Бертран Рассел (1872-1970) 1 страница
Англійській філософ, логік, суспільний діяч, засновник сучасної філософії логічного аналізу. За Б. Расселом, сутність філософського пізнання полягає не в проясненні філософської термінології, а в систематичному розумінні навколишнього світу. Доктрина "знання через безпосереднє знайомство" посідає центральне місце в епістемології Б. Рассела. У його суспільно-політичних поглядах поєднувались лібералізм, антифашизм і антикомунізм.
Людське пізнання. Його сфера та межі
Розділ І. Індивідуальне і суспільне пізнання
Наукове пізнання прагне стати абсолютно безособовим і намагається затверджувати те, що відкрите колективним розумом людства. В цьому розділі я розгляну, наскільки воно має успіх у досягненні цієї мети та якими елементами індивідуального пізнання слід пожертвувати для досягнення можливої міри успіху в цьому.
Колектив знає і більше, і менше, ніж індивідуум: він знає, як колектив, весь зміст енциклопедії та всі внески праць наукових установ, але він не знає тих близьких до серця й інтимних речей, які утворюють колорит і саму тканину індивідуального життя. Коли людина говорить: "Я ніколи не зможу передати того жаху, який я пережив, побачивши Бухенвальд" або "Ніякі слова не можуть показати моєї радості, коли я знову побачив море після довгих років тюремного ув'язнення", вона говорить про щось таке, що є істинним у найстрогішому і найточнішому значенні слова: вона володіє через свій досвід пізнанням, яким не володіють ті, чий досвід був іншим, і яке не піддається повному вираженню в словах. Якщо вона першокласний майстер слова, вона може створити у сприйнятливого читача стан свідомості, не в усьому відмінний від її власного, але якщо вона спробує скористатися науковими методами, потік її досвіду буде безнадійно загублений у запорошеній пустелі.
Мова, наш єдиний засіб повідомлення наукового знання, соціальна за своєю суттю, походженням і головними функціями. Звичайно, якби математик потрапив на безлюдний острів із зошитом і олівцем, він, імовірно, спробував би прикрасити свою самотність обчисленнями за допомогою мови математики; правда також, що людина може писати щоденник, який вона приховує від усіх, окрім себе. У повсякденному житті більшість із нас користується словами при роздумах на самоті. Проте головною метою мови є спілкування, і для того, щоб служити цій меті, вона має бути народним, а не особистим діалектом, винайденим саме тим, хто говорить.
...Існує два способи дізнатися, що позначає слово: один - шляхом визначення значення слова за допомогою інших слів, що називається вербальним визначенням; інший - коли часто чуємо слово у присутності об'єкта, який воно позначає, що називається наочним визначенням. Зрозуміло, що наочне визначення спочатку є єдино можливим, оскільки вербальне визначення припускає знання слів, що вживаються у визначальній частині. За допомогою вербального визначення ви можете дізнатися, що п'ятикутник є плоскою фігурою з п'ятьма сторонами, проте дитина не цим способом дізнається значення таких повсякденних слів, як "дощ", "сонце", "обід" або "ліжко". Таких слів навчають, вимовляючи потрібне слово з особливим наголосом, коли дитина бачить відповідний об'єкт. Внаслідок цього значення, яке дитина повинна пов'язати зі словом, є продуктом її особистого досвіду і має відмінності відповідно до обставин та її здатності сприймати. Дитина, яка часто бачить дрібний дощ, що мжичить, пов'яже зі словом "дощ" іншу ідею, ніж дитина, яка бачила тільки тропічні зливи. Короткозора і та, що нормально бачить, дитина пов'яжуть різні образи зі словом "ліжко".
Правда, освіта веде - і не без успіху - до знеособлення мови. "Дощ" видається вже не явищем особистого досвіду, а "краплями води, що падають з хмар на землю", і "вода" - вже не тим, що може нас намочити, а Н20. Що ж до водню й кисню, то вони одержали вербальні визначення, які мають бути вивчені напам'ять, причому не має значення, розумієте ви їх чи ні. Отже, в процесі вашої освіти світ слів все більше і більше відокремлюється від світу відчуттів; ви опановуєте мистецтвом правильного використання слів, як ви могли б оволодіти мистецтвом гри на скрипці; врешті-решт, ви стаєте таким віртуозом у маніпулюванні словами, що вам навряд чи потрібно пам'ятати, що слова мають значення. Тепер ви стаєте цілком суспільною людиною, і навіть найпотаємніші ваші думки виявляються цілком відповідними для енциклопедії. Зате ви вже не можете більше сподіватися стати поетом, і якщо ви спробуєте виконувати роль закоханого, ви знайдете, що ваша знеособлена мова не дуже придатна для висловлювання почуттів, що переживаються вами. Ви пожертвували висловлюванням заради повідомлення, і те, що ви можете повідомити, виявляється абстрактним і сухим.
Вельми важливим фактом виявляється те, що чим більше ми підходимо до закінченої абстрактності логіки, тим меншою стає неминуча відмінність у значеннях, які різні люди пов'язують зі словом. Я не бачу підстави, чому взагалі повинна бути якась відмінність між двома освіченими людьми в розумінні значення ідеї, що повідомляється їм словом "3481". Слова "або" і "и!" мають кожне абсолютно одне і те саме значення для двох різних логіків. Чиста математика в усіх її частинах працює поняттями, що мають цілком суспільний і безособовий характер. Причиною цього є те, що математичні поняття нічого не отримують від відчуттів, а джерелом усього особистого є саме відчуття. Тіло є апаратом, що відчуває та реєструє, що постійно передає роздратування із зовнішнього світу; роздратування одного тіла ніколи не бувають абсолютно однаковими з роздратуваннями іншого, хоча практичні й соціальні потреби навчили нас не звертати уваги на відмінності між сприйняттями двох осіб, що стоять поряд. У побудові фізики ми підкреслювали просторово-часовий аспект наших сприйняттів, тобто аспект, найабстрактніший і споріднений з логікою та математикою. Це ми зробили, прагнучи до популярності, заради того, щоб повідомити доступне для повідомлення і для того, щоб покрити інше темним покривом забуття.
Проте простір і час, наскільки люди знають їх, насправді зовсім не такі безособові, як наука зображає їх. Теологи зображають Бога тим, що дивиться на простір і час ззовні, без пристрасті та з повним усвідомленням цілого; наука намагається наслідувати цю безсторонність із деяким видимим успіхом, але успіх цей до певної міри ілюзорний. Людські істоти відрізняються від Бога теологів тим, що їх простір і час мають свої "тут" і "тепер". Те, що знаходиться тут і тепер, - живе, а те, що далеке від нас, ховається в тумані, що поступово все більше згущується. Все наше пізнання поширюється з просторово-часового центру, який є крихітним відрізком, що ми займаємо в кожний певний момент. "Тут" - дуже невизначений термін, - в астрономічній космології Чумацький Шлях може розглядатися як "тут"; при вивченні Чумацького Шляху "тут" є Сонячною системою; при вивченні Сонячної системи "тут" - це Земля; в географії це місто або район, в якому ми живемо; у фізіологічному вивченні відчуття - це мозок у його протилежності всій решті тіла. Ширші "тут" завжди містять у собі менш широкі "тут" як свої частини; будь-яке "тут" містить у собі мозок того, хто говорить або принаймні частину його. Подібні ж міркування застосовні й до "тепер".
Наука претендує на усунення "тут" і "тепер". Коли на поверхні Землі відбувається будь-яка подія або явище, ми визначаємо його положення в просторово-часовому різноманітті, приписуючи йому широту, довготу і дату. Ми розробили техніку, що дає можливість усім кваліфікованим спостерігачам з точними інструментами дійти одного і того самого визначення широти, довготи і дати. Внаслідок цього в цих визначеннях немає більше нічого особистого, оскільки ми задовольняємося числовими свідченнями, значення яких не дуже детально досліджено. Довільно вирішивши, що довгота Гринвіча і широта екватора дорівнюють нулю, відповідно розраховують інші широти й довготи. Але що таке "Гринвіч"? Цей термін навряд чи є відповідним неупередженому погляду на всесвіт, і його визначення не е математичним. Щоб краще визначити "Гринвіч", треба привести людину до нього і сказати: "Ось Гринвіч". Якщо хто-небудь уже визначив широту і довготу місця, де ви знаходитеся, то "Гринвіч" може бути визначений широтою і довготою відносно цього місця; він знаходиться, наприклад, на стільки-то градусів на схід і на стільки-то градусів на північ від Нью-Йорка. Але це не позбавляє від "тут", яким тепер замість Гринвіча € Нью-Йорк.
Більше того, абсурдно визначати як Гринвіч, так і Нью-Йорк за їх широтою й довготою. Гринвіч є реальним місцем, населеним реальними людьми і забудованим будинками, які існували ще до того, як він став пунктом відліку довгот. Ви можете, звичайно, описати Гринвіч, але завжди може знайтися інше місто з тими самими ознаками. Якщо ви хочете бути впевненим, що ваш опис не буде віднесено ні до якого іншого місця, ви повинні згадати його відношення до якого-небудь іншого місця - наприклад, сказати, що він знаходиться в стількох-то милях униз по Темзі від Лондонського моста. Але тоді ви повинні будете визначити "Лондонський міст". Раніше або пізніше ви все-таки постанете перед необхідністю визначити якесь місце як те, що знаходиться "тут", і це буде егоцентричним визначенням, оскільки місце, про яке йтиметься, не буде "тут" для всіх. Можливо, й існує спосіб уникнути цього; пізніше ми повернемося до цього питання. Але не існує, проте, явного і легкого способу, і поки цей спосіб не знайдено, всі визначення широти і довготи страждають суб'єктивністю цього "тут". Це означає, що хоча різні люди приписують одному й тому самому місцю одну й ту саму широту і довготу, вони все-таки в кінцевому підсумку приписують не одне і те саме значення цифрам, які вони знаходять.
Звичний світ, у якому, як ми впевнені, ми живемо, є конструкцією частково науковою, частково ж донауковою. Ми сприймаємо столи як круглі або прямокутні всупереч тому факту, що художник, щоб відтворити їх вигляд, повинен малювати еліпси або не прямокутні чотирикутники. Ми бачимо людину такою, що має приблизно одні й ті самі розміри, не зважаючи на те, що знаходиться вона від нас у двох футах або у дванадцяти. Поки нашу увагу не привернуто до фактів, ми абсолютно не усвідомлюємо ті поправки, які досвід примушує нас робити за інтерпретації фізичних явищ. Є величезна дистанція від дитини, яка малює людину в профіль із двома очима, до фізика, який говорить про електрони і протони, але протягом усієї цієї дистанції є прагнення до однієї й тієї самої мети: усунути суб'єктивність відчуття і замінити його знанням, яке було б одним і тим самим для всіх, хто сприймає.
...При обговоренні підстав для віри в будь-яке емпіричне твердження ми не можемо уникнути сприйняття з усією його особистою обмеженістю. Наскільки інформація, яку ми одержуємо з цього дефектного джерела, може бути очищена фільтром наукового методу і блискуче вийти з цього фільтра богоподібною у своїй безсторонності й об'єктивності - є важким питанням, з яким нам доведеться багато мати роботи. Проте одне зрозуміло із самого початку: тільки тією мірою, якою початкові дані заслуговують на довіру, може існувати якась підстава для прийняття обширної космічної будови висновку, яка ґрунтується на них.
Я зовсім не припускаю, що початкові дані сприйняття мають бути визнані безперечними; цього я зовсім не думаю. Є добре відомі методи підтвердження або послаблення сили індивідуального свідоцтва; певні методи використовуються в судах, інші - дещо відмінні - використовуються в науці. Але всі вони виходять з того принципу, що деяке значення має бути приписано кожному свідоцтву, оскільки тільки завдяки цьому принципу вважається, що відоме число свідоцтв, які узгоджуються одне з одним, дає високий ступінь імовірності. Індивідуальні сприйняття є основою всього нашого пізнання, і немає жодного методу, за допомогою якого ми можемо починати з даних, які є загальними для багатьох спостерігачів.
Розділ XI. Факт, віра, істина і пізнання
А. Факт
"Факт", у моєму розумінні цього терміна, може бути визначений тільки наочно. Все, що є у Всесвіті, я називаю "фактом". Сонце - факт; перехід Цезаря через Рубікон був фактом; якщо у мене болить зуб, то мій зубний біль є фактом. Якщо я що-небудь стверджую, то акт мого твердження є фактом, і якщо це твердження істинне, то є фактом, завдяки якому воно є істинним, проте цього факту немає, якщо воно помилкове. Припустимо, що господар м'ясної лавки говорить: "Я все розпродав, це факт", - і безпосередньо після цього в лавку входить знайомий господарю покупець і одержує з-під прилавка відмінний шматок молодого баранчика. В цьому випадку господар м'ясної лавки збрехав двічі: один раз, коли він сказав, що все розпродав, і другий - коли сказав, що цей розпродаж є фактом. Факти є те, що робить твердження істинними або помилковими. Я хотів би обмежити слово "факт" мінімумом того, що повинно бути відоме для того, щоб істинність або помилковість кожного твердження могла випливати аналітично у тих, хто затверджує цей мінімум. Наприклад, якщо пропозиції: "Брут був римлянин" і "Касій був римлянин" кожна затверджує факт, то не можна сказати, що речення: "Брут і Касій були римляни" затверджує новий факт. Ми вже бачили, що питання про те, чи існують негативні і загальні факти, пов'язане з труднощами. Ця тонкість, проте, у своїй більшості - лінгвістичного характеру.
Під "фактом" я маю на увазі щось, що існує, незалежно від того, визнають його за таке чи ні. Якщо я дивлюся в розклад потягів і бачу, що є вранішній потяг о десятій годині до Единбурга, то, якщо розклад правильний, існує дійсно потяг, який є "фактом". Твердження в розкладі саме е фактом, незалежно від того, істинне воно чи ні, але воно тільки затверджує факт, якщо воно істинне, тобто якщо є дійсний потяг. Більшість фактів не залежить від нашого волевияву, тому вони називаються "суворими", "впертими", "неусувними". Фізичні факти в більшій своїй частині не залежать не тільки від нашого волевияву, але навіть від нашого досвіду.
Все наше пізнавальне життя є з біологічного погляду частиною процесу пристосування до фактів. Цей процес має місце, більшою чи меншою мірою, в усіх формах життя, але називається "пізнавальним" тільки тоді, коли досягає певного рівня розвитку. Оскільки не існує різкої межі між нижчою твариною і найвидатнішим філософом, остільки зрозуміло, що ми не можемо сказати точно, в якому саме пункті ми переходимо зі сфери простої поведінки тварини у сферу, яка заслуговує за своєю гідністю найменування "пізнання". Але на кожному ступені розвитку має місце пристосування, і те, до чого тварина пристосовується, є середовищем фактів.
Б. Віра
"Віра", до розгляду якої ми переходимо, володіє властивою їй за її природою і тому неминучою невизначеністю, причина якої лежить у безперервності розумового розвитку від амеби до homo sapiens. У її найрозвиненішій формі, досліджуваній головним чином філософами, вона виявляється в затвердженні пропозиції. Понюхавши повітря, ви вигукуєте: "Боже! В будинку пожежа!" Або, коли затівається пікнік, ви говорите: "Подивіться на хмари. Буде дощ". Або, знаходячись у потягу, ви хочете охолодити оптимістично налаштованого супутника зауваженням: "Останній раз, коли я їхав тут, ми спізнилися на три години". Такі зауваження, якщо ви не маєте на увазі ввести в оману, виражають віру. Ми так звикли до вживання слів для вираження віри, що може здатися дивним говорити про "віру" в тих випадках, коли слів немає. Але зрозуміло, що навіть тоді, коли слова вживаються, вони не виражають суть справи. Запах горіння примушує вас спочатку думати, що будинок горить, а потім з'являються слова, але не як сама віра, а як спосіб убирання її в таку форму поведінки, завдяки якій вона може бути повідомлена іншим. Я зараз маю на увазі, звичайно, віру, яка не є дуже складною і витонченою. Я вірю, що сума кутів багатокутника дорівнює такому числу прямих кутів, яке дорівнює подвійному числу його сторін мінус чотири прямі кути, але людина повинна б була мати надлюдську математичну інтуїцію, для того, щоб повірити в це без слів. Проте простіший вид віри, особливо коли вона викликає дію, може обходитися повністю без слів. Ідучи із супутником на станцію залізниці, ви можете сказати: "Нам потрібно бігти; потяг зараз повинен відійти". Але якщо ви знаходитеся наодинці, ви можете мати ту саму віру і так само швидко бігти без жодних слів.
Я пропоную тому трактувати віру як щось таке, що може мати доінтелектуальний характер і що може виявлятися в поведінці тварин. Я схильний думати, що іноді суто тілесний стан може заслуговувати на назву "віра". Наприклад, якщо ви входите в темряві у вашу кімнату, а хтось поставив крісло на незвичне місце, ви можете наткнутися на крісло тому, що ваше тіло вірило, що в цьому місці немає крісла. Але для нашої мети зараз розрізнення у вірі того, що відноситься на частку думки, а що на частку тіла, не має великого значення. Віра, як я розумію цей термін, є певним станом або тіла, або свідомості, або й того, й іншого. Щоб уникнути багатослівності, я називатиму її станом організму та ігноруватиму відмінність між тілесними і психічними чинниками.
Однією з характерних рис віри є те, що вона має стосунок до чогось зовнішнього в значенні, розібраному вище. Простим випадком, який може спостерігатися біхевіористично, є те, коли завдяки умовному рефлексу наявність А викликає поведінку, властиву В. Це стосується важливого випадку дії відповідно до одержаної інформації: тут А позначає слова, що чуються, а В - те, що ці слова позначають.
...У тварини або дитини віра виявляється у дії або в серії дій. Віра собаки в присутність лисиці виявляється в тому, що вона біжить по сліду лисиці. Але у людей, у результаті володіння мовою і затриманих реакцій, віра часто стає більш-менш статичним станом, що містить у собі, можливо, вимовляння або уявлення відповідних слів, а також відчуття, що становлять різні види віри. Стосовно цих останніх, то ми можемо назвати: по-перше, віру, пов'язану з наповненням наших відчуттів висновками, властивими тваринам; по-друге, згадку; по-третє, очікування; по-четверте, віру, нерефлекторно породжувану свідоцтвом, і, по-п'яте, віру, що виникає зі свідомого висновку. Можливо, що цей перелік е одночасно і неповним і, частково, занадто повним, але, звичайно, сприйняття, згадка й очікування відрізняються одне від одного відносно пов'язаних із ними відчуттів. "Віра" тому є широким родовим терміном, а стан віри не відрізняється різко від близьких до нього станів, які зазвичай не вважаються вірою.
Коли слова тільки виражають віру, яка стосується того, що вони означають, віра, що виявляється словами, в такому самому ступені невизначена, в якій невизначене значення слів, що її виражають. Зовні галузі логіки і чистої математики не існує слів, значення яких було б абсолютно точним, не виключаючи навіть таких, як "сантиметр" і "секунда". Тому навіть тоді, коли віра виражається в словах, що мають той вищий ступінь точності, до якого тільки спроможні емпіричні слова, все-таки залишається більш-менш незрозумілим питання про те, що є тим, у що ми віримо...
Філософія, як і наука, повинна зрозуміти, що, коли повна точність недосяжна, має бути винайдена деяка техніка, яка допоможе поступово скоротити сферу неточного і недостовірного. Яким би бездоганним не був наш вимірювальний апарат, завжди залишаться відрізки, відносно яких ми сумніватимемося стосовно того, чи будуть вони більше, менше або дорівнюватимуть метру; проте не існує жодних меж уточнень, за допомогою яких кількість таких сумнівних відрізків може бути зменшена. Так само, коли віра виражається в словах, завжди залишаються якісь обставини, про які ми не можемо сказати, чи роблять вони віру істинною, чи помилковою, але значення цих обставин може бути необмежено зменшено частково завдяки досконалішому аналізу слів, частково ж завдяки досконалішій техніці спостереження. Теоретична можливість або неможливість повної точності залежить від того, чи є фізичний світ дискретним, або безперервним.
В. Істина
Я переходжу тепер до визначення "істини" і "хиби". Деякі речі очевидні. Істинність є властивістю віри і, як похідне, властивістю речень, що виражають віру. Істина полягає в певному відношенні між вірою й одним або більше фактами, іншими, ніж сама віра. Коли цього відношення немає, віра виявляється помилковою. Речення може бути назване "істинним" або "помилковим", навіть якщо ніхто в нього не вірить, проте за тієї умови, що якби хто-небудь у нього повірив, то ця віра виявилася б істинною або помилковою, зважаючи на обставини.
Все це, як я вже сказав, очевидно. Але зовсім не очевидними є: природа відношення між вірою і фактом, якого вона стосується; визначення можливого факту, що робить цю віру істинною; значення вжитого в цьому реченні слова "можливий". Поки немає відповіді на ці питання, ми не можемо одержати жодного адекватного визначення "істини".
Візьмемо приклад. У Джефферсона була віра, втілена в словах: "У Північній Америці є мамонти". Ця віра могла бути істинною, навіть якщо ніхто не бачив жодного мамонта; коли він виражав свою віру в словах, могла бути пара мамонтів у незаселеній частині Скелястих гір, і незабаром після цього вони могли бути винесені в море повінню на річці Колорадо. В цьому випадку, всупереч істинності його віри, на її користь не було б жодного свідоцтва.
...Значення речення складається зі значень слів, з яких воно складається, і з правил синтаксису. Значення слів повинні виходити з досвіду, а значення речення не потребує цього. Я з досвіду знаю значення слів "людина" і "крила" й, отже, знаю значення речення: "Існує крилата людина", хоча я і не сприймав у досвіді того, що позначає це речення. Значення речення завжди може зрозуміти як у деякому розумінні опис. Коли цей опис дійсно описує факт, речення буває "істинним"; якщо ні, то воно "помилкове".
Важливо при цьому не перебільшувати роль умовності. Поки ми розглядаємо віру, а не речення, в яких вона виражається, умовність не відіграє жодної ролі. Припустимо, що ви чекаєте зустрічі з людиною, яку ви любите, але якої якийсь час не бачили. Ваше очікування цілком може бути мовчазним, навіть якщо воно складне. Ви можете сподіватися, що ця людина при зустрічі усміхатиметься; ви можете пригадати його голос, його ходу, вираз його очей; очікуване вами може бути таким, що тільки гарний митець міг би його зобразити, і не словами, а на картині. В цьому випадку ви чекаєте того, що відомо вам з досвіду, й істина або хиба вашого очікування залежить від відношення ідеї до враження: ваше очікування буде "істинним", якщо враження, коли воно здійсниться, буде таким, що могло б бути прототипом вашої ідеї, якби порядок подій у часі був зворотним. Це ми і виражаємо, коли говоримо: "Це те, що я чекав побачити". Умовність з'являється тільки у разі перекладу віри мовою або (якщо що-небудь говорять нам) мови вірою. Більше того, відповідність мови і віри, за винятком абстрактного змісту, зазвичай ніколи не буває точною: віра багатша за складом і деталями, ніж речення, яке вибирає тільки деякі найпомітніші риси. Ви говорите: "Я скоро його побачу, а думаєте: "Я побачу його всміхненим, постарілим, дружньо налаштованим, але соромливим, із безладною шевелюрою і в не начищених черевиках" - і так далі, з нескінченною різноманітністю подробиць, про половину з яких ви можете навіть не мати гадки.
...Але коли ми переходимо до чого-небудь такого, чого ніхто у своєму досвіді не переживає і ніколи не переживав, наприклад, до внутрішніх частин Землі або до світу, яким він був до початку життя, то віра й істина стають абстрактнішими порівняно з наведеними вищеприкладами. Ми повинні тепер розглянути, що може матися на увазі під "істиною", коли підтверджувальний факт ніким у досвіді не випробуваний.
Передбачаючи можливі заперечення, я виходитиму з того, що фізичний світ, який існує незалежно від сприйняття, може мати певну структурну схожість зі світом наших сприйняттів, але не може мати якої-небудь якісної схожості. Коли я говорю, що він має структурну схожість, я виходжу з того, що відносини, які упорядковують, у термінах яких визначається структура, є такими самим просторово-часовими відносинами, які нам відомі з нашого власного досвіду. Деякі факти фізичного світу - саме ті, природа яких визначається просторово-часовою структурою, - є, отже, такими, якими мн їх можемо уявити. З іншого боку, факти, що стосуються якісного характеру фізичних явищ, є, мабуть, такими, якими ми їх і уявити не можемо.
Далі, тоді як немає жодних утруднень для припущення, що існують неймовірні факти, ми все-таки повинні думати, що, крім звичної віри, не може бути такої віри, факти якої були б факти неймовірні. Це дуже важливий принцип, але якщо тільки він не зіб'є нас зі шляху, то вже трохи знадобиться уваги до логічної сторони справи. Першим пунктом логічної сторони є те, що ми можемо знати загальну пропозицію, хоч і не знаємо жодних конкретних прикладів її. На вкритому галькою морському березі ви можете сказати з вірогідною істинністю вашого вислову: "На цьому березі є камінчики, яких ніхто ніколи не помітить". ...Ми так само повністю розуміємо твердження:
"Всі люди смертні", як розуміли б його, якби могли дати повний перелік усіх людей; бо для розуміння цієї пропозиції ми повинні з'ясувати тільки поняття "людина" і "смертний" і значення того, що є кожним конкретним прикладом цих понять.
Тепер візьмемо твердження: "Існують факти, яких і не можу уявити". Я не розглядаю питання про те, чи є це твердження істинним; я хочу тільки показати, що воно має розумний зміст. Перш за все зазначимо, що якби воно не мало розумного змісту, то твердження, що суперечить йому, також не мало б змісту й, отже, не було б істинним, хоча воно також не було б і помилковим. Зазначимо далі, що для того, щоб зрозуміти таке твердження, досить наведених прикладів із непоміченими камінчиками або з числами, про яких не думають. Для з'ясування таких речень необхідно тільки розуміти слова і синтаксис, що беруть участь у реченні, що ми і робимо. Якщо все це є, то речення зрозуміле; чи є воно істинним - це інше питання.
...Особливістю цих випадків є те, що ми можемо уявити загальні обставини, які могли б підтвердити нашу віру, але не можемо уявити конкретних фактів, що є і прикладами загального факту.
...Віра, яка належить до того, що не надане в досвіді, відноситься, як показує наведений вище розгляд, не до індивідуумів зовні досвіду, а до класів, жоден член яких не даний у досвіді. Віра повинна завжди бути доступною розкладанню на елементи, які досвід зробив зрозумілими, але коли віра набуває логічної форми, вона вимагає іншого аналізу, який припускає компоненти, невідомі з досвіду. Якщо відмовитися від такого аналізу, що психологічно вводить в оману, то в загальній формі можна сказати: кожна віра, що не є простим імпульсом до дії, має образотворчу природу, сполучену з відчуттям схвалення або несхвалення; у разі схвалення вона "істинна", якщо є факт, що має із зображенням, в яке вірять, таку саму схожість, яку має прототип з образом; у разі несхвалення вона "істинна", якщо такого факту немає. Віра, що не є істинною, називається "помилковою".
Це і є визначення "істини" і "хиби".
Г. Пізнання
Я підходжу тепер до визначення "пізнання". Як і у випадку з "вірою" й "істиною", тут є деяка неминуча невизначеність і неточність у самому понятті. Нерозуміння цього призвело, як мені здається, до істотних помилок у теорії пізнання. Проте слід бути наскільки можливо точним відносно неминучого недоліку точності у визначенні, якого ми шукаємо.
...Яку ознаку, крім істинності, повинна мати віра для того, щоб вважатися знанням? Проста людина сказала б, що має бути надійне свідчення, здатне підтвердити віру. Під звичним кутом зору це правильно для більшості випадків, в яких на практиці виникає сумнів, але як вичерпна відповідь на питання це пояснення не годиться. "Свідчення" складається, з одного боку, 8 фактичних даних, які приймаються за безперечні, і, з іншого боку, з певних принципів, за допомогою яких із фактичних даних робляться висновки. Зрозуміло, що цей процес незадовільний, якщо ми знаємо фактичні дані й принципи висновку тільки на основі свідоцтва, оскільки в цьому випадку ми потрапляємо в порочне коло або в нескінченний регрес. Ми повинні, тому, звернути нашу увагу на фактичні дані й принципи висновку. Ми можемо сказати, що знання складається, по-перше, з певних фактичних даних і певних принципів висновку, причому ні те, ні інше не потребує стороннього свідоцтва, і, по-друге, з усього того, що може затверджуватися за допомогою застосування принципів висновку до фактичних даних. За традицією вважається, що фактичні дані постачаються сприйманням і пам'яттю, а принципи висновку є принципами дедуктивної й індуктивної логіки.