанру, стилю), необхідно перш за все оволодіти основами текстотворення.
Текст активно починають опрацьовувати з другої половини XX ст., коли його в низці праць інколи витлумачують як найвищу синтаксичну одиницю (І. Гальперін).
Значення поняття текст
Аж до теперішнього часу існує проблема визначення поняття тексту. Дійсно, текст як лінгвістичний феномен надзвичайно багатопланове явище, і це зумовлює множинність його дефініцій.
До визначення тексту можна підходити з різних позицій. Одні лінгвісти вважають, що текстом може бути тільки писемне мовлення, інші вчені беруть передусім не форму мовлення, а структурно-семантичні ознаки.
Спочатку будь-який текст формується у свідомості людини, потім – у словесній форми у вигляді внутрішнього мовлення, а згодом оформвюється безпосередньо в текст. Породженню тексту передує авторський задум (невербалізована або ж частково вербалізована інформація, яку автор має намір втілити у тексті), а його існування забеспечується читацькими інтерпретаціями. Основними критеріями у виборі стилю, жанру, мовних засобів для написання тексту є його тема (предмет мовлення), читацька адресованість і позамовні чинники комунікативної ситуації, які впливають на інтерпретацію тексту його адресатом.
Текст – це письмове або усне цілісне утворення, що становлячи лінійну послідовність висловлень, об’єднаних тематичними, логічними, смисловими, сюжетно-композиційними та формально-граматичними зв’язками, виступає комунікативною одиницею.
Отже, текст – це передусім засіб мовної комунікації між адресатом і адресантом.
У комунікації текст виступає серединним компонентом між відправником (адресан- том) та отримувачем (адресатом): відправник (адресант) → текст → отримувач (адресат).
Основою процесу комунікації, як відомо, є знакова діяльність. Саме тому текст можна водночас розглядати і як систему знаків, і як макрознак. Співвідношення мовних знаків у тексті визначається такими семіотичними параметрами знака «текст»:
- матеріальна оболонка тексту – мова, що може бути в акустичному та графічному варіантах;
- значення тексту – його зміст, який пов'язаний зі звуковим чи графічним сигналом;
- тексти співвідносяться з мовним знаковим інвентарем, що поділяється на підкоди зі своїми правилами зв'язку знаків;
- текст – це особлива форма комбінації знаків, що мають когерентність, тобто зв'язок, і це утворює ланцюг синтаксично коректних речень. [53]
Тож, бачимо, що текстова діяльність завжди опосередкована мовою, яка, в свою чергку, закріплена у графічно-знаковій формі. Нині науковці розходяться в поглядах на сутність текстових категорій, однак виокремити своєрідні універсальні властивості, які становлять основу всіх або майже всіх характеристик тексту, все-таки можливо.
Визначальними категоріями тексту в його організації постають категорії:
• подійності (основу кожного тексту становить певна подія, що розгортається в часі та
просторі),
• суб’єктності (текст створюється тим чи тим суб’єктом),
• об’єктності (текст завжди має свого адресата),
• часу (в тексті все розгортається в певному часі) та
• місця (кожний текст пов’язаний з конкретним місцем).
З визначальними категоріями безпосередньо взаємодіють категорії:
- цілісності (текст завжди є цілісним, з якого не можна редукувати певну частину без втрати смислової завершеності);
- зв’язності (формальної – формою вияву є ланцюговий, паралельний та інші зв’язки, а також смислової);
- дискретності (кожний текст членований на окремі компоненти (абзаци, розділи тощо);
- інформативності (той чи той текст несе в собі інформативність);
- Категорія антропоцентричності в тексті реалізується через авторську настанову (створення будь-якого тексту розпочинається із задуму та послідовної його реалізації);
- відмежованості;
- завершеності;
- модальності.
Одним із основних питань, які постають у процесі характеристики тексту, є питання про його цілісність і зв'язність.
Єдність автономної мовної структури, котру визначають як текст, зумовлюють і забезпечують:
1) змістова цілісність;
2) комунікативна цілісність;
3) структурна цілісність.
Ці характеристики єдині для всіх текстів, так само як і ті текстотвірні чинники, котрі становлять основу цих ознак.
Саме на цьому тлі і виявляються окремі універсальні категорії тексту під час актуалізації його певного (конкретного) типологічного різновиду.
Категорія цілісності зазвичай розглядається поряд із категорією зв'язності, оскільки вони є тісно пов'язаними і постійно корелюють між собою. При цьому зв'язність виступає умовою цілісності, але цілісність не може повністю визначатися через зв'язність.
Концепт ( лат.conceptus – поняття ) – глибинне значення, згорнута змістова структура тексту, що є втіленням мотиву, інтенцій автора, які зумовили породження тексту.
Саме щодо концепту розрізняємо монологічні та діалогічні тексти. Специфіка останніх полягає в тому, що в діалозі беруть участь кілька комунікантів, у кожного з яких є своя комунікативна програма, тактика і стратегія. У кожного з них народжується свій концепт, з’являється власний мотив породження тексту. І якщо вони не можуть (або не хочуть) зрозуміти значення і через нього концепт тексту співрозмовника, то створюють паралельні тексти (зарактерно, наприклад, для “театру абсурду”).
Якщо ж учасники діалогу прагнуть до комунікації, то вони намагатимуться створювати один текст, що відображає ситуацію. При цьому певний текст (макротекст) може містити кілька підтекстів (мікротекстів). Ролі комунікантів у діалозі постійно змінюватимуться: кожної окремої миті хтось один домінуватиме під час створення тексту. Домінуючий розмовник виконуватиме роль реципієнта, але не пасивного, а активного, оскільки він також є учасником у діалогу.
Процес створення тексту з концепту здебільшого має нелінійний характер. Текст “народжується” у вигляді “згустку” – згорненої змістової структури, розгортання якої може здійснюватися непослідовно. Усім авторам знайоме бажання записати щось, що спало на думку, але наразі стосується досить віддаленого елемента змістової структури тексту, мабуть, кожен із них хоч в одному зі своїх творів перебивав сам себе словами на кшалт: “Але про це згодом”.
Невиконання зобов’язань, наданих читачеві щодо майбутнього розвитку в тексті тієї чи тієї тематичної лінії, часто стає причиною порушення логічної структури тексту.
Логічна структура тексту – послідовність розміщення змістових елементів ц процесі розгортання тексту.
Загалом змістова цілісність тексту полягає в цілісності теми – мікротеми, макротеми, теми всього мовленнєвого твору. Вона проявляється в регулярному повторенні ключових слів, їх синонімів.
Проте сутність феномена текстової цілісності не стільки лінгвістична чи логічна, як психологічна, адже вона коріниться в єдності комунікативної інтенції мовця та ієрархії планів мовного висловлення. Цілісний текст характуризується ієрархією змістових предикатів. Тобто це текст, який при послідовному переході від одного ступеня компресії до іншого, більш глибокого, щоразу зберігає змістову тотожність, позбавляючись маргінальних елементів.
Ознаки цілісності тексту можна поділити на:
- ознаки, задані комунікативною інтенцією, які реалізуються в тексті як змістовій єдності (наприклад, модальність, диктальність);
- ознаки, які характеризують цілісний текст через повторювальність, але не співвіднесені з його змістовою структурою (наприклад, наративні дієслівні форми);
- ознаки, що характеризують межі цілісного тексту.
- Тож цілісність – категорія, котра реалізується як у текстах мінімального обясгу, так і в розгорнутих багатоскладових утвореннях.
Часто як синонім до поняття «цілісність» уживають термін «завершеність». Однак завершеність, як і відмежованість, є лише конституючими ознаками цілісності і співвідносяться з ознакою зв'язності, що забезпечує внутрішню єдність, автономність тексту. І про завершеність, і про відмежованість можна говорити лише у відносному, ане в абсолютному плані, бо сам текст як цілісний об'єкт може мати чимало зв'язків із середовищем та існувати в єдності з ним.
Отже, текст виникне тільки тоді, коли матиме обидва складники – зв'язність і цілісність. Якщо цілісність тексту виявляється у зв'язку тематичному, концептуальному, модальному, то зв'язність – через зовнішні структурні показники, через формальну залежність компонентів тексту.
Між текстотвірними категоріями існують певні зв'язки, спрямування яких залежить від «життєвого моменту» тексту: аналізують його в момент творення або у момент сприймання.
Під час створення тексту точкою відліку є концепт, що зумовлює змістову структуру тексту, а через нього – логічну структуру. Крім цього, відображаючи інтенції автора, концепт опосередковується через ці інтенції і викликає мотив породження тексту, задає його комунікативну цілеспрямованість: комунікативний або естетичний вплив.
Логічна структура і комунікативна цілеспрямованість диктують вибір того репертуару мовних засобів, який буде використовувати під час творення тексту.[30]
Тож, усі диференціальні ознаки тексту мають глибоке психологічне пояснення, оскільки текст не є самодостатньою сутністю і тісно пов'язаний із категоріями автора та читача. Як лінгвістично-комунікативне явище він характеризується насамперед цілісністю, зв'язністю та модальністю, що передбачає відносну завершеність і відмежованість.
Функціонування тексту
Розуміння реципієнтом логічних зв’язків між фразами залежить від багатьох причин і зокрема від мовної вправності автора, тематичної структури тексту. Чим більш неоднорідний тематично текст, чим більш він мовно незграбний, тим більша ймовірність, що читач не зможе легко вловити логічні зв’язки між фразами, а це вплине на загальне розуміння змісту тексту.
У першому підрозділі ми зазначали, що текст – це, перш за все, мовна комунікація між адресатом і адресантом. І няпрям цієї комунікації визначають функції тексту.
Комунікативна авторська структура. Основне призначення тексту - це вплив на людину. Вся його структура повинна бути пристосована до виконання цієї основної функції. Проблема щодо організації семантичної структури тексту була б знята, якби умови спілкування автора з читачем були завжди одні й ті ж. Насправді ж процес творення й сприймання кожного тексту неоднаковий, що й відбивається на його структурі.
Від чого ж залежить структура тексту в плані комунікативному? Від характеру функції впливу на людину. Від чого ж залежить цей характер? Від таких факторів:
1. ситуації написання й сприймання тексту;
2. мотиву діяльності, в яку включена комунікація;
3. комунікативної мети;
4. комунікативного смислу тексту.
Багато науковців подають власні інтерпретаціїї функцій тексту, досліджуючи цю тему.
Зупинимося на декількох варіаціях.
До основних функцій належать:
1) контактна (текст спрямований на активізацію вияву адресант → адресат);
2) комунікативна (текст реалізується у відповідних ситуаціях в умовах спілкування);
3) мисленнєва (в кожному тексті виявлювані розумові структури);
4) естетична (текст доносить естетичні цінності);
5) організаційно-виховна (текст та його структурні елементи умотивовують дії тих чи тих суспільних структур (організаційно-інституційна функція (закони, накази, постано-
ви, інструкції тощо), організаційно-виховна (казки, оповіді і под.)) та ін. [48]
Основне призначення тексту - це вплив на людину. Вся його структура повинна бути пристосована до виконання цієї основної функції.
В. Різун виокремлює такі:
1) контактна функція;
2) організуюча функція;
3) функція формування поглядів;
4) аферентна функція;
5) заклична функція.
Варто розглянути детально кожну із них. [49]
Контактна функція. Будь-який канал зв’язку починає починає працювати з того моменту, як його ввімкнули. Канал соціального зв’язку, яким, власне, і виступає текст, для “зняття трубки” вимагає, щоб цей текст привернув увагу адресата і був оцінений ним як цікавий. Тільки тоді потенційний читач буде його читати. Примусити адресата “зняти трубку” повинен сам текст.
Контакт із читачем встановлюється такими засобами:
- цікавий заголовок;
- розташування матеріалу в певній частині сторінки;
- цікава ілюстрація або вдала архітектоніка тексту тощо.
Організуюча функція. Коли контакт читача з текстом видбувся, виникає необхідність утримати його увагу. Адже людський канал зв’язку легко вимикається: увага стомлюється і слабне, її “заколихують” монотонні збудники, губиться канва думки. Структура тексту має чинити опір подібним перешкодам. Він повинен мати елементи, що підтримують зацікавленість, вказують напрямок розвитку думки, керують процесом читання.
Елементами, які підтримують зацікавленість, керують процесом читання й розуміння, найчастіше виступають емоційно-експресивні слова, цікаві факти тощо. При цьому зберігається індивідуальний авторський стиль, інакше твір значною мірою “колективізується”, формалізується, стає формально-логічним.
Функція формування поглядів.Її найчастіше виконують тексти теоретичного характеру (у журналістиці – статті, кореспонденції). Цю функцію може здійснювати будь-який текст, якщо його зміст формує у свідомості читача нові поняття.
Наголосимо, однак, що виражена функція формування поглядів досить часто породжує зворотну реакцію на публікацію. Це може бути, наприклад, лист полемічного характеру читача. Сам жанр полеміки сприяє формуванюю поглядів на проблему і водночас є вже сформованою позицією.
Здійснення функції формування поглядів читача неможливе без використання відомої йому інформації, крім того, воно вимагає поступовості, навіть іноді сповільненості викладу. При цьому можна вдатися до повторів змісту (в розумних межах) із метою запам’ятовування читачем основних положень.
Аферентна функція. Найчастіше аферентна функція працює в текстах так званого мнформаційного жанру, метою яких є інформування читача для прийняття певних рішень у межах задоволення власних або суспільних потреб. Етап прийняття рішення – це мисленнєва аналітико-синтетична діяльність людини. Людина для вирішення якогось питання може звертатися й до письмових джерел із метою пошуку необхідніх фактів. Подібні матеріали можна легко відшукати за заголовком: він містить запитання або певне ствердження, яке докладніше розкриває текст.
Заклична функція. Переважно закличну функцію виконують тексти агітаційного характеру. У матеріалах теоретичного характеру вона також спостерігається, але в них відсутні спеціальні реалізатори для вираження закличної функції. Реалізаторами цієї функції є не тільки прямі заклики, а й підбір певних фактів, які в конкретній ситуації змушують діяти певним чином; окремі судження автора, що стимулюють читача до дій, тощо. [29]
Отже, заклична функція тексту поєднує відомі для читача факти, які його стимулюють до дії, або має форму безпосереднього предметного заклику.
Усі функції тісно пов’язані з наявністю у структурі тексту індивідуального авторського стилю. Обов’язковою умовою виконання цих функцій має бути відповідність структури тексту можливостям людської пам’яті та вмінню сприймати і розуміти інформацію. [49]
Текст і твір
Як стверджують сучасні помовзнавці, зокрема В. Різун, текст і твір – це не одне й те ж. Твір є результатом мовної діяльності людини, а формою існування є текст – графічно-щнакова фіксація твору. Можна сказати, що твір – це тільки мовне вираження замислу його творця, а текст – графічне закріплення цього замислу на папері.
Твір створюється насамперед законами мовної діяльності людини, текст - за правилами користування знаковими системами,які використовуються людьми для фіксації творів. Не все, що є у творі, може бути виражене письмовими чи друкованими знаками. Твір і текст мають різний генезис, різну історію, різні правила оформлення, хоч вони взаємно впливають один на одного: так текстова форма сприяла і сприяє розвиткові монологічного мовлення і виникненню великих творів. Необхідно усвідомлювати одну, як на думку звичайної людини, парадоксальну річ: текст - це штучний бар’єр між автором і читачем, але бар’єр, без якого людство себе не мислить. Тому існує проблема: як робити так, щоб цей бар’єр ставав якнайменшим, щоб форма тексту якнайменше заважала спілкуванню автора з читачем.
Уявлення про твір як самостійну, відірвану від автора змістову систему, - річ відносна, це продукт абстрагування, відриву результатів розумової діяльності людини від неї ж. Такий відрив був можливим тільки завдяки двом відчуженням твору від автора, пов’язаним із виникненням письма і друку. Текст - це і є форма відчуження твору від автора. У вигляді тексту твір набуває відносної самостійності і відносно самостійного життя. Семантикою тексту завжди є твір. Через це текст завжди й ототожнюють із твором і не бачать між ними різниці. У деяких випадках ця різниця буває і не принциповою, наприклад коли мова йде про актуальність теми твору/тексту, про їх тематичну класифікацію, фактаж тощо.
Текст на відміну від твору має свої засоби вираження й і актуалізації змісту, свої "засоби керування" читацьким сприйманням та розумінням. Важливим для вивчення тексту є розкриття його одиниць та правил їх оформлення, куди відносять правила оформлення рубрик, цитат, дат, чисел, приміток тощо.
Розглядаючи текст як форму існування твору, необхідно завжди мати на увазі його семантику.
Текст - це абстракція людського розуму, оскільки він поза написанням і читанням не існує. І тому всі ознаки тексту мають насамперед глибоке психологічне пояснення, оскільки текст не є самодостатньою сутністю.
Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації. До таких ознак варто віднести архітектоніку тексту, його структурованість і системність, цілісність, просторово-часову дискретність.
Елементами тексту слід вважати рубрики, основний текстовий блок (корпус тексту), автор тексту, абзац, виноску, рядок, графічне слово, графічне речення, літеру та пунктуаційний знак.
До одиниць тексту відносяться такі фрагменти тексту, котрі мають особливу семантику й стандартизоване характерне оформлення: переліки, цитати, посилання, дати, числа, скорочення, знаки, власні назви, умовні позначення.
Текстовими засобами, або засобами актуалізації семантики тексту, є шрифтові (гарнітура, стиль, кегель) й не-шрифтові (розрядка, втяжка, лінійки, колір) виділення, спеціальні архітектонічні засоби тощо.
Є різні види текстів: віршований, драматичний, прозовий, таблиці і виводи, нотний, формульний, бібліографічний; покажчики, реферати, епіграф, присвята, колонтитули, титульний текст тощо. Останні шість видів тексту є також елементами апарату видання.
Коротко про деякі з названих понять, що характеризують текст.
Архітектоніка тексту. Це його будова, форма, виражена шрифтовими й нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту.
Структурованість і системність тексту. Структурованість - це ознака тексту, яка виражає наявність певних зв’язків між елементами та одиницями тексту. Системність - ознака, що вказує на існування певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки.
Цілісність. Текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст перетворюється в не-текст за умови, коли графічно-знакове оформлення виходить за межу допустимого сприймання певного предмета як тексту.
Просторово-часова дискретність. Текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі та часі під час його і написання, і читання.
Одиниці тексту - переліки, цитати, посилання, дати, числа, скорочення, знаки, власні назви, умовні позначення - добре описані у редакційно-видавничій літературі
Текст і дискурс
Філологія як наука гуманітарна, на відміну від точних наук, допускає множинність визначень того самого поняття. Це, зокрема, стосується термінів текст і дискурс, для яких дослідники пропонують усе нові й нові визначення.
За всього різноманіття визначень у сучасній лінгвістиці вирізняється три основні підходи до вирішення термінологічної проблеми: утотожнення понять текст і дискурс, повне розмежування понять за характеристикою статика об’єкта (текст) /динаміка комунікації (дискурс) і залучення тексту до поняття дискурсу. Розбіжності в підходах до визначення цих понять зумовлюються як історією становлення наукової галузі, об’єктом якої є текст, так і складністю, багатогранністю комунікативних одиниць вищої єдності.
Спочатку «лінгвістика тексту» слугувала загальним визначенням для будь-якого лінгвістичного дослідження тексту письмового або усного. Із цієї причини текст і дискурс розглядалися як взаємозамінні поняття. [1]
Отже, для з'ясування співвідношень між поняттями «текст» і «дискурс» розглянемо значення терміна «дискурс» у його сучасному тлумаченні.
Дискурс (франц. discours – промова, виступ) у широкому розумінні є складною єдністю мовної практики та екстралінгвістичних чинників (значуща поведінка, котра виявляється в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, що дає уявлення про учасників комунікації, їхні настанови й цілі, умови творення і сприйняття повідомлення. [1]
Переконливим є наступне важливе спостереження, зроблене О. С. Кубряковою та О. В. Александровою: «Під дискурсом треба мати на увазі іменний когнітивний процес, пов’язаний з реальним творенням мови, створенням мовного твору, текст є кінцевим результатом процесу мовної діяльності, що виливається в певну закінчену (і зафіксовану) форму» [27; 7, с. 324].
У структурі дискурсу виділяють три компоненти:
1) когнітивна модель змісту, тобто узагальнена модель референтної ситуації;
2) демонстрація знань про соціальний контекст, з урахуванням специфіки якого здійснюється соціальна взаємодія за допомогою текстів, а також
3) лінгвістичні знання про організацію дискурсу на макрорівні, тобто нарративних схемах побудови тексту, і на мікрорівні, під яким мають на увазі семантико-синтаксичні знання&
Когнітивний фрейм дискурсу виступає у вигляді ієрархії елементів, основними з яких є: «агент», «реципієнт», «засіб», «результат», «об’єкт», «причина», «умова», «час», «місце», «мета» та ін., і взаємодії цих елементів, що встановлюються уявленням про «дію» («акт»).
Загалом підхід до тексту з позиції процесу комунікації дає змогу виокремити такі основні засади:
- текст є породженням (продуктом) і відображенням ситуації;
- текст є вербально вираженою і знаково зафіксованою реакцією на ситуацією;
- як фрагмент екстралінгвістичної і власне лінгвістичної реальності текст має низку формальних і змістових категорій;
- як основний засіб спілкування текст живе саме в комунікації: у момент породження і в момент сприйняття;
- як створений людиною продукт текст пов’язаний з особливостями людської свідомості та мислення.
Створюючи текст, автор проводить селекцію знакових форм і відбирає ті з них, які, по-перше, максимально повно й адекватно відображатимуть і виражатимуть задум, а по-друге, максимально будуть відповідати “типу” реципієнта, входити в його знакому систему і змістовий код, що й дозволяє останньому сприймати і розуміти текст.
Отже, автор не тільки створює текст, а й прогнозує його сприйняття реципієнтом. Оскільки текст за своєю природою – явище не лише лінгвістичне, а й екстралінгвістичне, фактом власного існування він може змінювати дійсність. З огляду на подвійно спрямовану залежність тексту і навколинього світу можна говорити про текст як про особливу предикативну одиницю, якщо під предикацією розуміти вербальний акт “вписування” в навколишню дійсність; відображену в свідомості мовної особистості картину світу, що призводить до зміни останньої.
Під час вивчення феномена тексту не можна не звернутися до такого поняття, як інформація. Ми розглядаємо текст як повідомлення, що подається у вигляді письмового документа, літературно обробленого відповідно до його типу, яке складається з низки особливих єдностей із різними типами лексичного, лоіного і граматичного зв’язку, має певний модальний характер та прагматичну настанову. Під інформацією ми розуміємо саме таке повідомлення.
Інформація (лат. Information – роз’яснення, виклад) – повідомлення, яке містить щось нове; отримання нових відомостей про предмети, явища.
Інформація буває різних видів і може по-різному реалізовуватися. Проте беззаперечним є те, що інформація втілюється у тексті. Він фактично є її матеріальним виявом і відображенням.
Певною мірою це співвідношення можна порівняти з відношеннями між змістом і формою. Зміст – це те, що зображується у творі (тобто інформація – це те, що подається в тексті), те, про що дізнається з нього читач, що примушує реципієнта замислитися над порушеними автором питаннями. Що ж до форми, то вона перебуває зі змістом у діалектичному взаємозв’язку і постає як та сторона, що впорядковує та організовує зміст. Якщо зміст – це внутрішня сутність твору, то форма є вираженням цієї сутності. Так само і текст є вираженням інформації, яку він упорядковує за своїми законами.
Будь-який текст – це фрагмент інформаційної системи суспільства (інформаційний аспект), в якому він виконує роль засобу впливу на людей (комунікативний аспект).
Інформація – це повідомлення, яке містить щось нове, це отриманнянових відомостей про предмети, явища.
Сучасні науковці виокремили такі класифікації інформації, як:
- залежно від соціального наповнення 9соціальна та несоціальна);
- офіційна класифікація (масова, статистична, інформація про особу, правова, інформація довідково-енциклопедичного характеру);
- класифікація інформації у ЗМК (журналістська та нежурналістська);
- Найголовнішими функціями тексту є: контакнта, організуюча, формування поглядів, аферентна та заклична. [19]
Висновки
Текст – продукт творчої та мовної діяльності автора, спрямованої на втілення авторського задуму – експліцитно-імпліцитного відображення реальної або частково чи повністю вигаданої дійності, який естетично втілюється і викликає у читача інтелектуальну та емоційну реакції.
Тож, усі диференціальні ознаки тексту мають глибоке психологічне пояснення, оскільки текст не є самодостатньою сутністю і тісно пов'язаний із категоріями автора та читача.
Текст повинен бути логічним, послідовним, гармонійним, суттєвим, змістовим та грамотним.