Міжнародні організації ти їх роль в становленні глобального світового порядку
Провідну роль в сучасному світі відіграють три міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку) і Світова організація торгівлі. Ще є неймовірно велика кількість інших організацій – ряд регіональних банків, інституції ООН (Програма розвитку ООН, Конференція ООН з торгівлі і розвитку), але всі вони володіють меншими організаційними і фінансовими ресурсами, щоб впливати на економіку в глобальних масштабах.
Власне перші дві інституції (МВФ і Світовий банк) були створені як частина проекту з відновлення зруйнованої війною Європи. Рішення про це приймалося в Бретон-Вудсі, в 1944 році. Основним принципом роботи цих організацій було напрацювання англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, який дав досить зрозумілу відповідь стосовно того, чому виникають кризи, на зразок Великої депресії – причиною був недостатній сукупний попит, який держава могла б стимулювати за рахунок цілеспрямованої політики. Тож ці організації були покликані відновити зруйновані після війни економіки і не допустити повторення нової глобальної депресії. Передбачалось, що це буде здійснюватись шляхом міжнародного тиску на ті країни, які не вносять відповідного внеску в підтримання глобального сукупного попиту. Для цього МВФ і Світовий банк повинні були надавати рекомендації і, при необхідності, кредити тим країнам, які не могли самостійно справитися з поставленим завданням.
Проте, з часом політика МВФ зазнала значних змін. Якщо з самого початку МВФ був заснований на презумпції, що ринковий механізм часто функціонує неадекватно, то тепер ця організація взялася з жаром відстоювати ідеологію верховенства ринку. На сьогодні МВФ і Світовий банк надають свої фонди тільки тоді, коли країни проводять політику скорочення бюджетного дефіциту, підвищення податків і тарифів, що прямо суперечить кейнсіанській теорії.
Суттєві зміни в політиці МВФ і Світового банку почалися з 1980-х років, коли Рональд Рейган і Маргарет Тетчер почали проповідувати ідеологію вільного ринку. І міністерства фінансів бідних країн були готові прийняти нову віру, якщо це було потрібно для отримання кредитів. Десь приблизно з цього часу Світовий банк почав видавати кредити не тільки під конкретні проекти, а й так звані “кредити для структурної адаптації”. Але ці кредити надавалися тільки зі згоди МВФ – разом з тим, на державу накладалися конкретні умови Фонду.
Ще більше обов’язків постало перед цими структурами з падінням Берлінської стіни – МВФ тепер брав на себе відповідальність за перехід до ринкової економіки країн колишнього соціалістичного табору. При цьому МВФ опікувався макроекономічними питаннями, дефіцитом бюджету, грошово-кредитною політикою, інфляцією, кредитами; Світовий банк брав на себе структурні реформи: порядок використання грошей урядом країни, фінансові інституції, ринки праці і так далі.
Проте, прискорена лібералізація відсталих країн по всьому світові не дала бажаного результату. Вільний перетік капіталів, який „продавлював” МВФ, досить часто призводив до того, що в країну приходили “гарячі гроші”, але під час погіршення економічної кон’юнктури швидко залишали її, після чого економіка країни виявлялася спустошеною. Якщо, наприклад, відкрити ринки для конкуренції набагато швидше, випереджаючи створення сильних фінансових інституцій, то старі робочі місця будуть зникати набагато швидше, ніж створюватимуться нові. В багатьох країнах це призвело до зростання безробіття і зубожіння.
Так само МВФ не справився зі своєю роллю антикризового менеджера. Після Азіатської кризи 1997 року, МВФ поглибив кризи в Індонезії і Таїланді. Так само політика МВФ призвела до краху в Аргентині в 2001 році.
Разом з тим, навіть в країнах, де спостерігається зростання, його результати, в основному дісталися багатим, при збереженні досить високого рівня бідності. Крім того, постає проблема виплат кредитів, які не завжди були використані цільовим способом корумпованими чиновниками, або просто не дали того ефекту, на який розраховували з самого початку. Тягар виплат при цьому перекладається на все населення країни, які з цих кредитів не отримали ефективної допомоги.
Діяльність міжнародних економічних структур викликає ще одне занепокоєння. Справа в тому, що їхня робота спрямована на інтенсивне використання не тільки вже існуючих економічних ресурсів, а й розробку нових – в першу чергу сировинних, і подальшу їх переробку за рахунок зростання виробничих потужностей у всьому світі. Але вже зараз екологи говорять, що зростання виробництва енергії на один порядок, призведе до катастрофічних наслідків планетарного масштабу внаслідок глобального потепління.
Намагаючись дотягнути рівень промислового виробництва в країнах Півдня до рівня країн Півночі, міжнародні економічні організації стимулюють підвищення викидів в атмосферу, що негативно відобразиться на загальній екологічній ситуації. Звичайна індустріалізація і модернізація нерозвинених країн вже неможлива через обмеження, які накладає на нас саме природне середовище. МВФ не дає рекомендацій як за цих умов зберегти темпи економічного розвитку.