Розвиток торгівлі та зміни у становищі й структурі купецтва та міщанства

Форми торгівлі. Збільшення кількості сільськогосподарської та промислової продукції на ринках збуту сприяло пожвавленню торгівлі на Україні. І хоча внутрішня торгівля початку XIX ст. не змінилась порівняно з XVIII ст. ні за структурою, ні за змістом, та вже ближче до середини XIX ст. частка виробів великих промислових підприємств в товарообороті значно збільшилась. Основними формами торгівлі були ярмарки, базари, торги; постійна торгівля - лавки, крамниці, магазини, корчми.

На ярмарках зосереджувалася в основному внутрішня торгівля. Великих ярмарків з оборотом капіталу більше 1 млн. крб. в Росії було 64. З них 10 знаходились в Україні: три Харківських ярмарки, Іллінський (у Ромнах, а з 1852 р. у Полтаві), Введенський (Суми), Масляний (Ромни) та ін. Найбільша кількість ярмарків щорічно проводилася в Лівобережній Україні - 390 та близько 7 тис. базарів, на Слобожанщині - 219, на Закарпатті - 70.

Центрами ярмаркової торгівлі були на Лівобережжі - Ніжин, Ромни, Полтава, Чернігів, Київ; Слобожанщині - Суми, Харків; Правобережжі - Могилів, Бердичів. Найбільш потужні - ніжинські і роменські ярмарки, торговий обіг яких сягав 4 млн. крб.

До системи внутрішньої торгівлі України належали базари та торги, яких в Україні наприкінці 50-х років налічувалось понад 12 тис. Вони відрізнялися від великих ярмарків асортиментом товарів, складом продавців і покупців. Якщо на великих ярмарках основний контингент становили купці та поміщики, то на базарах - заможні селяни, козаки, міщани.

В Україні було поширене корчмарство (шинкарство) - найпростіша форма постійної торгівлі. В корчмах продавали пиво, вино, горілку продукти харчування. У кожному селі було кілька корчм (шинків), в містах - на кожній вулиці. Корчми належали поміщикам, заможнім козакам, міщанам, цехам, ратуші й казні.

Зміна складу міщанства в Україні.(Див.: Миронов Б.Н. Русский город в 1740–1860-е годы: Демографическое, социальное и экономическое развитие. – Л., 1990). Міщанство було найчисленнішою групою міського населення. За національним складом у ньому переважали українці. У Чернігівській губернії наприкінці XVIII ст. з 19 тис. міщан лише 650 були росіянами.

На початку 30-х рр. ХІХ ст. склад міщанства почав змінюватися. В 1834 р. Микола І скасував рештки магдебурзького права у Києві. З метою русифікації краю та уніфікації становища київського міщанства він надав 3-річні пільги (звільнення від податків) міщанському люду, який оселявся в Києві. Місто поглинула хвиля новоприбульців, переважно росіян. Якщо в 1786 р. у Києві мешкав один єврей, і то поза межами міста, то в 1796 р. єврейська громада вже зробила спробу отримати монополію на виробництво і торгівлю спиртними напоями.

Структура купецтва.Найбільш заможною і впливовою соціальною верствою було купецтво. В залежності від капіталу воно поділялося на 3 гільдії: І гільдія - 50 тис. крб., ІІ гільдія - понад 20 тис. крб., ІІІ гільдія - понад 8 тис. крб. У зв'язку з розвитком господарського життя і торгівлі збільшувалася кількість купецького стану. (Як вище зазначалося, протягом 1816-1859 рр. чисельність купецтва в українських землях зросла з 32 тис. до 104 тис. осіб).

Купецтво мало багатонаціональний характер. Внутрішня торгівля перебувала переважно в руках російських, українських та єврейських купців, зовнішня - в іноземців: греків, вірмен, волохів, італійців, французів, німців тощо. За своїм політичним і фінансовим потенціалом українські купці поступалися російським та єврейським, і зазвичай належали до ІІІ купецької гільдії.

Українські купці становили меншість порівняно з представниками інших національностей. У Чернігівській губернії в середині ХІХ ст. 2/3 купців були росіянами і євреями, 1/3 – українцями. До купецького стану належали українські династії Терещенків, Яхненків, Симиренків, Харитоненків.

Соціоетнічний склад торгової верстви в Україні змінюється з виникненням чорноморських міст-портів Херсона та Одеси. Торговельною столицею Півдня утверджується Одеса, чому сприяло надання їй статусу «порто-франко». Основним предметом експорту стає пшениця, яка становила 80% обсягу експорту сільськогосподарської продукції.

Розвиток зовнішньої торгівлі мав своїм наслідком виникнення іноземного купецтва, яке осіло в чорноморських портових містах. Перевага іноземців пояснювалася розмірами капіталу, обізнаністю в комерції та володінням іноземними мовами. На 1830 р. в Одесі існувало 40 іноземних контор, створених греками, італійцями, словаками, французами, німцями, англійцями та ін.

Найчисленнішу групу складали греки. З 1820-х рр. вони заступили італійців і посіли місце французьких купців, яким всіляко сприяв свого часу Одеський градоначальник і генерал-губернатор Новоросії А.-Е.Рішельє. На початку 60-х рр. ХІХ ст. грецькі купці, більшість яких перейшла в банківську сферу і промисловість, поступилися єврейським.