Основні характеристики тестів
3.2.1. Надійність тестів
Ступінь збігу результатів при повторному тестуванні одних й тих же спортсменів у однакових стандартних умовах називають надійністю тесту. Основне рівняння вимірювань при тестуванні має вигляд
,
де 
– зареєстрований у процесі вимірювань результат тесту; 
– дійсний результат, умовно відповідаючий середньому значенню вимірюваної величини при нескінченно великому вимірі одного показника в одних й тих же умовах, тобто, результат, який чекають отримати; 
– показник, що фіксує систематичні або випадкові помилки вимірів; 
– показник, що відображує відмінності у процедурі тестування при повторних вимірюваннях; 
– показник, що характеризує внутрішню нестабільність функціональних систем організму.
Ступінь близькості результатів ізалежить від величин ,,. Наприклад, коли визначають час простої реакції спортсмена на світловий подразник, вони впливають у процесі тестування на величину похибки у таких випадках:
▲ – при точності вимірювальних приладів до ± 0.01%;
▲ – при зміні яскравості світла, якщо має місце повторне тестування;
▲ – при нестабільності роботи зорового та нервово-м’язового апаратів. Два перші показники мають несуттєвий вплив на результати тестування. Тому у спортивній практиці в основному можна використовувати вираз виду
= + .
Надійність тестів перевіряють декількома способами шляхом порівняння результатів:
■ основного й повторного тестувань;
■ основного тесту та однотипного йому, що проводять для однієї групи випробовуваних, які належать даній сукупності;
■ одного й того ж тесту, що використовують для двох однорідних груп випробовуваних, які належать даній сукупності.
Для кількісної оцінки надійності тесту обчислюють коефіцієнт кореляції, який у теорії тестів називають коефіцієнтом надійності
,
де N – число випробовуваних, які брали участь у даному тестуванні; 
– результати 1-го тестування; 
– результати повторного тестування. Властивості коефіцієнта кореляції, які характеризують надійність тестування, мають ознаки: 
= 1.00-0.95 – висока; = 0.95-0.9 – добра; = 0.9-0.8 – прийнятна; = 0.8-0.7 – погана; = 0.7-0.6 – придатна лише для наближених оцінок; < 0.6 – не придатна для використання взагалі. Контроль за допомогою недостатньо-надійних тестів призводить до помилок в оцінці фізичного стану спортсменів і в плануванні їхніх навантажень. Для усунення відхилень у результатах вимірів використовують більшу кількість експертів, або додають число спроб і еквівалентних тестів.
Стабільність тестів
Стабільність тестів– це такий різновид надійності, який виявляють у ступені збігу результатів тестування, коли 1-й та подальші виміри розділені певним інтервалом часу. Повторне тестування називають ретестом. Висока стабільність тесту свідчить про збереження набутої у ході тренувань техніко-тактичної майстерності, рухових і психічних якостей. Вона передусім залежить від змісту тренувального процесу. При виконанні, наприклад, силових вправ, результати ретесту, як правило, зменшуються. На стабільність тесту впливають також його складність і тривалість тимчасового інтервалу між тестом і ретестом.
Для кількісної оцінки стабільності тестів використовують апарат математичної статистики.
Узгодженість тестів
Узгодженість тестів характеризується незалежністю результатів тестування від особистих якостей людини, яка проводить або оцінює тест. Якщо результати спортсменів у тесті, який здійснюють різні фахівці (експерти, судді, оцінювачі), збігаються, то це говорить про високий ступінь узгодженості цього тесту.
Коли створюють новий тест, необхідно перевірити його, перш за все, саме на узгодженість. Для цього розробляють уніфіковану методику проведення тесту, а потім два або більше фахівців по черзі тестують у стандартних умовах одних й тих же спортсменів. При інструментальній реєстрації, наприклад, часу бігу на певну дистанцію певного спортсмена, буває неспівпадання результатів у різних фахівців, оскільки деякі з них намагаються надати спортсменові кращу мотивацію. Узгодженість тесту оцінюють за коефіцієнтом узгодженості, який так само розраховують за допомогою апарату математичної статистики.
Еквівалентність тестів
Еквівалентні тести – це такі, в яких одну із якостей спортсмена, наприклад, рухову, можна заміряти за допомогою декількох тестів. Цей показник визначають таким чином: спочатку спортсмени виконують один різновид тесту, а після невеликого відпочинку інший. Якщо результати двох тестових оцінок збігаються (наприклад, кращі спортсмени у підтягуванні на поперечці показують кращий результат також і у віджиманні від підлоги), то ці два тести еквівалентні. Коефіцієнт еквівалентності визначають за допомогою кореляційного аналізу.
Інформативність тестів
Інформативність тесту– це ступінь точності, з якою тест вимірює досліджувану якість. Для кількісної оцінки інформативності результати даного тесту порівнюють з результатами тесту-критерію. При цьому обчислюють коефіцієнт кореляції, який називають коефіцієнтом інформативності
,
де t – результати даного тесту; k – результати тесту-критерію.
Інформативні тести залежать від виду спорту. Наприклад, для волейболістів – це час простої та складної реакцій, час реакції вибору, висота стрибка вгору та низка інших показників.
Питання для самоконтролю
1. Що називають тестами, які вимоги пред’являють до них?
2. Які існують групи тестів?
3. У чому полягає стандартизація методики тестів?
4. Що називають надійністю тестів та як її перевіряють?
5. Які існують властивості надійності тестів?
6. Що розуміють під стабільністю та під узгодженістю тестів?
7. Які тести називають еквівалентними, інформативними?
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ОЦІНОК
Основні поняття
Результати низки тестувань часто виражають у різних одиницях виміру. У багатоборстві, наприклад, необхідно зіставити результати, показані спортсменом у метанні списа та диска, у бігу на 200 і 1500 м, у стрибках в довжину й так далі. Ці результати безпосередньо не можна зрівнювати один із одним, бо вони не показують рівень підготовки і стан спортсмена. Таку проблему можна вирішити, якщо результати тестування представити у вигляді оцінок: очків, балів, відміток, розрядів й тому подібне.
Оцінкою або педагогічною оцінкою називають уніфіковану міру успіху, в якому-небудь завданні, а в окремому випадку у тесті. Процес визначення оцінок, який називають оцінюванням, полягає в наступному:
■ вибирають шкалу, за допомогою якої здійснюють переказ результатів тесту в оцінки;
■ перетворюють відповідно до вибраної шкали результати тесту в умовні бали чи таке інше;
■ порівнюють отримані бали з нормованими даними і виводять підсумкові оцінки.
Шкала оцінок може бути задана у вигляді математичного виразу формули, таблиці або графіка.