УКРАЇНА І РОСІЯ. XVI-XVIII ст
Станіслав Оріховський-Роксолан
Напучення польському королеві Сигізмунду Августу (1543)[90]
Частина І
ПРО КОРОЛЯ
Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою. Так само й природні здібності, хоч би якими були високими, але якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали. Але чому не треба слухати тих, хто відраджує вивчати мистецтва, без яких життя є варварським і нікчемним? (Це стосується всякого правління, а найбільше світської влади). А тому, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.
Найважче у світі керувати державою. Та що корисного й гідного короля зробиш для людей, якщо не будеш учитися? Яким чином стануть твої громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо ніколи не пізнають принципів справедливості, чесності й миру? А вони ж, повір, не приходять лише туди, де сміх та жарти, їх знаходять деінде. Там, де твій найсвятіший батько черпав, коли ще хлопцем був,— у вченого і святого лицаря Длугоша. І не раніше перестав учитися, як навчився стримувати свої бажання,— немов коня вуздечкою. (...)
Ти вже бачив, королю найкращий (до тебе, нарешті, до тебе повертаюсь!), що і жорстокі, і розбещені правителі бували-таки в державах, і такими їх зробило виховання. Зрештою тобі відомо також (закарбуй це в пам'яті), що без добрих настанов і чесних порад не може бути путящого мужа, тим більше короля. Крім того, чую ще (і то від твого почту), що ти маєш бути королем, а не ченцем, атому, мовляв, повинен щонайменше вдаватися до наук. Гай-гай! Святий Юпітере, виходить, чернець повинен бути мудрішим за короля! Невже у твоєму королівстві якийсь нероба, що сидить разом з іншими ченцями в якомусь закуті й вигадує та без кінця переказує силогізми, мудріший, ніж ти, якому стільки і таких важливих справ вирішувати доводиться? Кажуть, достатньо, якщо сенат буде розсудливий. Але ж це так само, якби хтось сказав, що стерничий на судні може шаліти, якщо матроси розумні. Але так не буває, о королю! Не слухай таких, стережись їх і знай: це спів сирен. Кажуть ще, якщо хоч одна з отари кіз вхопить трави синеголовника, то першою сама ціпеніє, а далі й решта отари стає нерухомою і зрушиться не раніше, як козопас вийме траву з рота кози. З цього випливає, що і правитель повинен мати право остаточного рішення на сеймах.
Ти скажеш: але ж де це в нас у Польщі Арістотель? Де Фенікси? Маєш, о королю, у своїй державі мужів (чи не кожного другого), гідних своих потреб! От не знаю тільки, чому їм більше до вподоби неробство, ніж діло. Якщо ти з ними познайомишся^ потоваришуєш і їхніх порад дослухатимешся, не буде тобі чого заздрити ні Олександрові із-за Арістотеля, ні Діонові із-за Платона. Користуючись тими самими настановами, ти теж з допомогою своїх громадян легко і швидко у всякій науці зростеш. А щоб доповнити це не тільки настановами, а ще й приписами, додаю і від себе дещицю — воно згодиться у вихованні і житті.
ПРО ПОЧЕТ КОРОЛЯ
Передусім треба дивитися, з ким живеш, бо це місце тісне і дуже небезпечне. Тому, якби хтось запитав, якою мені здається твоя родина, я б відповів: найпочеснішою і цілком королівською. Та якби якийсь причіпливий теолог запитав: Гей, ти! А чи ти знаєш приятелів короля? Знаю, відповів би, то й що? А чи всі вони гідні жити поруч короля? Я б засумнівався і, якби наполягав, сказав: Ні, не всі. Хто ж вони, ті, хто не гідний короля? Відповідаю: Ті, хто завжди хвалить його. А хто гідний його? Ті, хто часом засуджує вчинки короля. Чому? Тому, що король молодий і легко може помилитися чи бути введеним в оману. Якщо з такими доведеться жити королеві, хто виправить його несхваленням, хто не утверджуватиме в помилці короля похвалою? (...)
Далі. Якщо про все у державі піклуватимешся сам, будеш не королем, а дуже нещасним злидарем. Тому, кто добрий муж і любить батьківщину, хай застерігає короля відтюдібного, бо такі його дії суперечать праву і є незаконними. Підлабузник не скаже королеві неприємного. А для щирого дорадника хутко винесе відому вірьовку тиранів — вирок про образу величності. Короля ж заспокоїть тим, що справедливості дотримано, бо король не має, буцімто, підлягати жодному такому праву. А той, хто відступає від цього, чинить злочин проти величності короля. Такими ото майстерними доказами підлабузник приведе тебе до безчестя, а нещирою похвалою ще й пришпилить, немов якимись цвяхами, до най-порожніших, а то й найзгубніших речей, непомітно зробить з тебе або жорстокого Болеслава, або зманіженого Сарданапала. Та це тебе не стосується. Ти з ними не житимеш і їх від себе відганятимеш — базік цих, кажу, донощиків, пліткарів і водночас хвалителів твоїх. Це ворони, і навіть багато гірші. Бо ті лише на мертвих сідають, а ці на тебе, живого.
ДЕ ПОВИНЕН МЕШКАТИ КОРОЛЬ
Доречно також визначити, де треба мешкати тобі. Це не важко зробити, бо всім зрозуміло, що для кожного ремесла є відповідне для нього місце. Лихвар шукає міста, адвокат — майдану, рільник — поля. Тобі ми також визначили місце — як найвищому майстру в республіці. За змістом твого мистецтва обрали його. Ти сторож королівства, так ми вирішили раніше. Місце сторожа, природно, не в середині, а поза тими речами, які він стереже. Так, породистий собака ніколи не ховається у вівчарні, а на ніч лягає за ворітьми, — щоб добре було чути вовків, відганяти їх і переслідувати. Навпаки, ледачий і непородистий собака ховається серед овець і часом ганебно шукає захисту в чабана.
Живи й ти задля спільного добра там, прошу, де, всім серцем відчуваєш, ти потрібен. Нині ти в Кракові юність свою марнуєш, у преславнім, зізнаюсь, і знатнім місті. І нічим не зможеш відзначитись. Адже місто розташоване у внутрішніх, спокійних місцях країни, де немає можливості для вияву твоєї доблесті. ...
Отже, будь мужем сильним, твердим, сарматом непереможним і, полишивши машкари або галлам, або зманіженим італійцям, їдь до гімназії справжньої доблесті — у Русь. Там ти матимеш усе потрібне, бо житимеш серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності, які спочатку по-різному тебе виховуватимуть, а пізніше напоять розсудливістю й дадуть відповідну пораду.
Все це наблизить тебе до підлеглих і зробить їхнім улюбленцем. Побачать-бо, що ти, їхній король, не серед натовпу дівчат ховаєшся і не вдома біля материної спідниці, а у ворожій землі за свій добробут клопочешся. Уяви собі, що ожили твій прадід Яге-ло, дід Казимир, а також Сигізмунд, твій батько. Помолодіють вони, коли побачать, що в твоєму характері найправдивіше виявилася їхня доблесть. Подумай, о королю, кого підбирати треба й кого наслідувати! Якщо це зробиш, легко уникнеш всіляких пліток і побрехеньок міщан. І стануть вихваляти тебе не тільки шляхетна молодь чи безсоромний гурт параситів, а й чужі народи, і передусім громадяни твоєї держави.