Форми і основні риси історичних форм діалектики

Діалектика - логічна форма і спосіб рефлексивного теоретичного мислення, що має своїм предметом суперечності мислимого змісту цього мислення.

В історії філософії виділяються наступні історичні форми діалектики:

1. Діалектика античності (найбільш яскравий представник - Геракліт і досократики).

2. Ідеалістична діалектика німецької класичної філософії XVIII - першої половини XIX ст. (І. Кант, Г. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель).

3. Матеріалістична діалектика (К. Маркс, Ф. Енгельс, філософи радянської школи Е. Ільєнков, Вазюлін В. А., Готт В. С. і ін).

Діалектика в античності і Середніх століттях. Спочатку цим терміном позначалися: здатність вести суперечку за допомогою питань і відповідей; мистецтво класифікації понять, поділу речей на роди і види.

Аристотель вважає винахідником діалектики Зенон Елейський, який проаналізував протиріччя, що виникають при спробі мислити поняття руху і множини.

Сам Аристотель відрізняє «діалектику» від «аналітики» як науку про ймовірні думках від науки про доказ. Платон слідом за Елейська школа (Елейський школа) визначає істинне буття як тотожне і незмінне, тим не менше в діалогах «Софіст» і «Парменід» обгрунтовує діалектичні висновки про те, що вищі пологи сущого можуть мислитися тільки таким чином, що кожен з них є і не їсти, дорівнює собі самому і не дорівнює, тотожний собі і переходить у своє «інше». Тому буття містить в собі протиріччя: воно єдино і множині, вічно і минуще, незмінно і мінливе, покоїться і рухається. Протиріччя є необхідна умова для спонукання душі до роздуму. Це мистецтво і є, за Платоном, мистецтвом діалектики. Розвиток діалектики продовжували неплатників (Гребель, Прокл).

Поняття діалектики в німецькій класичній філософії.Німецький класичний ідеалізм (на відміну від метафізичного матеріалізму) розглядав дійсність не тільки як предмет пізнання, але і як предмет діяльності. Так, в теорії пізнання Кант розвиває діалектичні ідеї у вченні про «антиномія». Однак діалектика розуму, за Кантом, - ілюзія, і вона усувається, як тільки думка повертається в свої межі, обмежені пізнанням одних явищ. Пізніше в теорії пізнання (у «Наукоученіі») Фіхте розвинув «антітетіческій» метод виведення категорій, що містить важливі діалектичні ідеї. Шеллінг слідом за Кантом розвиває діалектичне розуміння процесів природи.

Діалектика Гегеля. Найбільше термін «діалектика» розкрив Гегель. Для нього діалектика є такий перехід одного визначення у інше, в якому виявляється, що ці визначення однобічні і обмежені, тобто містять заперечення самих себе. Тому діалектика є, згідно з Гегелем, «рушійна душа кожного наукового розгортання думки і являє собою єдиний принцип, який вносить у зміст науки іманентну зв'язок і необхідність ...».

У діалектиці Гегеля можна виділити наступні три основні елементи:

1. Спроба обійти Кантове спростування раціоналізму.

2. Опис розвитку розуму в термінах діалектики.

3. Філософія тотожності.

Діалектика марксизму. Поняття діалектики у своїх творах використовували Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, які перевели її в матеріалістичну площину (діалектичний матеріалізм).

Так, Маркс розуміє філософію як науку і намагається побудувати її строго за науковим методом. Він переходить від абстрактного до конкретного. Буття визначає свідомість, свідомість розуміється як властивість матерії відображати саму себе, а не як самостійна сутність. Матерія знаходиться в постійному русі і розвивається. Матерія вічна й безкінечна і періодично приймає різні форми. Найважливішим фактором розвитку є практика. Розвиток відбувається за законами діалектики - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення заперечення.

Вітчизняна філософська традиція (особливо матеріалісти) діалектику Гегеля сприйняла в інтерпретації Енгельса, який сформулював так звані «Три закони діалектики».

1. Закон переходу кількісних змін у якісні.

2. Закон єдності і боротьби протилежностей.

3. Закон заперечення -заперечення.

У першому законі Енгельс визначає категорії якості, кількості і міри. Якість - це внутрішня визначеність предмета, явище, яке характеризує предмет або явище в цілому. Якість - це перша безпосередня визначеність буття. Кількість є визначеність, «байдужа для буття» - зовнішня визначеність речі. Класичним прикладом переходу від кількісних змін до якісних є перетворення лід - вода - пар. У міру нагрівання льоду спочатку відбувається кількісне зміна - зростання температури.

Другий закон діалектики розкриває в розвитку його внутрішнє джерело. Основою всякого розвитку, з точки зору Енгельса, є боротьба протилежних сторін. Єдність і боротьбу протилежностей можна проілюструвати подвійною природою світла: в одних випадках він веде себе як потік частинок, в інших - як хвиля. В біологічній еволюції саме шляхом боротьби спадковості і мінливості відбувається становлення нових форм життя.

Третій закон діалектики відображає, за Енгельсом, загальний результат і спрямованість процесу розвитку. Заперечення означає знищення старої якості новим, перехід з одного якісного стану в інший. Процес розвитку носить поступальний характер. Поступальність і повторімость надає циклічності спіралевидну форму і кожен ступінь процесу розвитку багатшими за своїм змістом, оскільки вона включає в себе все краще, що було накопичено на попередній щаблі. Логічне заперечення заперечення: «Це вірно»; «Це неправильно»; «Це не невірно».

3. а)”кінець історії”

б)одиничне з загального

 

Білет № 6

Категорії діалектики.

Діалектика (грецьк.— веду бесіду, спір) — це вчення про найбільш загальні закони розвит­ку природи, суспільства та пізнання і сформова­ний на цьому вченні універсальний метод мис­лення та діяльності.

Історія філософії знає три основні форми діа­лектики:

Аналітична діалектика (Геракліт, Зенон).

Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).

Матеріалістична діалектика (класики марксизму).

Матеріалістична діалектика є цілісною систе­мою принципів, законів, категорій.

Категорії — це універсальні форми людського мислення. Для діалектики характерним є форму­вання парних категорій, які відображають "по­лярні" сторони цілісних явищ, процесів. Середі розмаїття зв'язків реального світу філософське | пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'яз­ків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єд­нані в дві групи категорій.

Перша група поєднує детермінаційні зв'язки. До і неї належать категорії: "сутність — явище", "при­чина — наслідок", "необхідність — випадковість", "можливість — дійсність". Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудо­ву" буття. Це такі категорії, як "одиничне — за­гальне", "форма — зміст", "частина — ціле" тощо.

Дамо коротку характеристику цих категорій.

Сутність — явище.Будь-якому розвиткові вла­стива взаємодія сутності і явища. Категорія сут-

ності відображає внутрішні, глибинні, стійкі і не­обхідні зв'язки й відносини предмета, явища чи процесу, які визначають їх природу. Категорія явища відображає зовнішні, більш рухливі, видимі, змінювані характеристики предметів. У сутності переважає необхідне і загальне, в явищі — випад­кове й одиничне. Явище і сутність — діалектично пов'язані між собою протилежності. Вони не збігають­ся одне з одним. Інколи цей збіг проявляється до­сить чітко: зовнішні, поверхові риси предмета, явища чи процесу можуть маскувати, перекручувати їх сутність. Так, міраж — це явище, що виникає внас­лідок викривлення променів світла атмосферою.

Разом із тим явище і сутність передбачають одне одного. Сутність проявляє себе в явищах, а явище є проявом сутності. Пізнання сутності до­сягається шляхом пізнання явищ. Відношення сутності і явища є закон: якщо явище існує, то воно обумовлене певною сутністю і, навпаки, якщо є певна сутність, вона обов'язково має "явитися". Хоча будь-який прояв може бути специфічним залежно від специфіки предмета чи явища. Так, веселка — явище, сутність якого полягає в пере­ломленні світла у краплях води; хвороба прояв­ляється в її симптомах; розташування ошурок на картоні, під яким знаходиться магніт, свідчить про одне з явищ, в якому проявляється сутність маг­нетизму. Сутність може проявлятися в різних формах. Так, сутність будь-якої держави полягає в насильстві, яке проявляється в багатьох формах: від штрафу за неправильний перехід дороги до смертної кари за певні злочини.

Слід підкреслити, що поняття сутності не пе­редбачає якогось певного жорсткого, фіксованого рівня реальності чи межі пізнання. Людське пізнан­ня рухається від явищ до сутності, заглиблюючись далі від сутності першого порядку до сутності дру­гого порядку і так далі. Цим самим розкривають­ся причинні зв'язки, закономірності, тенденції роз­витку певних сфер буття. Сутність і явище — це категорії, що вказують напрямок, шлях постійного, безкінечного поглиблення людського пізнання.

Причина — наслідок.Основну роль у філо­софському пізнанні відіграє принцип детермініз­му. Цей принцип відображає той факт, що всі про­цеси в світі детерміновані, тобто виникають, роз­виваються і зникають закономірно, внаслідок пев­них причин, обумовлені ними. Причина — це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни.

Явище (або зміни в ньому), породжене причи­ною, називається наслідком.

Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:

— вони пов'язані генетично;

— асинхронні в часі (причина, потім наслідок);

— виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі шляхом опосередкованих взаємозв'язків, які і є причиною;

— реалізація причинно-наслідкового зв'язку залежить від умов, тому взаємозв'язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності. Так, вплив людини на природу такий, що може зруйнувати рівновагу природних процесів на планеті, а ця загроза екологічної кри­зи виступає причиною суттєвої зміни стратегії діяльності людства.

Необхідність — випадковість.Всі явища в світі взаємопов'язані, взаємообумовлені. Категорії не­обхідності і випадковості відображають певні ас­пекти цього взаємозв'язку. Необхідність — це об­умовлений зв'язок явищ, за якого поява "події — причини" неминуче викликає певне "явище — наслідок". Випадковість — це такий зв'язок при­чини і наслідку, за якого причинність допускає -реалізацію будь-якого наслідку із багатьох мож­ливих альтернатив. При цьому, який саме конк­ретний варіант зв'язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких не можна точно пе­редбачити і вирахувати.

Випадковість є форма прояву необхідності. їй властиві непостійність, невизначеність. Але і не­обхідність, і випадковість можуть бути пов'язані із сутністю явищ, подій. Так, суттєві зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, мають не­обхідний характер, випадковим явищем є конк­ретні політичні діячі чи партії, що спрямовують, реалізують ці зміни.

Можливість— дійсність.Можливість і дійсність це два послідовних ступені, етапи становлення ірозвитку явища, його рух від причини до наслідку в природі, суспільстві та мисленні. Категорія мож­ливість відображає об'єктивні, необхідні умови і тенденції виникнення і розвитку предмета, явища. Категорія дійсності виражає ступінь і форму реалі­зації можливого. Дійсність є конкретною існую­чою форму предмета. Направленість об'єктивного розвитку в світі виключає будь-який варіант крім руху від можливого до дійсного. Сьогодення дик­тує людству два варіанти можливої майбутньої дійсності: або воно сформує таку технологію свого розвитку, за якої буде успішно функціонувати в гармонії з природою, або загине внаслідок глобаль­ної екологічної катастрофи.

Одиничне — загальне.Зв'язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він вла­стивий всім явищам, предметам, процесам, а та­кож людському мисленню. Пізнання світу перед­бачає вміння порівнювати предмети, явища, вияв­ляти їх подібність і різницю, усвідомлювати оди­ничний характер реальних предметів, класифіку­вати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий пред­мет, явище, процес, що відрізняється за своїми про­сторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесів. Одиничне ] має специфічні характеристики, які становлять його унікальну визначеність.

Одиничне і загальне перебувають в діалектич­ному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в "чи­стому" вигляді. Воно завжди реалізується в оди­ничному і через одиничне. Одиничне, в свою чер­гу, входить в ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси. Так, загальним для всіх цивілізованих народів є наявність демократичної держави, але кожний з них реалізує державу в особ- І ливій формі, яка може мати унікальні, неповторні аспекти.