Порядок виконання геодезичних робіт

Рекогностування місцевості – це обов'язковий початковий етап робіт при проведенні інструментальних зйомок, призначений для вибору місця розташування точок знімальної мережі безпосередньо на місцевості. Рекогностування складається з початкового огляду, проектування мережі, закріплення відповідних точок.

Під час проведення рекогностування місцевості уточнюють і позначають місця закріплення точок теодолітного ходу. Відшукують пункти геодезичної основи, до яких буде прив’язаний теодолітний хід. Пункти теодолітного ходу розташовують так, щоб забезпечувалась взаємна видимість між сусідніми пунктами, у місцях, зручних для виконання кутових та лінійних вимірювань, а також з урахуванням доброго огляду ситуації місцевості, яку будуть знімати так, щоб з пункту ходу було видно якнайбільше контурів. Такими місцями можуть бути узбіччя доріг, тротуари, луки, просіки тощо. Під час рекоґностування складають схематичне креслення ходу з прив’язкою кожної точки ходу до 2-3 місцевих предметів. До завдань рекогностування належать: остаточний вибір місць розташування геодезичних пунктів на місцевості, з'ясування типів геодезичних центрів та глибини їх закладання. Розрізняють два методи рекогностування візуальний та приладний. Перший застосовують у відкритій місцевості, другий - у залісеній місцевості з суттєвими перепадами висот та незначною кількістю орієнтирів.

Установлення приладу в робоче положення.

Центрування – це дія, при якій центр лімба горизонтального кола сполучається зі стрімкою лінією, що проходить через точку стояння приладу. Центрування виконується за допомогою нитяного виска або оптичного центрира.

При центруванні теодоліта за допомогою нитяного виска штатив установлюється так, щоб висок виявився приблизно над точкою, а головка штатива була приблизно горизонтальна. Потім, послабивши становий гвинт, теодоліт переміщають по головці штатива до положення, коли вістря виска буде перебувати над центром точки; після цього становий гвинт закріплюють. Коливання нитяного виска не повинне перевищувати 1-2 мм щодо центру точки.

Горизонтування – приведення вертикальної осі обертання теодоліта в прямовисне положення, а, отже, площини лімба – у горизонтальне положення. Попереднє горизонтування грубо досягається при установці штатива, а точне приведення виконується піднімальними гвинтами з використанням попередньо повіренного циліндричного рівня при алідаді горизонтального кола.

Орієнтування теодоліта, який встановлений над точкою виконують в такій послідовності. Відкріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга і суміщають нуль алідади з нулем лімба. Закріплюють закріпний гвинт алідади і відкріплюють закріпний гвинт лімба та наводять зорову трубу теодоліта на точку орієнтування. Закріплюють закріпний гвинт лімба і відкріплюють закріпний гвинт алідади. Таке положення горизонтального круга називають орієнтуванням теодоліта на точку орієнтування.

При орієнтованому теодоліті зняті відліки з горизонтального круга на будь-яку точку місцевості будуть відповідати горизонтальним кутам fi . між напрямком на точку орієнтування і відповідною станцією місцевості. Довжину радіуса-вектора вимірюють сталевою стрічкою, сталевою рулеткою, або нитковим віддалеміром теодоліта.

Включення в створювану мережу елементів раніше прокладеної мережі як вихідну опору або з метою приєднання до неї. Прив'язка полігонометричного ходу полягає в тому, що одним або обома його кінцевими пунктами служать пункти раніше прокладеної мережі, на яких виміряються кути, утворені кінцевими сторонами ходу і сторонами раніше прокладеної мережі (прив'язка координатна й азимутальна). Прив'язка нівелірного ходу — включення в число точок ходу пункту прив'язки. Прив'язка тріангуляційної мережі здійснюється включенням у створювану мережу сторони раніше прокладеної мережі, причому на пунктах цієї сторони спостерігається не менш одного напрямку.

Для вимірювання горизонтальної проекції кута на місцевості теодоліт центрують над точкою. На точках , між якими вимірюють кут, встановлюють візирні цілі: тички, шпильки, марки тощо.

Сітку ниток установлюють згідно із зором спостерігача. Для цього трубу спрямовують на світлий фон (небо, білу стіну) і, обертаючи окулярне діоптрійне кільце, домагаються чіткого зображення сітки ниток у полі зору труби.

Дивлячись поверх труби, суміщають хрест прицілу з візирною ціллю (візирна ціль має з’явитись у полі зору труби). Після потрапляння візирної цілі в поле зору труби фіксують напрям закріплювальними ґвинтами горизонтального круга, алідади і труби. Обертанням фокусувального ґвинта домагаються чіткого зображення візирної цілі.

Види знімання ситуацій.

Є такі способи знімання ситуації:

§ Спосіб прямокутних координат (перпендикулярів)

Спосіб прямокутних координат (перпендикулярів) застосовують для знімання контурів, розташованих поблизу сторін теодолітного ходу. Цим способом положення точки об’єкта визначається вимірюванням віддалі від початку сторони і довжини перпендикуляра, який будують різними способами, опущеного з точки контуру на сторону ходу. Віддаль від початку знімальної сторони до основи перпендикуляра вимірюють стрічкою, рулеткою чи електронною рулеткою, а довжину перпендикуляра рулеткою чи електронною рулеткою один раз із точністю до 1 см.

Перпендикуляри, що більші за наведені у таблиці величини, підкріплюють лінійними засічками, довжина яких не має перевищувати довжину мірного приладу (стрічки чи рулетки). Якщо використовують електронну рулетку, то довжина лінійної засічки обмежується далекосяжністю приладу. Допустимі значення віддалей для способу кутових засічок подано в таблиці 3.1

Таблиця 3.1 Допустимі значення віддалей для способу кутових засічок

Масштаб знімання	Довжина перпендикуляра, м
Окомірне встановлення перпендикуляра	Встановлення перпендикуляра екером
1:2000
1:1000
1:500

Будуючи перпендикуляр на око, спостерігач стає у створі лінії, на яку треба опустити перпендикуляр, обличчям до точки, з якої опускається перпендикуляр, підіймає руки в напрямі лінії. Потім складає простягнуті руки перед собою і пересувається у створі лінії доти, доки стулені долоні будуть спрямовані на точку, з якої опускається перпендикуляр. У цей момент спостерігач перебуває у точці, яка основою перпендикуляра.

32,5

44,5

23,7

19,8

17,8

11,4

23,3

30,7

Л у к а

Р і д к и й л і с

Положення точки, що є основою перпендикуляра, можна визначити рулеткою і стрічкою. У цьому випадку нуль рулетки ставлять на точці С, яку знімають, і з неї, як із центра, описують дугу рулеткою, протягнутою у напрямі до стрічки, укладеної у створі лінії ходу. Найменший відлік рулетки відповідає довжині перпендикуляра і визначає положення його основи.

Рисунок 3.1 Зразок зарису знімання способом перпендикулярів

Спосіб кутових засічок

Спосіб кутових засічок застосовують там, де неможливо здійснити безпосереднє вимірювання віддалей.

Допустимі значення віддалей для способу кутових засічок подано в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Допустимі значення віддалей для способу кутових засічок

Масштаб знімання	Віддалі до контурів, м
Чітких	Нечітких
1:2000
1:1000
1:500

Для знімання точки а на пунктах теодолітного ходу, найближчих до точки, яку визначають, вимірюють кути b і b₁між стороною ходу і напрямом на точку а. Для контролю, якщо це можливо, вимірювання на таку точку виконують із трьох відомих точок ходу. Кут засічки g має бути не менший 30° і не більший 150°.

§ Спосіб лінійних засічок.

Застосовують для знімання контурів з чіткими обрисами.

Рисунок 3.3 Зарис знімання способом лінійної засічки

Під час знімання способом лінійних засічок довжини сторін засічки не мають перевищувати довжини мірного приладу (20-50 м), а з використанням електронної рулетки далекосяжності її роботи. Кут засічки в точці має бути в межах 30 – 150º.

Під час знімання контурів цим способом, зазвичай, вимірюють лінії безпосередньо від точок теодолітного ходу. Але можна поступити ще так. На знімальній лінії позначають точки основи засічки. Їх, зазвичай, вибирають так, щоб віддаль до них виражалась цілою кількістю метрів і щоб з точкою, яку визначають, вони утворювали приблизно рівносторонній трикутник (рис. 3.3).

Віддалі до точок засічки що розташовані на лінії ходу від точок знімальної основи, а також сторони засічки вимірюють стрічкою, рулеткою чи електронною рулеткою із заокругленням до сантиметрів.

§ Полярний спосіб (спосіб полярних координат).

Полягає у визначенні положення точки вимірюванням віддалі від пункту теодолітного ходу (полюса) до неї і кута між стороною теодолітного ходу (полярною віссю) і напрямом на точку, положення якої визначають.

Під час знімання полярним способом максимальні віддалі від приладу до контурів не мають перевищувати величин, поданих у табл. 3.3

Таблиця 3.3. Максимальні віддалі від приладу під час знімання полярним способом

Масштаб знімання і метод визначення віддалей	Полярні віддалі до контурів ситуації, м
Чітких	Нечітких
Для вимірювання нитковим віддалеміром
1:2000
1:1000
1:500	-
Для вимірювання стрічкою, оптичним віддалеміром, або електронною рулеткою
1:2000
1:1000
1:500

Для знімання полярним способом теодоліт установлюють у точці ходу, орієнтують лімб у напрямі на попередню або наступну точку ходу. Із закріпленим горизонтальним кругом обертаючи алідаду візують послідовно на визначувані точки і кожного разу відлічують горизонтальний круг із заокругленням до 5’ (на карті ці кути будують транспортиром). Віддалі до шуканих точок залежно від точності знімання вимірюють нитковим віддалеміром, або стрічкою, рулеткою чи електронною рулеткою. Результати вимірювань та контролю орієнтування записують у табличку біля зарису.