ПРОБЛЕМИ ТА МОДЕЛІ КОНСОЛІДАЦІЇ ДЕМОКРАТІЇ 4 страница
* Джерело: Vanhanen, 1989. Р. 26.
11.5. Індекс свободи «Дому свободи»
Емпіричні дослідження свободи починаються у 70-і роки. Першим, хто почав цю роботу в 1973 р., був Раймонд Гаст (Gastil, 1973). З цього часу проводяться щорічні огляди стану свободи у світі, а з 1978 р. «Домом свободи» (дослідницький центр у США) щорічно публікується звіт під назвою «Свобода у світі: Політичні права і громадянські свободи» (Гаст з 1977 по 1989 рр.. був директором програми «Порівняльний огляд свободи» в «Будинку свободи»). Емпіричне вивчення свободи знайшло своїх послідовників серед політологів-компаративістів (Humana, 1983, 1986; Banks, 1986), але найвідомішою і використовуваної «Домом свободи» і сьогодні залишається методологія і методика дослідження свободи Гаст. За цей період вона була вдосконалена, деяким чином змінилися індикатори та шкали, але загальна спрямованість залишилася тією ж (Gastil, 1991, р. 21-46). Тут ми наводимо індекс свободи по щорічного видання «Дому свободи» 1996 р. (Kaplan, 1996).
Підкреслимо, що Гаст спочатку проводив розходження між дослідженням свободи і дослідженням демократії. Він писав: «Хоча свобода завжди розумілася переважно через порівняння її з сучасною політичною демократією, але пройшли роки перш ніж автор зрозумів, що обстеження [свободи] було по суті обстеженням демократії. Ось чому дослідження має менше відношення до інституціональних пристроїв та законам і більше до реального поведінки на противагу більшості дискусій про демократичні свободи. Ця причина може як і пояснити, чому автор все ще включає в розгляд демократичні системи з обмеженими свободами або широкі свободи без демократи-ної системи »(Gastil, 1991, р. 22). Дійсно, емпіричне дослідження волі за Гастілу дозволяє використовувати його двояко: деякі використовують його в тому сенсі, про який говорить сам Гаст, тобто проводять відмінність між ступенем демократичності та рівнем свободи, інші ж трактують показники свободи в якості більш реальних для оцінки рівня демократичності, ніж інституціональні показники в дусі Катрайт, і використовують їх для проведення відмінності між реальною та формальною демократією (Diamond, 1996).
Методологія і методика підрахунку рівня свободи досить проста. Оцінка рівня волі здійснюється на основі двох переліків: перелік політичних прав і список громадянських свобод.
Список політичних прав включає в себе вісім пунктів:
1. Обрано глава держави, та / або голова уряду чи інший глава державної влади на вільних і чесних виборах?
2. Обрано депутати парламентів на вільних і чесних виборах?
3. Чи є справедливі виборчі закони, рівні можливості для проведення виборчих кампаній, справедливе голосування і чесний підрахунок голосів?
4. Чи здатні виборці наділити своїх вільно обраних представників реальною владою?
5. Чи має населення право об'єднуватися у різні політичні партії чи інші конкуруючі політичні угруповання, і чи є система відкритої для виникнення або зникнення цих конкуруючих партій чи угруповань?
6. Чи є значна опозиція, опозиційна влада (сила) de facto і реальна можливість для опозиції посилювати свою підтримку або завойовувати владу за допомогою виборів?
7. Вільно чи населення від тиску з боку військових, зарубіжних влади, тоталітарних партій, релігійних ієрархів, економічних олігархів чи якийсь інший владної групи?
8. Чи мають культурні, етнічні, релігійні та інші меншини можливість для розумного самовизначення, самоврядування, автономії чи участі за допомогою неформального консенсусу при ухваленні рішень?
Список громадянських свобод включає в себе тринадцять пунктів:
1. Чи є вільні і незалежні засоби масової інформації, література та інші культурні форми вираження? (Примітка: У випадках, коли засоби масової-інформації контрольовані з боку держави, але забезпечують плюралізм точок зору, система має переваги).
2. Чи є відкрита публічна дискусія і вільна приватна дискусія?
3. Чи є свобода зібрань і демонстрацій?
4. Чи є свобода політичної або квазіполітичні організації? (Примітка: Це включає політичні партії, громадянські асоціації, проблемні групи ad hoc і т.д.)
5. Чи рівні громадяни перед законом, чи мають доступ до незалежної, недіскрімініруемой судовій системі, і поважається чи їх рівність силами безпеки?
6. Чи є захист від політичного терору і від несправедливого ув'язнення, вислання або тортур з боку груп, що підтримують або опозиційних системі; і відсутня чи війна чи повстання? (Примітка: Відсутність війни або повстання підвищує рівень свобод у вільному суспільстві, але відсутність війни або повстання не робить саме по собі невільне суспільство вільним).
7. Чи є вільні профспілки та селянські організації або їх еквіваленти, і чи є ефективна система договорів?
8. Чи є вільні професійні та інші приватні організації?
9. Чи є вільний бізнес і кооперативи?
10. Чи є вільні релігійні інститути і свобода публічного релігійного вираження?
11. Чи є індивідуальні свободи, які включають в себе такі аспекти, як рівність статей, право власності, свобода пересування, вибір місця проживання, вибір форми шлюбу та розміру сім'ї?
12. Чи є рівність можливостей, яке включає свободу від експлуатації за допомогою залежності від власників землі, наймачів, лідерів спілок, бюрократії чи будь-який інший форми, що перешкоджає легітимному розподілу економічних доходів?
13. Чи є свобода від крайньої урядової незалежності і корупції?
Оцінка політичних прав і громадянських свобод здійснюється спочатку з використанням чотирибальною шкалою для кожного пункту списків, а потім використовується семибальний шкала, бали з якої виставляються окремо за списками політичних прав і громадянських свобод в залежності від кількості балів, виставлених на підставі початкової шкали (див. табл . 4). При цьому вважається, що бал 7 - це показник найменшого рівня прав і свобод, а бал 1 - найбільшого.
Таблиця 4