Хто за Конституцією України здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина?
а) Верховний Комісар Верховної Ради України з прав людини;
б) Радник Верховної Ради України з прав людини;
в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
г) Голова Верховної Ради України.
Варіант №17
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Особисті праваі свободи людини і громадянина в Україні
Особисті права і свободи людини.Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи.
До особистих прав людини належать:
- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);
- невід'ємне право на життя (ст. 27);
- право на повагу до її гідності (ст. 28);
- право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29);
- право на недоторканність житла (ст. 30);
- право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
- кореспонденції (ст. 31);
- право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);
- право на свободу пересування (ст. 33);
- право вільного вибору місця проживання (ст. 33);
- право вільно залишати територію України (ст. 33);
- право на свободу думки і слова (ст. 34);
- право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати
- інформацію (ст. 34);
- право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).
Невід'ємне право кожної людини на життя є правом, яке закріплене в усіх міжнародних правових актах. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань Охорона життя людини - один з основних обов'язків держави.
Право людини на повагу до її гідності. Повага до гідності людини є обов'язком держави. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Право на свободу та особисту недоторканність. Це право як загальний принцип встановлює межу, яку співробітники правоохоронних та інших державних органів можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин тощо). Лише суд своїм умотивованим рішенням і тільки на підставі чинного законодавства може дати дозвіл на арешт людини і утримання її під вартою.
Право на недоторканність житлаполягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не вправі увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають.
Принцип недоторканності житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.
Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки з цього права можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом.
Право на невтручання в особисте і сімейне життяє одним із суб'єктивних прав людини, пов'язаних із гарантуванням її свободи. Воно передбачає захист від свавільного втручання в спосіб життя особи та сім’ї, будь яких сторонніх осіб, збереження в таємниці інформації щодо особи та сімейних стосунків.
Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.Право вільно обирати місце проживання, свободу пересування, право вільного покидання території України та повернення в Україну в будь-який час є правом кожної людини, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу думки і слова.Свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення.
Визнаючи право на свободу думки і слова, демократичні держави, в тому числі й Україна, обмежують його, забороняючи пропагувати погляди, що протирічать національній безпеці, територіальній цілісності держави, провокують заворушення чи злочини тощо.
Право на свободу світогляду і віросповіданнябуло визнане світовим демократичним співтовариством у результаті його тривалої, багатовікової боротьби з реакційними силами - як світської, так і церковної влади.
Політичні права і свободи.Політичні права і свободи – це гарантовані державою права особи брати участь у державному і суспільно – політичному житті. Особливість політичних прав і свободполягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території.
До політичних прав громадян належать права:
- право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)
- право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих
референдумах (ст. 38);
- право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування (ст. 38);
- право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого
самоврядування (ст. 38);
- право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст.39);
- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто
звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів. (ст. 40);
Право громадян на свободу об'єднанняу політичні партії та громадські організаціїдає можливість громадянам брати активну участь у політичному житті суспільства. З метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадяни мають право на участь у професійних спілках. На відміну від політичних партій професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Право брати участь в управлінні державними справамиозначає гарантовану громадянам України можливість висловлювати власну думку, виражати волю з усіх питань життя держави і суспільства, сприяти їх втіленню та здійснювати контроль за їх виконанням. Кожен громадянин України має можливість реалізувати це право спільно з іншими громадянами.
Право брати участь в управлінні державними справамиздійснюється громадянами України як безпосередньо, так і через представників, якими, наприклад, є депутати представницьких органів державної влади.
Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Дане право забезпечується можливістю вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування
Право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.Конституція надає право кожному громадянину України, який має право голосу, користуватися рівним правом обіймати державні посади, а також посади в органах місцевого самоврядування.
Право на мирні збори та маніфестаціїє можливості завдяки яким громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їх прав тощо.
Право на звернення.Це право передбачає можливість звернення осіб в індивідуальному чи колективному порядку до будь якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, а також до їхніх посадових та службових. Недодержання посадовими особами вимог закону надає громадянину право звертатися до суду щодо захисту. Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".
2. Розкрийте питання: Види відпусток відповідно до Закону України “Про відпустки.”
· Відпустка - це вільний від роботи час протягом передбаченої законом кількості календарних днів. Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено певні види відпусток.Законодавством, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть встановлюватися й інші види відпусток.
· Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Окремим категоріям працівників, зазначеним у законі, надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Так, для осіб віком до 18 років тривалість щорічної основної відпустки становить 31 календарний день. За бажанням щорічні відпустки надаються в зручний для таких осіб час.
· Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.
· Види відпусток відповідно до закону України "Про відпустки"
· 
3 Визначити правильну відповідь
Верховна Рада України – це:
а) вищій орган законодавчої влади України;
б) вищій орган виконавчої влади України;
в) єдиний орган законодавчої влади в Україні;
г) вищій орган судової влади.
Варіант №18
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Особливості політичних прав громадян України
· До політичних прав громадян належать права:
· - право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)
· - право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих
· референдумах (ст. 38);
· - право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого
· самоврядування (ст. 38);
· - право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого
· самоврядування (ст. 38);
· - право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст.39);
· - право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто
· звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
· службових осіб цих органів. (ст. 40);
· Право громадян на свободу об'єднанняу політичні партії та громадські організаціїдає можливість громадянам брати активну участь у політичному житті суспільства. З метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадяни мають право на участь у професійних спілках. На відміну від політичних партій професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
· Право брати участь в управлінні державними справамиозначає гарантовану громадянам України можливість висловлювати власну думку, виражати волю з усіх питань життя держави і суспільства, сприяти їх втіленню та здійснювати контроль за їх виконанням. Кожен громадянин України має можливість реалізувати це право спільно з іншими громадянами.
· Право брати участь в управлінні державними справамиздійснюється громадянами України як безпосередньо, так і через представників, якими, наприклад, є депутати представницьких органів державної влади.
· Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Дане право забезпечується можливістю вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування
· Право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.Конституція надає право кожному громадянину України, який має право голосу, користуватися рівним правом обіймати державні посади, а також посади в органах місцевого самоврядування.
· Право на мирні збори та маніфестаціїє можливості завдяки яким громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їх прав тощо.
· Право на звернення.Це право передбачає можливість звернення осіб в індивідуальному чи колективному порядку до будь якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, а також до їхніх посадових та службових. Недодержання посадовими особами вимог закону надає громадянину право звертатися до суду щодо захисту. Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".
2. Розкрийте питання: Дисциплінарна відповідальність. Види і порядок накладення дисциплінарних стягнень.
Дисциплінарна відповідальність згідно з чинним законодавством України настає за порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень відповідають у дисциплінарному порядку і за проступки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці — співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці тощо).
Законодавством закріплено такі види дисциплінарної відповідальності: 1) у порядку, встановленому законами України; 2) у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП); 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців; 4) на підставі дисциплінарних статутів та положень, чинних у різних галузях чи сферах державного управління.
Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає в невиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових чи службових обов'язків.
Нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб'єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наділено «дисциплінарною владою», категорії службовців, відповідальність яких регулює адміністративне право. Стосовно більшості працівників дисциплінарну відповідальність передбачено нормами трудового й адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо) — повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності.
Разом з тим, незалежно від того, на підставі якого нормативно-правового акта настає дисциплінарна відповідальність, їй притаманні певні загальні ознаки:
1) її підставою є дисциплінарний проступок;
2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;
3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;
4) межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;
5) службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;
6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарне стягнення має за мету поновлювати порушені державно-службові відносини та уникати негативних наслідків вчинення правопорушення, виховання службовця в дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання правопорушенням. У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України «Про державну службу»:
- догана;
- попередження про неповну службову відповідальність;
- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду;
- звільнення.
Дисциплінарно-деліктна практика в органах виконавчої влади побудована на застосуванні заходів дисциплінарного впливу щодо службовців виключно на розсуд їх керівників. Причому межі цього розсуду сягають від такого незначного дисциплінарного стягнення, як зауваження, і до найсерйознішого — звільнення з посади. Нерідко при накладенні стягнення керівники органів припускаються необ'єктивності.
З огляду на це доцільно було б законодавчо запровадити такий перелік стягнень:
- догана;
- сувора догана;
- затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу;
- виключення з кадрового резерву на заміщення вищої посади;
- попередження про неповну службову відповідність;
- звільнення з посади
3 Визначити правильну відповідь
Народним депутатом України може бути громадянин, який на день виборів досяг:
а) 16 років;
б) 18 років;
в) 21рік;
г) 35 років..
Варіант №19
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Загальна характеристика соціальноь – економічних прав і свобод громадян України.
На відміну від особистих і політичних прав і свобод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх забезпечення вимагає від держави певних дій.
Економічні, екологічні, соціальні, культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод людини і громадянина, вони пов'язані з концепцією соціальної держави та стосуються таких сфер життєдіяльності, як власність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні та духовні потреби людини тощо. Економічні права забезпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя й соціальну захищеність, а культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному, соціальному і культурному прогресі суспільства.
Конституція України фіксує такі економічні, соціальні, культурні права і свободи: право власності і право громадян України користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); право тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45); право громадян України на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах і право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності
2. Розкрийте питання: Матеріальна відповідальність робітників за заподіяння шкоди підприємству.
Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при виконанні ним трудових обов'язків, є самостійним видом юридичної відповідальності, що регулюється нормами трудового законодавства й іншими нормативними актами. Підставами її застосування є шкода, заподіяна винним суб'єктом, який зобов'язаний компенсувати її в розмірах, установлених законодавством. Суб'єктами матеріальної відповідальності є особи, що перебувають в трудових або членських відносинах з потерпілою стороною, господарством, роботодавцем
Матеріальна відповідальність осіб, що працюють в аграрному секторі економіки, визначається різними законами й іншими нормативно-правовими актами. Так, за Законом України "Про фермерське господарство", трудові відносини у фермерському господарстві визначаються і регулюються членами господарства. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної їхніми діями своєму господарству, Закон не містить.
Особи, що працюють у сільськогосподарських комерційних і некомерційних організаціях (підприємствах) і фермерських господарствах за трудовим договором, відповідають за заподіяну шкоду згідно з чинним законодавства про працю. У ст. 130 КЗпП зауважується, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, покладається на працівника за умови, якщо шкода заподіяна з його вини
Матеріальна відповідальність, передбачена трудовим законодавством, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника, тоді як майнова відповідальність, регульована нормами цивільного права, звичайно покладається на відповідну особу в повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Крім того, у ст. ст. 130, 131 КЗпП зазначається, що у визначенні шкоди, заподіяної працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, враховується тільки прямий дійсний збиток, а не неотримані доходи. Неприпустимим є покладання на працівника відповідальності за таку шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику. При цьому на адміністрацію підприємства покладається обов'язок створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повної схоронності довіреного їм майна.
Працівник, котрий заподіяв шкоду підприємству, установі, організації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою адміністрації він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або виправити пошкодження. Зазначена матеріальна відповідальність є основною або обмеженою.
В аграрному праві існує також повна й підвищена матеріальна відповідальність, що застосовується у випадках, передбачених у законі. Випадки повного відшкодування шкоди передбачені ст. 134 КЗпП: коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків; шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків; службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Повну матеріальну відповідальність працівників сільського господарства встановлено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Згідно з п. 5 зазначеної постанови, в разі розкрадання або загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, що склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5, тобто в півторакратному розмірі заподіяної шкоди.
Визначаючи розмір шкоди, суд, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо.
Органами управління в господарствах може бути дозволено особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу або виплатили її вартість.
3 Визначити правильну відповідь
Вищім органом у системі органів виконавчої влади України є:
а) Президент України;
б) Кабінет Міністрів України;
в) Верховна Рада України;
г) Прем`єр - міністр України.
Варіант №20
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів України.
Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:
§ вибір форми навчання;
§ безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
§ трудову діяльність у позанавчальний час;
§ додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
§ користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;
§ участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;
§ участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
§ надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;
§ участь у об'єднаннях громадян;
§ обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;
§ участь у формуванні індивідуального навчального плану;
§ моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;
§ захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;
§ безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;
§ канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.
Обов'язки студентів
Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані:
§ дотримуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;
§ виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.
2. Розкрийте питання: Поняття шлюбу, умови та порядок його укладення.
.Шлюб – це добровільний союз вільних, рівноправних чоловіка й жінки, який укладається у встановленому законом порядку з метою створення сім’ї.
Відповідно до Конституції України шлюб знаходиться під захистом держави.
Шлюб – це моногамний союз чоловіка і жінки. Шлюб – це, в принципі, союз на все життя, бо його метою є створення сім’ї, народження й виховання дітей, взаємна моральна і матеріальна підтримка.
Шлюб – це союз, який укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють його, пред’являють до нього ряд вимог.
Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.
Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу.
Другою умовою укладення шлюбу є досягнення особами шлюбного віку: для чоловіків – 18 років, для жінок – 17. Державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних в містах Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік у виняткових випадках, коли між особами фактично вже склалися сімейні стосунки, наступила вагітність, народилася дитина. Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу наше законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб.
Крім умов вступу до шлюбу, законодавство передбачає перелік обставин, які є перешкодами для укладення шлюбу.
Зокрема, не допускається укладення шлюбу:
1) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі (під іншим шлюбом розуміється зареєстрований шлюб і не припинений на момент вступу в другий шлюб);
2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лініях (наприклад, бабуся, мати, онук), між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими;
3) між особами, якщо хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, тому що ця особа не може розуміти своїх дій і проявляти свідомої волі при укладенні шлюбу.
Особи, які одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного.
Особи, які бажають укласти шлюб, подають заяву до державного органу реєстрації актів громадянського стану. Заява подається за місцем проживання однієї з осіб, які бажають взяти шлюб, або за місцем проживання їх батьків. При прийомі заяви орган РАГСу повинен ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз’яснити їм права й обов’язки як майбутньому подружжю і батькам.
Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами (медична довідка, свідоцтво про народження дитини та ін.).
Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, які одружуються і бажають, наприклад, зареєструвати шлюб в урочистій обстановці в Центральному Київському палаці реєстрації шлюбу, цей строк може бути продовженим.
У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу.
Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова.
Реєстрація шлюбу встановлюється як у державних і громадських інтересах, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.
Час виникнення прав і обов’язків у подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах РАГСу.
За наявності законних перешкод для укладення шлюбу орган РАГСу відмовляє в його реєстрації.
3 Визначити правильну відповідь
Правоздатність громадян виникає:
а) з моменту народження;
б) з 11 років;
в) з 16 років;
г) з 18 років.
Варіант №21
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Конституційні обовязки громадян України.
Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.
1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які розташовані на території України, як громадян, так і негромадян України.
2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.
3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.
Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.
Закон України «Про культуру» (ст. 11) та Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачають вимоги дбати про збереження культурної спадщини, охороняти пам'ятки історії та культури.
4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог. Прикладом таких явищ є забруднення територій України та деяких інших країн, яке сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи.
5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.
6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.
7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сімейним кодексом України передбачано обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дітей (ст. 150), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей (ст. 180) і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198).
Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, якими визнаються інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей, які досягли 18-річного віку. Цей обов'язок здійснюється добровільно. При потребі кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку.
8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.
2. Розкрийте питання: Визнання шлюбу недійсним.
Визнання шлюбу недійсним здійснюється тільки судом у позовному провадженні за правилами, встановленими ЦПК України. При відсутності рішення суду ніхто не вправі посилатися на недійсність шлюбу, навіть при пред'явленні доказів незаконності його укладення.Шлюб визнається недійсним не від дня вступу рішення суду в законну силу (на майбутнє ), а від дня його укладення, тобто від дня його державної реєстрації в органах РАЦСУ. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним, запис акту про укладення шлюбу (і відповідно свідоцтво про шлюб) анулюється і шлюб вважається неіснуючим. В осіб, які перебували у такому "шлюбі", втрачаються усі права й обов'язки чоловіка і дружини за винятком окремих випадків, передбачених законом, з метою захисту прав добросовісного подружнього і дітей, народжених у такому шлюбі.З позовною заявою в суд про визнання шлюбу недійсним можуть звернутися особи, коло яких визначений у Сімейному Кодексі України стосовно кожної конкретної підстави визнання шлюбу недійсним. Такий підхід дозволяє забезпечити захист прав громадян, не допускаючи втручання в їх сімейне й особисте життя сторонніх осіб. Належними позивачами по цій категорії справ виступають особи, чиї права порушені укладенням даного шлюбу (наприклад, тільки подружній, який досяг шлюбного віку, - при визнанні недійсним шлюбу, укладеного ним до досягнення цього віку), а також орган опіки та піклування і прокурор, що виступають у захист як прав громадян, так і державних інтересів (наприклад, прокурор - при визнанні недійсним фіктивного шлюбу, коли обоє подружніх уклали шлюб без наміру створити сім’ю).Від суперечок про визнання шлюбу недійсним варто відрізняти випадки заперечення правильності актових записів про укладення шлюбу. Це має місце, наприклад, при реєстрації укладення шлюбу однією особою без відома і згоди іншого з використанням підроблених документів, при відсутності одного із вступаючих у шлюб, хоча й подавшого заяву про реєстрацію шлюбу. У цих випадках ні про яке укладення шлюбу говорити не можна: його просто не існує, а зроблений актовий запис про його укладення не відбиває справжнього положення речей. Оскільки тут немає взагалі ніякого шлюбу, та немає і ніякої необхідності визнавати такого роду " шлюби, що невідбулися," недійсними. Зроблений запис анулюється органом РАЦСу на підставі відповідного рішення суду.
3 Визначити правильну відповідь
Цивільна дієздатність в повному обсязі виникає:
а) з 14 років;
б) з 15 років;
в) з 16 років;
г) з 18 років.
Варіант №22
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Система органів державної влади України.
О́ргани держа́вної вла́ди України — складова частина державного механізму, наділена владними повноваженнями, обсяг яких визначається Конституцією України та законами. Діяльність органів державної влади забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця.
Організація та діяльність органів державної влади здійснюється за принципом народного суверенітету, одним з елементів якого є поділ державної влади на три гілки: законодавчу (здійснює Верховна Рада України), виконавчу (Кабінет Міністрів України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації) і судову (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції — Верховний Суд України, місцеві суди). Окреме місце в системі органів державної влади займає Президент України та органи прокуратури. Такий розподіл сприяє створенню противаг та контролю однією гілки влади за іншими, з метою не допустити узурпації влади в одних руках.
Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни — вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Конституці́йний Суд Украї́ни — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантуванняверховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Президе́нт (лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — титул керівників держав, компаній та деяких інших інституцій. Стосовно глав держав є титулом найвищої посадової особи держави, зазвичай з республіканською (тобто не монархічною чи з іншими формами спадкової передачі влади) формою правління
2. Розкрийте питання: Підстави та порядок розірвання шлюбу.
.Підстави припинення шлюбу
Подружжя, яке має дітей, має право подавати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти , яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків , хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса через три місяці від дня подання заяви. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено , що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. До закінчення 1 місяця дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 110 СК України , позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя. Разом із тим, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік , дружина мають право подати позов про розірвання шлюбу в період вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка, як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право подати позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.
Суд обов'язково повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, справжні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за завою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.
Жінка та чоловік , шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови , що жоден із них не перебуває у повторному шлюбі.
3 Визначити правильну відповідь
Авторське право діє протягом усього життя автора і:
а) 25 років після його смерті;
б) 50 років після його смерті;
в) 70 років після його смерті;
г) 90 років після його смерті.
Варіант №23
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Основні функції і повноваження Верховної Ради.
Повноваження Верховної Ради України викладено в ст. 85 Конституції України. їх сформовано у 36 пунктів, але це не вичерпний їх перелік, оскільки в останній частині цієї статті зафіксовано спеціальне положення, відповідно до якого Верховна Рада України здійснює інші повноваження, що згідно з Конституцією України належать до її відання. Повноваження Верховної Ради України визначають її місце та роль у житті держави. Зважаючи на зміст та призначення, їх можна поділити на декілька груп.
Повноваження, пов´язані зі внесенням змін до Конституції України (у межах і порядку, передбачених Розділом XIII Основного Закону (п. 1 ст. 85).
Прийняття законів (може приймати закони з будь-яких питань у межах своїх повноважень (п. З ст. 85 Конституції України), крім цього, ст. 92 Конституції України містить широкий перелік питань, які визначаються чи встановлюються виключно законами України (права та свободи людини і громадянина, їх гарантії; основні обов´язки громадянина; порядок застосування мов; правовий режим власності; територіальний устрій країни; порядок направлення Збройних Сил України до інших держав; засади місцевого самоврядування; порядок використання та захисту державних символів тощо).
Установчі (надання згоди на призначення Президентом України Прем´єр-міністра; може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів(статті 87,115 Конституції України); розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови державного Комітету телебачення і радіомовлення України та ін.), судової влади та прокуратури (відповідно до ст. 85 Конституції України, обирає суддів безстроково; призначає третину від складу Конституційного Суду України, надає згоду на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора України, висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади), власних парламентських структур (призначає та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає їх; затверджує перелік та обирає голів комітетів Верховної Ради України; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії; призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України, затверджує структуру її апарату); інших органів державної влади (призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; за поданням Президента України призначає та звільняє з посади Голову Національного банку України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України); сприяє формуванню органів місцевого самоврядування (призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, приймає закони про засади їх функціонування) тощо).
Визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку (пункти 5, 6 ст. 85 Конституції України).
Визначення взаємовідносин між Верховною Радою України та Президентом України (п. 10 ст. 85 Конституції України).
Здійснення зовнішніх функцій держави (пункти 5, 14, 32 ст. 85 Конституції України).
Бюджетно-фінансові та контрольні (затверджує Державний бюджет України та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення щодо звіту про його виконання; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо).
2. Розкрийте питання: Опіка та піклування в сімейному праві.
Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.
Для того, щоб громадянин мав змогу вступити на захист своїх порушених особистих та майнових прав, він повинен володіти цивільною дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати цивільних прав та приймати на себе обов'язки.
Для того, щоб особа мала здатність здійснювати юридичне значимі дії та нести за неправомірні вчинки відповідальність, вона повинна повністю усвідомлювати свої дії та бути здатною ними керувати. Тому наявність дієздатності у особи залежить від віку та стану її здоров'я.
Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки виникає у повному обсязі з досягненням повноліття, тобто по досягненню вісімнадцятирічного віку.
Оскільки законодавство України в окремих випадках дозволяє вступ до шлюбу до досягнення шлюбного віку, то особи в цьому випадку набувають дієздатності в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.
Ті громадяни, які взмозі своїми діями набувати цивільні права та нести обов'язки, є дієздатними, отже, вони самі і без сторонньої допомоги взмозі ставати на захист своїх прав та інтересів.
У випадках, коли громадяни з тих чи інших причин (неповноліття, хвороба, похилий вік) не мають можливості самостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, над ними встановлюється опіка чи піклування, і тоді їх інтереси відстоюють опікуни чи піклувальники.
Під встановленням опіки чи піклування слід вбачати призначення опікуна чи піклувальника для захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції.
Згідно до статті 128 КпШС України опіка та піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.
Органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі комітети міських чи районний у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів.
3 Визначити правильну відповідь
Право на шлюб за заявою особи яка досягла 14 років може бути надано:
а) органами РАЦСу;
б) батьками неповнолітніх;
в) судом;
г) службою у справах неповнолітніх.
Варіант №24
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Правовий статус Президента України.
. Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Тривалий час в Україні (колишній Український РСР) функції глави держави виконували переважно Верховна Рада, яка вважалась найвищим органом державної влади України, її Президія, як постійний діючий орган державної влади, та її голова.
Становлення інституту Президента України було ключовим у реформовані державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу.
Президент також призначає половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади та контрольно-наглядових органів.
Досить широке коло повноважень має Президент як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України; додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних інститутів.
Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Як глава держави, Президент також приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, здійснює інші повноваження, встановлені Конституцією.
Однією з особливостей статусу Президента є те, що він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Це є важливою гарантією як статусу Президента, так і конституційного ладу в цілому.
Свої функції і повноваження Президент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади.
Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Конституції, підписами Прем’єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання.
Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента (ст. 107 Конституції).
2. Розкрийте питання: Адміністративні правовідносини.
. Адміністративно-правові відносини — це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного характеру.
Таким чином, адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правового відношення. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного із своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарювати, інших — обов'язком виконувати волю володарюючого суб'єкта. Вона встановлює обов'язкові правила, за якими відбувається "спілкування". Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав і обов'язків.
З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у рамках її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) управлінських зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків або правових відносин. Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв'язки будуть адміністративно-правовими відносинами.
Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Уданому розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.
Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, об'єктивізація загальної управлінської волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Даний процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів.
По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України від 26 червня 1992 p. "Про надзвичайний стан" містять достатню кількість абстракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за певних обставин (введення надзвичайного стану). По-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.
Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції).
Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших — набувають суб'єктивних прав і обов'язків (права і обов'язки передбачаються диспозицією норми).
3 Визначити правильну відповідь
Шлюб, укладений у відсутності нареченої або нареченого вважається:
а) фіктивним;
б) дійсним;
в) неукладеним;
г) громадянським.
Варіант №25
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Поняття і система органів виконавчої влади України.
. Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, — це Федеративна Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або — голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія).
Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів.
Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".
Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної цілісності України; розмежуванням компетенції органів виконавчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.
Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади.
Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.
Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.
Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.
Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади.
Загальні основи компетенції та функції Кабінету Міністрів України визначені у ст. 116 Конституції України, а в повному обсязі — в Законі України "Про Кабінет Міністрів України".
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.
Компетенція місцевих державних адміністрацій визначена у ст. 119 Конституції України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.
У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.
2. Розкрийте питання: Державна служба і державні службовці.
. Завдання Д. с. зумовлюються функціями держави і полягають у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки, ефективного функціонування інфраструктури економіки, національної сфери та ін. На Д. с. покладено відповідальність за збереження стабільності та принципів правової держави, забезпечення свобод окремих громадян, тобто цілей, закріплених Конституцією України.
Д. с. ґрунтується на таких основних принципах:
служіння народу України;
демократизм і законність;
гуманізм і соціальна справедливість;
пріоритет прав людини і громадянина,
професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;
персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисциплінованість;
дотримання прав і законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Право на Д. с. мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку.
Державні службовці користуються всіма правами і свободами, крім деяких правових обмежень, безпосередньо пов'язаних з етикою їх поведінки. Органом управління Д. с. в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби України.
Правовою основою державної служби є Закон України «Про державну службу»[1].
3 Визначити правильну відповідь
Працівник може бути звільнений з роботи за прогул, якщо він був відсутній на роботі більше:
а) 1 години;
б) 2 годин;
в) 3 годин;
г) 1/2 робочого дня.
Варіант №26
1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Судова система України
Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України"). Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.
Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням