Історія розвитку витинанки

Вступ

Роботу виканоно в техніці витинанка(див дод .1)На мою думку, витинанка не менш важлива, ніж інші техніки декоративного - прикладного мистецтва, якщо дуже майстерно виконати роботу. Завдяки майстерності рук та багатстві уяви та фантазії може вийті достатньо непогана творча робота.

Тема моєї курсової - це природний світ Сафарі. Мені завжди подобався природний світ, його мешканці і клімат, в якому вони проживають .Теплі та сонячні кольори, які використані в моїй курсовій роботі підкреслюють цю атмосферу.

Витина́нки (від українського слова — «витинати» — «вирізувати») — вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо. Виготовляється за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо знарядь. Матеріалом для витинанок є папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) — стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами.

 

Техніка витинанки дуже важлива для гуртків художньої творчості .Вона розвиває в дітях різного віку багато корисних якостей таких, як :дрібна моторика ,художній смак , уяву ,фантазію ,здібності вирізання дрібних деталей ,акуратність.

Техніка витинанки виховує у дітях гармонію ,терпіння ,цілеспрямованість

потребу і вміння доводити почате до кінця ,долати трундощі. Гуртківці вчаться у своїх роботах розкривати різні художні образи, мати уявлення про декоративне зображення.

виховувати розуміння взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої краси навколишнього світу через створення художнього образу засобами витинанки та естетичне ставлення до народного мистецтва. Формувати уміння та навички при виконанні варіантів композиції декоративних витинанок різних видів. Розвивати координацію рухів, окомір, просторову уяву, творчість, самостійність. Виховувати інтерес до роботи, естетичну насолоду, творчу активність.

 

Історія розвитку витинанки

Витина́нки (від українського слова — «витинати» — «вирізувати») — вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо. Виготовляється за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо знарядь. Матеріалом для витинанок є папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) — стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами.

Традиції витинання на території України віднаходять зокрема у трипільській кераміці. Зустрічаються витинанки у артефактах кочових народів Алтаю, на півночі Європи, Балканах і в слов'ян. Це часто ажурні аплікації зі шкіри і хутра на одязі і предметах домашнього побуту. У VII—XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів, риб, які наклеювали на вікна. У XIII ст. подібні витинанки були розповсюджені в Персії, згодом у Європі. У XVI ст. з'явилися кустоди — орнаментальні ажурні шкіряні підкладки під канцелярську печатку. Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат, з'являються у середині XIX ст.

Історія витинанки в Україні

Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.

Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік.

Витинанки були розповсюджені на Поділлі, Подніпров'ї, Прикарпатті, Подніпров'ї. «Витинанки до окраси хат» описані у творах Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».

У 1980-х роках відомі майстри українських витинанок: Дмитро Мимрик (с. Великий Говилів Тернопільської області), Софія Приймак (с. Петриківка Дніпропетровської області), Любов Процик (Львів), Людмила Лузгіна (Запоріжжя), Галина Хміль (Київ), Андрій Пушкарьов (Дніпропетровськ) та ін. Матеріалом для сучасних витинанок є глина, метал, дерево, тканина, камінь .

 

- один з видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. У давнину їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, печей.

1.2. Історія аплікації Аплікація народилася дуже давно. Вона з'явилася як спосіб прикраси одягу й взуття, домашнього начиння і знарядь праці, інтер'єру свого житла. Можливо, першим поштовхом до появи аплікації з'явилася необхідність зшивати шкури для одягу, і перший стібок підказав людині, що їм можна не тільки з'єднувати деталі одягу, але і прикрасити її. Пізніше стали використовувати шматочки шкіри, хутра, повсті інших відтінків і кольорів для прикраси одягу. Деталі, викроєні з цих матеріалів, стали прикріплювати до одягу. Так з'явилася аплікація. Кого і що зображували люди в аплікації? Сюжетом ставали тварини, птахи, самі люди, фантастичні чудовиська, красиві квіти і рослини, сцени полювання та повсякденному житті. З часом аплікація ставала все більш різноманітною щодо використання матеріалів. Крім шкіри і повсті, застосовуються кольорові намистини, бісер, шерстяні нитки, металеві карбовані пластини, всіляка матерія - оксамит, атлас, шовк. З винаходом паперу в моду входять паперові аплікації-силуети, які вирізалися з темної паперу. Плоскі профільні силуети були популярні як у знатних, так і бідних людей. Силуетні зображення стали предметом мистецтва, з паперу вирізалися цілі сценки-ілюстрації, батальні та побутові сюжети. Це були високохудожні, тонко виконані зображення. Не тільки професійні художники займалися силуетної аплікацією. Протягом багатьох століть мистецтво паперової вирізний аплікації жило в народі. На Україні й Білорусії і зараз роблять паперові силуети - витінянкі, або вирезанкі. Виконують їх ножицями без попереднього малюнка. Найпростішу вирезанку зробить навіть малюк: хто з вас не вирізав сніжинки до новорічного свята? Отже, аплікація міцно увійшла в наше життя. Що ж означає це слово? У перекладі з латинської аплікація означає прикладання, це образотворча техніка, заснована на вирізуванні, накладення деталей на фон, закріплення на ньому за допомогою різних клеїв, ниток. У сучасній аплікації використовуються всілякі матеріали, часом найнесподіваніші: різна папір, тканини, берест, нитки, хутро, солома, висушені рослини, дерево та інші природні матеріали.

Витинанки — один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей.

Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються у середині XIX ст. незалежно від писарських і дворянських витинанок. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції.

Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.

Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів, читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.

На початку 80-х років над витинанками працювали Дмитро Мимрик з с. Великий Говилів Тернопільської області, Софія Приймак з с. Петриківка Дніпропетровської області, Любов Процик зі Львова, Людмила Лузгіна із Запоріжжя, Галина Хміль з Києва та ін. Група самобутніх майстрів займалася витинанням у селах Тлумацького району Івано-Франківської області. Паперові витинанки придатні й в умовах сучасного міста. Вони застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. До техніки витинання і мотивів народних візерунків все частіше звертаються сучасні художники.

Той чи той матеріал, аби заграти в руках майстра-митця як твір мистецтва, вимагає оволодіння тільки йому притаманною технікою, особливою технікою. Чи то буде глина, метал, дерево, тканина, камінь... Ми ж зараз бодай коротенько скажемо про творення доступних для кожної людини, навіть дитини, декоративних прикрас із паперу.

Це — витинанки, грайливе мереживо симетрично повторюваних елементів, що складають цілі шпалери квітів, стриганців, зірочок, хрестиків, козаків, найхимерні-ших звірів... І все те досягається з допомогою білого чи кольорового аркуша, складеного в кілька разів (удвоє, учетверо, увосьмеро), звичайнісіньких ножиць і, неодмінно ж, уяви.

Витинанки, заступаючи іноді стінні розписи на площинах, мали ті ж мотиви орнаменту або композиції і відзначалися, як правило, легкістю і швидкістю у виготовленні. На перший погляд, ніби кожен здатний створити тут «свій шедевр», а спробуєш узяти до рук ножиці — і раптом відчуєш розгубленість.

«Витинанки до окраси хат» запримічені та описані у творах Григорія Квітки -Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».

Шкода, але паперових ажурних візерунків збереглося від давнини дуже мало. Та дещо залягло у музейних фондах та приватних зібраннях. Донедавна апологети мистецтва соціалістичного реалізму вважали витинанки атрибутом міщанського побуту. І шпетили цей вид народного промислу, як тільки могли.

Килими, вишивки й картини підмінили мальований і паперовий декор, але вони все ж неспроможні у багатьох випадках позмагатися із простою своєрідністю витинанки. Витинанка потрапила в оздобу поліграфічної продукції, ба навіть в організацію сценічного простору театральної вистави. Бо в ній закладена надзвичайна сила декору та образу, тільки їй властиве силуетне вирішення, ритмічна виразність візерунка, дзеркальна симетрія, лаконізм та логічна узгодженість між матеріалом, формою і технікою виготовлення. Будь-який натуралізм у витинанні відсутній.

Витинанка увібрала в себе пластику трипільської кераміки, килимові орна-менти-мотиви кролевецьких «Берегинь».

Тому особливе місце серед різних видів народного мистецтва України займають витинанки.

Із стародавніх часів у кочових народів Алтая, на півночі, Балканах і слов'ян існували ажурні аплікації з шкіри і хутра на одязі і предметах домашнього побуту. У VII—XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, кольорів, птахів, риб, які наклеювали на вікна. У XIII в. вони з'явилися в Персії, а потім і в Європі у вигляді багатофігурних дзеркально-симетричних композицій. Паралельно з ними в XVI в. з'явилися кустодии — орнаментальні прикраси, підкладки під канцелярський друк з ажурним краєм, вирізаний з шкіри.

У другій половині XVII в. у російських і українських дворян придбали популярність силуети — графічні зображення з чорного паперу.

Народні витинанки як прикраса сільської хатини з'явилися у середині XIX в. Вони розповсюдилися по всій Україні. Найцікавіші були на Прікарпатье, в Подолії і Придніпров'ї. У Подолії і Прікарпатьі вони часто замінювали настінні розписи, композиційно повторюючи їх. У Подолії — у вигляді шпалер або килимків з ромбів, зірочок, кольорів, дерев з фігурками людей, Прікарпатьі — у вигляді фризів з розет, ромбів геометричного і рослинного характеру. У деяких селах появу витинанок пов'язують з вирізуванням сніжинок, які є символами різдвяних зірок.

Витинанки Поднепровья ближчі настінним розписам. У них переважають багатоколірні рослинні композиції — букети, вазони. Зміні витинанок за формою орнаментальних мотивів, композицій і колірного рішення сприяв їх взаємозв'язок з іншими видами народних ремесел: декоративним розписом, художньою вишивкою і різьбленням.

У своєму розвитку витинанки на Україні мали декілька періодів. Захоплення цим мистецтвом і широке його розповсюдження в 20—30-і рр. XX в. змінилися деяким занепадом в 40—50-і рр. Новий етап і розквіт витинанок спостерігався з 60-х р., існує і зараз. Роботи провідних майстрів експонуються на виставках у вигляді сюжетно-тематичних і орнаментальних композицій. Принципи контурного, ажурного вирізування знайшли практичне застосування в професійному мистецтві, поліграфії, сценографії, моделюванні одягу і оформленні інтер'єрів. Робота над виготовленням витинанок привчає знаходити пропорції, силует, форму орнаменту, наочно демонструє виникнення малюнка дзеркального раппорта. Нескладність технічних засобів, її доступність і можливість створення високохудожніх творів роблять витинанку популярним і улюбленим видом творчості як народних майстрів, так самодіяльних і професійних художників.