Педагогічна майстерність та її компоненти
Вони визначають такі складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Всі ці елементи пов'язані між собою та мають здатність до саморозвитку.
• Гуманістична спрямованість – найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти смисл у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізуванню у професійній діяльності та громадському житті).
• Професійна компетентність є підрозділом педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.
• Здібність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, динамічність, емоційна стабільність, креативність.
• Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.
Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерністю:
елементарний рівень – педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;
базовий рівень – педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);
досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю;
творчий рівень – характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.
Майстерність учителя іноземної мови проявляється в умінні вчити на уроці. Досвідчений педагог намагається, щоб учні засвоїли програмний матеріал саме на уроці, для нього домашнє завдання – це спосіб поглиблення, закріплення, розширення знань. Секрет успіху вчителя-майстра – в умінні керувати діяльністю учнів. Ще один важливий показник майстерності – уміння активізувати учнів, розвивати їх здібності, самостійність, допитливість, заставляє дітей думати на уроці. Уміння ефективно проводити виховну роботу в процесі навчання, формувати у школярів високу моральність, почуття патріотизму, працьовитості, самостійності – ще один елемент педагогічної майстерності вчителя іноземної мови.
Майстерність – результат тривалої праці вчителя над собою.
На уроку іноземної мови своя специфіка, яку вчитель іноземної мови не може не враховувати. В даний час глобальною метою оволодіння іноземною мовою вважається прилучення до іншої культурі та участь у діалозі культур. Саме викладання, організоване на основі завдань комунікативного характеру, навчання іншомовної комунікації, використовуючи всі необхідні для цього завдання та прийоми, є відмінною рисою уроку іноземної мови.
Підвищення ефективності уроку іноземної мови.
Зміст, організація та проведення уроку іноземної мови визначають силу впливу на учнів навчально-виховного процесу.
Для підвищення дієвості уроку іноземної мови в сучасних умовах є багато можливостей. Ретельна підготовка до уроку іноземної мови - це інша можливість підвищити його дієвість. Оволодіння мовою здійснюється, насамперед, на уроці. Сучасний урок іноземної мови - це складне утворення. Підготовка і проведення його вимагають від вчителя великої затрати творчих сил. По-перше, на уроці вирішуються багатопланові завдання. На кожному уроці учні неодмінно повинні отримати "надбавку" до практичного володіння вивчаються мовою. Вона може виразитися в кращому розумінні мови на слух за рахунок засвоєння нових слів, нової граматичної форми, структури; у придбанні знань про культуру країни мови, що вивчається в галузі літератури, музики, історії, тобто учні занурюються в національну культуру і національну психологію країни мови, що вивчається . По-друге, на уроці використовуються різні організаційні форми роботи: групові, парні, індивідуальні. Щоб залучити всіх і кожного, потрібно розвивати і вдосконалювати свої організаторські здібності для підготовки свого роду сценарію уроку. По-третє, урок повинен бути забезпечений засобами навчання, відповідними важливість справ. По-п'яте, важливим фактором є створення позитивної мотивації до вивчення іноземної мови при глибокому знанні вчителем особистості кожного школяра. Це досягається використанням прийомів, які викликають особисту зацікавленість у хлопців у виконанні завдань. До них відносяться: мовні завдання, проблемні завдання. Глибоке розуміння вчителем того, що від нього чекають діти, слід розглядати як ще одну можливість підвищення дієвості уроку іноземної мови.
В очах школярів вчитель - передусім носій викладається їм іноземної мови. Отже, перше, що від учителя очікують учні, - це хороше практичне володіння викладаються мовою. Учень сприймає вчителя іноземної мови як філологічно освіченої людини, знайомого з іншомовною культурою, цікавого співрозмовника на рідній мові. Вчитель "представляє" школярам культуру народів країн мови, що вивчається, знайомить їх з традиціями, пам'ятками культури, видатними діячами, письменниками, художниками і т. д.Учитель утворює, виховує і розвиває учнів. Він надихає школярів на вивчення іноземної мови, організовує процес оволодіння ним, вчитель створює атмосферу іноземної мови, умови для оволодіння нею, забезпечуючи відчутне просування школярів вперед. Уроки іноземної мови - це завжди уроки спілкування. Учні освоюють техніку спілкування, опановують мовним етикетом, стратегією і тактикою діалогічного і групового спілкування, вчаться вирішувати різні комунікативні завдання. Вчитель і учень повинні стати рівноправними мовними партнерами. Іншомовне спілкування буде доставляти радість учням, якщо вони відчувають, що грають важливу самостійну роль на уроці.Опановуючи новим засобом спілкування, учні відкривають для себе культурні цінності нової країни, а потім отримують і безпосередній доступ до них. Кожна порція нового матеріалу подається як факт культури іншого народу. Новизна самого факту культури, спосіб його подачі, відповідна технологія роботи над ним сприяють підвищенню пізнавального, розвиваючого і виховного потенціалу уроку іноземної мови. Процес оволодіння іншомовною культурою сприяє задоволенню різноманітних інтересів особистості школярів. Одночасно відбувається розвиток мислення, культури розумової праці. Розвиток мислення здійснюється головним чином за рахунок рішення постійно ускладнюються мовленнєво завдань різного рівня, які відображають зміст процесу спілкування. Іноземна мова виступає не тільки як засіб пізнання, збереження національної культури, спілкування, розвитку та виховання особистості, але і в якості важливого засобу міжнаціонального, міждержавного і міжнародного спілкування. «Іноземна мова, - як вказує Є. І. Пассов, - робить людину двічі людиною». Під час спілкування вчитель повинен вміло використовувати і невербальні засоби спілкування (жести, міміку), що роблять його мова більш емоційною і експресивній. Він повинен вміти правильно пересуватися по класу, стояти біля дошки, сидіти за робочим столом. Це пов'язано з тим, що від пози співрозмовника багато в чому залежить мовна налаштованість партнера.
Питання 13
Історія розвитку Миколаївського державного університету ім.. В.О. Сухомлинського – першого класичного університету на Миколаївщині
Історія розвитку МДУ веде свій відлік від Миколаївського учительського інституту, створеного у 1913 р. У 1920 р. МУІ було реорганізовано в інститут народної освіти, у 1930 р. – в інститут соціального виховання, а в 1933 р. він був перетворений на Миколаївський державний педагогічний інститут.
Приміщення для створення учительського інституту було орендовано першим директором П, М. Ждановим у садівництві Бельвю, яке належало нащадкам купця ІІ гільдії Юхима Орестовича Берга. Це був особняк у 18 кімнат і відповідав своїм розміром і санітарним станом необхідним для діяльності навчального закладу нормам.
Поведінка вихованців у навчальний та поза навчальний час регламентувалась “Правилами інституту”. Вивчаються предмети Закон Божій, російська мова і література, математика, природознавство, історія, географія, графічне мистецтво. Лише у період з 1918 – 20 р. Центральна рада вимагає переходу до викладання українською мовою і вивчення української мови і дисциплін українознавчого циклу.
Після утворення у 1933 р. Миколаївського педагогічного інституту у ньому діють 3 факультети: мовно-літературний, фізико-математичний, природничий. З початком Великої Вітчизняної війни, коли нависла загроза окупації, інститут припинив свою роботу. В перші дні війни на фронт пішли багато викладачів і студентів, серед них Г.Л. Дівіна, В.Г. Піддубний, О.Т. Мовчан, В.А. Фесенко, Д.Т. Кроть, М.Н. Делік, І.К. Калнауз та ін. Як тільки звільнили місто від фашистських загарбників у 1944 р., інститут знов відкрив двері для студентів.
Життя висувало перед ВНЗ багато проблем. В період з 1944 по 1999 роки створюються нові факультети (історичний, педагогічний, української та іноземної філології), відкриваються нові спеціальності, науково-дослідні лабораторії і центри. Розширилася система післядипломної освіти. Інститут став центром проведення багатьох наукових конференцій з психолого-педагогічних і методичних проблем.
У 1996 р. інституту було надано третій рівень акредитації, в 1999 р. інституту було надано статус Миколаївського державного педагогічного університету, а 25 вересня 2002 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України створено Миколаївський державний університет (класичний), який у 2003 р. отримав ім’я видатного українського педагога В.О. Сухомлинського.
Сьогодні у складі університету 3 інститути (Інститут педагогічної освіти, фізичного виховання, історії та права), 4 факультети (фізико-математичний, філологічний, іноземної філології, психологічний), де навчається понад 7 тис. студентів. В університеті на 36 кафедрах працює понад 300 викладачів, серед яких 11 академіків і членів-кореспондентів Академії наук вищої школи, 15 заслужених діячів науки, культури, освіти, 29 докторів наук, професорів, 140 кандидатів наук, доцентів. Серед них відомі вчені: ректор університету В.Д. Будак – доктор технічних наук, академік Академії наук вищої школи, заслужений діяч науки та техніки; доктор педагогічних наук, професор, директор Інституту педагогічної освіти Олена Миколаївна Пєхота; доктор педагогічних наук, професор Ілля Мойсейович Стариков, доктор історичних наук, професор Ганна Григорівна Черних та інші науковці. Щорічно до 20 молодих викладачів вступає до аспірантури свого університету та провідних наукових установ і навчальних закладів.
Факультет іноземної філології діє з вересня 1998 року, першим деканом факультету був Осіпов П.І., кандидат педагогічних наук, доцент. Сьогодні факультет очолює к.п.н., доцент Баркасі В.В. Факультет готує фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавр, спеціаліст, магістр.
На базі університету спільно з Інститутом вищої освіти АПН України, Інститутом педагогіки та психології професійної освіти АПН України, Управлінням освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації діє кафедра освітніх технологій, яку очолює докт. пед. наук, професор О.М. Пєхота. На кафедрі функціонує науково-методичний центр технологій вищої освіти, наукова школа “Індивідуалізація професійно-педагогічної підготовки вчителя”, аспірантура за спеціальністю “Теорія та методика професійної освіти”, постійно діє аспірантський семінар для викладачів університету та інших ВНЗ м. Миколаєва. З тематики наукових досліджень членами кафедри опубліковано понад 80 статей. Колектив кафедри випустив друком монографію “Підготовка майбутнього вчителя до впровадження сучасних педагогічних технологій”, науково-методичні посібники “Освітні технології”, “В.О. Сухомлинський – майбутньому вчителю”. Кафедра активно співпрацює з загальноосвітніми школами №5, №50, №53, гімназією №2, ліцеєм “Педагог”, міським Палацом творчості учнів з проблем сучасних освітніх технологій.
Науково-методична діяльність ґрунтується на принципах науковості, наступності, багатоступеневості, неперервності вищої педагогічної освіти, використання новітніх інформаційних технологій навчання, узагальненні та впровадженні передового педагогічного досвіду для формування гармонійно розвиненої особистості майбутнього вчителя.
В умовах наукової кооперації і поділу праці університет розвиває міжнародні зв’язки з навчальними закладами інших країн (Росія, Чехія, Білорусія, Німеччина, Канада, США, Швейцарії та ін.). Зокрема, ведуться спільні наукові розробки, за кордоном підвищують кваліфікацію провідні спеціалісти університету, аспіранти, проходять практику студенти.
МДУ сьогодні – це провідний освітній, науково-методичний, культурно-просвітницький центр області та регіону. За час своєї роботи університет підготував близько 20 заслужених учителів України, понад 1500 відмінників освіти, понад 500 учителів-методистів, близько 300 майстрів спорту, 5 заслужених майстрів спорту. Далеко за межами Миколаївщини відомі випускники і студенти університету – зірки світового спорту. Серед них учасники і призери Олімпійських ігор В. Запорожець, А.Пустовіт, І. Бабакова, Ю. Нікітін та ін.
Троє випускників нашого університету здобули перемогу у Всеукраїнському конкурсі “Учитель року”: В.Душенко (вчитель початкових класів), В. Шуляр (Вчитель української мови та літератури, нині к.п.н., доцент МДУ) , І. Петрова (вчитель музики). За досягнуті успіхи університет став лауреатом міжнародного академічного рейтингу популярності та якості “Золота фортуна”, а у 2003р. університету присвоєно ім’я видатного педагога В.О. Сухомлинського.
Питання 14
Сутність і завдання дидактики, її основні категорії. Актуальні завдання дидактики в умовах розвитку загальноосвітніх закладів відповідно до вимог Національної доктрини розвитку освіти України.
Термін «дидактика» походить від грецьких слів didaktikas - той що повчає, - і didasko – той, що вивчає. Цей термін уперше ввів в обіг німецький педагог В. Ратке, потім його використав Я.А. Коменський у своїй праці «Велика дидактика».
У розвиток дидактики значний внесок зробили французький просвітитель Ж.-Ж. Руссо, швейцарський педагог Й. Песталоцці, німецькі педагоги Й.Гербарт, Ф. Дістервег.
Для вітчизняної педагогіки важливе значення мали прогресивні ідеї К.Д. Ушинського, який розробив цінні рекомендації щодо проведення уроків. В Україні в ХІХ ст. помітною була постать О. Духновича, який у Закарпатті створював підручники для народних шкіл.
Видатним дидактом-практиком був В.О. Сухомлинський, який розвинув ідею розумового виховання дитини під час навчання та практичної діяльності.
Сучасні педагоги-дидакти Ю. Бабанський, Ш. Амонашвілі, С.Гончаренко, О. Савченко, Ю. Мальований, І. Підласий та ін.
У сучасному розумінні дидактика – це частина педагогіки, що досліджує проблеми навчання й освіти.
Виходячи з положень Національної доктрини розвитку освіти (2003 р.) актуальними завданнями дидактики є:
· розробка змісту загальної й професійної освіти з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України;
· забезпечення наукових передумов організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах;
· дослідження особливостей навчання обдарованих дітей;
· дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп’ютеризації, використання технічних засобів навчання;
· побудова змісту й процесу навчання на засадах гуманізму;
· побудова змісту й процесу навчання на основі національної культури;
· пошуки нових технологій навчання, спрямованих на розвиток інтелектуальних здібностей учнів.
Головними (основними) категоріями дидактики є викладання, учіння, навчання, освіта, знання, уміння, навички, а також мета, зміст, організація навчання, форми, методи, засоби, результати навчання.
Викладання – упорядкована діяльність педагога з реалізації мети й завдань навчання.
Уміння – процес власної діяльності учнів, у ході якого на основі пізнання, тренування й набутого досвіду в них формуються та удосконалюються знання, уміння, форми діяльності.
Навчання – спільна діяльність педагога й учнів, упорядковане співробітництво, спрямоване на досягнення поставленої мети.
Знання – відбиття пізнавального світу в думці людини; сукупність ідей, у яких відображається теоретичне оволодіння певним предметом.
Уміння – оволодіння способами, прийомами, діями застосування засвоєних знань на практиці.
Навички – уміння,доведені до автоматизму, високого ступеня досконалості.
Мета (навчальна, освітня) – те, до чого прагне навчання, майбутнє, на яке спрямовані його зусилля.
Результати (продукти навчання) – те, чого досягає навчання, кінцеві підсумки навчального процесу.
Питання 15