Тема 7. Українська культура кін. ХVІII – поч. ХХ ст. Національно-культурне відродження в Україні
1. Ґенеза та періодизаціянаціонально-культурного відродження в Україні наприкінці ХVІII – початку ХХ ст.
2. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
3. Особливості народницького періоду національно-культурного відродження.
4. Модерністичний період національно-культурного відродження в Україні та його характеристики.
5. Феномен національно-культурного відродження у Галичині.
ІІ. Заслуховування доповідей
ІІІ. Виконання робочого тесту
Орієнтовні теми доповідей
Українська культура кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. і національно-культурне відродження. Доба національно-культурного відродження в Україні: національно-культурне відродження в Україні кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Українська культура ХІХ ст. як доба національно-культурного відродження в Україні.
Просвітницька діяльність В.Каразіна, Я.Козельського, В.Капніста, І.Рубана, М.Мотиніса, С.Десницького, П.Лодія, Г. та І.Полетиків. Василь Каразін – “український Ломоносов” та його внесок у розвиток вищої освіти в Україні (В.Каразін і Харківський університет). Петро Лодій як викладач філософських курсів у вищих навчальних закладах. Українське Просвітництво і масонство в Україні.
Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури напр. ХVІІІ – ХІХ ст. Ліквідація гетьманства (1764 р.), зруйнування Запорізької Січі (1775 р.), юридичне оформлення на Лівобережжі та Слобожанщині кріпосного права (1783 р.); скасування магдебурзького права (1831 р.) та Литовського статуту (1840 р.) на Правобережжі – кінець всякої автономії України та її перетворення в безправну колонію Російської імперії. Масони і революційно-демократичний рух (декабристи та ін.) в Україні на поч. ХІХ ст. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії на колоніальному становищі.
Поняття «національно-культурного відродження». Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.: ґенеза та головні чинники українського відродження; проблема періодизації відродженецького процесу (процесу національно-культурного відродження в Україні). І.Лисяк-Рудницький про дворянський, народницький та модерністський періоди українського національно-культурного відродження кін. ХУІІІ – поч. ХХ ст.
Українська національна ідея як провідна ідея національно-культурного відродження в Україні та український романтизм як його світогляд. Гуманізм української національної ідеї та її розвиток на різних етапах національно-культурного відродження в Україні. Український романтизм – важливий чинник національно-культурного відродження. Особливості українського романтизму: особливості прояву романтичного світогляду в українській культурі; ідеї романтизму в українській культурі ХІХ ст. “Загальний” (М.Петренко) та “суб’єктивний” (Т.Шевченко) напрями українського романтизму. Українська національна ідея та український романтизм як розвиток Кирило-Мефодіївської традиції у нових умовах. Специфіка українського романтизму, класицизму та реалізму в художній культурі.
Національно-культурне відродження у Галичині як невід’ємна складова загальноукраїнського національно-культурного відродження кін. ХУІІІ-поч. ХХ ст. Особливості культурного розвитку Галичини в кін. ХУІІІ – поч. ХХ ст. Культурно-просвітницька діяльність УГКЦ. Еволюція архітектурних стилів в Галичині: класицизм, ампір; еклектизм (еклектика), віденське, бароко; модерн та його різновиди (неокласицизм, югенд-стиль, або берлінський модерн, віденська сецесія, або сецесіон, український та польський модерн). Львів – архітектурна перлина України.
Дворянський (шляхетський) період українського національно-культурного відродження (1780-1840 рр.), його особливості, зміст та видатні представники. Гасло цього періоду: “лицем до козаччини”. Початок становлення національної культури (1780-1830 рр.). Формування української національної ідеї в середовищі дворянства (бувшої козацької старшини).
Зростання інтересу до історичного минулого своєї держави, фольклору, традицій і звичаїв рідного народу. Українські історичні розвідки та дослідження українського фольклору в 70-х рр. ХУІІІ ст. – поч. ХІХ ст. Перші відродженецькі видання в східноукраїнських землях. Праці з історії, фольклористики, етнографії та географії України. “Історія Русів” та її вплив на формування національної свідомості українців. Відродженецькі процеси у філософії та освіті. Петро Лодій – визначний представник української філософії кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст. Нові університети в Україні (Харківський, Київський) та їх значення для розвитку української національної самосвідомості, освіти, науки, філософії і художньої культури. Роль Харківського університету у відродженецькому процесі (роль Харківського університету в культурно-національному відродженні). В.Каразін – “архітектор” Відродження.
Літературне відродження та взаємопов’язані з ним процеси. Український романтизм в літературі. Сентименталізм та ранній романтизм в українській літературі напр. ХУІІІ – поч. ХІХ ст. Початок українського культурного відродження в літературі і драматургії. І.Котляревський – визначний діяч української культури (“Енеїда”, 1798 р.). Формування сучасної української літературної мови. «Наталка Полтавка» Івана Котляревського – перший український водевіль. Перші українські професійні театри в Харкові та Полтаві. Творчість Григорія Квітки-Основ’яненка як подальший розвиток українського національного романтизму в літературі та драматургії. Харківський гурток поетів-романтиків. Романтизм в музиці.
Класицизм в українському містобудуванні, архітектурі та образотворчому мистецтві. Особливості містобудування. Нові міста Півдня України. Палацово-паркові ансамблі: “Софіївка” (м. Умань), “Олександрія” (м. Біла Церква). Архітектура: П.Ярославський, А.Меленський, М.Мосцепанов, Ю.Захаревич. Живопиc: Д.Левицький, В.Боровиковський, К.Головачевський. Скульптура: І.Мартос, К.Климаченко, Г.Вітвер, А.Шмізер. Творчість Б.Торвальдсена на Україні. Декоративне й ужиткове мистецтво.
Т.Шевченко і початок розбудови української культури в ХІХ ст. Класицизм і романтизм в живописі, романтизм в поезії та драматургії у ранній період його творчості. Романтична іронія у творчості Т.Шевченка.
Початки Галицького відродження, його основні чинники і специфічні риси. Українська Греко-католицька Церква та національно-культурне відродження в Галичині. Проблеми мови (мовні проблеми). Маркіян Шашкевич, Іван Вагілевич, Яків Головацький. “Руська трійця” та її роль в українській культурі: діяльність “Руської трійці” на ниві національно-культурного відродження Галичини (як оцінити діяльність “Руської трійці” – просвітництво чи романтизм?). Творчість М.Шашкевича. “Русалка Дністровая” (1837 р.). Львівський архітектурний класицизм і ампір.
Народницький період українського національно-культурного відродження (1840-1880 рр.) та його особливості і характерні ознаки. Гасло цього періоду: “лицем до народу”. Входження української культури в загальнослов’янський та європейський (світовий) культурний процес (1840-1880 рр.). “Кобзар” (1840 р.) і початок народницького (різночинського) періоду українського національно-культурного відродження. Тарас Шевченко – геній, видатний діяч української культури, виразник української національної ідеї, ідеолог, провідник та символ українського відродження. Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія (1845/1846-1847 рр.). Причини появи Кирило-Мефодіївського товариства. Ідеї українського відродження в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства: роль Кирило-Мефодіївського товариства у розвитку національної ідеї (як виникла ідея месіанства України?). Київські романтики і Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Микола Костомаров. “Закон Божий. Книга буття українського народу”. Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство.
Закономірності культуротворчих процесів в Україні другої половини ХІХ століття. Розвиток національної самосвідомості українців у 50-60-х рр. Рух “хлопоманів”. Громади і громадівський рух. Перша українська громада у Петербурзі (1859 р.). Культурне значення громадівського руху в Україні. “Стара Громада” у Києві – “Київська громада” (1861-1863 рр.). Видавничий рух. Антиукраїнські репресії. Валуївський указ (1863 р.). Михайло Драгоманов і національно-культурне відродження в Україні другої половини ХІХ ст. Київська громада і діяльність М.Драгоманова в 70-80-х рр. Значення діяльності і творчості М.Драгоманова як ідеолога народницького періоду українського відродження для розвитку визвольних ідей в Україні, піднесення української культури. Емський указ 1876 р. та його антиукраїнські наслідки.
Шкільництво і освіта, розвиток української історичної науки, географії та етнографії. Українська фольклористика. в другій половині ХІХ ст. Павло Чубинський як етнограф, географ, фольклорист та автор тексту Українського Гімну (“Ще не вмерла Україна”, 1863 р.).
Українська філософія другої половини ХІХ ст. та її специфічні риси. Д.Кавунник-Веланський, С.Гогоцький, О.Новицький, П.Юркевич, В.Лесевич. Розвиток української академічної філософії (“філософія серця” Памфіла Юркевича). Українське мовознавство. Розвиток українського мовознавства і філософія. Філософія мови О.Потебні. Ідеї українського національно-культурного відродження у творчості Олександра Потебні.
Традиції та новації в розвитку української художньої культури другої пол. ХІХ ст. Романтизм та реалізм (критичний реалізм) в художній творчості народницького періоду українського відродження.
Дальший розвиток української літературної мови. Формування української національної літератури. Українське літературознавство. Романтизм та реалізм в українській літературі. Продовження романтичних традицій в українській літературі др. пол. ХІХ ст.: П.Куліш, Є.Гребінка, Л.Глібов, О.Стороженко, С.Руданський (ранній). “Хутірна філософія” Пантелеймона Куліша (“Чорна рада”). Розвиток реалістичної тенденції, критичного реалізму в українській літературі народницького періоду: Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний. Юрій Федькович як будитель українців на західних землях, зачинатель культурного відродження Буковини.
Феномен українського національного театрального мистецтва. Український професійний театр: розвиток українського професійного театру та української драматургії. “Театр корифеїв” (Катеринослав, 1882 р.): Марко Кропивницький, Михайло Старицький (“За двома зайцями”), Марія Заньковецька, брати Тобілевичі – Іван Карпенко-Карий, Петро Саксаганський, Микола Садовський.
Українська музична культура в другій половині ХІХ ст.: розвиток української професійної музики. Тенденції культурно-національного відродження в українській професійній музиці. Перша українська національна за змістом опера “Запорожець за Дунаєм” (1862 р.) Семена Гулака-Артемовського. Шевченкіана в творах українських композиторів: П.Ніщинський, М.Аркас (опера “Катерина”), О.Нижанківський. Микола Лисенко – визначний діяч музичної культури України: композитор, піаніст, диригент, музикознавець, педагог та громадський діяч; творець національного напрямку української музики (вокальні твори “Музика до “Кобзаря” Т.Шевченка”, збірки народних пісень, романси на слова І.Франка, Л.Українки, М.Старицького), який вивів її у коло світового музичного мистецтва. М.Лисенко та його внесок у світову музичну культуру (опери “Наталка Полтавка”, Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”). Кирило Стеценко, Микола Леонтович як талановиті продовжувачі творчих заповітів Лисенка. Розвиток хорового мистецтва. Хори під керівництвом М.Лисенка та О.Кошиця.
Образотворче мистецтво (живопис та скульптура). Реалізм в українському малярстві та його відомі представники. К.Трутовський та Л.Жемчужников як продовжувачі граверних традицій Т.Шевченка. Творчість М.Мурашка, М.Пимоненка. Поєднання в жанрі пейзажу ідейного реалізму з українською національною традицією (українські пейзажисти – В.Орловський, П.Левченко, С.Васильківський). М.Самокиш – майстер батального живопису та історичних полотен (“Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким”). Українські художники-передвижники: І.Рєпін, А.Куїнджі, К.Костанді, О.Мурашко. Внесок Іллі Рєпіна (“Запорожці пишуть листа турецькому султанові”) та Архипа Куїнджі (пейзажі Дніпра) у розвиток українського живопису. Імпресіонізм в живописі К.Костанді та О.Мурашка. Національна реалістична школа в скульптурі та її основоположники (Л.Позен, П.Забіла). Скульптор-монументаліст М.Микешин (пам’ятник Б.Хмельницькому у Києві, 1888 р.). Архітектура: еклектика (еклектизм) – віденський псевдоренесанс, віденське бароко, українське необароко, неокласицизм.
Народницький період на західноукраїнських землях, його головні риси. Культурне зростання Галичини в 40-80-х рр. Український П’ємонт. “Галицько-Руська матиця” (1848 р.). Товариство “Просвіта” (1868 р.). Активізація процесу консолідації інтелектуальної еліти східно- і західноукраїнських земель. Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка (з 1873 р.) і значення його діяльності: наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка та його видавнича діяльність; культурно-просвітницька діяльність НТШ. “Руська бесіда” і перший в Галичині український театр при ній (1864 р.). Український пофесійний театр в Галичині. Піднесення музичної культури і професійної музики на західноукраїнських землях: музика до Українського Гімну (Михайло Вербицький); Сидір Воробкевич та його шевченкіана; Анатоль Вахнянин – засновник Львівського музичного інституту, автор першої галицької опери “Купало”; творчість Дениса Січинського.
Модерністський період українського національно-культурного відродження (1890-1914 рр.): модерністський період в розвитку української культури та національної свідомості; його провідні діячі на Сході (Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко) та на Заході (Іван Франко, Михайло Павлик, Василь Стефаник) України; Л.Українка та І.Франко як загальноукраїнські лідери – особливе місце І.Франка та Л.Українки в українській культурі модерністського періоду; Михайло Грушевський і національно-культурне відродження в Західній і Східній Україні напр. ХІХ – початку ХХ ст. Утвердження української культури як культури європейського (світового) рівня (1890-1910-ті рр.). Особливості модерністського періоду культурно-національного відродження в Галичині.
Світ і людина в українській культурі кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Суспільно-політичні, економічні та духовні обставини формування модерністських тенденцій в українській культурі. Розвиток політичного життя, національно-визвольного та революційного руху: виникнення підпільних і політичних організацій. Зростання ролі особистості (внеску представників національно свідомої інтелігенції) в культуротворчому процесі та громадсько-політичному житті.
Роль І.Франка в національно-культурному русі (у розвитку української культури та суспільно-політичного життя). Іван Франко – видатний діяч української культури. Літературна спадщина Каменяра, її революційно-демократична спрямованість (“Вічний революціонер”), історико-фольклористичні мотиви (“Захар Беркут”) та соціально-реалістичні аспекти (“Борислав сміється”). І.Франко як громадсько-політичний діяч, ініціатор створення перших українських політичних партій на Заході України (Русько-українська радикальна партія, 1890 р.; Українська національно-демократична партія, 1899 р.). Зростання ролі УГКЦ як чинника українського національно-культурного відродження в Галичині. Митрополит Андрей Шептицький – видатний церковний діяч, меценат і організатор культурного життя в Галичині.
Творчий внесок Лесі Українки (драма “Лісова пісня” тощо) в духовну культуру українського народу. Універсальна діяльність Володимира Винниченка як літератора (поета, новеліста, драматурга, публіциста, філософа) і громадсько-політичного діяча. Створення політичних партій на Сході України (Д.Антонович, М.Міхновський та Революційна українська партія, 1900 р.).
Філософська та суспільно-політична думка: І.Франко, Л.Українка, В.Винниченко, В.Лесевич, В.Зеньковський, Д.Чижевський, Д.Донцов, В.Липинський, І.Мірчук. Розвиток української історичної (Михайло Грушевський) та фізичної (Іван Пулюй) науки. М.Грушевський та його роль у розвитку української національної культури і суспільно-політичного життя у Західній та Східній Україні. Перший переклад Біблії сучасною українською мовою (П.Куліш, І.Пулюй, І.Нечуй-Левицький; Відень, 1903 р.).
Модерністські тенденції в українській літературі (літературній творчості): Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Микола Вороний, Володимир Винниченко. М.Вороний – перший новатор-модерніст (1901 р.) в українській поезії. Особлива роль В.Винниченка у модернізації української драматургії (символізм, декаденс) та її піднесенні до європейського рівня (“Дисгармонія”, “Великий Молох”).
Музична культура: С.Воробкевич, В.Матюк, А.Вахнянин, О.Нижанківський. Духовна музика К.Стеценка й М.Леонтовича, їх внесок у розвиток хорового мистецтва (хорової музики). Дальший розвиток української музичної фольклористики і музикознавства. Філарет Колеса. Творчість Соломії Крушельницької – найкращої у світі “оперної Чіо-чіо-сан”.
Українське образотворче мистецтво: неокласицизм, імпресіонізм, модерн та модернізм в українському малярстві і скульптурі кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Олександр Архипенко – “скульптурний революціонер”.
Архітектура. Пошуки національного архітектурного стилю: неоукраїнський стиль, українське необароко, неокласицизм, модерн. “Будинок з химерами” Владислава Городецького в Києві. Львів як перлина еклектики (еклектизму) та національних напрямів модерну в архітектурі.
Завдання для самостійної роботи
1). Віднести конкретну культурну пам’ятку/ діяча / подію / характеристику до певного періоду національно-культурного відродження – дворянського, народницького чи модерністичного (у формі інтерактивної гри).
2). Порівняти (знайти спільне, відмінне, зіставити, протиставити) особливості національно-культурного відродження в Галичині у контексті процесів відродження загальноукраїнської культури (у формі короткої творчої письмової роботи).
3). Самостійне опрацювання першоджерел зі запропонованої тематики:
* Сковорода Григорій «Розмова п’яти перехожих про істинне щастя в житті»,
* «Історія Русів»,
* «Книга буття українського народу».
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 8