Володимир Вернадський (1863-1945) 3 страница
Відсутність будь-яких обмежень з боку ресурсів дає можливість зрости обсягам виробництва промислової продукції та послуг. Очевидно, дія економічного стимулу, який є наслідком такого надлишку ресурсів, має супроводжуватися введенням обмежень на забруднення навколишнього середовища.
Контроль над забрудненням навколишнього середовища
У своїх моделюваннях ми припускали, що розвиток атомної енергетики не привів ані до збільшення, ані до зниження середньої величини забруднення навколишнього середовища, яка припадає на одиницю промислової продукції. Екологічні наслідки використання атомної енергії поки що недостатньо з'ясовані. Одночасно зі зменшенням викидів деяких побічних продуктів, що утворюються в процесі споживання видобувного палива, таких як С02 чи двоокис сірки (802), будуть збільшуватися відходи у вигляді радіоактивних побічних продуктів. Вторинна переробка ресурсів, безсумнівно, знизить забруднення твердими відходами та деякими токсичними металами. Однак перехід на використання атомної енергії швидше за все матиме незначний вплив на більшість інших видів забруднення навколишнього середовища, включаючи побічні продукти більшої частини промислових підприємств, термальне забруднення, а також забруднення від різних видів сільськогосподарської діяльності.
Разом з тим цілком можливо, що світове співтовариство змогло б за наявності атомної енергії здійснювати контроль над забрудненням навколишнього середовища відходами промислових підприємств шляхом впровадження нових технологій. Вже зараз реалізуються великомасштабні заходи щодо розробки й установки в зонах промислового виробництва спеціальних пристроїв, які забезпечують цей контроль.
Як змінилася б поведінка моделі, якби у 1975 році була прийнята стратегія жорсткого контролю над забрудненням навколишнього середовища? Жорсткий контроль над забрудненням навколишнього середовища не обов'язково означає повну відсутність забруднення. Абсолютне усунення всіх видів забруднення неможливе у зв'язку як з технічними, так і з економічними обмеженнями. В економічному плані жорсткість стандартів щодо викидів забруднювачів у навколишнє середовище призводить до надзвичайного подорожчання контролю над забрудненням...
Можливість зниження існуючого темпу забруднення навколишнього середовища більш ніж у чотири рази швидше за все є нереальною у зв'язку з високою вартістю роботи, а також унаслідок технічної складності забезпечення захисту від деяких видів забруднення, таких як термальне забруднення, забруднення радіоактивними ізотопами, що утворюються у процесі виробництва атомної енергії, витік добрив, утворення часток азбесту за зносу гальмових накладок. Ми вважаємо виправданим включення у модель припущення про таке різке зниження забруднення навколишнього середовища у глобальному масштабі та протягом короткого часу, оскільки за допомогою моделі ми проводимо обчислювальний експеримент, а зовсім не тому, що віримо у можливість реалізації цієї стратегії в умовах існуючих політичних і соціальних інститутів. Стратегія контролю над забрудненням навколишнього середовища справді пом'якшує кризу забруднення. Чисельність населення і випуск промислової продукції на одну особу не є серйозною проблемою забруднення та виснаження природних ресурсів. Однак режим перевищення граничного значення все ще діє, і цього разу катастрофа настає в основному внаслідок нестачі продуктів харчування. Поки випуск промислової продукції продовжує зростати, також зростає врожайність з кожного гектара землі (до максимального значення, що у десять разів перевищує середню врожайність на 1900 рік) і продовжує здійснюватися розробка нових земель. Водночас частина зрошуваних земель вилучається під індустріально-міське будівництво. Крім того, частина земель піддається ерозії, особливо там, де практикуються капіталомісткі способи ведення сільського господарства. Зрештою досягається межа запасів зрошуваних земель, після чого подальше зростання чисельності населення призводить до зниження виробництва продуктів харчування на одну особу. Коли нестача продуктів харчування стає очевидною, відбувається відплив капіталу з промислового сектору в сільськогосподарський з метою збільшення врожайності земель. Менші обсяги капіталу залишаються для інвестування, і зрештою починає знижуватися випуск промислової продукції на одну особу. Коли виробництво продуктів харчування на одну особу падає нижче рівня, необхідного для забезпечення її нормального існування, починають зростати темпи смертності, що зупиняє зростання чисельності населення.
Зростання врожайності та контроль над народжуваністю
Проблема зростання врожайності та контроль над народжуваністю можуть розглядатися як наслідок надто малої кількості продуктів харчування, або надто великої чисельності населення. Вирішення за допомогою технічного прогресу першої проблеми полягало б у забезпеченні виробництва великих обсягів продуктів харчування, можливо, шляхом подальшого розвитку ідей "зеленої революції". (Розробка нових високоврожайних сортів зернових культур, яка і становить сутність зеленої революції, вже включена у вихідні рівняння моделі.) Вирішення за допомогою технічного прогресу другої проблеми полягало б у застосуванні поліпшених методів контролю над народжуваністю...
Альтернативна стратегія технічного прогресу: впровадження починаючи з 1975 року ідеального контролю над народжуваністю, здійснюваного на добровільний основі. У результаті зростання населення не призупиняється повністю, однак народжуваність помітно знижується, і зростання населення відбувається більш повільно. За даними комп'ютерних розрахунків, зростання народжуваності призупиняється з настанням продовольчої кризи, яка обвалюється на систему приблизно на 20 років пізніше.
Для розуміння одночасного зростання врожайності земель і забезпечення ідеального контролю над народжуваністю ми застосовуємо стратегії технічного прогресу в усіх секторах моделі світу, намагаючись обійти тим чи іншим способом весь спектр меж зростання. У модульованій системі мають місце: виробництво атомної енергії, вторинна переробка ресурсів, видобуток ресурсів навіть у найбільш важкодоступних місцях, максимально можливе обмеження забруднення навколишнього середовища, збільшення врожайності земель до небачених розмірів, народження тільки бажаних дітей. Проте зростання у системі все одно припиняється до початку 2100 року. У такому випадку це відбувається внаслідок одночасного настання відразу трьох криз. Надмірна експлуатація земель призводить до їх ерозії та падіння виробництва продуктів харчування. Високий рівень добробуту населення світу
(але не такий, як сьогодні у США) забезпечується за рахунок сильного виснаження ресурсів. Зростає забруднення навколишнього середовища, наслідком якого є хоч і незначне, однак збільшення темпу смертності. Використання досягнень технічного прогресу для вирішення проблем, що виникають призвело до подовження періоду зростання населення і промисловості, але не усунуло існуючих верхніх меж цього зростання.
Режим перевищення граничного значення
Сумні міркування про ряд катастроф, які нам пророкує модель світу, втрачає сенс, якщо згадати, що багато співвідношень моделі е лише наближеними і сама модель має обмежені можливості. Ми підкреслюємо ще раз, що жоден із представлених комп'ютерних розрахунків не є пророкуванням. Зроблені на підставі такої моделі висновки про динамічну поведінку системи стосуються лише фізичних аспектів людської діяльності. В ній передбачається, що соціальні змінні - структура розподілу доходів, уявлення про бажаний розмір родини, переваги стосовно товарів, послуг, продуктів харчування - будуть формуватися за тими самими правилам, за якими вони формувалися в усьому світі у недалекому минулому. Всі ці правила, як і ті загальнолюдські системи цінностей, котрі вони представляють, формувалися на етапі зростання нашої цивілізації. Вони, звичайно, піддавалися б значним змінам в умовах зниження чисельності населення та його доходів. Оскільки нам складно уявити, які нові форми соціальної поведінки людей могли б виникнути в умовах краху системи і наскільки швидко вони могли б поширитися по всьому світі, та ми й не намагалися моделювати такі соціальні змінні. І наша модель може вважатися адекватною лише до тієї межі, після якої припиняється зростання і починається крах системи. Хоча ми з обережністю ставимося до наявних у цій моделі наближень і спрощень, проте вона приводить нас до одного висновку, який виявляється правильним за будь-яких припущень із раніше розглянутого нами.
Базовий режим поведінки світової системи - експоненціальне зростання населення та капіталу і крах системи, що настає за ним. Як ми вже зазначали раніше, розглядаючи представлені результати комп'ютерних розрахунків, цей режим поведінки системи має місце незалежно від того, чи передбачається повна відсутність змін в існуючій системі або будь-який інший ряд змін, пов'язаних із технічним прогресом.
Негласне припущення, яке стояло за всіма представленими в цьому розділі комп'ютерними розрахунками, полягає в тому, що населенню і капіталу дозволено зростати до досягнення ними "природних" меж. Це припущення лежить в основі прийнятої людством на теперішній час системи цінностей. Як тільки ми вводимо це припущення в модель, результатом стає такий режим поведінки системи, за якого вона у випадку свого зростання перевищує гранично допустиме значення, після чого настає її крах. Коли ми вводимо у модель технічний прогрес, який успішно знімає деякі рамки, що обмежують зростання, або дає змогу уникнути будь-якої кризи, система просто доростає до іншої межі, тимчасово її перевищує і знову зазнає краху. У рамках припущення того, що не буде навмисного (свідомого) обмеження зростання населення і капіталу та що це зростання "саме вийде на свої межові рівні", ми не змогли знайти такого пакета стратегій, який би дав змогу уникнути режиму краху системи.
Справді, зрозуміти механізм виникнення режиму краху системи не так уже й складно. Вся мережа взаємозалежних контурів зворотних зв'язків, що утворюють світову систему, пронизана запізненнями за часом між причинами та їх наслідками, ці (відставання), на нашу думку, необхідно було б включити в модель для забезпечення її відповідності процесам, що відбуваються у реальному світі. Це природні відставання, які не можуть бути змінені жодними нововведеннями технічного прогресу. Серед них можна назвати, наприклад, відставання (з періодом близько 15 років) між народженням дитини і часом, коли вона вперше може відтворити себе. Такі відставання, що є невід'ємними атрибутами процесів старіння населення, вносять деяке неминуче відставання у здатність населення реагувати через зміну темпів народжуваності на мінливі зовнішні умови.
Ще одне відставання спостерігається між моментом викиду забруднювача в навколишнє середовище і початком його відчутного впливу на здоров'я людей. Воно складається з часу, протягом якого забруднювач переміщується у повітряному середовищі, ґрунті або у воді до його потрапляння в їжу людини, а також час з моменту перетравлення чи поглинання забруднювача організмом людини до моменту появи клінічних симптомів. Цей другий відрізок відставання може за тривалістю доходити до 20 років, як це має місце стосовно канцерогенних речовин.
Ще одна група запізнювань має місце внаслідок того, що капітал не можна миттєво перенести з одного сектору системи в інший у відповідь на картину попиту, що змінилася, тому що для створення нового капіталу в промисловості та розробки нових земель у сільському господарстві необхідний певний час, а також унаслідок того, що натуральні природні системи потребують тривалого часу для зниження концентрації забруднювачів або перетворення їх у нешкідливі форми.
Відставання в динамічній системі мають значення тільки в тому випадку, коли сама система зазнає швидких змін. Простий приклад допоможе пояснити це твердження. Коли ви ведете автомобіль, то має місце дуже коротке неминуче відставання між вашим сприйняттям ситуації на дорозі та вашою реакцією на неї. Крім того, є більш тривале відставання між вашим натисканням на педаль акселератора або гальма і зворотною реакцією автомобіля на цю дію. Ви вже навчилися справлятися з цими відставаннями. Ви знаєте, що через них швидко рухатися небезпечно. Якщо ви будете їздити швидко, то рано чи пізно випробуєте на собі режим перевищення граничного рівня швидкості та подальшої катастрофи. Якби у вас були зав'язані очі й ви повинні були б керувати автомобілем за підказкою пасажира, що сидить поруч з вами на передньому сидінні, відставання між сприйняттям ситуації на дорозі і дією стало б набагато більше. Якби у цій ситуації ви намагалися рухатися з нормальною швидкістю або з безперервним прискоренням (як це відбувається за експоненціального зростання), наслідки були б катастрофічними.
У такий самий спосіб відставання в контурах зворотних зв'язків світової системи не становили б жодної проблеми, якби система зростала дуже повільно або не зростала зовсім... Однак в умовах швидкого зростання система примусово втягується у прийняття нових стратегій і дій задовго то того, як виявляться і будуть належно оцінені наслідки минулих стратегій та діянь. В умовах експоненціального зростання і постійних змін, що прискорюються, у системі ситуація лише погіршується.
Так, населення і капітал, що зростають за експоненціальним законом, не лише досягають своїх меж, а протягом певного часу перевищують його доти, доки інші частини системи з властивими їм відставаннями не почнуть обмежувати це зростання. Експоненціальне зростання забруднення довкілля може набагато перевищити критичний рівень, оскільки ці наслідки виявляються лише через роки після викиду забруднювача, що визначає його...
Технічний прогрес у реальному житті
Сподівання оптимістів, які повірили в можливості технічного прогресу, ґрунтуються на його здатності усувати або розширювати межі зростання населення та капіталу. Але ми вже показали, що у світовій моделі використання технічного прогресу для вирішення очевидних проблем, таких як виснаження ресурсів, забруднення довкілля або нестача продуктів харчування, не впливає на найсуттєвішу проблему - експоненціальне зростання у кінцевій та складній системі. Навіть наші спроби використати в моделі найбільш оптимістичні оцінки тих переваг, що надає технічний прогрес, не змогли запобігти кінцевому падінню чисельності населення і виробництву промислової продукції та фактично навіть не змогли у жодному з розглянутих випадків, усунути крах системи за межами 2100 року.
Побічні ефекти технічного прогресу
Гаррет Карден (Garret Hardin) визначає побічні ефекти як "ті ефекти, які я не передбачив чи про які я не бажаю думати". На його думку, у зв'язку з тим, що вони у дійсності є невід'ємними від основного ефекту, їм у жодному разі не варто клеїти ярлик побічних* Звичайно, будь-яка нова технологія має побічні ефекти, й однією з основних цілей створення моделей саме і є їх виявлення. Представлені в цьому розділі комп'ютерні розрахунки виявили деякі побічні ефекти впровадження нових технологій та їх впливу на фізичну та економічну системи світу. На жаль, модель на теперішньому етапі її розроблення не демонструє соціальних побічних ефектів упровадження нових технологій, але саме ці ефекти часто є найважливішими у світлі впливу нових технологій на життя людей.
Зелена революція та її поширення в країнах з орієнтацією економіки на сільське господарство можуть бути прикладом, узятим із недалекого минулого, який демонструє, як успішне впровадження нової технології породжує соціальні побічні ефекти. Зелена революція, яка полягає у використанні нових різновидів насіння у поєднанні зі спеціальним режимом застосування добрив та пестицидів, була задумана як нова технологія, котра дасть змогу вирішити проблему забезпечення продуктами харчування населення всього світу... Передбачалося, що зелена революція не тільки збільшить виробництво продуктів харчування, а й водночас вробить сільськогосподарські операції більш трудомісткими, що забезпечить тим самим більшу зайнятість населення та меншу капіталомісткість сільськогосподарського виробництва...
Попередня підготовка до впровадження нових технологій потребує принаймні тривалого часу. Будь-яка зміна звичних способів ведення господарства вимагає часу на адаптацію, протягом якого населення несвідомо або усвідомлено перебудовує існуючу систему таким чином, щоб ця зміна вписалася в неї. Але, якщо зміна старих технологій на нові може здійснюватися дуже швидкими темпами, то політичні та соціальні інститути зазвичай змінюються дуже повільно. Більше того, вони майже ніколи не змінюються до виникнення відповідної соціальної потреби, навіть якщо вона передбачається заздалегідь. Ці зміни мають місце лише як реакція у відповідь на потребу, що вже виникла. Вище ми розглядали динамічний ефект, що є наслідком наявності у моделі світу фізичних відставань. Але необхідно пам'ятати і про наявність соціальних відставань, зумовлених необхідністю адаптації суспільства до змін, які відбуваються, або підготовки до них. Такі відставання, чи то фізичні, чи соціальні, є причиною зменшення стабільності світової системи та збільшення ймовірності реалізації "режиму перевищення граничного значення". Соціальні відставання, як і фізичні, стають все більш критичними, оскільки процес експоненціального зростання створює додаткову напруженість все швидшими темпами. Щоб населення світу зросло з одного до двох мільярдів осіб, йому знадобилося більше ста років. Але третій мільярд додався вже за 30 років, і залишилося менш ніж 20 років для додавання четвертого мільярда. П'ятий, шостий, а можливо, і сьомий мільярди можуть додатися ще до 2000 року, тобто менш ніж за ЗО років, якщо відраховувати від теперішнього моменту часу. Хоча швидкість змін у сфері нових технологій поки не відстає від швидкості зростання чисельності населення, людство не зробило практично жодних нових відкриттів, які б дали йому можливість збільшити швидкість змін у соціальній сфері (політиці, етиці, культурі).
Проблеми, які не мають технічних вирішень
Коли міста Америки були молодими, вони швидко зростали. Землі було багато, вона була дешевою, безупинно зводилися нові будинки, в урбанізованих районах збільшувалася чисельність населення, зростав випуск промислової продукції. Однак зрештою вся земля у центрі міста була забудована. Була досягнута фізична межа, за якої могли зупинитися зростання чисельності населення та промисловості в цій частині міста. Технічним вирішенням цієї проблеми стало будівництво хмарочосів із ліфтами, що, власне кажучи, призвело до того, що розмір земельної ділянки перестав бути фактором, що обмежує зростання. У центральній частині міста з'явилося більше людей і більше підприємств. Потім виникло нове обмеження. Недостатня швидкість пересування робітників та доставляння товарів у густонаселену центральну частину міста стало обмежувати подальше зростання виробництва. Для цієї проблеми знову було знайдено технічне вирішення - споруджено мережі швидкісних магістралей, системи громадського транспорту, вертолітні стоянки на вершинах найвищих хмарочосів...
Транспортне обмеження вдалося зняти, будинки стали ще вищими, населення зросло ще більше... Заможніші люди, що мають можливість економічного вибору, переїжджали жити у приміську зону. У центральних районах міста - шум, високий рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність, наркоманія, зубожіння, страйки робітників і перебої в роботі сфери соціальних послуг. Якість життя у центральному районі міста впала. Часткове припинення зростання населення і промисловості у місті пояснюється виникненням проблем, що не мають технічних вирішень. Технічне рішення можна визначити як "таке, котре потребує внесення змін тільки в методи технічних наук і майже не потребує внесення змін у систему загальнолюдських цінностей та уявлення про мораль". Багато проблем сьогодення не мають технічних вирішень. Прикладами можуть бути гонка ядерних озброєнь, расова ворожнеча, безробіття. Навіть якщо технічному прогресу буде під силу задовольнити усі фізичні потреби, цілком може виникнути проблема, яка не має технічного вирішення, або ціла низка таких проблем, що зрештою покладе край зростанню населення та капіталу.
Вибір меж
У минулому технічне вирішення проблем, породжуваних природною реакцією навколишнього середовища на будь-який процес зростання, здійснювалося настільки успішно, що навколо принципу боротьби за подолання меж, які виникли, на відміну від принципу існування в рамках цих меж, сформувався цілий прошарок культури. Він підживлювався уявленнями про колосальні розміри землі та наявних на ній запасів ресурсів і відносної малості людини і масштабів її діяльності. Але співвідношення між фізичними межами Землі та масштабами людської діяльності змінюється. Криві експоненціального зростання щорічно додають в екосистему мільйони людей та мільярди тонн забруднювачів навколишнього середовища. Навіть в океані, котрий колись здавався практично невичерпним, один за одним зникають види живих організмів, що його населяють...
Багато хто може не погодитися з твердженням, що зупинка зростання населення і капіталу повинна відбутися в недалекому майбутньому, але практично ніхто не стане стверджувати, що матеріальне зростання на нашій планеті може тривати нескінченно. На сучасному етапі історії майже в усіх сферах людської діяльності поки що є можливість зробити раніше згаданий вибір. Людина ще може сама встановити для себе межі зростання і зупинити його на власний розсуд за рахунок ослаблення частини сильних впливів, що породжують зростання капіталу та чисельності населення, або за рахунок включення в систему відповідних контр дій, які протидіють зростанню, або за рахунок того та іншого одночасно. Такі контр дії за реалізації їх на практиці швидше за все виявляться непопулярними. Вони, безперечно, будуть потребувати значного перетворення існуючих соціальних та економічних структур, які культивувалися століттями зростання та глибоко позначилися у культурі. Альтернативою цьому шляху є очікування настання такого часу, коли вартість технічного прогресу перевищить кредитоспроможність суспільства, чи побічні ефекти технічного прогресу почнуть самі гальмувати зростання, чи коли виникнуть проблеми, які не матимуть технічного вирішення. Після настання такого моменту можливості вибору вже не буде. Зростання буде зупинено такими впливами, які більше не залежать від вибору людини, і ситуація, що виникла, як показує розглянута тут модель світу, може здатися значно гіршою порівняно з тими ситуаціями, котрі людство могло б вибрати для себе саме.
Ми вирішили за необхідне так докладно зупинитися тут на аналізі наслідків технічного прогресу, оскільки, як з'ясувалося, "технічний оптимізм"
- найбільш небезпечна реакція, яка найчастіше зустрічається, на отримані за допомогою розглянутої моделі світу висновки. Справа в тому, що технічний прогрес може послабити симптоми проблеми, але аж ніяк не вплинути на причини проблеми, котрі її породжують. Таким чином, віра в технічний прогрес як засіб вирішення всіх проблем може відвернути нашу увагу від більш фундаментальної проблеми - проблеми зростання в кінцевій системі - і перешкодити нам вжити ефективних заходів, щодо забезпечення її вирішення.
З іншого боку, ми, звичайно, не збираємося дискредитувати технічний прогрес як щось похмуре, марне чи непотрібне. Ми самі є фахівцями у галузі техніки і працюємо в технічній установі. Ми глибоко впевнені, що чимало з розглянутих тут технологічних нововведень - повторне отримання сировини з відходів, пристрої для захисту навколишнього середовища від забруднення, протизаплідні засоби - стануть життєво важливими для забезпечення майбутнього існування людського суспільства, якщо вони будуть використовуватися поряд з упровадженням самою людиною свідомих обмежень зростання в системі. Ми виступили б проти необґрунтованої відмови від вигід технічного прогресу з такою самою переконливістю, з якою виступаємо тут проти їх необґрунтованого прийняття. Можливо, найкращим коротким виразом нашої позиції з цього питання є гасло асоціації "Сьєрра клаб": "Не сліпе заперечення прогресу, а заперечення сліпого прогресу". Нам хотілося б сподіватися, що за прийняття кожної нової технології суспільство враховуватиме відповіді на три наведених нижче питання перед тим, як ця технологія буде впроваджена та набуде великого поширення. Ось ці питання:
1. Які будуть побічні ефекти, як фізичні, так і соціальні, від великомасштабного впровадження нової технології?
2. Які соціальні зміни необхідно здійснити до впровадження цієї технології і скільки часу необхідно на їх реалізацію?
3. Якщо нова технологія може бути успішно реалізована й усуне яку-небудь природну межу зростання, то на яку наступну межу вийде система, випробовуючи це зростання? Чи надасть перевагу суспільство тому, щоб опинитися віч-на-віч із проблемами виходу на другу межу чи захоче залишитися з проблемами, породженими виходом на ту межу, яку нова технологія покликана усунути?
Розділ 8. Людина як предмет філософського осягнення
Людвіг Фоєрбах (1804-1872)
Німецький філософ, представник класичної німецької філософії. Головним завданням своєї філософії вважав відповідь на питання, якою є справжня природа людини, як визначити її шлях до щастя. Для розкриття природи людини застосовує поняття любові. Подальший прогрес людства Л. Фоєрбах вбачав в утвердженні нової філософії - релігії, що культивуватиме любов людини до людини, як до Бога. Безсмертя принципово заперечував, вважав його марнотною мрією.
Фрагменти до характеристики моєї філософської біографії
Сумніви
Як мислення відноситься до буття, як логіка відноситься до природи? Чи обґрунтований перехід від однієї до другої? У чому корінь неминучості, принципу цього переходу? У межах логіки ми вбачаємо, як прості визначення, наприклад, буття, ніщо, щось, інше, кінечне, безкінечне, сутність, явище, - переходять одне в одне та взаємно одне одного скасовують, але самі по собі вони - абстрактні, односторонні, заперечні визначення; разом із тим, як може ця ідея, що охоплює всі дані визначення в усій повноті, виявитися такою самою категорією, як усі ці кінцеві її визначення? Неминучість логічного процесу є заперечністю, властивою логічним визначенням. Але що таке заперечне в абсолютній, довершеній ідеї? Тільки те, що вона перебуває лише в стихії мислення? Але звідки тобі відомо, що існує інша стихія? З логіки? У жодному випадку; адже якраз логіка сама по собі знає лише про себе, лише про мислення. Отже, "інше" логіки дедукується не з логіки, не логічним, а алогічним шляхом, іншими словами, логіка лише тому переходить у природу, що мислячий суб'єкт поза логікою наштовхується на безпосереднє буття, на природу, змушений до визнання її завдяки безпосередній, тобто природній, позиції. Не було б природи, ніколи логіка, ця непорочна діва, не породила б її із себе. <...>
Яке ж відношення філософії до релігії? - Гегель вельми наполягав на порозумінні філософії з релігією, саме з ученням християнської релігії. При всьому тому він бере релігію лише як ступінь духу. В будь-якому випадку існуючі релігії містять нескінченно багато огидного та несумісного з істиною. Але чи не слід би саму релігію зрозуміти у більш загальному смислі? А порозуміння з філософією чи не повинно полягати лише у визнанні та виправданні певних учень? Чи немає якогось іншого виду порозуміння?
<...>
Яке ж відношення філософії Гегеля до сучасності та майбутнього? Як світ думки чи не є вона світом минулого? Чи не зводиться вона до спогаду людства про те, чим воно було, але чим воно більше не є?
<...>
Дисертація (про єдиний, універсальний, безкінечний розум)
Всі люди погоджуються з тим, що вони мислять; мислення не є чимось особливим, що притаманне одним і чого немає в інших; суттєвою рисою людини є те, що вона мислить; тому мислення є чимось суспільним, всезагальним; розум - це людськість людей, їх рід, тому що вони істоти мислячі. Але як рід тут відноситься до індивідуума, як відноситься сутність до існування, розум - до мислячих суб'єктів? Можливо, так, як узагалі загальне відноситься до індивідуального, наприклад, ніс - до носів, що окремо існують? Кожний ніс є чимось окремим та своєрідним. Сутність же носа не є чимось особливим, не є тим, що він короткий або довгий, гострий або тупий, не те, що він - це окремий ніс, а що він - просто ніс. Якщо не враховувати його особливих властивостей, його одиничності, цей ніс не відрізняється від носа іншої людини, сутність носа в усіх людей однакова. Але ніс як такий не існує; це - абстракція. Існує лише багато різноманітних носів; по собі тотожна сутність тут лише ідея, лише думка. Але чи володіє кожна людина окремим та особливим розумом1, подібно тому як має вона окремий, особливий ніс. Що ж, розум є простою абстракцією? Ні! Оскільки я мислю, оскільки я є мислячим суб'єктом, у мені дійсно існує наявне всезагальне, як всезагальне, розум безпосередньо, як розум. Тут неминуче сутність та існування утворюють щось нерозривно єдине, завдяки цьому я, як мисляча істота, в акті мислення як індивідуум ставлюся до розуму, як до моєї сутності не так, як я в полі чуттєвого індивідуума ставлюся до роду. Я - чиста сутність мислення, в мисленні, зникає відмінність між всезагальним та одиничним. Розум існує в індивідуумі, у собі самому. За інших обставин розум не був би більше розумом; він би потрапив до категорії чуттєвих сутностей. Від розуму не можна абстрагувати жодного всезагального поняття та закріпити його як рід; він невід'ємний від самого себе, він є родом самого себе, чистою єдність з самим собою; його сутністю є його буття, його буття є його сутністю. До розуму застосовне те, що Плотін казав про душу: "У неї не можна вирізнити душу взагалі та сутність душі; душа є лише чистою формою", - до нього застосовне те, що богослови говорять про Бога. Природа розуму не чуттєва; він існує не у формі чуттєвості, а у самому собі, у формі надчуттєвої суттєвості та всезагальності; він існує лише у тотожності з самим собою; його відношення до наявного буття є його відношенням до самого себе. Таким чином, у мисленні як в акті реалізації розуму, або як мисляче, я не той або цей, але й жодний із них, ніхто, не та чи інша людина, але просто людина; не поза іншими, не відрізняючись та відокремлюючись від них, - таким я буваю лише як чуттєва істота, - але в єдності з усіма, я - всі люди, якраз тому, що розум як єдність самого себе, або як абсолютна тотожність, є єдністю всіх, оскільки його сутність, як і його існування, становить єдність. Чуттєвий вияв нескінченної єдності та всезагальності розуму - це мова. Мова не перетворює думку на дещо всезагальне, вона лише вказує, вона лише реалізуєте, чим сама собою є думка, не моя, а всезагальна думка, принаймні потенційно. <...>