ВЕНЕЦІАНСЬКИЙ ПОСОЛ МІКЕЛЕ СУРІАНО

ПРО ФРАНЦІЮ XVI ст. (1561 р.)

1. Французьке королівство, на загальну думку, вважалося першим серед християнських держав як своїм достоїнством і си­лою, так і тим авторитетом, яким користувався його король. Щодо королівського достоїнства, то воно з часу свого виникнення завжди було незалежним, і король не визнавав над собою ніякої іншої влади, крім бога. Ця незалежність, хоч і властива іншим государям, але далеко не всім, тому що одні визнавали над со­бою владу церкви, як колись Англія або тепер Неаполь, інші – владу імператора, як Богемія і Польща...

2. Щодо могутності королівства, то в ній не доводиться сум­ніватися, беручи до уваги обширність країни, число її жителів, силу її воїнства і її багатство, яке перевершує багатство всякої іншої держави Європи. Його одинадцять провінцій – це одина­дцять могутніх органів одного й того самого тіла, які, будучи зв’язані один з одним, надають взаємно один одному сили і жит­тєвості...

3. Але оскільки головним фундаментом величі і могутності держави е її люди, розум і відвага яких мають і для нападу і за­хисту більше значення, ніж артилерія, зброя і фортеці, то я ко­ротко скажу тут про жителів Франції, про їх кількість, їх харак­тер, про службу, яку вони несуть для короля, і про ті якості, які роблять цю націю такою прославленою в усьому світі.

Кількість народу у Франції дуже велика, бо вона має понад 140 міст з єпископськими кафедрами, потім безліч угідь, замків і сіл, і кожне з цих селищ повне народу. Один тільки Париж налічує, як кажуть, від 4 до 5 сот тисяч жителів. Залежно від свого становища і гідності кожний житель може належати до одного з трьох станів, звідки і походять три чини королівства: перший чин – духовенство, другий – дворянство, третій – не має окремої назви, і оскільки він складається з людей різного стану і занять, то його можна назвати станом народу взагалі.

Духовенство включає в себе велику кількість осіб третього стану і багато чужоземців, які або за послуги, зроблені ними ко­ролю, або ж завдяки королівському фаворові користуються цер­ковними бенефіціями; але дворянство становить найважливішу частину духовенства. Молодші сини хороших фамілій, які не сподіваються дістати частину батьківської спадщини, яка майже цілком переходить до старших, прибирають духовне звання, щоб дістати відразу і багатство і авторитет.

Під дворянством розуміють тих, хто користується привілеєм не сплачувати податків і повинен тільки відбувати особисто військову службу. До дворян належать і принци і барони. Серед перших найбільше виділяються принци крові, як можливі спад­коємці корони, хоч серед принців крові є такі, бідність яких не дає змоги їм жити тим блискучим життям, яке відповідало б їх величі.

Принців крові було багато 80 років тому, але за цей час вони або дістали корону, або зовсім занепали; це, наприклад, Орлеани, Ангулеми, Анжу, герцоги Бургундські, Алансони і Бурбони (останні включають в себе Вандомів, Монпасье). Виняток становить дім Бурбонів. Цей дім був наймолодшим, а тепер став першим, коли виходити з близькості до трону, після герцогів Орлеанського і Анжуйського, братів короля; його мо­гутність тепер велика, як ніколи. Главою його є король Наварр­ський, у нього син восьми років. Потім іде принц Конде, брат короля Наваррського. Кардинал не береться До уваги, як особа духовна. Герцог Монпасье, у якого немає дітей, і принц де ля Рош-сюр-он, у якого тільки одна дитина, теж належать до цього дому...

Щодо інших принців, які не є принцами крові, і баронів, було б довго і скучно говорити про них всіх, тому що їх багато. Але між ними першим щодо влади і впливу є герцог Гіз, між ба­ронами – конетабль.

Третій стан складається з людей пера, яких називають людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебеїв і селян. Той з людей мантії, хто має ступінь президента або радника або носить подіб­не звання, стає дворянином і привілейованим в силу його посади і вважається ним до кінця свого життя.

Купцям, які в наші дні є панами грошового багатства, всі­ляко догоджають і запобігають перед ними, але ніякими пере­вагами і достоїнством вони не користуються, тому що всяка тор­говельна діяльність вважається ганебною для дворянства. Вони, таким чином, належать до третього стану; вони сплачують подат­ки цілком так само, як і неблагородні і селяни, а становище останніх найтяжче, бо їх однаково утискують і король і дворяни.

Імператор Максіміліан висловлювався про французького ко­роля, що він – король ослів, тому що його народ несе всілякі тяготи і не скаржиться.