Поняття і джерела права міжнародних договорів
Право МД - це галузь МП, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини держав та інших суб'єктів МП з приводу заключення, дії, зміни та припинення МД.
Перший МД між рамзесом і царем Хетів.
Першим кодифікованою актом в галузі права МД є Гаванська конвенція 1928 про договори. Мала регіональний характер, бо діяла лише в країнах латинської Америки
Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1968-69
Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно МД.
Конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.
Право МД є однією з найбільш кодифікованою галузей МП.
Припинення і призупинення дії міжнародних договорів
Визнання недійсності договору, його припинення або денонсація, вихід з нього учасника або призупинення його дії — все це можливе лише з умов і у порядку, який передбачений Віденською конвенцією 1969 р. Разом з тим будь-яка з перелічених дій, здійснена учасником, не тягне за собою припинення зобов'язань, хоча вони й випливають з договору, але одночасно передбачені нормою міжнародного права.
Договір може бути припинено відповідно до положень самого договору, виходу з нього, денонсації, у зв'язку з укладенням наступного договору, неможливості його виконання, корінної зміни умов, розриву дипломатичних чи консульських відносин або виникнення нової імперативної норми міжнародного права і на інших підставах.
Припинення міжнародного договору означає, що він утратив юридичну силу і більш не породжує для його учасників правових наслідків. Припинення договору у будь-яких випадках, крім випадків недійсності, не тягне анулювання наслідків дії договору.
Денонсація — це припинення міжнародного договору на умовах, передбачених самим договором. Звичайна формула денонсації має такий зміст: "Цей Договір буде діяти протягом п'яти років з моменту набрання чинності. Договір буде залишатися набраним чинності на наступні п'ятирічні періоди, якщо одна з Сторін, що домовляються, не менш як за шість місяців до закінчення чергового терміну не повідомить іншій Стороні, яка домовляється, про свій намір його денонсувати". Денонсація може бути заперечена.
- суворо визначений порядок, закріплений у договорі;
- своєчасне, встановлене договором попередження;
- хронологічні рамки (термін), у межах яких одна зі сторін може заявити попередження;
- вказівка на термін після зробленого попередження, коли договір припинить свою дію.
Анулюванням міжнародного договору є його припинення в односторонньому порядку. Як згадувалося, одностороннє припинення договору суперечить принципу pacta sund servanda і тому недопустиме. Проте, якщо інша сторона у договорі навмисне і систематично порушує договір, не виконує свої обов'язки за договором, він може бути анульованим. Анулювання, якщо воно належним чином мотивоване й обґрунтоване, не є протиправним.
Поняття міжнародного договору за Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969. Етапи укладення міжнародного договору. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів
Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір — це письмова угода, що регулюється міжнародним публічним правом, укладена між двома або декількома суб'єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.
Міжнародний договір— це угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків.
Укладання міжнародних договорів державами являє собою здійснення державного суверенітету і належить до числа основних прав держав.
Віденські конвенції про право договорів визначили три стадії укладання договорів:
— перша стадія — прийняття тексту. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору — більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань;
— друга стадія — встановлення автентичності текстушляхом підписання або парафування тексту договору або заключного акту конференції, що містить цей текст;
— третя стадія — згода на обов'язковість договору, що може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням у залежності від порядку, передбаченого в самому договорі.
Інші вчені, у їхньому числі В.П. Панов, практично дроблять ці стадії на більшу кількість, виділяючи вже одинадцять стадій: призначення уповноважених для проведення переговорів, пред'явлення та перевірка повноважень, узгодження тексту договору , обговорення та прийняття тексту, аутентифікація договору, підписання МД, заява зауважень, ратифікація договору, обмін та деконування ратифікаційних процесів, реєстрація договору.
Держави укладають міжнародні договори в особі своїх вищих органів державної влади і державного управління. Порядок представництва держави при укладанні договорів, визначення відповідних органів і їхніх компетенцій є внутрішньою справою держави і регулюються внутрішньодержавним правом держав, насамперед їхніми конституціями. У міжнародних організацій цей порядок визначається їхніми статутами.
Для участі в будь-якій стадії укладання договору представник держави або міжнародної організації повинен мати на це відповідні повноваження. Певні посадові особи в силу своїх функцій вправі представляти свою державу без спеціальних повноважень (ex officio). До них належать:
— глави держав;
— глави урядів;
— міністри закордонних справ.
При укладанні договору уповноважені повинні діяти точно на підставі й у межах своїх повноважень. Будь-який акт з укладання договору, зроблений особою, на те уповноваженою, або з порушенням повноважень, не породжує для держав ніяких правових наслідків, якщо тільки він надалі не буде підтверджений компетентним органом цієї держави. У невідкладних випадках можуть видаватися тимчасові повноваження, направлені телеграмою, при цьому наприкінці телеграми вказується, що «справжні повноваження будуть подані додатково».
Вироблення узгодженого тексту договору є першою обов'язковою стадією в процесі укладання міжнародного договору. Основним методом підготування такого тексту є переговори між державами, що домовляються.
Міжнародна практика виробила три основні форми підготовки узгодженого тексту міжнародного договору:
а) звичайні дипломатичні канали (при підготовці двосторонніх, рідше багатосторонніх, договорів);
б) міжнародні конференції;
в) міжнародні організації (при підготовці багатосторонніх договорів).
Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об'являється остаточним, називається встановленням автентичності тексту. Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов'язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст.
Процедура встановлення автентичності тексту визначається або в самому тексті, або шляхом угоди між державами, що домовляються (стаття 10 Віденської конвенції 1969 року). Раніше ця стадія укладання міжнародного договору не виділялася окремо.
В даний час застосовуються такі форми встановлення автентичності тексту міжнародних договорів:
— парафування;
— включення тексту договору в заключний акт міжнародної конференції, на якій він був прийнятий;
— включення тексту договору в резолюцію міжнародної організації;
— інша узгоджена процедура.
Парафування — це встановлення автентичності тексту договору ініціалами уповноважених держав, що домовляються у свідчення того, що даний узгоджений текст договору є остаточним.
Відповідно до статті 11 Віденської конвенції 1969 року згода держави на обов'язковість для неї договору може бути виражена:
— підписанням договору;
— обміном документами, що утворюють договір;
— ратифікацією договору, його прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який умовилися.
Підписання міжнародного договору може бути:
— остаточним;
— неостаточним;
— умовним (ad referendum).
Підписання ad referendum робиться представником за умови, що воно потребує наступного затвердження урядом, або ратифікації, або прийняття компетентним органом держави. Проте підписання ad referendum є саме підписанням, хоча і не остаточним, і тому його потрібно відрізняти від парафування.
Підписання ad referendum, якщо воно підтверджується державою, означає остаточне підписання договору з усіма юридичними наслідками, про які говорилося вище.