ПРИРОДА І МЕХАНІЗМИ КОНФЛИКТОФОБИИ
Б. І. Хасан, один з відомих вітчизняних дослідників конф-ликта, відмічає безперспективність "монопредметного" вивчення кон-фликта як соціального явища і розглядає труднощі, які заважають визначити конфлікту гідне місце у ряді наукової пред-метности і соціальної практики. Розглядаючи складові меха-низма "конфликтофобии", автор визначає напрями деятельно-сти по подоланню феномену конфликтофобии. В цілому автор обоб-щает досвід "конструктивної" конфліктології красноярських психо-логов.1
Друкується по виданню: Хасан Би. І. Психотехніка конфлікту і конфліктна компетентність. - Красноярськ, 1996.
Розгляд конфлікту з позицій функціонального підходу (у деструктивній або конструктивній функціях), тобто полагание його як умовно природного явища чело-веческой життя і діяльності, вже вимагає неоднознач-ного відношення і в науковому дослідженні, і в психопрак-тике. Але навіть такий, що допускає не виключно от-рицательную, але і позитивну функцію, підхід зустрічав і досі зустрічає дуже помітне сопротив-ление в науковому психологічному співтоваристві. І вже тим більше затверджується непросто в прикладній психології конфлікт, який претендує на роль психотехническо-го засобу, що створюється штучним шляхом для разре-шения протиріч.
Значною мірою така ситуація складається у зв'язку з тривалими спробами монопредметного вивчення конфлікту, хоча вже повинно бути ясно, що уси-лиями одних психологів тут не обійтися. Розробки в області діалектичної логіки, етики, оргуправления і зміст тієї діяльності, в якій виникає конф-ликт, - необхідні і, мабуть, невичерпні умови для системного розгляду такого складного об'єкту, як конфлікт.
Що ж виступає перешкодою для кооперації різних предметно-професійних позицій?
Найважливіше протиріччя, яке нам необхідно дозволити, визначаючи місце конфлікту в соціальній практиці, індивідуальній психології і науковій пред-метности, полягає в:
1) досить очевидному розумінні функцій конфлик-та як механізму вирішення протиріч в дейст-вии, що забезпечують тим самим розвиток людини і суспільства;
2) досить очевидному і дуже стійкому страху пе-ред конфліктом як екзистенціальним фактом. Соціологічні і психологічні дослідження по-казывают, що ніякі умовляння, наукові пояснення не-збежности або навіть корисності конфлікту ніяк не сни-мают (навіть не знижують) конфликтофобии як соціального явища і факту індивідуального переживання.
Спроби розведення понять со-держательного (хорошого), що робляться, і комунального (поганого) конфліктів, мабуть, малоефективні, оскільки справа тут не стільки у вдалих або невдалих назвах, скільки в культурній традиції, що склалася, яка певним чином транслюється за рахунок передачі норм через навчання, мистецтво, науку, релігію і в той же час знаходить власні підстави і відповідності в он-тогенезе індивідуального психічного життя.
Висновок начебто простий: треба закладати і последова-тельно вирощувати нову культурну традицію, исполь-зуя передусім канали освіти. Для цього необхо-димо розкрити підстави, що успішно працюють нині, і психологічні механізми конфликтофо-бии, щоб створити умови введення конфлікту як со-держательного і формального елементів освіти.
Важливим це представляється і з терапевтичних пози-ций, для яких досить типові ситуації избега-ния стратегій, що вирішують конфлікт, саме тому, що дозвіл вимагає побудови або конфліктної ак-туализации, а для пацієнта - ввергання в новий конф-ликт.
Найбільш важливий пункт в психологічному обсужде-нии конфлікту полягає в тому, що будь-який конфлікт незалежно від його змісту і феноменальної пред-ставленности (зовнішній або внутрішній) утворюється як структура розщеплюванням "Я" (чи іншого типу целостно-сти), а як процес - взаємнозміною дій (образів дій), що зіткнулися.
Наполягаючи на тому, що ця теза має відношення не лише до внутрішнього, але і до зовнішнього конфлікту, хочу звернути увагу досить типове игнорирова-ние істотної різниці між зіткненням і взаи-моизменением деятельностей і "натолкновением" і из-менением однієї діяльності (без характеристики "взаи-мо"). Дослідження інтроспективних фіксацій в тому і в іншому випадку показують, що існують, принаймні, два типи інтерпретацій інциденту (незалежно від бихевиоральной, гещтальт або когнітивній орієнтації), які є підставами для подальшого развора-чивания дій або як конфлікту, або як преодо-ления перешкоди (ще раз спеціально підкреслюю це як різне). Другий варіант традиційно розуміється як фрустрація з усіма можливими витікаючими звідси результатами, у тому числі і конфліктом. Але це як би лежить в нім далі. Перший же варіант интресен тим, що в нім відразу реалізується розщеплювання певної целостно-сти на носіїв різних дій.
Таким чином, я стверджую, що взаємноприйняття кожної із сторін дій (образів дей-ствий) іншої сторони, що зіткнулися, - зчеплення з моменту столкнове-ния і вгшоть до дозволу - автономізації дій з новими або збереженими якостями і поверненням цело-стности - є необхідний атрибут будь-якого конфлікту і, більше того, його сутнісна характеристика як органи-зованности і спеціального психологічного явища.
Варіативна дій (образів дій) немед-ленно народжує хворобливу трудність вибору. Оскільки одноразово дія може бути здійснена тільки одне, то вибір потрібно однозначний.
У традиційно-психологічному розумінні содер-жание дій вибору є ядро картини конфлікту. Основна її проблематика полягає в тому, що розщеплювання "Я" або якій-небудь іншій цілісності об-разует одночасно декілька інстанцій, актуалізація яких в незмінному вигляді неможлива. Наприклад, акту-ализация вчительської позиції по відношенню до учня робить неможливою одночасну актуалізацію батьківської позиції; якась з них або обоє повинні изме-ниться для вирішення однієї ситуації.
Співіснування підінстанцій розщепленого "Я" допустимо в двох випадках: або як бездіяльних по-тенциальных, або діючих в різному часі або просторі. Останній випадок в той же час всякий раз має на увазі як що веде якусь одну підінстанцію.
Розуміючи, що такий підхід є лінійним, я, спираючись на традиції вивчення конфлікту в психології і сучасні практики конфліктного менеджменту, поки залишаю відкритим питання про можливість нелиней-ного багаторівневого розгляду. Тут же вважаю важливим підкреслити, що необхідність однозначного рішення (лінійна модель) зовсім відкидає ті диа-пазоны стратегій поведінка в конфлікті, яка пред-лагаются, наприклад, М. Дойчем або До. Томасом. Такий діапазон може бути реалізований виключно у внеш-нем взаємодії, тобто в тих випадках, коли основа-ния дій не відкриті учасникам і можуть рассматри-ваться як індивідуальні ресурси сторін.
Так, наприклад, на думку М. Дойча, проблема регу-ляции конфлікту вимагає рішення трьох центральних во-просов:
"1) які умови, необхідні для институализа-ции і регулювання конфлікту;
2) які умови, що створюють можливість урегули-рования конфлікту безпосередньо сторонами;
3) які умови, при яких можливо конкурент-ное і кооперативне вирішення конфлікту" (курсив мій. - Би. X.).
І далі ще визначеніше про можливості урегулиро-вания :
"1) конфліктні сторони мають бути самі по собі організовані;
2) кожна сторона має бути готова визнати закон-ность вимог інший і прийняти результат урегулиро-вания конфлікту, навіть якщо він опинився поза її інтересами;
3) потрібна приналежність до однієї спільності".
Зрозуміло, що можливість застосування кооператив-ной або компромісній стратегії припускає возмож-ность неоднозначного, фрагментарного, откладывающе-
гося рішення, залишаючи в той же час лінійну картину розвитку конфлікту в проміжку між полюсами:
виграш .............................................................. програш
Сторона А Сторона б
програш .............................................................. виграш
К. Томас розсовує діапазон стратегій ще ширше, до-бавляя до трьох, запропонованим М. Дойчем, ще дві: избега-ние і пристосування. При цьому якщо залишатися у рамках лінійної схеми, то однозначне рішення, неминуче потрібне в умовах, коли учасники конфлікту суб-станционально не розведені (буквально не противопос-тавлены), може бути реалізоване тільки в стратегії кон-фронтации. У нашому ж випадку усі інстанції рассматри-ваются як "Я", але з різними образами дій.
Подолання такого розщеплювання (дозвіл конф-ликта) і відновлення єдності - цілісності "Я" - в ситуації вибору породжує найважчу (тому і бо-лезненно переживану) проблему відмови. Відмова від одно-го з образів дії означає в той же час і необходи-мость дискредитації інстанції-носія (автора), адже це теж "Я"!
Отже, я підкреслюю першу складову механиз-ма конфликтофобии, яка формулюється приблизно так: "Конфлікт - це вибір; вибір - це завжди відмова; от-каз від себе, навіть частково - хворобливо і страшно"!.
Цей механізм необхідно (неминуче) існує на базі необхідного (неминучого) конфлікту - в обыден-ном свідомості як прагнення уникнути або зжити те, чого уникнути неможливо. Індивідуальний досвід лич-ных переживань подібного типу формує соответст-вующие фобические установки.
По 3. Фрейду, вирішення ситуації вибору реализует-ся за рахунок субординації в структурі особи, де за ин-станциями "Воно" і "Сверх-Я" коштують такі підстави, ко-торые свідомо мають різний ресурс. При цьому "Воно" завжди є усією енергією лібідо (природного потягу). У цьому його сила. "Сверх-Я" має строгу нормативну структуру і цілком певні форми заборони-цензури. За цією інстанцією стоїть уся потужність соціальної організації суспільства і можливість санкцій і порушення встановлених норм. Саме ин-станции "Я" належить всякий раз солідаризуватися з однією з "вищих" інстанцій і, відповідно, риско-вать. Дискредитації ж одній з інстанції в психоана-лизе відповідає витіснення. Але ж усі дослідники практики психоаналізу вже давно знають, чим багато наслідками вы-теснение.
Це означає, що в лінійній схемі конфлікту для ще дійсного дозволу, а не відсовування суб-лимирования, необхідно прийти до думки про "уничтоже-нии" однієї або декількох інстанцій, чиї образи дейст-вий не реалізуються, і тим самим забезпечити однознач-ность і стабільність вибору або змиритися з постоян-ной загрозою расщепленности - відродження конфлікту. Тут друга складова механізму конфликтофо-бии : "Знищити конфліктуючу частину "Я" невозмож-но, оскільки це суїциїдальний подібний акт, следовате-льно, "Я" приречене у разі одного дня кон-фликта, що відбулося, постійно перебувати під загрозою його непрогнози-руемой актуалізації". Ця складова властива глибшому екзистенціальному рівню і тому пред-ставляет собою грунтовніший фундамент конфлик-тофобии. Якщо запропоновані тут спекуляції допустимі(*), то, мабуть, можливі два напрями в подоланні феномену конфликтофобии.
1. Створення культури "знищення" (як би дивно і страшно це не звучало) інстанції, чия дія не може бути реалізоване як що дозволяє - резуль-тирующее зіткнення. Залежно від содержа-ния представлених в конфлікті протиріч не-обходима і розробка діапазону відповідних психотехніки-прийомів, "уничтожи-мость", що забезпечують. Тут, напевно, слід особливо обумовити со-держательную сторону конфліктів, оскільки столк-новения, наприклад, на моральному грунті можуть по-требовать своїх "табу" на "знищення". Сконстру-ированные і опробированные нами эксперименталь-ные методики, спрямовані на экстериозицию ("ов-нешнение") внутрішнього конфлікту при рішенні комунікативних завдань, показали, що ідея "уничто-жения" інстанцій не так вже фантастична, як може здатися на перший погляд.
2. Виховання такої культури конфликтования,. при ко-торой всякий раз можуть бути використані підстави обох (у складнішому випадку і більшого числа) ин-
станцій як будівельний матеріал для вирощування нової дії (діяльності). По суті, йдеться про утворення потенційної надинстанции, в якій при будь-якому розщеплюванні зберігається цілісне реф-лектирующее "Я".
У цьому напрямі тільки і можна реалізувати нели-нейный підхід до конфлікту і дійсному разреше-нию втіленого в нім протиріччя.
При цьому слово "виховання" тут несе особливу на-грузку, оскільки має на увазі спеціальні психолого-пе-дагогические роботи, включені в досить ранні стадії вікового руху особи. Саме на цих стадіях на початку розвитку ігрової діяльності, а потім учбовою у дитини ще немає конфліктних стереотипів, ще немає фобій перед розщеплюванням "Я", що позбавляє його від передконфліктного фобического переживання, появляю-щегося у дорослої людини за рахунок розпізнавання конфликтогенных ознак ситуації.
Примітка:
(*) (*) Проведені нами дослідження достовірно підтверджують нали-чие першої складової як цілком усвідомлюваний випробовуваний чинник.
А. Г. Здравомыслов