МД– маржинальний дохід на одиницю продукції (питомий маржинальний

Дохід).

Застосовуючи дану формулу, можна визначити доцільність укладання договорів на поставку продукції. Припустимо, що підприємство має можливість укласти угоду на виробництво15 тис. виробів за ціною 40 грн. за штуку. Розрахунки показують, що сума постійних витрат на виконання замовлення становить 240 тис. грн., а змінні витрати на одиницю продукції дорівнюватимуть 15 грн. За вказаних умов точка беззбитковості дорівнюватиме 9,6 тис. виробам [240 : (40 - 15)]. Це свідчить про те, що підприємству вигідно укласти такий договір, тому що всі постійні виграти будуть компенсовані реалізацією вказаної кількості продукції. Виходячи з цього маржинальний дохід на одиницю решти виробів, по суті, являє собою чистий прибуток, загальний розмір якого від продажу 5,4 тис. одиниць продукції становить 135 тис. грн. [(40 - 15) × 5,4].

У тому випадку, якщо фірма робить кілька видів продукції, маржинальний дохід яких різний, розрахунок точки беззбитковості здійснюють на основі середньо-зваженого маржинального доходу:

МДвзв = ∑МД¹_і* j,

де ∑МД¹_і– маржинальний дохід на одиницю відповідного виробу;

j – питома вага виробництва відповідного виробу в загальному обсязі.

Точка беззбитковості в грошовому вираженні може бути отримана з використанням коефіцієнта маржинального доходу (Км):

де

Якщо на ринку є конкуренти, які також прагнуть отримати це замовлення, підприємство може запропонувати замовнику вигідніші умови на основі зниження відпускної ціни продукції. Але виробник при цьому повинен урахувати, що для отримання такого ж розміру прибутку йому необхідно укласти угоду на більшу кількість продукції. Враховуючи, що підприємство має не тільки компенсувати свої витрати, а й отримати цільовий прибуток(Пц), для визначення мінімального обсягу замовлення(Kmin) використовується формула

Наприклад, виробник пропонує замовникові зменшити ціну до 35 грн. У цьому разі точка беззбитковості перебуватиме на рівні12 тис. виробів[240 : (35 - 15)], а для одержання цільового прибутку в розмірі135 тис. грн. йому потрібно виробитище 6,75 тис. одиниць продукції[135 : (35 - 15)]. Таким чином, договір потрібно укласти як мінімум на18,75 тис. виробів.

Продовжуючи приклад, припустимо, що підприємство має можливість на вільних потужностях виробити ще 1,25 тис. виробів. Але така додаткова кількість продукції може бути реалізована на ринку тільки за ціною 26 грн. за одиницю. Розрахунки показують, що така ціна навіть менша повної собівартості виробу, яка дорівнює 27 грн. [15 + (240 : 20)]. На перший погляд, виробництво такої партіїпродукції принесе підприємству лише збитки на кожному виробі в розмірі однієї гривні. Але слід пам’ятати, що вся сума постійних витрат уже компенсована реалізацією 12 тис. виробів першої партії. Тому витрати підприємства на виробництво одиниці продукції додаткової партії дорівнюватимуть лише змінним витратам, а прибуток– маржинальному доходу. У результаті продажу додаткової продукції виробник одержить чистий прибуток у розмірі13,75 тис. грн. [(26 - 15) × 1,25].

Досить обмежено при формуванні цін застосовують агрегатний метод. Його суть полягає в тому, що ціна визначається додаванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання. Агрегатний метод застосовують, по- перше, коли товар складається з окремих готових виробів(меблеві гарнітури, столові сервізи), а, по-друге, коли продукцію виготов-ляють з окремих елементів, вузлів чи деталей(пульти управління).