Дармову робочу силу для великих будов через систему ГУЛАГ;
атмосферу взаємної недовіри та пошуку ворогів народу;
Україною прокотились кілька хвиль масових репресій:
Перша (1929-1931 рр.) пов’язана з колективізацією.
Друга (1932-1934 рр.) викликана голодом, правлінням Постишева, вбивством Кірова.
Третя (1936-1938 рр.) породжена політичним недовір’ям;
Четверта (1939-1940 рр.) обвинуваченням західноукраїнського населення в націоналізмі.
Арешти, допити, суди йшли щоденно. Кількість репресованих не встановлено, але про їх число можна судити по цифрі “виявлених” в Україні з 1930 р. по 1941 р. (понад 100) всілякого роду “центрів”, “блоків”, “організацій”.
Починаючи з 1933 р. почалося справжнє гоніння на українську інтелігенцію – еліту народу. Жертвами репресій стали: С.Єфремов, В.Чехівський, А.Ніковський, Й.Гермайзе, М.Зеров, М.Хвильовий, Л.Курбас та сотні інших.
В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 чол., із них 19 академіків. Розгрому піддалась спілка письменників: 89 чол. розстріляно, 64 заслано, а 83 змушено емігрувати. Масові репресії прокотилися по освітянській ниві. В 1933 р. за політичними мотивами було звільнено близько 200 працівників Наркомату освіти УРСР, всіх керівників облвно і 90% керівників районної ланки та кожен десятий вчитель. Руйнівний смерч пронісся в збройних силах, навіть партії. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ та 9 членів Ревізійної комісії, яких обрали в 1933 р. репресовано 100.
За розмахом знищення населення власної країни сталінська практика не має рівних у світовій історії.Мова йде про десятки мільйонів громадян. Мабуть не було в Союзі такої родини, якої б не торкнулося чорне крило репресій. Навіть дружини найвищих посадових осіб в державі: Голови Верховній Ради СРСР М.І.Калініна і голови Ради Міністрів В.М.Молотова перебували у в’язницях.
Вся ця кривава вакханалія творилася під прапором захисту соціального експерименту побудови соціалізму – найсправедливішого суспільства – від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Справді, зовнішніх недругів у такої держави було достатньо. Тому цілком обґрунтовано країна нарощувала військові сили.
Цю силу дуже кортіло використати не лише для оборони, але і для допомоги світовій революції, яка повинна була змести з лиця землі капіталізм – систему побудовану на ринкових відносинах.
Тому коли почалися зв’язуватися вузлики нової війни Західні країни робили все від них залежне, щоб спрямувати її проти СРСР і відвести від себе. Усі проводили подвійну політику, намагаючись переграти один одного. Це яскраво проявлялося і в аншлюсі Австрії, і в Мюнхенських домовленостях (вересень 1938), і в зриві переговорів Англії, Франції, СРСР, і ліквідації Чехословаччини, і драмі Карпатської України. Антивоєнні сили ослабли.
Україна в довоєнний час:
Україна в роки ІІ-ї світової війни
22 червня 1941 р. на територію України почали наступ 57 дивізій і 13 корпусів групи армій “Південь”. Їм протистояли 80 радянських дивізій Київського та Одеського військових округів. Незважаючи на мужність і героїзм радянські війська змушені були відступати. Рівно через рік, після початку війни 22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ Луганської області. Вся територія України була окупована.
Основні риси фашистського окупаційного режиму
(“Новий порядок” в Україні)
Ліквідовано цілісність держави. Україна була розділена на 4 окупаційні зони.
Створено адміністративно-каральний апарат влади, яка опиралася на: державу таємну поліцію (гестапо); озброєні охоронні загони (СС); службу безпеки (СД). Крім цього існували допоміжні органи влади: бургомістри і міські управи в містах, голови і управи в районах, старости – в селах, допоміжна поліція.
Організовано 180 концентраційних таборів для військово-полонених, 50 гето для єврейського населення, яке підлягало знищенню.
Введена регламентація всіх сторін життя населення, аж до оголошення в газетах про дозвіл на шлюб.
Встановлено: жорсткий паспортний режим; 12 годинний робочий день; трудова повинність з 14 до 65 років; грошові і натуральні податки. Набори юнаків і дівчат для роботи в Німеччині.
Окупанти зберегли колгоспи як зручний засіб викачування хліба з країни.
Для більш повного розуміння грабіжницько-терористичного режиму наведемо деякі приклади з Камінець-Подільської області
За роки окупації фашисти та їх помічники знищили тут 477 698 громадян і військово-полонених:
Страконстянтинові – 20 тисяч;
Проскурові – 81 тисячу;
Шепетівці – 30 тисяч;
Ярмолинцях – 20 тисяч;
У Славутському “Гросслазареті” – 150 тис. військовополонених;
У Кам’янці-Подільському за 2 дні 27 і 28 серпня 1941 року було розріляно 20 тис. чол. Головним чином євреїв;
Розправлялися не тільки шляхом розстрілу. У с.Дем’янківці Дунаєвецького району окупанти загнали у фосфоритну шахту понад 2500 мирних громадян і замурували наглухо вхід. Смерть їх була від нестачі повітря більш ніж страшною.
Крім того, 117 230 чол. було вивезено для роботи до Німеччини.
За ухилення від поїздки до Німеччини, втім і за все інше, наступало невідворотне покарання – як правило розстріл.
Ставлення до окупантів населення України
Спочатку населення щодо німців зайняло вичікувально-насторожену позицію. Багато добре пам’ятали німців, їх порядки ще з періоду Центральної Ради. Адже тим, кому тоді було 20 і біля того, тепер виповнювалося лише 40-45 років.
Можна погодитися з істориками України В.І.Семененком і Л.О.Радченко, що по ставленню до німців доросле населення окупованих територій можна умовно розділити на 4 групи:
Нацистський “Новий порядок” викликав в Україні обурення і величезної сили народний супротив
Особливості руху Опору в Україні (1941-1944 рр.)
І – різноманітність організаційних форм:
а) партійно-комсомольське підпілля;
б) радянські партизанські загони і з’єднання;
в) диверсійно-підпільні і розвідувальні групи;
г) бойові угрупування та підпілля ОУН;
д) похідні групи бандерівців і мельниківців;
ж) зони дій УПА: північ, захід, південь;
з) стихійні виступи населення і т.д.
ІІ – ідеологічна і організаційна роздвоєність:
Прорадянське;
2) національно-самостійницьке спрямування.
ІІІ – крайня непримиримість позицій між спрямуваннями. В усіх країнах загроза національному існуванню призводила до об’єднання різних політичних сил для відсічі ворогу. В Україні це загострило протистояння і привело до збройної боротьби між ними.
IV – збройна боротьба між прорадянськими гілками і національними гілками руху Опору велася жорстокими , підступними і лицемірними методами.
Український рух Опору, не зважаючи на його слабкі сторони викликані роздвоєнням, відіграв велику роль в розгромі сил фашизму і визволенні України.