Місце філософії у духовному житті Середньовіччя
Тема 3. Філософія Середньовіччя.
План
1. Зміни у світогляді під час переходу від Античності до європейського Середньовіччя.
2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.
3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.
Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.
Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від Античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадянського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним – руйнування і всього укладу життя. Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких галузях, як онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія.
 |
За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії, тобто з IV–V ст., до відкриття Америки, тобто до XV-XVIст.
Під час формування середньовічного суспільства духовні процеси випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу роль духовного фактора в розвитку історії.
Основні світоглядні орієнтири під час переходу до Середньовіччя змінюються на протилежні:
| Античний світогляд | Середньовічний світогляд |
| - політеїзм; - боги є частиною природи або уособленням природних стихій; - вихідні якості богів: сила, могутність; - боги впорядковують та оздоблюють світ; - космос, природа – загальні умови існування богів і людей ; - людина спирається у своїх вчинках на знання; - головне життєве завдання людини - спасіння душі; - у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє; - люди поділяються за етнічними та родовими ознаками; - панування натуралістичного світосприйняття. | - монотеїзм; - Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу ; - Вихідна якість Бога – любов до людини; - Бог творить світ з нічого; - природа не має власної сутності і не може існувати без впливу божественної енергії; - людина в усьому покладається на віру в Бога; - головне життєве завдання людини - здійснення подвигу; - у сприйнятті дійсності акцент робиться на внутрішнє; зовнішнє лише заважає правильно зрозуміти внутрішнє; - всі люди є рівними перед Богом; - панування символічного світосприйняття. |
Вихідні ідеї середньовічної патристики.
Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.
Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює християн цілою низкою вихідних догм. Але ці догми потребували певних пояснень і тлумачень.
Перші введення християнської догматики в контекст життя здійснювали апостоли (перші учні Христа), але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання, водночас осмислюючи реалії життя під кутом огляду положень Святого Письма, представники християнської патристики – так звані Отці Церкви (лат. «раіег» – батько).
На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики(II-IV ст.). Перші християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн (давньогрецькою мовою «апологія» – захист).
Від самого початку рання патристика (апологетика) поділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості:
- позитивний;
- негативний.
П'ять Аргументів Юстина щодо переваг християнства над язичницькою мудрістю:
► аргумент єдності (оскільки Бог єдиний, не треба шукати все нові й нові початки буття),
► аргументуніверсальності (християнство відкрите й доступне всім, незалежно від статі, віку, походження),
► аргументпростоти (у християнстві йдеться про те, що зрозуміле для усіх і не потребує спеціальної освіти),
► аргументавторитету (філософію вигадали люди, а істини християнства дані Богом через об'явлення),
► аргументдавнини (Юстин посилався на твердження Аристобула Олександрійського про те, що греки запозичили філософію у Мойсея).
Негативне ставлення до античної філософії – другий напрям апологетики, котрий наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості як такої, що, порівняно з божественним об'явленням, постає як безумство.
Отже, як бачимо, в основі розмежування патристики на два напрями лежало питання про співвідношення віри та знання у людському світоорієнтуванні, яке майже ніколи не зникало з духовного обрію Середньовіччя.
Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики – Аврелій Авґустин– Авґустин Блаженний, єпископ Гіппонійський (північ Африки) (354—430).
Розуміння Августином Бога як основи світу:
- Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства,
- Бог творить світ із нічого, бо його могутність необмежена,
- можливості Бога у творенні невичерпні,
- світ перебуває у повній залежності від Бога, але Бог від світу не залежить,
- Бог є сукупність усіх можливих досконалостей, Бог є вічним та завершеним Буттям.
Між філософією та релігією утворилась проміжна сфера – сфера теології.
Теологія (богослов'я) – ідейна частина релігії, що покликана узгоджувати між собою усі основні релігійні догмати.