Образ людей праці в поезіях Симоненка

Героям багатьох поезій В.Симоненка і є отакі, як ця бідна безіменна доярка, люди праці – прості, звичайні, відверті, багаті духовно. Таким був і Василів дід Федір Трохимович, від якого онук узяв багато хорошого, зокрема, доброти та любові до людей. Саме про нього написаний один з кращих віршів поета «Дід умер»
Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, з глибокою вдячністю за все, зроблене ним для людей, для землі.Починається вірш просто, наче зітхання. Ось повернулися з похорон, сіли за скорботний поминальний стіл, і хтось, може й сам онук, наче підсумовує: «От і все. Поховали старезного діда». І почали за прадавнім селянським звичаєм поминати покійного. Поминати не горілкою, а добрим словом: якою він був доброю людиною, як любив працювати.Він тепер вже не встане І ранком не піде Із косою на гору круту І не стане мантачкою тишу будити,Задивляться в небо, як гаснуть зірки,Лиш росою по нім буде плакати жито І пливуть над ним непомітно віки.Дід був «хорошою людиною» – так просто і вичерпно дається в народі найвища оцінка людині, її моральним якостям. Такою людиною, що «росою по нім буде плакати жито» – це уособлення, яким передано єдність людини і природи. Після роздумів про життя і смерть у поета вириваються слова, сповнені щирості, відчаю й протесту.
… не хочу щоб в землю ішли без сліда безіменні,святі, незрівнянно чудесні,горді діти землі,вірні діти труда.
І ще один цікавий поворот знайшов Симоненко, щоб розкрити велич душі діда – селянина, показати значення його життя, його праці для людства. Він перефразовує слова з вірша О Пушкіна «Пам’ятник»:
…вірю,що ні –він увесь не умреЙого думи нехитрі Додумають внуки.Він житиме в праці й думках, у пам’яті внуків, яким він передавав свою пристрасть і гнів, радощі й муки. Отже висновок: безсмертя людини – в праці, доброті, в тому, що вона зуміла передати нащадкам. І що кожна людина заслуговує на пам’ять, чи то в граніті і бронзі, чи в людських душах і серцях. І треба вміти бачити і розуміти прекрасне й велике у живих – простих, звичайних, на перший погляд, людях. Треба любити їх.

Хвильовий «Кіт у чоботях».

Новела «Кіт у чоботях» присвячена жінці в революції. Гапка, тобто товариш Жучок, — це тип, що його зустрічав автор — оповідач на воєнних дорогах. Жінка невисока на зріст, взута у завеликі чоботи за жвавий характер і, очевидно, темні очі прозвана Жучком. Насамперед впадає у вічі настроєність твору, що характерно для імпресіонізму. Захоплено-піднесене ставлення оповідача до Гапки-Жучка виражається як безпосередньо словами, так і самим синтаксисом — це в основному короткі, часто однослівні речення. Так можуть говорити вкрай захоплені люди: треба, щоб був гімн «моралям революції», але Жучкові буде не гімн, а пісня.Портрет героїні, тобто зовнішність, письменник характеризує одним словом «жучок». «Відомо, що «ніс — головка від цвяшка» і що зріст — «кіт у чоботях». Зустрічаємо Кота в чоботах біля вогню, посеред зими й темної ночі. Золото, вогонь — це асоціації тепла, радості, досконалості.Мовна стихія «Кота в чоботях» сповнена піднесення, радості, легкої іронії, щирого захоплення та симпатії..Письменник вимальовує головну героїню з ніжністю,задушевністю.Він намагається перетворити жінку-борця на жінку з добрим серцем.Новела відзначається імпресіоністичною манерою в заг.світогляді настанові письменника, в умінні зображати хар-р.Він прагне скласти гімн»Пісню пісень»(царя Соломона) цій жінці.географія подій є також важдливим елементом(вона пройшла всі чотири сторони світу).Події відбуваються наче в зворотньому напрямку.Після війни Гапка стає чиновником-бюрократом.Ліричність душі розкрив.через закоханність,але все ж відбулася певна руйнація.Це модерністська проза з елементами імпресіонізму.