Процеси і форми вертикальної мікроінтеграції

Вертикальна мікроінтеграція передбачає об’єднання фірм, котрі функціонують у різних виробничих циклах. Вона розширює масштаб і силу впливу підприємств у галузі, що створює для них певні конкурентні переваги завдяки зміцненню конкурентної позиції та/або збереженню конкурентних переваг. Розрізняють три форми вертикальної мікроінтеграції:

інтеграція «донизу» — розширення фірмою свого бізнесу за рахунок, наприклад, стадії виробництва сировини (приєднання заводу — виробника сировини або напівфабрикатів до компанії, яка веде основне виробництво);

виробнича інтеграція «догори». У цьому разі фірма намагається розширити свій бізнес за рахунок подальших стадій виробництва і збуту.

невиробнича інтеграція «догори», яка включає сферу розподілу.

Вертикальну інтеграцію поділяють на такі види:

«конічна» інтеграція, що передбачає ситуацію, коли підприємство створює власні виробничі потужності, виробничі підрозділи, підрозділи з реалізації для виготовлення (реалізації) власними силами певної продукції. «Конічна» інтеграція може здійснюватися шляхом купівлі або об’єднання підприємств;

«квазіінтеграція» означає придбання у підприємства-постачальника або реалізацію великої частини продукції фірми, в якій підприємство володіє певною частиною капіталу, наприклад, акціями. Інколи цей вид інтеграції пов’язують із створенням спільних підприємств;

контрактна інтеграція здійснюється шляхом укладення довгострокових договорів, які дають можливість формувати стабільні зв’язки між фірмами.

Ці види інтеграції дозволяють нівелювати негативні сторони інтеграції та концентрації через входження, насамперед, в концерни з частковою (або повною) втратою прав юридичної особи.

Проте стратегія вертикального інтегрування перешкоджає своєчасно позбавлятися неконкурентоспроможних виробництв, встановлює велику взаємозалежність між функціональними підрозділами. Вона пов’язана з великими внутрішніми затратами на підтримання виробничих потужностей по всьому вертикальному ланцюгу, на управління взаємодією між підприємствами, що інтегрують, передачу інформації догори і донизу за ієрархією, на дублювання функцій в окремих виробничих структурах, а також на контроль і координацію діяльності. Крім того, вертикальна інтеграція стає на заваді спеціалізації виробництва і вільній конкуренції, тому вона меншою мірою орієнтована на ринок і запити кінцевого споживача.

Отже, серед недоліків вертикальної інтеграції можна виділити внутрішні і зовнішні аспекти. Серед можливих негативних впливів внутрішнього характеру:

· збільшення витрат на утримання органів, які відповідають за здійснення вертикальної інтеграції;

· виведення деяких ділянок виробництва з-під впливу ринкових сил;

· потрапляння «не в свою» діяльність з низькими показниками конкурентоспроможності;

· спокуса інвестування в «слабкі сторони» вертикально інтегрованого ланцюга, що дискредитує реальну картину ефективності виробництва;

· через гарантований збут помилкове відчуття безпеки.

Можливі зовнішні небезпеки:

· велика взаємозалежність між частинами «вертикального ланцюга», що при негативних явищах в одних елементах призводить до «ланцюгового» банкрутства;

· хибне уявлення про міцне становище підприємства, що не відповідає його реальній конкурентоспроможності;

· тривале збереження застарілих виробничо-управлінських процесів через відсутність зовнішньої конкуренції;

· обмеженість ринку, втрата комунікацій із зовнішнім середовищем (в першу чергу з іншими постачальниками та дистриб’юторами);

· використання необґрунтованих варіантів інтеграції зі створенням надмірно великих формувань, якими неможливо ефективно управляти.

Не зважаючи на вище перелічені та інші недоліки, вертикальна інтеграція має певні переваги, їй властива централізація управління та концентрація виробничо-збутової діяльності, що суттєво впливає на прискорення всього циклу руху товарів, обороту капіталу, окупності затрат та інформаційного обміну між підприємствами.

У цілому переваги вертикальної інтеграції можна також підрозділити на внутрішні та зовнішні вигоди:

внутрішні вигоди:

· гарантоване постачання створює умови для впливу на постачальника щодо рівня якості, ефективного використання ресурсів і мінімізації запасів;

· зменшення витрат на пошук ресурсів, які відповідають вимогам виробництва;

· можливості розширення масштабів виробництва, підвищення його ефективності, завантаження потужностей;

· гарантований збут сприяє розширенню горизонтів планування;

· стабільність «входу/виходу» надає можливість акцентувати діяльність на удосконаленні виробничого потенціалу та розвиток соціальної сфери підприємства.

зовнішні вигоди:

· можливість «відсікати» конкурентів від споживачів і постачальників;

· тісна координація та взаємовплив по всьому технологічному ланцюгу «постачальник — виробник — споживач»;

· визначеність у зовнішньому середовищі, часткове уникнення «рушійних ринкових сил»;

· полегшення доступу до know-how, які є у партнерів по інтеграції, спільне створення нової продукції;

· швидка реакція на попит інтегрованих споживачів;

· створення цінових переваг у системі розподілу.