Геоекономічний вимір економічного розвитку України
Геоекономічна модель України являє собою сукупність напрямів, принципів, механізмів та інструментів реалізації геоекономічного потенціалу країни у світовому економічному просторі відповідно до стратегії її економічного розвитку, визначеної на базі національних інтересів держави та суспільства. Геоекономічна модель – це зовнішній вимір загальної економічної моделі розвитку країни, яка в Україні дотепер ще остаточно не склалася, оскільки стратегія її економічного розвитку повсякчас змінюється (фактично – із приходом до влади кожного нового президента держави). До того ж наша країна належить до рецесійної групи транзитивних держав, а не до ключових гравців у системі міжнародних економічних відносин, а тому, геоекономічно позиціонуючи себе, змушена зважати не тільки на загальні глобально-регіональні тенденції світового економічного простору, а й на інтереси країн – міжнародних лідерів.
Геополітичне (географічне, культурне, конфесійне) положення України невідворотно робить її складовою європейського, а відтак і євразійського простору, а тому вона мусить зайняти в ньому належне геоекономічне місце й відігравати відповідну геоекономічну роль. Геоекономічний статус України визначається ендогенними та екзогенними чинниками. До ендогенних факторів впливу слід віднести рівень економічного розвитку, масштаби, стан і якість ресурсного потенціалу, а також визначені державою геоекономічні пріоритети та стратегія розвитку країни.
Серед екзогенних чинників впливу найбільш відчутними є такі процеси, що нині розгортаються в євразійському просторі:
- повсюдне поширення глобалізації як вищої форми інтернаціоналізації господарського життя;
- розвиток на теренах Євразії впливових міжнародних інтеграційних угрупувань (ЄС, ЄврАзЕс, АСЕАН, ЄАСТ, Вишеградська група, Шанхайська організація співробітництва, Організація Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ та ін.); зміцнення потуги об’єднаних гравців у геоекономічному балансі сил; висловлення намірів, спрямованих на подальше інтегрування євразійського простору, створення спільних систем безпеки, вільних економічних зон тощо;
- наростання ознак регіоналізації в результаті впровадження низки регіонально-субрегіональних проектів та ініціатив (Центральноєвропейська ініціатива, „Східне партнерство”, „ОДЕР – ГУАМ”, „БЛЕКСІФОР”, „Чорноморська гармонія”, Співдружність демократичного вибору та ін.);
- посилення геоекономічної ролі ряду країн ЦСЄ, які обрали євроінтеграційний вектор розвитку й набули членства в ЄС протягом останніх трьох хвиль розширення;
- посилення впливу великих держав Азії, зокрема Китаю та Індії, у системі сучасних світогосподарських зв’язків;
- потужний розвиток транснаціональних китайських і російських компаній та їх експансія у євразійському просторі;
- боротьба між ЄС, Російською Федерацією і Китаєм за отримання статусу „центру сили” у геокономічному просторі Євразійського континенту;
- поява в міжнародному економічному середовищі нового впливового гравця – Ірану, який швидко створює ракетно-ядерний потенціал і стає небезпечним та непередбачуваним геополітичним і геоекономічним суб’єктом у євразійському просторі;
- зміна співвідношення між економічними, політичними, військовими інтересами у міжнародних відносинах на користь економічних складників.
Водночас, Україна як повноцінний і великий геоекономічний суб’єкт євразійського простору має необхідні й достатні підстави для здійснення зворотного впливу на процеси трансформації і формування нових векторів впливу та інтеграції у цьому мегарегіоні.
Україна володіє одним із найпотужніших на євразійському просторі транзитних потенціалів. При транспортуванні товарів територію нашої держави практично не може оминути жодна країна – чи то на Півночі, Півдні, Заході або Сході. Геоекономічний простір України просякнутий різними транспортними системами, які мають транзитний характер і трансконтинентальні параметри. Транспортними комунікаціями, прокладеними по території нашої країни, товари та ресурси рухаються з Європи в Азію, і у зворотному напрямку. Україна має унікальні нафто- та газоносні транспортні артерії, газові сховища, значну кількість аеродромів, досить розвинуту систему залізничного транспорту, розгалужену мережу автомобільних шляхів, гарні морські й річкові порти, транспортно-пропускні пункти по всьому периметру державних кордонів. До того ж територією України пролягає важлива водна артерія – Дніпро. Якщо його з’єднати каналом із Даугавою (Литва), то можна створити унікальний водний шлях Балтійське море – Чорне море. Тоді буде утворений новий геоекономічний ресурс стратегічного рівня, де безпосередньо будуть задіяні Україна, Білорусь і Литва.
Водночас, транзитний потенціал України сьогодні використовується не повною мірою, понад те – він скорочується. Про це зокрема свідчить той факт, що за 12 місяців 2009 р. територією України транспортовано (транзитом) 95,2 млрд. куб. м природного газу, що на 24,4 млрд. куб. м, або на 20,4% менше, ніж за 12 місяців 2008 р.
Україна є потужною транскордонною державою. Цей статус визначається двома основними характеристиками:
1) наша країна має спільні кордони з багатьма державами світу – Росією, Білоруссю, Грузією, Туреччиною, Болгарією, Румунією, Молдовою (разом із Наддністрянщиною), Угорщиною, Словаччиною, Польщею, з яких п’ять країн є членами Європейського Союзу;
2) в Україні на зовнішній кордон держави виходить більша частина (20 із 27) обласних адміністративно-територіальних суб’єктів, а саме: Чернігівська, Сумська, Донецька, Луганська, Харківська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська, Івано-Франківська, Одеська, Закарпатська, Чернівецька, Рівненська, Житомирська, Київська, Львівська, Вінницька, Волинська області, Автономна Республіка Крим і Севастополь.
Важливими складовими української території є два морських ареали, а саме Чорне та Азовське моря, завдяки яким геоекономічний потенціал України суттєво зростає. Чорне море є євразійською брамою до Середземномор’я, відповідно до країн Північної Африки і далі вглиб цього неймовірно багатого континенту. Окрім того, Чорне море через Грузію виводить нас до країн Південної Азії (Індія, Бангладеш, Пакистан та ін.), які володіють величезними природними ресурсами і місткими внутрішніми ринками з необмеженим потенційним попитом.
Для того щоб Україна змогла найповніше реалізувати свій геоекономічний потенціал у євразійському просторі й набути статус держави – субрегіонального лідера, необхідно підвищити ефективність усіх перелічених вище факторів, а також забезпечити їх комплексний розвиток, що дасть змогу досягти позитивного інтегрального результату та синергетичного ефекту.
Чорноморський регіон становить зону геоекономічних інтересів як України у цілому, так і її окремих регіональних складових. Життєдіяльність семи адміністративно-територіальних одиниць України (п’яти областей – Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької, а також Автономної Республіки Крим і Севастополя) тією чи іншою мірою безпосередньо пов’язана із Чорним морем. З огляду на це Україна повинна сформувати та втілювати у життя активну регіональну політику в Чорноморському регіоні, основні напрями якої, зокрема, запропоновані в Експертній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень.
Україна зможе максимально реалізувати геоекономічну модель свого розвитку в ареалі Чорного моря, якщо останній стане місцем вигідної та активної інтеграційної взаємодії багатьох країн регіону, у тому числі нашої країни. Для того щоб перетворити Чорноморський регіон на геоекономічну зону стабільності й процвітання, а не конфліктів, він повинен розвиватися за такими напрямами:
1) величезний економічний потенціал, зосереджений у регіоні, необхідно реалізовувати насамперед шляхом поглиблення співробітництва між державами, що розташовані у цій зоні, зокрема в рамках Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), що не ставить за мету створення політичних чи військових структур, а розвиває взаємодію переважно в економічній та науковій сферах;
2) пріоритетним завданням країн регіону мусить бути найповніше використання можливостей, пов’язаних із екологічним ресурсом Чорного моря;
3) Чорноморський регіон має стати потужною рекреаційною зоною із розвинутою інфраструктурою, що здатна забезпечити успішну життєдіяльність усіх держав, розташованих на його берегах;
4) Чорноморський ареал варто розглядати як перспективний ринок нафти для країн, які безпосередньо входять у цей простір, а також для держав, що межують із ними;
5) регіон Чорного моря повинен формуватися як потужний транспортний ринок із розвинутою системою паромного сполучення, пасажирських і вантажних перевезень;
6) країни Чорномор’я зобов’язані усвідомити необхідність поглиблення й розширення горизонтальних зв’язків на рівні місцевого самоврядування.
Україна повинна вибудувати таку геоекономічну модель розвитку, яка б відповідала новітнім викликам, потребам, тенденціям і можливостям розвитку сучасної світогосподарської системи. Для ефективної реалізації геоекономічної моделі України в євразійському просторі необхідно, насамперед, виробити сучасну геоекономічну модель розвитку, найважливішими елементами якої будуть: Балто-Чорноморське економічне партнерство, багаторівнева система транскордонного співробітництва, транскордонна мережа транспортних коридорів, мегасистеми партнерств між регіонами і містами України та інших країн, розташованих як на осі Захід – Схід, так і на осі Південь – Північ (насамперед, тими, що мають спільний кордон із нашою державою). На сучасному етапі пріоритетним напрямом реалізації геоекономічної моделі України в євразійському просторі, на нашу думку, має стати європейський напрям, а саме ухвалення оновленої Угоди з ЄС про партнерство і співробітництво у вигляді Угоди про асоціацію Україна – ЄС, взаємодія з Європейським Союзом у впровадженні ініціативи „Східне партнерство”, створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС тощо.