Олександр Потебня (1835-1891) 2 страница
Людвіг Вітгенштайн (1889-1951)
Австрійський філософ. "Ранній" Л. Вітгенштайн розробляє концепцію значення, яка ґрунтується на понятті "іменування" (референція), дотримуючись поділу тверджень на синтетично та аналітично істинні. "Пізній" Л. Вітгенштайн переглянув оцінку можливостей повсякденної мови, прийнявши тезу, що вона е мовою досконалою, але нею потрібно вміти користуватися. На його думку, люди, використовуючи повсякденну мову, грають у мовні ігри, які відображають різні форми життя.
Логіко-філософський трактат
1. Світ є все, що є подією.
1.1. Світ є сукупністю фактів, а не речей.
1.11. Світ визначають факти, і визначають тим, що це всі факти.
1.12. Бо сукупність фактів визначає, що є подією, а що не є нею.
1.13. Факти в логічному просторі є світом.
1.2. Світ розпадається на факти.
1.21. Щось може бути чи не бути подією, а вся решта лишитись таким, як є.
2. Те, що є подією, фактом, є існуванням станів речей.
2.01. Стан речей є поєднанням предметів (об'єктів, речей).
2.011. Для речі важливо, що вона може бути складовою стану речей.
2.012. У логіці немає нічого випадкового: якщо річ може бути складовою стану речей, то ця можливість має бути вже наперед закладена в ній.
2.0121. Якби якійсь речі, що може існувати сама собою, потім відповідала якась ситуація, то це здавалося б випадковістю.
Якщо речі можуть бути складовою станів речей, то це вже має бути властиве їм.
(Ніщо логічне не може бути тільки-можливе. Логіка розглядає кожну можливість, і всі можливості є її фактами.)
Так само як ми взагалі не можемо думати про якісь просторові предмети поза простором, а про часові поза часом, ми не можемо думати про жоден предмет поза можливістю його зв'язку з іншими предметами.
Якщо я можу думати про предмет у контексті стану речей, то не можу думати про нього поза можливістю такого контексту.
2.0122. Річ самостійна, оскільки вона може виступати в усіх можливих ситуаціях, проте ця форма самостійності є формою зв'язку зі станом речей, формою несамостійності. (Слова не можуть виступати двома різними способами, окремо і в реченні.)
2.0128. Якщо я знаю предмет, то знаю і всі його можливості узгоджуватися з тим чи іншим станом речей.
(Кожна така можливість має бути притаманна предметові).
Не можна потім знайти якусь нову можливість.
2.01281. Щоб знати предмет, не конче знати його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні.
2.0124. Якщо дані всі предмети, то тим самим дані також усі можливі стани речей...
<...>
2.02. Предмет простий.
2.0201. Кожне висловлювання про сукупності можна розкласти на висловлювання про їхні складники та на речення, що описують ті сукупності в цілому.
2.021. Предмети утворюють субстанцію світу. Тому їх не можна скласти докупи.
2.0211. Якби світ не мав субстанції, то відповідь на питання, чи дане речення має сенс, залежала б від того, чи якесь інше речення правдиве.
2.0212. Тоді б неможливо було накреслити образ світу (правдивий чи хибний).
2.022. Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму.
2.023. Ця стійка форма складається саме з предметів.
2.0231. Субстанція світу може визначати лише форму, а не матеріальні властивості. Бо їх утворюють тільки речення, тільки взаємне розташування предметів.
2.0232. Між іншим: предмети безбарвні.
2.0233. Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного - незалежно від їхніх зовнішніх властивостей - лише тим, що вони різні.
2.02381. Або річ має властивості, яких не має жодна інша, - тоді її можна просто вирізнити з-поміж інших за описом і вказати на це; або є речі, всі властивості яких належать до спільних їм усім, - тоді взагалі неможливо вказати на одну з них.
Бо якщо річ нічим не відрізняється, то я не можу її вирізнити, інакше вона була б якраз вирізнена.
2.024. Субстанція є тим, що існує незалежно від усього, що є фактом.
2.025. Вона є формою і змістом.
2.0251. Простір, час і барва (барвистість) є формами предметів.
2.026. Тільки тоді, коли існують предмети, може існувати стійка форма світу.
2.027. Стійке, тривале і предмет - одне.
2.0271. Предмет - це те, що стійке й тривале; взаємне розташування предметів - те, що змінне й нетривале.
2.0272. Взаємне розташування предметів утворює стан речей.
2.03. У стані речей предмети сплітаються один з одним, як ланки ланцюга.
2.031. У стані речей предмети перебувають у певних відношеннях один з одним.
2.032. Ті певні відношення, в яких перебувають предмети в стані речей, є структурою стану речей.
2.033. Форма є можливістю структури.
2.034. Структура факту складається зі структур станів речей.
2.04. Сукупність наявних станів речей є світом.
2.05. Сукупність наявних станів речей визначає також, яких станів речей немає.
2.06. Наявність і відсутність станів речей є дійсністю. (Наявність станів речей ми називаємо також позитивним фактом, а їхню відсутність - негативним.)
2.061. Стани речей незалежні один від одного.
2.062. З наявності чи відсутності якогось стану речей не можна робити висновки про наявність чи відсутність іншого стану речей.
2.063. Реальність у своїй сукупності є світом.
2.1. Ми творимо собі образи фактів.
2.11. Образ виявляє ситуацію в логічному просторі - наявність і відсутність станів речей.
2.12. Образ є моделлю реальності.
2.13. Предметам відповідають в образі елементи образу.
2.181. Елементи образу репрезентують в образі предмети.
2.14. Образ полягає в тому, що його елементи певним способом пов'язуються один з одним.
2.141. Образ є фактом.
2.15. Те, що елементи образу певним способом пов'язуються один з одним, показує, що так само пов'язуються одна з одною речі.
Назвемо цей зв'язок елементів образу його структурою, а можливості тієї структури - його формою відображення.
2.151. Форма відображення - це можливість речей так само пов'язуватися одна з одною, як елементи образу.
2.1511. Саме так образ пов'язаний з дійсністю: він досягає її.
2.1512. Це ніби мірка, прикладена до дійсності.
2.15121. Лише крайні пункти поділки дотикаються до вимірюваного предмета.
2.1513. З цього погляду до образу належить також відображальний стосунок, що робить його образом.
2.1514. Відображальний стосунок складається з підпорядкування один одному елементів образу та речей.
2.1515. Ці підпорядкування є немовби моцаками елементів образу, якими образ доторкається до реальності.
2.16. Щоб бути образом, факт повинен мати щось спільне з відображуваним.
2.161. Образ і відображуване повинні мати щось тотожне, щоб одне взагалі могло бути образом іншого.
2.17. Щоб змогти своїм способом відобразити - правдиво чи хибно - реальність, образ повинен мати з нею щось спільне, а саме: свою форму відображення.
2.171. Образ може відображати будь-яку реальність, форму якої має. Просторовий образ - усе просторове, кольоровий - усе кольорове, і т. д.
2.172. Проте образ не може відображати своєї форми відображення; він її виявляє.
2.173. Образ свій об'єкт зображає ззовні (його кутом зору є його форма зображення), тому його зображення правдиве або хибне.
2.174. Проте образ не може вийти за свою форму зображення.
2.18. У кожного образу будь-якої форми для того, щоб він міг узагалі - правдиво чи хибно - відображати дійсність, має бути з нею щось спільне; цим спільним є логічна форма, або форма дійсності.
2.181. Коли форма відображення є логічною формою, тоді образ називаємо логічним образом.
2.182. Кожен образ є також логічним образом. (Зате не кожен образ є, наприклад, просторовим.)
2.19. Логічний образ може відображати світ.
2.2. Образ і відображуване мають спільну логічну форму відображення.
2.201. Образ відображає дійсність, виявляючи можливість буття і небуття того чи іншого стану речей.
2.202. Образ віддає можливу ситуацію в логічному просторі.
2.203. Образ містить у собі можливість ситуації, яку він віддає.
2.21. Образ узгоджується або не узгоджується з дійсністю; він вдалий або невдалий, правдивий або хибний.
2.22. Образ віддає те, що віддає, незалежно від своєї правдивості чи хибності, через форму відображення.
2.221. Те, що образ віддає, є його сенсом.
2.222. Його правдивість або хибність полягає в тому, чи він відповідає дійсності.
2.223. Щоб дізнатися, чи образ правдивий, чи хибний, треба порівняти його з дійсністю.
2.224. Із самого образу не можна дізнатися, правдивий він чи хибний.
2.225. Немає образу, правдивого апріорі.
3. Логічним образом фактів є думка.
3.001. Якщо ми скажемо: "Про певний стан речей можна подумати", то це означає: ми можемо створити собі його образ.
3.01. Сукупність правдивих думок е образом світу...
<...>
4.001. Сукупність речень є мовою.
4.002. Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при тому уявлення, як і що кожне слово означає. Так само й говорять, не знаючи, як вимовляються окремі звуки.
Побутова мова є частиною людського організму, такою самою складною, як і він.
Виводити безпосередньо з неї логіку мови по-людському неможливо.
Мова маскує думку. І маскує так, що із зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки, бо форму маски утворено зовсім не для того, щоб із неї можна було впізнати форму тіла.
Надзвичайно складно шукати зручні шляхи до зрозуміння побутової мови.
4.003. Більшість речень, написаних на філософські теми із філософських питань не хибні, а беззмістовні. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такі питання, можемо тільки стверджувати, що вони беззмістовні. Більшість питань і суджень філософів зумовлені тим, що ми не розуміємо логіки своєї мови.
(Вони того самого плану, що й питання, чи добро рівнозначне чи не зовсім рівнозначне красі.)
І не дивно, що найглибші проблеми - власне, зовсім не проблеми.
4.0031. Уся філософія - це "критика мови" (щоправда, не в розумінні Маутнера). Рассел показав, що на вигляд логічна форма речення не конче має бути його справжньою формою; у цьому полягає його заслуга.
4.01. Речення є образом дійсності.
Речення є моделлю дійсності, такої, якою ми собі її уявляємо.
4.011. На перший погляд речення - десь таке, як ми його бачимо надрукованим на папері, - не здається образом дійсності, про яку в ньому йдеться. Але й нотне письмо на перший погляд не здається образом музики, а наше фонетичне (літерне) письмо - образом нашої мови.
А проте ці системи умовних знаків виявляються й у звичайному розумінні образами того, що вони показують...
<...>
4.022. Речення показує свій зміст.
Речення, коли воно правдиве, показує, як стоять справи. І каже, що справи стоять так.
4.028. Речення повинне закріпити дійсність, поділивши її на "так" або "ні".
Для цього воно має цілком описати її. Речення є описом стану речей.
Як опис описує предмет за його зовнішніми властивостями, так речення описує дійсність за її внутрішніми властивостями.
Речення конструює світ з допомогою логічного риштування, а тому, коли речення правдиве, з нього можна побачити, як стоять справи з усім логічним. З хибного речення можна робити висновки.
4.024. Розуміти речення означає знати, як стоять справи, коли воно правдиве.
(Отже, його можна зрозуміти, не знаючи, чи воно правдиве.) Ми розуміємо його, коли розуміємо його складові.
4.025. Переклад з однієї мови на іншу полягає не в тому, що кожне речення однієї мови перекладають реченням іншої. Перекладають лише частини речень.
(А словник перекладає не лише іменники, а й дієслова, прикметники, сполучники і т. д., і трактує їх усі однаково.)
4.026. Щоб ми зрозуміли значення простих знаків (слів), нам треба його пояснити.
Але ми розмовляємо реченнями.
4.027. Речення має властивість подавати нам новий зміст.
4.03. Речення мусить подавати новий зміст за допомогою старих висловів.
Речення повідомляє нам про певну ситуацію, отже, його зв'язок із ситуацією має бути важливим.
А його зв'язок із ситуацією саме в тому й полягає, що той зв'язок є її логічним образом.
Речення виповідає щось лише остільки, оскільки воно є образом. 4.031. У реченні ситуацію немовби зіставляють із чимось на пробу. Замість казати: це речення має той чи той зміст, можна було б просто сказати: це речення показує ту чи ту ситуацію.
4.0311. Одна назва заступає одну річ, інша - іншу річ, і вони пов'язані між собою; так уся цілість - немов живий образ - репрезентує стан речей.
4.0312. Можливість речення ґрунтується на основі репрезентування предметів знаками.
Моя основна ідея полягає в тому, що "логічних постійних величин" ніщо не репрезентує. Що логіки фактів репрезентувати не можна... <...>
4.1. Речення показує існування й неіснування того чи іншого стану речей.
4.11. Сукупність правдивих речень становить цілість природознавства (або сукупність природничих наук).
4.111. Філософія не належить до природничих наук. (Слово "філософія" має означати щось таке, що стоїть понад природничими науками або нижче від них, але не поряд із ними.)
4.112. Мета філософії - логічне пояснення думок. Філософія - не вчення, а діяльність. Філософська праця складається великою мірою з пояснень.
Підсумок філософії - не "філософські судження", а пояснення суджень.
Філософія повинна пояснювати й чітко розмежовувати думки, що зазвичай бувають доволі темні й невиразні.
4.1121. Психологія не більше споріднена з філософією, ніж будь-яка інша природнича наука.
Теорія пізнання є філософією психології.
Хіба моє вивчення системи умовних знаків не відповідає вивченню процесів мислення, якому філософи надавали такого великого значення для філософії логіки? А вони здебільшого лише заплутувались у неважливих психологічних дослідженнях, і така сама небезпека існує і в моєму методі.
4.1122. Теорія Дарвіна має з філософією не більше спільного, ніж будь-яка інша природнича гіпотеза.
4.113. Філософія обмежує коло суперечливих питань у природознавстві...
<...>
4.126. У тому самому розумінні, в якому ми говоримо про формальні властивості, ми можемо говорити й про формальні поняття.
(Я впроваджую цей термін, щоб з'ясувати причину змішування формальних понять зі справжніми поняттями, що проходить червоною ниткою через усю давню логіку.)
Не можна висловити реченням того, що якась річ підпадає під формальне поняття як його предмет. Але це видно із самого знака того предмета. (З назви видно, що вона означає якийсь предмет, з цифри - що вона означає число, і т. д.)
Адже функція не може репрезентувати формальні поняття, як вона репрезентує справжні поняття.
Оскільки функції не виражають їхніх прикмет, формальних властивостей.
Вираження формальної властивості є рисою певних символів.
Отже, знак для прикмет формальної властивості є характерною рисою всіх символів, значення яких підпадають під те поняття.
Отже, вираження формального поняття є змінною речення, в якій сталою є тільки ця характерна риса.
4.127. Змінна речення визначає формальне поняття, а її значення - предмети, що підпадають під те поняття.
4.1271. Кожна змінна є знаком якогось формального поняття. Бо кожна змінна репрезентує якусь сталу форму, яка має всі її вартості і яку можна вважати формальною властивістю тих вартостей...
<...>
5.55. Тепер нам треба апріорі відповісти на питання про всі можливі форми елементарних речень.
Елементарне речення складається з назв. Та оскільки ми не можемо подати числа назв з різними значеннями, то й не можемо подати складу елементарного речення.
5.551. Наша головна засада така: кожне питання, яке взагалі можна розв'язати з допомогою логіки, має бути негайно розв'язане.
(А якби ми опинилися в становищі, коли таку проблему треба було б вирішувати через споглядання світу, то це свідчило б, що ми йдемо цілком хибним шляхом.)
5.552. "Досвід", якого ми потребуємо, щоб зрозуміти логіку, не є тим досвідом, що говорить: з чимось стоять справи так чи так, а тим, що говорить: щось є; але якраз це не є досвідом.
Логіка передує досвідові, що говорить: із чимось справи стоять так. Вона передує проблемі "як", а не проблемі "що".
5.5521.1 якби це було не так, то як би ми могли застосувати логіку? Можна було б сказати: якби була якась логіка, хоч би світу й не існувало, то як же тоді може бути логіка, коли світ існує?
5.553. Рассел казав, що є прості відношення між різними кількостями речей (осіб). Але між якими кількостями? І як це можна визначити? Досвідом?
(Немає числа, що переважало б інші числа.)
5.554. Визначення будь-якої спеціальної форми було б цілком довільним.
5.5541. Повинна існувати можливість визначати апріорі, чи я, наприклад, можу опинитися в такому становищі, коли мусив би позначити щось знаком двадцятисемичленного відношення.
5.5542. Але чи ми взагалі маємо право ставити так питання? Чи ми можемо утворити якусь форму знака, не знаючи, чи їй щось відповідає?
Чи має сенс запитання: що має бути, аби щось могло бути фактом?
5.555. Зрозуміло, що ми маємо поняття про елементарне речення, незалежно від його особливої логічної форми.
Але там, де символи можна утворювати за певною системою, там логічно важлива саме та система, а не окремі символи.
І як би я міг у логіці мати справу з формами, які сам здатен винайти? Навпаки, я мушу мати справу з тим, що мені дає змогу їх винаходити.
5.556. Не може бути ієрархії форм елементарних речень. Ми можемо передбачити тільки те, що самі конструюємо.
5.5561. Емпірична реальність обмежена сукупністю предметів. Та межа знову виявляється в сукупності елементарних речень.
Ієрархії є і мають бути незалежно від реальності.
5.5562. Якщо ми знаємо із суто логічних міркувань, що мають існувати елементарні речення, то це повинен знати кожен, хто розуміє речення в їхній неаналізованій формі.
5.5563. Усі речення нашої побутової мови фактично - такі, як вони є, - цілком упорядковані логічно. Те найпростіше, що ми маємо ними висловити, є не параболою правди, а самою цілковитою правдою.
(Наші проблеми не абстрактні, а може, найконкретніші з усього, що є.)
5.557. Застосування логіки вирішує, які елементарні речення існують. Логіка не може передбачати того, що міститься в застосуванні.
Ясно, що логіка не може збігатися зі своїм застосуванням. Проте логіка має стикатися зі своїм застосуванням. Отже, логіка та її застосування не можуть втручатися одне в одне.
5.5571. Якщо я не можу подати апріорі елементарних речень, то якби я захотів їх подати, це б мало призвести до очевидної нісенітниці.
5.6. Межі моєї мови означають межі мого світу.
5.61. Логіка заповнює світ; межі світу є і її межами... <...>
6.371. Весь сучасний світогляд ґрунтується на хибному уявленні, що так звані закони природи є поясненнями її явищ.
6.372. Тож сучасні люди дивляться на закони природи як на щось непорушне, як стародавні - на Бога й долю.
І ті, й ті мають слушність і одночасно не мають її. Правда, погляди стародавніх були настільки ясніші, що вони визнавали чіткий кінець своїм знанням, тим часом як за сучасної системи створюється уявлення, що з'ясоване все.
6.373. Світ незалежний від моєї волі.
6.374. Якби навіть усе, що ми хочемо, ставалося, то й тоді це була б тільки, так би мовити, ласка долі, бо між волею І світом немає логічного зв'язку, який би це гарантував, а знову-таки, хотіти того гаданого фізичного зв'язку ми самі не можемо.
6.375. Так само, як існує тільки логічна необхідність, існує також тільки логічна неможливість.
6.3751. Неможливо, наприклад, і саме логічно неможливо, щоб дві барви були одночасно в тому самому місці поля зору, бо це виключає логічна структура барви.
Подумаймо, як ця суперечність виявляється у фізиці: приблизно так, що частка не може одночасно мати дві швидкості; або що частка не може бути одночасно в двох місцях; або що частки, які перебувають одночасно у двох різних місцях, не можуть бути ідентичні.
(Зрозуміло, що логічний добуток двох елементарних речень не може бути ні тавтологією, ні суперечністю. Твердження, що якийсь пункт поля зору має одночасно дві барви, є суперечністю.)
6.4. Усі речення рівноцінні.
6.41. Сенс світу має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартості - а якби була, то не мала б вартості.
Якщо є якась вартість, що має вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так-існує. Бо все, що діється і так-існує, - випадкове.
Те, що робить його невипадковим, не може перебувати у світі, бо тоді воно знову-таки було б випадковим.
Воно мусить перебувати поза світом.
6.42. Тому не може також бути етичних речень. Речення не можуть виражати нічого вищого.
6.421. Ясно, що етики не можна виповісти. Етика трансцендентальна.
(Етика й естетика - одне.)
6.422. Перша думка, що з'являється під час формулювання етичного закону у формі "Ти повинен...", така: а що, коли я цього не зроблю? Але ж зрозуміло, що етика не має нічого спільного з карою і нагородою у звичайному розумінні. Отже, питання наступності дії не повинне бути важливе. Принаймні ця наступність не може бути подією. Бо в цьому питанні все-таки є щось слушне. А саме повинні існувати своєрідні етичні нагорода й кара, але існувати в самій дії.
(І зрозуміло також, що нагорода має бути чимось приємним, а кара - чимось неприємним.)
6.423. Не можна говорити про волю як носія етики. А воля як феномен цікавить тільки психологію.
6.43. Якщо добра чи зла воля змінює світ, то вона може змінювати лише його межі, а не факти; не те, що можна віддати мовою.
Одним словом, світ тоді має стати через це взагалі іншим. Має до певної міри як ціле звузитись або розширитись. Світ щасливих інший, ніж світ нещасних. 6.431. Оскільки зі смертю світ не змінюється, а закінчується.
6.4311. Смерть не є подією життя. Бо смерть не переживають.
Якщо під вічністю розуміють не нескінченну тривалість часу, а безчасовість, то живе вічно той, хто живе в сучасності.
Наше життя так само нескінченне, як наше поле бачення - безмежне.
6.4312. Безсмертя людської душі в часі, тобто її вічне життя й після смерті, не тільки ніяк не гарантоване, а й, коли припустити, що воно є, зовсім не дає того, чого ми завжди хочемо досягти ним. Чи розв'яже якусь загадку той факт, що я житиму вічно? Чи те вічне життя не є так само загадкове, як і теперішнє? Розв'язання загадки життя у часі й просторі лежить поза часом і простором.
(Ідеться ж бо не про розв'язання природничих проблем.)
6.432. Який є світ, для вищої сили цілком байдуже. Бог не об'являється у світі.
6.4321. Усі факти належать тільки до завдання, а не до розв'язання.
6.44. Містика полягає не в тому, який світ, а в тому, що він є.
6.45. Погляд на світ sub specie aeterni є поглядом на нього як на якусь обмежену цілість.
Відчуття світу як обмеженої цілості - містичне відчуття.
6.5. Для відповіді, яку не можна висловити, не можна висловити й запитання.
Загадки не існує.
Якщо якесь питання взагалі можна поставити, то на нього можна й відповісти.
6.51. Скептицизм - не незаперечний, але вочевидь безглуздий, коли він хоче сумніватися там, де немає про що питати.
Сумнів можливий тільки там, де можливе якесь питання; питання - тільки там, де можлива відповідь; а відповідь - тільки там, де щось може бути сказане.
6.52. Ми відчуваємо, що якби навіть знайшлася відповідь на всі можливі наукові питання, наші життєві проблеми ще зовсім не були б порушені. Щоправда, тоді б уже не було жодних питань, і саме це і є відповіддю.
6.521. Розв'язання проблеми життя помічають з того, що ця проблема зникає.
(Чи не це є причиною того, що люди, яким після тривалих сумнівів став зрозумілий сенс життя, не могли потім сказати, в чому ж той сенс полягає.)
6.522. Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це і є містичне.
6.53. Правильний метод філософії був би, власне, такий: не казати нічого, крім того, що можна сказати, тобто крім тез природничих наук, - а отже, крім того, що не має нічого спільного з філософією, а якби потім хтось схотів сказати щось метафізичне, - довести йому, що він певним знакам своїх суджень не надав жодного значення. Цей метод не задовольнив би того другого - він не мав би почуття, що ми його вчимо філософії, - але то був би єдиний бездоганно правильний метод.
6.54. Мої тези надають ясності тому, що кожен, хто мене розуміє, наприкінці визнає їх безглуздими, коли завдяки ним - за ними - підійметься над ними (так би мовити, мусить відкинути драбину, спершу піднявшись по ній).
Він мусить їх подолати, тоді його погляд на світ буде правильний. 7. Про те, про що не можна сказати, треба мовчати...
Розділ 13. Філософське осмислення історичного процесу
Карл Маркс (1818-1883)
Німецький мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. К. Маркс розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності та боротьбі класів як носіїв цих відносин.
До критики політичної економії
Передмова
Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок. Під першими трьома рубриками я досліджую економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне буржуазне суспільство" взаємний зв'язок трьох інших рубрик очевидний. Перший відділ першої книги, яка трактує про капітал, складається з таких розділів: 1) товар, 2) гроші, або простий обіг, 3) капітал взагалі. Перші два розділи становлять зміст цього випуску. Весь матеріал лежить переді мною у формі монографій, які були написані з великими перервами в різні періоди не для друку, а для з'ясування питань самому собі; послідовне опрацювання цих монографій за вказаним планом залежатиме від зовнішніх обставин.
Загальний вступ, який я був накидав, я опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке перехоплення висновків, які ще тільки треба довести, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче йти за мною, повинен зважитися переходити від часткового до загального. Проте деякі зауваження про хід моїх власних політико-економічних занять здаються мені тут доречними.
Моїм спеціальним предметом була юриспруденція, яку, однак, я вивчав тільки як підпорядковану дисципліну поряд з філософією та історією. У 1842-1843 рр. мені як редакторові "Rheinische Zeitung" довелося вперше висловлюватися про так звані матеріальні інтереси, і це поставило мене в скрутне становище. Обговорення в рейнському ландтагу питань про розкрадання лісу і дроблення земельної власності, офіціальна полеміка, в яку пав фон Шапер, тодішній обер-президент Рейнської провінції, вступив з "Rheinische Zeitung" відносно становища мозельських селян, нарешті, дебати про свободу торгівлі і протекційні мита дали перші поштовхи моїм заняттям економічними питаннями. З другого боку, в цей час, коли добре бажання "йти вперед" набагато переважало знання предмета, в "Rheinische Zeitung" почувся відгомін французького соціалізму і комунізму зі слабим філософським забарвленням. Я висловився проти цього дилетантства, але разом з тим у полеміці з аугсбурзькою "Allgemeine Zeitung" відверто признався, що мої тодішні знання не дозволяли мені зважитись на якесь судження про самий зміст французьких напрямів. З тим більшою охотою я скористався ілюзією керівників "Rheinische Zeitung", які сподівались більш поміркованою позицією добитися скасування винесеного їй смертного вироку, щоб піти з громадської арени в учбову кімнату.
Перша праця, яку я розпочав для розв'язання сумнівів, що опанували мене, був критичний розбір гегелівської філософії права; вступ до цієї праці з'явився в 1844 р. у видаваному в Парижі "Deutsch-Franzosische Jahrbücher". Мої дослідження привели мене до того результату, і що правові відносини, так само як і форми держави, не можуть бути пояснені ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, за прикладом англійських і французьких письменників XVIII століття, називає "громадянським суспільством", і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії. Розпочате мною в Парижі вивчення цієї останньої я продовжував у Брюсселі, куди я переселився внаслідок наказу пана Гізо про моє вислання з Парижа. Загальний результат, до якого я прийшов і який став потім провідною ниткою в моїх дальших дослідженнях, може бути коротко сформульований так. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість.