Психологічні аспекти соціально-трудової реабілітації хворих та інвалідів
Інвалідами прийнято вважати людей з хронічними дефектами працездатності. Такого роду дефекти можуть бути оборотними, тимчасовими, в такому випадку суспільство встановлює для людини статус інваліда на певний строк, достатній для відновлення здоров'я та працездатності. Статус інвалідності присвоюється лікарями в процесі лікарсько-трудової експертизи. Перша група інвалідності передбачає, що людина не здатна навіть до праці з самообслуговування. Друга група інвалідності встановлюється для осіб, які мають серйозні захворювання, здатних пересуватися, виконувати нескладні трудові дії, але не здатних до професійної праці. Якщо захворювання або травма, що призвели до втрати працездатності, зачіпають приватні функції організму, не знижують загальної працездатності, людина отримує третю групу інвалідності, що дозволяє їй працювати в доступних видах праці.
Психологи, що займаються консультуванням у сфері професійного самовизначення, можуть зіткнутися з ситуаціями вимушеної у зв'язку з інвалідністю зміни людиною професії, тому їм корисна обізнаність в області професійної патології, вони повинні знати про соціальні служби, компетенції лікарів-профпатологів для об'єднання зусиль і успішної спільної діяльності.
Реабілітація – це процес, який має на меті допомогти інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня діяльності і підтримувати його, надавши їм тим самим кошти для зміни їх життя і розширення рамок їхньої незалежності. Медична реабілітація – процес, спрямований на відновлення і компенсацію медичними та іншими методами функціональних можливостей організму людини, порушених внаслідок вродженого дефекту, перенесених хвороб або травм. І. М. Скітяева під реабілітацією розуміє процес, мета якого – попередити розвиток інвалідності в період лікування захворювання і допомогти інвалідам у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності в рамках існуючого захворювання або тілесної недуги.
Виділяють три основні види реабілітації: а) реабілітація соматичних хворих та інвалідів; б) реабілітація психічних хворих та інвалідів; в) реабілітація інвалідів внаслідок травм.
За специфікою допомоги, розрізняють медичну, соціальну та професійну реабілітацію.
Медична реабілітація пов'язана з відновленням працездатності людини у вигляді лікувальних впливів. У рамках медичної реабілітації можуть використовуватися виготовлення протезів, інформування з питань медичної допомоги, методи відновлювальної терапії порушених функцій (масаж, лікувальна фізкультура, трудотерапія і психотерапія).
Соціальна реабілітація дозволяє адаптувати індивіда до змінених в результаті захворювання умов його сімейного і суспільного життя, запобігти соціальній ізоляції та пов'язані з нею форми девіантної поведінки. Соціальна реабілітація – це система заходів, що забезпечує поліпшення рівня життя інвалідів, створення їм рівних можливостей для повної участі в житті суспільства. У разі тривалого перебування людини в умовах клініки соціальна адаптація означає ресоціалізацію особистості, відновлення контактів з оточуючими людьми, формування активної соціальної позиції. Програма соціальної реабілітації інваліда спрямована на допомогу в соціально-побутовій адаптації, що передбачає оснащення технічними засобами орієнтування в просторі, на психологічну допомогу сім'ї інваліда, заходи в області психотерапії, психокорекції та консультування.
Професійна реабілітація передбачає повернення хворого до трудової діяльності з урахуванням наслідків захворювання і збереженої працездатності. Професійна реабілітація – це система заходів, що забезпечують інваліду можливість отримати відповідну або зберегти колишню роботу і просуватися по службі (роботі), сприяючи тим самим його соціальній інтеграції або реінтеграції. Трудова реабілітація – процес працевлаштування та адаптації інваліда на конкретному робочому місці. У ряді випадків професійна реабілітація включає професійну орієнтацію особистості, що приймає до уваги обмеження, які утворилися в результаті захворювання або інвалідності, і перекваліфікацію у разі вимушеної зміни виду професійної діяльності. Об'єктом турбот і предметом наукових досліджень психологів праці є програма професійної реабілітації, яка включає заходи щодо профорієнтації (інформування про види праці, профконсультування), профвідбір та профдобір, навчання та перенавчання, організаційну допомогу у створенні робочого місця для інваліда, допомога у виробничій адаптації.
Таким чином, медико-професійна реабілітація – це процес відновлення працездатності, що поєднує медичну реабілітацію з визначенням і тренуванням професійно значущих функцій, підбором професії та адаптацією до неї.
Професійна реабілітація ґрунтується на таких основних принципах (І. М. Скітяева).
1. Психолог спирається на збережені сенсорні та моторні функції та задіює компенсаторні механізми і можливості індивіда.
2. Організм людини розуміється як соматопсихологічна єдність, враховуються цілісна реакція особистості на хворобу або інвалідизацію та індивідуальні способи подолання хвороби.
3. Важке соматичне або психічне захворювання, що приводить до зниження або втрати працездатності та обмеження соціальних взаємодій, суб'єктивно переживається як психологічна криза, пов'язана з неможливістю реалізації особистістю свого життєвого задуму. Психологічна реабілітація покликана допомогти індивіду знайти або побудувати нові життєві смисли і розкрити можливості та перспективи їх реалізації.
Завданням будь-якого виду реабілітації, а в особливості психологічної, є створення рівноваги між психікою людини і навколишнім середовищем, підвищення рівня адаптивності особистості.
При відсутності можливості проводити реабілітацію нерідко розвиваються додаткові психічні розлади, не пов'язані безпосередньо з основним захворюванням і представляють собою форму психологічної дезадаптації. Ці вторинні порушення посилюють професійну і соціальну обмеженість та ізоляцію хворого. І. М. Скітяева відзначає найбільш поширені види вторинних психічних порушень:
а) формування комплексу неповноцінності, пов'язаного з переживанням хворим своєї відмінності від інших, зумовленої захворюванням або інвалідністю, що призводить до соціальної ізоляції та поведінкових девіацій;
б) формування психопатологічних проявів невротичного рівня; воно можливе на будь-якому етапі соматичного захворювання, однак найчастіше ці прояви визначають стан людини після стабілізації або редукції основних симптомів. Від 13 до 50% всіх соматичних хворих та інвалідів страждають вторинною невротичною патологією. Найбільш поширені невротичні розлади з неврастенічною, істеричною або обсесивно-фобічною симптоматикою. При тривалому перебігу соматичного захворювання або стійкої інвалідизації спостерігаються стабілізація невротичної симптоматики, формування неврозів і невротичних розвитку особистості;
в) розвиток депресивних проявів і суїцидальна поведінка при важких соматичних захворюваннях і незворотній інвалідності, пов'язане з переживанням особистістю втрати працездатності, соціальною ізоляцією, неможливістю реалізації життєвих планів і задумів. Велике значення в розвитку депресивних проявів мають особистісні, в першу чергу характерологічні особливості хворого. При наявності схильності до депресивних реакцій психологу, який здійснює реабілітуючі заходи, слід приділити особливу увагу профілактиці суїцидальної поведінки.
У процесі соціально-трудової та психологічної реабілітації психологами використовуються наступні методи: трудотерапія, психотерапія, техніки авторелаксації, методи зняття симптомів посттравматичних стресових розладів і т. д. Інвалідів навчають основам комп'ютерної грамотності, допомагають підготуватися до вступу до вузу або освоїти іншу професію. Мистецтво психолога, що займається реабілітацією, полягає в тому, щоб побудувати для кожного хворого або інваліда індивідуалізовану, з урахуванням особливостей його дефекту або хвороби, програму терапії, передбачати можливі варіанти компенсації, спроектувати процес відновлення через підбір послідовно ускладнюючих цілеспрямованих дій, спрогнозувати таку психокорекцію, яка дозволить особистості стати адаптованою до нової життєвої ситуації.